Гедонізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення найвищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.

Філософія гедонізму[ред. | ред. код]

Основоположником гедонізму вважається Арістіпп (435355 до н. е.), сучасник Сократа. Арістіпп розрізняє два стани душі людини: задоволення як м'яке, ніжне і біль як грубий, поривчастий рух душі. При цьому не робиться відмінності між видами задоволення, кожне з яких в своїй суті якісно схоже на інше. Шлях до щастя на думку Арістіппа лежить в досягненні максимального задоволення і уникненні болю. Сенс життя за Арістіпом полягає саме у фізичному задоволенні.

Утилітарист Джеремі Бентам називає такий підхід обачністю гедонії. Генрі Сидгвік (Henry Sidgwick) в своєму описі утилітаризму XIX сторіччя розрізняє між етичним і психологічним гедонізмом. Психологічний гедонізм є антропологічною гіпотезою про прагнення людини збільшити власні радощі. Таким чином перспектива задоволення або уникнення розчарування є єдиним мотивом вчинків людини. Етичний гедонізм є у свою чергу нормативною теорією або групою теорій про те, що людина повинна прагнути до задоволення — або власного (егоїзм гедонії) або загального (універсальний гедонізм або утилітаризм). На відміну від Сидгвіка, прихильника універсального гедонізму, Бентам писав:

Природа поставила людину під владу двох суверенних владик: страждання і радощі. Вони вказують, що нам робити зараз і вони визначають, що нам робити завтра. Як мірило правди і брехні, так і ланцюжки причин і наслідків лежать біля їхнього престолу.

Головний парадокс гедонізму[ред. | ред. код]

Для отримання більшої насолоди необхідно себе обмежувати. Цю формулу вивів Епікур.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гедонізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Письма и фрагменты Эпикура, в сборнике: Материалисты древней Греции, М., 1955 (рос.)
  • Гомперц Г., Жизнепонимание греческих философов и идеал внутренней свободы, пер. с нем., СПб., 1912; (рос.)
  • Гельвеций К. А., О человеке, его умственных способностях и его воспитании, М., 1938; (рос.)
  • Гольбах П. А., Система природы или о законах мира физического и мира духовного, Избр. произв., пер. с франц., т. 1, М., 1963. (рос.)
  • Онфре М., Трактат атеології. Фізика метафізики, пер. з франц. К.: Ніка-Центр, 2010.
  • Онфре М., Сила життя. Гедоністичний маніфест, пер. з франц. К.: Ніка-Центр, 2016.

Посилання[ред. | ред. код]