Утилітаризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Утилітари́зм — багатозначний термін, зокрема, залежно від контексту:

  1. Ідеалістичне філософсько-етичне вчення, в основі якого лежить оцінювання речей, предметів, процесів, явищ з точки зору їх корисності, можливості їх використання для досягнення цілей і задоволення потреб; зародилося у Великій Британії в XIX ст.; пізніше розвинене економістами австрійської школи у вигляді теорії корисності.
  2. Принцип оцінювання всіх предметів, процесів, явищ, відомостей тільки з погляду їхньої корисності, можливості служити засобами для досягнення яких-небудь цілей.
  3. Напрям в етиці, який вважає користь основою моральності.
  4. Вузький практицизм, прагнення діставати з усього безпосередню матеріальну вигоду, користь.

Вчення отримало широке поширення у Великій Британії в 19 ст., відображаючи умонастрої деяких верств англ. ліберальної буржуазії.

Д. Бентам, основоположник утилітаризму, вважав основою моралі корисність, яку він ототожнював із насолодою. Виходячи з натуралістичного і поза-історичного розуміння природи людини, Бентам бачив кінцеве призначення моралі в тому, щоб сприяти природному прагненню людей відчувати насолоду й уникати страждань. У сприянні «найбільшому щастю» (задоволення) для «найбільшого числа людей» і полягає, згідно з Бентамом, сенс етичних норм і принципів.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. Денисенко. Утилітаризм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.741 ISBN 978-966-611-818-2
  • В. Єфименко. Утилітаризм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 659. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання[ред. | ред. код]