Городець (Володимирецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Городець
Городець. Церква. 2.JPGГородець.jpg
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Володимирецький район Володимирецький район
Рада/громада Городецька сільська рада
Код КОАТУУ 5620883001
Облікова картка Городець 
Основні дані
Засноване 1540
Населення 2020
Площа 52,21 км²
Густота населення 40,39 осіб/км²
Поштовий індекс 34381
Телефонний код +380 3634
Географічні дані
Географічні координати 51°16′51″ пн. ш. 26°19′09″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
160 м
Водойми р. Горинь
Місцева влада
Адреса ради 34381, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Городець, вул. А. Коломийця, 147, тел. 6-24-91
Карта
Городець. Карта розташування: Україна
Городець
Городець
Городець. Карта розташування: Рівненська область
Городець
Городець

Городець у Вікісховищі?

Городе́ць — село в Україні, у Володимирецькому районі Рівненської області. Населення становить 2109 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Городецької волості Луцького повіту Волинської губернії мешкало 1140 осіб, налічувалось 136 дворів, існували православна церква, школа, постоялий двір, водяний млин[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1876 осіб (926 чоловічої статі та 950 — жіночої), з яких 1663 — православної віри[2].

20 січня 1943 р. бійцями УПА у складі загону «Коробки» (включаючи групу Довбенка) в ході бою було знищено німецький загін, до складу якого окрім німців входили також власовці.[3]

Про Городець, а також і про інші городи, що були розташовані над Горинню, так звані погоринські городи згадано в «Літописі руському» за 1157 рік. Тут читаємо «Григорій же, прийшов до Дорогобужа, сказав Володимиру Андрійовичу. Сину, я із отцем, із твоїм братом Андрієм хреста цілував на тім, що коли хто із нас двох останеться, то той буде дітям обох нас за отця і волость удержить. А потім я хреста цілував мати тебе за сина і Володимир тобі добути. Нині ж, сину, оскільки я тобі Володимир не добув, то ось тобі волость.» І дає він йому Дорогобуж і Пересипницю, і всі погоринські городи, а синові своєму Борисові дав Турів. Це свідчить про те, що місто Городець над Горинню було одним з найстаріших поселень України.

Городець розташований на березі судноплавної річки, де перетинались безліч торгових шляхів і велося безліч князівських міжусобиць за право володіння градом над Горинню, який не зазнавав руйнування. Траплялось: все, що створювали людський розум і руки гинуло у вогнищі воєн. Городець був на той час важливим центром ремесла і торгівлі, значним культурно-освітнім і релігійним осередком Полісся. Знайдена археологами на початку нашого століття кераміка говорить про високий рівень розвитку господарства як одного з видів ремесла. Ці та інші археологічні знахідки, зокрема тогочасна зброя — залізні сокири, вістря списів, наконечники до стріл, жіночі прикраси, монети свідчать про те, що населення займалось не тільки ремеслами, а й торгівлею з багатьма містами Київської Русі, зокрема Галицько-Волинського князівства, до якого належало і село Городець. Достеменно відомо, що Городець, як місто, загинуло від татаро-монгольської навали. І як град (місто) в історії більше не згадувалось. Проте спомин про це живе в пам'яті народу і передавався з покоління в покоління. В численних документах збереглись сліди його величі і розквіту.

Яким було здивування, коли наш односелець-журналіст Віктор Мазаний, перебуваючи в США у скарбниці української імміграційної історії прочитав про Городець — у двохтомнику Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» про те, що ми змалку бачили на довколишніх полях багато курганів, а над самою річкою Горинь є залишки замку.

Від Цинкаловського він довідався, що знайдена кераміка засвідчує: Городець належав до погоринських міст 11-13 ст., а в 15-му — до маєтків князя Льва Свидригайла.

Вже як село, Городець згадується в 1492 році, коли воно належало князю Олександру Гольшанському, який на Поліссі мав великі земельні володіння: луги, ліси, пасовища. Пізніше всі ці маєтності перейшли до князів Острозьких. Всі вони були між собою тісно пов'язані родинними вузами.

В той час селяни змушені були відробляти панщину на користь феодала: орати, засівати, збирати врожай на його полях, косити луки, заготовляти дрова і інше. Окрім того, вони мали виконувати цілий ряд повинностей — будувати і ремонтувати палаци господарів, дороги й мости, перевозити вантажі й інше. Поступово йшло до закріпачення селян.

Литовський статут 1506 року юридично був законодавчим документом, що позбавляв селянина волі, перетворював його в звичайну річ в руках феодала.

Проте кріпаччина, незважаючи на всі свої негативні сторони, не могла вбити душі селянина, його потягу до великого, прекрасного. Як свідок цього — велика дерев'яна церква, яку в XVII ст. звели тут місцеві будівники, і яка своєю оригінальністю належала, як згадує в своїй двотомній праці «Стара Волинь і Волинське Полісся» професор Олександр Цинкаловський, до перлин монументального дерев'яного зодчества. В 1836 році на кошти парафіян на місці старої церкви було побудовано з дерева нову, так звану Миколаївську Церкву. Сьогодні Городець — гарне поліське село, а гордістю його є люди, які проживають в добротних гарних будинках. Вулиці села заасфальтовані, чистенькі, обсаджені деревами. І немає нічого кращого від пахощів розквітлих вишень навесні, охайних обійсть з колодязями та калиною — символом нашої України. В селі — гарна школа, медпункт.

Далі маршрут пролягає біля невисокого пагорба, порослого деревами, недалеко від річки Горинь. І важко повірити, що колись давно тут поруч села, недалеко від Горині, дивовижним витвором майстрів ландшафтної архітектури — білів аж світився палац. Гідні уваги були його дві мозаїчні зали із чудовими карнизами. В ньому ще з давніх часів знаходилась прекрасна колекція мистецтв, початок якої поклав володар численних фільварків і маєтків Криштоф Урбанський.

За нього маєток був окопаний ровами і обсаджений садом. В двох залах палацу була мозаїка та дуже багато картин відомих західноєвропейських художників. Поміщик володів багатою нумізматичною збіркою, починаючи з монет римських імператорів і до давньоруських гривень, а також колекцією дорогого посуду та величезною бібліотекою. Вона налічувала 20 тис. рідкісних книг, серед яких був оригінал Литовського статуту 1506 року й інші стародруки XVI ст.

Все це привіз Криштоф Урбанський до палацу в Городець з свого маєтку Рахни, що на Поділлі. Та згодом нумізматичну збірку в нього купив граф Потоцький з Немирова.

Перед Першою світовою війною вона потрапила до Дрезденського музею.

На березі ставка, що біля панського маєтку, малював знамениті картини видатний польський художник Юзеф Крашевський, тут пізнав правдиве кохання. Ще й тепер про це ходять легенди. Сюди з'їжджались літературна і артистична еліта з Варшави й Кракова. У Городці народився і прожив 5 перших своїх літ поет, драматург, прозаїк, літературний критик, журналіст і театральний режисер Авенір Коломієць — відомий на теренах Західної України у 20-30-х роках, деякий час жила в Городці письменниця Галина Гордасевич. А ще часто переказують розповідь про прекрасні бузкові алеї та сім велетенських осик, під однією з яких застрелився панський бухгалтер, бо на кілька копійок не склався йому баланс…

Далі маршрут пролягає широкою річковою долиною Горині, де можна покупатися в озерах-старицях, помилуватися краєвидом річки. Подолавши міст через річку Горинь, потрапляємо у Сарненський район. Якщо пройти 1 км від мосту дорогою на схід, звернути ліворуч то потрапили у Тріщаву, місце відпочинку. Гортаємо ще одну сторінку історії. Літопис «Волинська земля» говорить, що коли Богдан Хмельницький йшов своїм військом у 1654 році на Львів, то зупинився перепочити, зійшовши з старого шляху, біля джерела. І досі росте той «знаменитий» дуб. Про це часто розповідають старожили, коли переказують легенду про виникнення джерела, що зветься тепер «Тріщавою» над Горинню. «Коли остання квітка-намистинка затужила за своїми сестрицями, і її сльоза сповзла в траву. У ту ж мить земля почала тріскатись… З провалля витікала вода… Як колись квіти, так і вода була помічною… люди взялися доглядати джерело Саму ж місцину назвали „Тріщавою“… А дуби-старожили розповіли цю історію Богдану Хмельницькому, коли він з побратимами відпочивав під їхніми кронами. Криниця своєю цілющою водою допомогла козакам набратися сили…» А ще говорять, що багато молодих хлопців пішли з ним воювати.

Згадує баба Повторачиха. «Я тоді підлітком була, як нас — 16 дівчат і хлопчаків дибрали йти хресним ходом із Володимирця за Городець, у Тріщаво. — Найдостойніші парафіяни несли хоругви, хрести, ікони. Священики найближчих до райцентру приходів із святково одягненими людьми теж несли квіти, мед, хліб, свою воду і прошкували на схід. І поки ми йшли на Городець, до нас пристроювалось все більше і більше прочан. Були і з Волині, і з Сарнецького повіту та з церков наших. Там у Тріщаві било джерело. Вода йшла від нього холодна як лід. А над ним стояв високий хрест, уквітчаний квітками і рушниками. Всі батюшки вистроїлися у шеренгу. За ними — ми, діти, у національних костюмах, із всякими зіллями в руках. За нами — церковні хори. Та як заспівали Хвалу Господу Богу, здається що й небо здригнулося. А ще мені похід на Тріщаво запам'ятався тим, як ми йшли, а на конях їхали жиди і пропонували нам купити цукерку, пищавку-свисточок, всілякі іграшки, халву, булочки. Але нам не дозволялося купувати поки ми йшли, бо дорогою правилося так, як у нас в церкві. Тріщавське джерело било на висоту вище метра…» молодих хлопців пішли з ним воювати.

Щоб продовжити маршрут, слід повернутись назад до містка через Горинь, перейти на лівий берег річки і рухатись за течією на північ 5 км. Ще здалеку видно Городище.

Високий пагорб порослий деревами і кущами, прямо над річкою. Це місце дороге кожному жителю нашого села, бо ж це перше поселення наших пращурів. Не важко уявити глибокі рови, заповнені водою, перед високими земляними валами на яких піднімалися стіни самого міста. В'їзні ворота з опускним мостом через рови. Підземні ходи були складовою частиною оборонних укріплень. На випадок, коли б стіни міста не витримали і впали перед переважаючим ворогом, оборонці могли б зникнути лише у відомому лабіринті підземних ходів і десь у лісі через потаємний вихід, втечею зберегти своє життя.

Дивуєшся мудрістю наших предків котрі вміли вдало вибирати місце для проживання. А ще важко передати ту красу, яка не залишає байдужими нікого: духм'яні пахощі глоду, калини, вільхи та інших кущів і дерев роблять людину душевно багатою і добрішою. Повертатись до села можна дорогою повз жита і картоплі, через сад.

Населення[ред. | ред. код]

За переписом населення 2001 року в селі мешкали 2 083 особи[4].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Відсоток
українська 98,91 %
російська 1,00 %
польська 0,05 %

Історія бібліотеки[ред. | ред. код]

Завжди людно у бібліотеці
На «Бібліофесті»

У 40 — 50 роках розпочалася інтенсивна відбудова освітніх закладів, шкіл, бібліотек. Торкнулася ця відбудова і нашого мальовничого села Городець. У ті часи в невеликій хаті в центрі села розмістилася центральна сільська бібліотека. Архів якої складав лише декілька книг. Першим працівником читальні був Шерехора Іван Якович. Основними постачальниками бібліотеки були селяни, які приносили сюди в дарунок книги ще з воєнних часів. З часом маленька бібліотека стала більш розширеною. І в середині 50-х років з приміщення сільської хати бібліотека переміщена в сільський будинок культури. За ці тяжкі роки бібліотека змінила кілька працівників, які віддавали для неї свою любов, турботу, старалися ввести щось нове в її історію. З 60-х років про бібліотеки стала піклуватися влада, і маленька бібліотека перетворилася в «бібліотеку» у повному значенні цього слова. У 1963 році зав. бібліотеки стала Герасимюк Євгенія Онисимівна.

Поступово фонд бібліотеки став зростати, почали надходити різні журнали, газети які користувалися популярністю («Радянська жінка», «Всесвіт», «Червоний прапор», «Сільські вісті». Бібліотека неодноразово була нагороджена різними грамотами.

З 1974 року, в зв'язку з великою кількістю читачів (близько 1500 тис.) бібліотеку обслуговують вже два працівники: Герасимюк Є. О. та Бірук Є. В.. В 1976 році бібліотека заслужила звання «Бібліотека відмінної роботи».

В 2003 році бібліотеку перенесли в приміщення сільської ради. Поряд із сільською бібліотекою в селі працює і шкільна бібліотека. Заснована також в 50 роках. Першим бібліотекарем була Ганна Григорівна (приїжджа людина, на жаль прізвища не згадали). Як і сільська перша шкільна бібліотека також була розміщена в сільській хаті, з невеликим початковим фондом. В 1964 році бібліотека розмістилась в приміщені Городецької середньої школи, де знаходилась до 1990 року. За цей час посаду бібліотекаря займали: З вересня 1967 по вересень 1969 року Моцик Володимир Микитович (нині вчитель історії): з грудня 1969 по жовтень 2002 року Пінчук Ганна Іванівна (нині пенсіонер). За роки їх роботи фонд бібліотеки зріс близько 22 тисяч примірників.

З вересня 1990 року і по даний час бібліотека знаходиться в приміщенні школи. З жовтня 2002 року після реорганізації дві бібліотеки об'єднались в Городецьку публічно — шкільну бібліотеку. На сьогоднішній день книжковий фонд бібліотеки становить 25 673 примірників книг, 2 комп'ютери, телевізор, копіювальна техніка. Бібліотека має підключення до мережі інтернет. Діє клуб за інтересами «Господарочка».

Городецька публічно-шкільні бібліотека обслуговує 970 користувачів.

Персоналії[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-28)
  3. Олександр Денищук «Боротьба УПА проти німецьких окупантів», Т.1 «Волинь», 2008
  4. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 лютого 2019. 
  5. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 лютого 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]