Гніда кішка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гніда кішка
Bay cat 1 Jim Sanderson.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Pardofelis
Вид: Гніда кішка
Біноміальна назва
Pardofelis badia
(Gray, 1874)
Сині крапки вказують на записи спостереження калімантанської кішки з 2003 по 2005 роки
Сині крапки вказують на записи спостереження калімантанської кішки з 2003 по 2005 роки
Синоніми
Catopuma badia, Profelis badia, Felis badia, Badiofelis badia
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pardofelis badia
EOL logo.svg EOL: 311552
Fossilworks: 224091

Гніда кішка, калімантанська кішка, борнейська кішка, бадія — хижий ссавець родини котових. Станом на 2007 у світі зареєстровано менше 2,500 особин гнідих кішок, що робить її вид одним із найбільш рідкісних і найменш вивчених серед котячих.[1]

Етимологія[ред.ред. код]

Етимологія : лат. badius, жіночий рід лат. badia — «червонувато-коричнева, каштанова, гніда».

Таксономія[ред.ред. код]

У 2007 на основі проб ДНК вид був розміщений у рід Pardofelis разом з азійською золотистою та мармуровою кішкою науковцями Браєном та Джонсоном. Спільний прабатько трьох видів роду жив 5.41 мільйонів років тому; спільний предок гнідої й азійської золотистої кішок жив 4 мільйони років тому, ще задовго до того як Борнео (Калімантан) розділився з островом Суматра, на якому мешкає азійська золотиста кішка.

Філогенетичне древо роду Pardofelis

   Pardofelis   

 Pardofelis marmorata




 Pardofelis temminckii



 Pardofelis badia




Поширення[ред.ред. код]

Кішка знайдена виключно на острові Борнео (Індонезія). Мешкає в лісистих територіях на рівнинах та пагорбах, в болотних місцевостях. Зустрічається на висотах принаймні до 500 м.

Історія дослідження[ред.ред. код]

Перша калімантанська кішка була знайдена Альфредом Расселом Воллесом в 1855 році. В 1856 екземпляр був придбаний Лондонським музеєм природознавства[2]. Експонат прибув у музей у поганому вигляді, через що не відразу був визнаний новим видом. Спершу він був внесений в реєстр як суматранська кішка. Пізніше вид записували як молоду азійську золотисту кішку, проте ця версія відпала, коли був розглянутий череп. Після цього зоолог Джон Едвард Ґрей вирішив, що зразок дійсно представляє новий вид. Ґрей затримував публікацію опису тварини протягом майже двадцяти років у надії на появу повнішого зразка, але врешті-решт здався чекати і в 1874 році виклав опис калімантанської кішки базуючись на погано збереженій шкірі й неповному черепі.

Другий зразок з'явився аж у 1888. Його здобув Альфред Еверет. Еверет був натуралістом, який багато років жив на острові Борнео, де він зібрав широку колекцію ссавців Борнео (понад 500 зразків) для Лондонського музею. В зразку Еверету було вказано, що тварина була знайдена на річці Барам, Саравак, але без жодної видимої причини реєстр був змінений на річку Суаі.

Третя калімантанська кішка, яку знайшов Чарльз Хаус, що був другом Еверета, була сірою. Вона була знайдена у вересні 1894 року на річці Ентоут, що впадає в Барам, на південь від Клаудетаун (в даний час Маруді) і на захід від гори Мулу. Ці три шкури і частково черепи знаходяться в Британському музеї. Протягом наступних декількох років ще п'ять шкур було здобуто й вони знайшли свій шлях до Лейденівського музею в Голландії (одна), музею Саравак в Кучінгу (дві), Національного музею природної історії Смітсонівського інституту (один), і Чиказького природничого музею (одна). До 1928 року було отримано вісім шкір кішки, але досі зоологам не потрапив повний зразок.

Тільки в листопаді 1992 року знайшли живу калімантанську кішку. Спіймана мисливцями на Саравацько-Індонезійській височині, доросла калімантанська кішка була доправлена до музею в місто Кучінг, штат Саравак, виснажена і на межі смерті. Знаючи, що кішка рідкісна і, можливо, цінна, мисливці, мабуть, тримали тварину в неволі багато місяців, поки намагалися знайти дилера тварин, що був би готовив зайнятися нею.

У результаті досліджень за допомогою камер-пасток було отримано фотознімки цієї кішки у 2005 році[3], а потім у 2008 році[4] і зняте маленьке відео у природному середовищі в 2009 році[5].

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Довжина голови й тіла: 490–700 см, довжина хвоста 30—40 см. Висота в плечах 28—30 см, вага 2,3 — 4,5 кг.

Приблизно розмірів великої домашньої кішки з надзвичайно довгим хвостом, калімантанська кішка виглядає як мініатюрна версія азійської золотої кішки. Як азійська золотиста кішка і ягуарунді, калімантанська кішка має два види кольорів. Шерсть може бути кольору червоного дерева або чорно-сірою на спині й боках, але, як правило, блідіша знизу, з деякими слабкими плямами на животі й кінцівках. Є бліді світлі мітки всередині кожної з очних ямок, і можливі слабкі темні смуги на верхній частині голови та щік. Волосся на потилиці, з боків від маківки, на щоках, і на передній частині горла росте вперед. Остання половини хвоста помітно біліша знизу. Короткі й округлі вуха сидять низько з боків округлої голови і не мають білих плям на задній частині.

Екологія та поведінка[ред.ред. код]

Веде потайний, нічний спосіб життя.

Живлення[ред.ред. код]

Полює, як вважається, на дрібних ссавців, птахів, гризунів і навіть мавп, живиться падлом.

Статус у дикій природі[ред.ред. код]

Калімантанська кішка є вкрай рідкісним видом. Коли сільські жителі штатів Сабах і Саравак були опитані про місцевих диких тварин, більшість з них були знайомі з димчастим леопардом, бенгальською кішкою, суматранською кішкою та мармуровою кішкою. Жоден не впізнав на фотографії калімантанську кішку. Гніда кішка повністю захищена законом у більшій частині ареалу її проживання; полювання та торгівля заборонені.

У 1998 році жива калімантанська кішка була спіймана в пастку в дикій природі й трималась у невідомому місці; тоді й вперше була отримана фотографія живої калімантанської кішки. У 2000 році дві кішки були спіймані в пастку встановлену мисливцями поблизу сіл Натуван і Соак у штаті Сабах. Вони були продані тваринним дилерам, які подали заявки на дозвіл на вивіз їх до північноамериканського племінного господарства. Обидві кішки померли перш, ніж їх експортували.

Велика увага, що приділяється цим рідкісним кішкам ставить під загрозу виживання виду. Місцевим мисливцям і тваринним дилерам добре відомо, що іноземні зоопарки і розплідники будуть платити величезні гроші за живих тварин, що призвело до посилення тиску на цих рідкісних тварин. Хоча ловля калімантанських кішок є незаконною, ця практика продовжується. Якщо попит не знизиться, що малоймовірно, західні зоопарки і розплідники в кінцевому підсумку можуть понести відповідальність за викорінення цього виду.

Вид включений в Додаток II СІТЕС. Кішки повністю захищені національним законодавством на більшій частині ареалу її проживання. Полювання заборонене на острові Калімантан, в штатах Сабах і Саравак.

Знищення місць проживання у зв'язку з комерційними рубками і плантаціями олійної пальми є серйозною загрозою. Плантації олійної пальми, ймовірно, розширюватимуться в майбутньому в результаті збільшення попиту на біопаливо. Якщо нинішні темпи вирубки лісів на острові Борнео продовжаться, за прогнозами їх площа зменшиться з сьогоднішніх 50% до менш ніж однієї третини до 2020 року. Присутність калімантанської кішки зафіксована у кількох природоохоронних областях.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. ARKive (англ.)
  2. Gray, J. E. (1874). Description of a new Species of Cat (Felis badia) from Sarawak. Proceedings of the Scientific Meetings of the Zoological Society of London for the year 1874: 322–323.
  3. Masatoshi Yasuda, Hisashi Matsubayashi, Rustam, Shinya Numata, Jum Rafiah Abd. Sukor and Soffian Abu Bakar (2007). Recent Cat Records by Camera Traps in Peninsular Malaysia and Borneo [1]
  4. Andy Hearn (2008). Borneo Wild Cat and Clouded Leopard Project [2]
  5. Jeremy Hance — World's first video of the elusive and endangered bay cat, November 05, 2009 [3]

Галерея[ред.ред. код]