Епіфеноменалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Епіфеноменалі́зм (від епіфеномен — вторинне явище) — теорія у філософії свідомості, яка полягає в тому, що ментальні феномени викликані фізичними процесами в мозку, а не є зовнішніми причинами. Таким чином, враження про те, що думки, почуття і відчуття впливають на фізичні процеси, є певною мірою ілюзорним . Приміром, не почуття страху є причиною підвищення серцебиття, а обидва процеси є симптомами загальної фізіологічної причини.

Історично епіфеноменалізм виник як спроба розв'язання проблеми картезіанського дуалізму — яким чином могли б взаємодіяти розум і тіло. Ламетрі , Лейбніц і Спіноза намагалися кожен по-своєму розв'язати цю проблему. Ідею про те, що навіть якщо тварина була б свідомою, це ніяк не вплинуло б на результати її поведінки, навіть для тварин рівня людини, була вперше висловлена ​​Ламетрі. Гакслі порівнював ментальні феномени зі свистком локомотива. Епіфеноменалізм в основному знайшов свою нішу в методологічному або науковому біхевіоризмі . Замість прийняття позицій елімінативізму або фікціоналізму, позицій, який заперечують наявність внутрішніх ментальних феноменів, біхевиорист міг прийняти позицію епіфеноменалізму. Однак, до 60-х років 20 століття біхевіоризм зіткнувся з низкою проблем і поступився місцем когнітивізму[джерело?].

Усе ж, з часів когнітивної революції деякі філософи[Хто?] висловлювалися на підтримку однієї з форм епіфеноменалізму. Сучасніші версії стверджують, що тільки суб'єктивні аспекти ментальних станів є епіфеноменами[джерело?].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]