Квієтизм (філософія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про Аналітичнe філософію. Про інші значення див. Квієтизм.
Філософські квієтісти хочуть звільнити людство від глибокого збентеження, яке часто викликається філософським спогляданням.

Квієтизм у філософії розглядає роль філософії як широко терапевтичну або лікувальну.[1] Філософи-квієтисти вважають, що філософія не висуває жодної позитивної тези, а радше її цінність полягає в тому, щоб усунути плутанину в мовних і концептуальних рамках інших дисциплін, включаючи неквієтистську філософію.[2] Для квієтистів просування знань або вирішення дебатів (особливо між реалістами та нереалістами)[3] не є роботою філософії, скоріше філософія має звільняти розум, діагностуючи плутані поняття.[4]

Статус у філософії[ред. | ред. код]

Британський філософ Кріспін Райт[en] сказав, що «квієтизм — це погляд, згідно з яким серйозні метафізичні дебати неможливі».[5] [6] Це було описано як «погляд або позиція, яка передбачає уникнення суттєвого філософського теоретизування та зазвичай пов’язана з певними формами скептицизму, прагматизму та мінімалізму щодо істини. Зокрема, він виступає проти висунення позитивних тез і розробки конструктивних аргументів».[7]

Квієтизм за своєю природою не є філософською школою[en], як її розуміють у сенсі систематичного зводу істин. Мета квієтизму — показати, що філософські позиції чи теорії не можуть вирішити проблеми, залагодити дискусії чи просувати знання.[8] [9]

Його часто піднімають у дискусії як позицію, протилежну як філософському реалізму, так і антиреалізму.[7] [10] Зокрема, квієтісти заперечують існування будь-яких суттєвих дебатів між позиціями реалізму та нереалізму.[11] Гідеон Розен[en] і Джон Макдауелл[en] пропонують ряд обґрунтувань квієтизму щодо дебатів про реалізм.[12]

Історія та прихильники[ред. | ред. код]

Стародавні прихильники[ред. | ред. код]

Пірронізм[en] є, мабуть, найранішим прикладом квієтистської позиції на Заході.[13] Філософ-пірроніст Секст Емпірик описав пірронізм як форму філософської терапії:

Причинний принцип скептицизму, як ми кажемо, полягає в надії досягнути атараксії (незворушності). Талановиті люди, стурбовані аномаліями в речах і спантеличені тим, до яких з них варто схилитися, прийшли досліджувати, що в речах істинне, а що хибне, думаючи, що, вирішуючи ці проблеми, вони досягнуть атараксії. Головний конститутивний принцип скептицизму полягає в твердженні, що кожній думці протистоїть рівнозначна думка; саме з цього, ми вважаємо, постає відсутність переконань.
— Секст Емпірик, Нариси пірронізму, книга I, розділ 12

Деякі дослідники вважають епікурейців ще одними ранніми прихильниками квієтизму.[14] [15] Метою епікурейської філософії є безсумнівно квієтістські цілі апонії (свободи від болю) та атараксії, і навіть відкидання стоїчної логіки як марної.[15] [16]

Філософ-неоконфуціанець Чен Хао також захищав квієтизм.[17] Він стверджував, що метою людського існування має бути заспокоєння природних упереджень і прийняття безстороннього спокою.[17] Це уникнення упередженості, тим не менш, дуже відрізняється від позиції Вітгенштайна.

Сучасні прихильники[ред. | ред. код]

Сучасні дискусії про квієтизм можна простежити до Людвіга Вітгенштайна, чиї праці значно вплинули на філософів буденної мови. Хоча сам Вітгенштайн не виступав за квієтизм, він висловлював співчуття цій точці зору.[18] Одна з ранніх праць щодо «буденної мови», Концепція розуму Гілберта Райла, намагалася продемонструвати, що дуалізм виникає через невміння розуміти, що ментальний словник і фізичний словник — це просто різні способи опису одне й те саме явище, а саме людську поведінку.[19] Дж. Л. Остін у своїй книзі Сенс і сприйняття застосував подібний підхід до проблем скептицизму та надійності чуттєвого сприйняття, стверджуючи, що вони виникають лише через неправильне тлумачення звичайної мови, а не тому, що в емпіричних доказах є щось справді неправильне. Норман Малкольм[en], друг Вітгенштайна, дотримувався квієтістського підходу до скептичних проблем у філософії розуму.

Зовсім недавно філософи Джон Макдауелл[en], Ірад Кімхі, Сабіна Ловібонд, Ерік Маркус, Гідеон Розен[en][20] і певною мірою Річард Рорті[21] зайняли відверто квієтистські позиції. Піт Мандік обстоював позицію кваліа квієтизму щодо важкої проблеми свідомості.[22]

Різновиди квієтизму[ред. | ред. код]

Деякі філософи пропонують застосування квієтизму щодо конкретних тем, таких як реалізм[23] або істина.[24] Цих позицій можна дотримуватися незалежно від погляду на роль квієтизму щодо всього проекту філософії.

Стосовно реалізму[ред. | ред. код]

Можна бути реалістом щодо низки предметів у філософії від етики[en] та естетики[en] до науки та математики.[25] Реалісти стверджують, що дана концепція існує, має певні властивості і певним чином не залежить від розуму, тоді як нереалісти заперечують це твердження.[26] Квієтисти займають третю позицію, стверджуючи, що між реалістами та нереалістами немає справжньої дискусії з даного питання. [27] Версія цієї позиції, яку дотримується Джон Макдауелл, стверджує, що дебати ґрунтуються на тезах про зв’язок між розумом і навколишнім світом, які не підтримуються або не підтримуються, і без цих тверджень дискусії не буде.[28] Інші, такі як Гідеон Розен, виступають більш конкретно проти окремих випадків дебатів про реалізм.[29]

Стосовно істини[ред. | ред. код]

Квієтизм щодо істини є версією теорії тотожності істини.[30] Зокрема, Дженніфер Горнсбі[en] та Джон Макдауелл заперечують будь-який онтологічний розрив між тим, що ми вважаємо істиною, і тим, що є насправді.[31] Квієтисти про істину заперечують розрізнення між носіями істини та правдотворцями, яке веде до кореспондентної теорії істини.[31] Скоріше вони стверджують, що таку відмінність слід усунути, правдиві твердження — це просто правдиве мислення про світ.[31] Метою цих думок є не носії правди, а скоріше самі факти світу.[31]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bakhurst, David (2005). The Oxford companion to philosophy (вид. 2nd). [Oxford]: Oxford University Press. с. 779. ISBN 978-0-19-153265-8. OCLC 62563098. quietism, philosophical...Philosophy's proper role is therapeutic, rather than constructive: the philosopher diagnoses conceptual confusions.
  2. ↑ Virvidakis, Stelios; Kindi, Vasso (2013). Quietism. Oxford Bibliographies Online Datasets. doi:10.1093/obo/9780195396577-0184.
  3. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 10 квітня 2021, Philosophers who subscribe to quietism deny that there can be such a thing as substantial metaphysical debate between realists and their non-realist opponents (because they either deny that there are substantial questions about existence or deny that there are substantial questions about independence).
  4. ↑ Bakhurst, David (2005). The Oxford companion to philosophy (вид. 2nd). [Oxford]: Oxford University Press. с. 779. ISBN 978-0-19-153265-8. OCLC 62563098. philosophy should not aspire to produce substantive theories (e.g. of the nature of meaning, the foundations of knowledge, or of the mind's place in the world), adjudicate disputes in science or mathematics, make discoveries...Philosophy's proper role is therapeutic, rather than constructive: the philosopher diagnoses conceptual confusions. Although the results of such therapy can be profoundly liberating, philosophy does not itself advance human knowledge.
  5. ↑ Wright, Crispin (1994). Truth and Objectivity. Cambridge, Mass.: Harvard University Press. с. 202. ISBN 9780674910874.
  6. ↑ See also "Philosophers who subscribe to quietism deny that there can be such a thing as substantial metaphysical debate between realists and their non-realist opponents (because they either deny that there are substantial questions about existence or deny that there are substantial questions about independence)." https://plato.stanford.edu/entries/realism/
  7. ↑ а б Quietism.
  8. ↑ Bakhurst, David (2005). The Oxford companion to philosophy (вид. 2nd). [Oxford]: Oxford University Press. с. 779. ISBN 978-0-19-153265-8. OCLC 62563098. philosophy should not aspire to produce substantive theories (e.g. the nature of meaning, the foundations of knowledge, or of the mind's place in the world...philosophy does not itself advance human knowledge, but 'leaves everything as it is'.
  9. ↑ Blackburn, Simon (2016). The Oxford dictionary of philosophy (вид. 3rd). Oxford. с. 398. ISBN 978-0-19-179955-6. OCLC 945776618. there is no standpoint from which to achieve the philosophical goal of a theory about some concept or another.
  10. ↑ Realism. The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Metaphysics Research Lab, Stanford University. 2019.
  11. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 10 квітня 2021
  12. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 10 квітня 2021, Philosophers who subscribe to quietism deny that there can be such a thing as substantial metaphysical debate between realists and their non-realist opponents (because they either deny that there are substantial questions about existence or deny that there are substantial questions about independence)...Quietism about the ‘debate’ between realists and their opponents can take a number of forms...This form of quietism is often associated with the work of the later Wittgenstein, and receives perhaps its most forceful development in the work of John McDowell...This is in fact the strategy pursued in Rosen 1994
  13. ↑ Virvidakis, Stelios; Kindi, Vasso. Quietism. Oxford Bibliographies (англ.). Процитовано 10 квітня 2021. The first conception of philosophical quietism in the history of Western thought is encountered in the approach of Pyrrhonian skeptics of the Hellenistic period, who pursued imperturbability, quietude or tranquility of mind (ataraxia) through suspension of judgment (epoché) and refused assent (synkatathesis) to any philosophical thesis.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Encyclopedia of philosophy. Т. 10 (вид. 2nd). Detroit: Thomson Gale/Macmillan Reference USA. 2006. ISBN 0-02-865780-2. OCLC 61151356.
  15. ↑ а б Inwood, Brad; Jones, Alexander (2006). Encyclopedia of philosophy. Т. 4 (вид. 2nd). Detroit: Thomson Gale/Macmillan Reference USA. с. 300—303. ISBN 0-02-865780-2. OCLC 61151356. while Epicurus rejected logic along with many other specialized intellectual endeavors as useless. For Epicurus even physics mattered only in so far as it was essential to achieving tranquility.
  16. ↑ Konstan, David (2018), Zalta, Edward N. (ред.), Epicurus, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Summer 2018), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 10 квітня 2021, The philosophy of Epicurus (341–270 B.C.E.) was a complete and interdependent system, involving a view of the goal of human life (happiness, resulting from absence of physical pain and mental disturbance)
  17. ↑ а б Chan, Wing-tsit (2006). Encyclopedia of philosophy (вид. 2nd). Detroit: Thomson Gale/Macmillan Reference USA. с. 144—145. ISBN 0-02-865780-2. OCLC 61151356. The chief task of moral and spiritual cultivation is to calm one's nature through absolute impartiality...Under the influence of Buddhism Cheng Hao also advocated quietism.
  18. ↑ Blackburn, Simon (2016). The Oxford dictionary of philosophy (вид. 3rd). Oxford. с. 398. ISBN 978-0-19-179955-6. OCLC 945776618. In philosophy the doctrine doubtfully associated with Wittgenstein...Wittgenstein sympathized with this but his own practice include a relentless striving to gain a 'perspicacious representation' of perplexing elements in our thought
  19. ↑ Tanney, Julia (2015), Zalta, Edward N. (ред.), Gilbert Ryle, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Spring 2015), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 10 квітня 2021
  20. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 10 квітня 2021, Philosophers who subscribe to quietism deny that there can be such a thing as substantial metaphysical debate between realists and their non-realist opponents (because they either deny that there are substantial questions about existence or deny that there are substantial questions about independence)...Quietism about the ‘debate’ between realists and their opponents can take a number of forms...This form of quietism is often associated with the work of the later Wittgenstein, and receives perhaps its most forceful development in the work of John McDowell...This is in fact the strategy pursued in Rosen 1994
  21. ↑ Kraugerud, Hanne Andrea; Ramberg, Bjørn Torgrim (2010). The New Loud: Richard Rorty, Quietist?. Common Knowledge. 16 (1): 48—65. doi:10.1215/0961754X-2009-060. ISSN 1538-4578.
  22. ↑ Mandik, Pete (2016). Meta-Illusionism and Qualia Quietism. Journal of Consciousness Studies. 23 (11–12).
  23. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 10 квітня 2021, Philosophers who subscribe to quietism deny that there can be such a thing as substantial metaphysical debate between realists and their non-realist opponents (because they either deny that there are substantial questions about existence or deny that there are substantial questions about independence).
  24. ↑ Candlish, Stewart; Damnjanovic, Nic (28 березня 1996). The Identity Theory of Truth. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (англ.). Quietism Jennifer Hornsby (1997, 1999) and McDowell (on an alternative reading to that of Fish and Macdonald) endorse a version of the identity theory they see as truistic and which they put forward as an antidote to substantive theorizing about truth.
  25. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 13 квітня 2021, The question of the nature and plausibility of realism arises with respect to a large number of subject matters, including ethics, aesthetics, causation, modality, science, mathematics, semantics, and the everyday world of macroscopic material objects and their properties.
  26. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 13 квітня 2021, Generic Realism: a, b, and c and so on exist, and the fact that they exist and have properties such as F-ness, G-ness, and H-ness is (apart from mundane empirical dependencies of the sort sometimes encountered in everyday life) independent of anyone’s beliefs, linguistic practices, conceptual schemes, and so on. Non-realism can take many forms, depending on whether or not it is the existence or independence dimension of realism that is questioned or rejected.
  27. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 13 квітня 2021, Philosophers who subscribe to quietism deny that there can be such a thing as substantial metaphysical debate between realists and their non-realist opponents (because they either deny that there are substantial questions about existence or deny that there are substantial questions about independence).
  28. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 13 квітня 2021, One form might claim that the idea of a significant debate is generated by unsupported or unsupportable philosophical theses about the relationship of the experiencing and minded subject to their world, and that once these theses are exorcised the ‘debate’ will gradually wither away. This form of quietism is often associated with the work of the later Wittgenstein, and receives perhaps its most forceful development in the work of John McDowell
  29. ↑ Miller, Alexander (2019), Zalta, Edward N. (ред.), Realism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2019), Metaphysics Research Lab, Stanford University, процитовано 13 квітня 2021, Other forms of quietism may proceed in a more piecemeal fashion, taking constraints such as Wright’s realism-relevant Cruces and arguing on a case-by-case basis that their satisfaction or non-satisfaction is of no metaphysical consequence. This is in fact the strategy pursued in Rosen 1994.
  30. ↑ Candlish, Stewart; Damnjanovic, Nic (28 березня 1996). The Identity Theory of Truth. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (англ.). Quietism Jennifer Hornsby (1997, 1999) and McDowell (on an alternative reading to that of Fish and Macdonald) endorse a version of the identity theory they see as truistic and which they put forward as an antidote to substantive theorizing about truth.
  31. ↑ а б в г Candlish, Stewart; Damnjanovic, Nic (28 березня 1996). The Identity Theory of Truth. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (англ.). While Hornsby and McDowell characterize the resulting view as an identity conception of truth, it is important to realize that they resist inflating the above remarks into an identification of truth bearers and truthmakers. To do so, they appear to think, is to move us beyond the truisms in a way which pushes us towards a correspondence theory of truth. The alternative appears to be to abandon the distinction between truth bearers and truthmakers entirely.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Квієтизм_(філософія)&oldid=40631001