Сварицевичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сварицевичі
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Flag of Dubrovytsia raion.svg Дубровицький район
Рада/громада Сварицевицька сільська рада
Код КОАТУУ 5621886901
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1450
Населення 2080
Площа 2,17 км²
Густота населення 958,53 осіб/км²
Поштовий індекс 34120
Телефонний код +380 3658
Географічні дані
Географічні координати 51°42′26″ пн. ш. 26°15′54″ сх. д. / 51.70722° пн. ш. 26.26500° сх. д. / 51.70722; 26.26500Координати: 51°42′26″ пн. ш. 26°15′54″ сх. д. / 51.70722° пн. ш. 26.26500° сх. д. / 51.70722; 26.26500
Середня висота
над рівнем моря
151 м
Місцева влада
Адреса ради 34120, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Сварицевичі, тел. 7-21-30
Карта
Сварицевичі. Карта розташування: Україна
Сварицевичі
Сварицевичі
Сварицевичі. Карта розташування: Рівненська область
Сварицевичі
Сварицевичі
Мапа

Сварице́вичі — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 2080 осіб. Орган місцевого самоврядування — Сварицевицька сільська рада.

Історія[ред. | ред. код]

Село має велику історію, перша письмова згадка про нього датується 1450 роком, коли королева Польсько–Литовської держави Бона надає привілеї дворянам Полюховичам. І це не лише писемні історичні свідчення, а матеріальні знахідки дозволяють припустити, що перші поселення на сучасних околицях села були ще в дохристиянські часи. Відомо, що поселенці займались сільським господарством, сплавом лісу по річці Стублі, рибальством, мисливством і бортництвом.

Відомі місцеві історики-краєзнавці В. Попенко і Ю. Максименко вважають, що назва Сварицевичі походить від імені язичницького прабога, володаря світу, батька українського пантеону, бога світла і небесного вогню — Сварога. Також існує інша думка. Старожили села Сварицевичі передають з покоління в покоління легенду, ніби село так назвали подорожні пани, які посварились, сперечаючись, якою дорогою їхати далі, за іншою версією, посварились за знайдені гроші. Ми вважаємо, що ця легенда має історичне підґрунтя. Проаналізувавши документ, можливо, це є «сварка» за те, до якого князівства мала увійти територія сучасного села Сварицевичі. Проте, спираючись на археологічні знахідки, територія Сварицевичів була залюднена набагато раніше знайденої першої писемної згадки про село.

За переписом населення в 1897 році в Сварицевичах проживало 647 чол. У селі знаходився маєток графа Папули. Сам граф жив у Варшаві, навідувався у село час від часу.

У 1903 році розпочато будівництво школи у Сварицевичах з ініціативи губернатора Мінської губернії Петра Базилевського, що мешкав у Мінську. Керував будівництвом управитель Папула. Його прізвище вибито на одній з цеглин приміщення старої школи. Це добре видно до цього часу. Відомо, що тоді вже була цегляна церква Святого Георгія.

У 1921році за Ризьким мирним договором під владою Польщі опинилась Західна Україна, в тому числі село Сварицевичі. Воно ввійшло до складу Волинського воєводства Пінського повіту Вичівської гміни. У селі працювала церковно-приходська школа.

У вересні 1939 року Польща, як держава фактично перестала існувати, і Сварицевичі увійшли до складу УРСР. У 1939 році на територію села ввійшли війська Червоної армії. У 1940 році в Сварицевичах створюється колективне господарство, в якому об'єдналося 48 сімей бідняків. У їх розпорядженні було 256 га орної землі. Поряд з позитивними змінами були і негативні. Нова влада розпочала репресії проти людей, які займали керівні посади, коли село було під владою Польського князівства, або були великими землевласниками (за тогочасними мірками).

Друга світова війна[ред. | ред. код]

7 липня 1941 Сварицевичі були окуповані гітлерівськими військами. В роки Другої cвітової війни мешканці села підтримали і влилися в партизанські загони. За антифашистську діяльність село було жорстоко покаране — спалене вщент, жителі ховались в навколишніх лісах. Сварицевичани перенесли багато негараздів: голод, холод та різні хвороби, але вистояли. Все чоловіче населення до 1928 року народження, було мобілізовано до лав радянської армії та взяло участь у звільнені Східної Європи. 259 жителів села воювали в діючій армії і партизанських загонах, 97 — нагороджено бойовими орденами та медалями, 119 — загинуло на фронтах Другої світової війни та в партизанських загонах, 6 — підтримали воїнів УПА. 9 січня 1944року с. Сварицевичі було звільнено. Відновлено Радянську владу.

У музеї с. Сварицевичі зібрані спогади жителів, ветеранів війни, експонати, які стосуються Другої Світової війни.

Життя та долі сварицевицьких євреїв у 1939—1944 роки[ред. | ред. код]

Сім сімей сварицевицьких євреїв загинули у серницькому гетто. Сьогодні важливо з документальною достовірністю відтворити страшну епоху гітлерівського лихоліття. Бібліотекарі Сварицевицької публічно шкільної бібліотеки спільно з вчителем історії Сварицевицького НВК Полєшко Ольгою провели краєзнавчо — пошукову роботу по виявленню живих свідків тих страшних подій. Записали спогади старожилів села про життя та долі сварицевицьких євреїв в роки Другої світової війни.

У Сварицевичах, як і по всій Західній Україні, жили поляки і євреї, гострих міжнаціональних конфліктів не було.

Згадує Швайко Віра Андріївна (нар. 1927): «До війни у нас проживало 7 єврейських сімей, вони були не дуже багаті, займались торгівлею, була серед них швачка. Їх діти разом з нашими дітьми ходили до польської школи. Коли прийшли німці, наказали їм носити одяг із спеціальною нашивкою. У свято євреї збиралися разом, і все по–своєму говорили. На запитання про що вони розмовляють відповідали: „Спочатку нас, а потім буде ваша черга“. Їх водили поліцаї на роботу садити і сапати ліс».

Спогади Вишневської Євгенії Степанівни (нар. 1925): «Євреї були працьовиті, дітей годували, чоботи шили, були у них швейні машинки. Заказів було дуже багато. Сім'ю годували з праці своїх рук. Сварицевицька єврейка Нисилиха завдяки шиттю утримувала всю сім'ю із 7 чоловік. Землі вони не мали. У євреїв Янкеля і Берка були свої торгові лавки. А Галецький утримував єврейську школу, куди збиралися євреї для молитви. Одягали на себе чорні довгі ризи, на праву руку ремінь на лоб і на долоню накладали чорну кулю з невідомого матеріалу (мабуть якась релігійна єврейська атрибутика) і починали голосно молитись на своїй мові. Для нас дітей це здавалося дуже страшним і незрозумілим. Розмовляли з нами на нашій українській мові. Деякі єврейки ходили допомагати жати жито до селян. До нас також приходили. Коли німці прийшли у село то стали переслідувати євреїв. Молодші утікали а малих і старих розстрілювали біля ями: кого поранено, кого убито всіх засипали землею. Казали люди що земля стогнала і здригалася. На війну йшли всі, чи то пан, чи єврей, чи мужик, кого мобілізували той і йшов. Були євреї і у партизанах. Ховалися бідні, щоб не вбили. Як і сьогодні утікають з Донецька і Луганська. Знущалися німці, а сьогодні вони наші друзі. Так і треба бути друзями, не треба ворогувати.»Особливо жорстоко німці і поліцаї відносилися до людей єврейської національності. Юшкевич Матрона Андріївна (1928 р.н.) стала свідком страшної сцени:- «Поліцаї зловили у селі жінку єврейської нації. Вона була вагітна. Фашисти вчинили над невинною жінкою розправу. Вони обложили її соломою і підпалили, коли солома згоріла, жінка була ще жива. Шкіра в цієї жінки, як ви розумієте, також підгоріла. Їм цього було мало, і вони почали здирати з неї ножами підгорілу шкіру. Люди за декілька кілометрів чули, як вона кричала від болю». Цей випадок стався не в Сварицевичах. Син Матрони Андріївни був у партизанах, і вона змушена була міняти місце проживання, де саме, вона вже не пам'ятає.

Спогади Легкого Івана Костянтиновича (нар. 1930): «Десь у кінці літа, під осінь, євреїв з нашого села повели до села Серники, там було єврейське містечко. По дорозі вдалось втекти Янкелю, Морші, Лейзору, ще десь чотирьом чоловікам. Вони пішли до партизан — місюринців. Усіх євреїв назбиралося у загоні до 80 чоловік, там були жінки і діти — всі ті, кому вдалося втекти від смерті. Поробили свої землянки не далеко від партизанських. Вони щовечора приходили в село просити хліба і продуктів».

Спогади Чудінович Марти Сергіївни: «Був такий випадок, коли над нашим селом підбили радянський літак. Один з пілотів спустився на парашуті. Він хотів добратися до Висоцька. Його побачили місцеві жителі — Полюхович Федір з братами, Іванцік, Шверчук. Один з них сів на човен і поплив, щоб дати звістку поліції, другий підійшов — запропонував свою допомогу (перевезти через річку Стубло). Коли вони підпливали до берега, парашутист щось помітив, хотів витягти пістолет, але отримав удар веслом по голові. Він знепритомнів. Заволокли його в льох. Уранці з Висоцька приїхало машиною ще шість поліцаїв. Льотчика повели через все село на собаче кладовище. На цей самосуд зібралося багато селян. Там євреї за наказом поліції викопали ямку. Всі поліцаї разом вистрелили в груди парашутиста — легені вилетіли. Поліцаї примусили євреїв закопати парашутиста і танцювати на його могилі, приспівуючи: „Через нас війна“. Потім вони отримали наказ принести горілки і харчі. Поліцаї напились, наїлись, свої залишились, а висоцькі повернулись назад. Пізніше євреї, які пішли в партизани, вбили коменданта поліції, який влаштував цей самосуд, а дочок заставили танцювати біля вбитого батька».

В Інтернеті ми знайшли спогади наших земляків-євреїв, яким вдалося уникнути німецької розправи у Серниках і стати партизанами місюринського загону. Вони добрими словами згадують самого очільника партизанського загону імені Ворошилова Місюру М. Й., тому що командири інших партизанських загонів не хотіли мати цивільний табір і єврейських жінок, дітей, стариків до себе не приймали. Тоді євреї утворили свій табір на який стали нападати німецькі поліцаї і націоналісти, захищатися їм було нічим. Після цього Місюра М. Й. дозволив, поселитися їм недалеко від свого загону і дбав про цивільний табір. До якого приходили євреї з Дубровиці, з Пінська (Білорусія), з навколишніх сіл. Своїм героїзмом відзначилися партизани -євреї: Нахман Зильберфарб і Пурим із Серник, Голда з Пінська, яка витягувала поранених під сильним обстрілом, всі вони отримали нагороди. Тих, кому не вдалось втекти, німці загнали у єврейське гетто у с. Серники Зарічненського району, яке до війни було єврейським містечком. Там над ними вчинили страшну розправу. За польським переписом у 1921 році в Серниках проживало 1987 євреїв. Тільки в урочищі Шуміль загинуло — 800 чоловік скільки ще загинуло невідомо.

Згадує Островська Марія Федорівна (нар. 1910): «За кожен день свого життя євреї платили, наприклад, за сьогоднішній день потрібно здати стільки золота, на завтра — нова ціна. Коли перестали платити, заставили їх викопати велику яму. Потім євреїв ставили перед ямою і розстрілювали. Падали в яму вбиті, поранені. Після цього яму засипали. Все це робили поліцаї на чолі із серницьким комендантом. Німці тільки спостерігали за цим дійствам. Три дні ще земля „стогнала“, і кров виступила поверх ґрунту, стікала струмочками. Так жорстоко розправились німці і поліцаї з мирним єврейським населенням»

Сварицевицькі євреї, розстріляні німцями:

  • Сім'я Боброва Берка (5 осіб)
  • Сім'я Галецького Шолома Аврамовича (6 осіб)
  • Сім'я Цукерман Бейли (6 осіб)
  • Сім'я Бромберг Хайки (4 осіб)
  • Сім'я Дрижуна Іцка (4 осіб)
  • Сім'я Дрижун Шоломки Іцкевич (7 осіб)

Детальнішу інформацію надає Сварицевицька публічно-шкільна бібліотека.

Період розбудови[ред. | ред. код]

Після закінчення війни село стало відбудовуватись. Створювався колгосп, в кінці 40-х рр. стало працювати лісництво та цегельний завод. Колгосп обслуговувала МТС, яка знаходилась у Висоцьку. У МТС було шість бригад. У 1959 році МТС було реорганізовано — трактори і сільськогосподарські машини передали на села. До Сварицевич прийшло три трактори і в колгоспі було дві машини «полуторки». В середині 50-х років в селі з'явилась молотарка «Дунавт», якою молотили ячмінь, овес. Вирощений урожай в основному продавали державі.

У 1958 році сталася визначна подія, яка сприяла дальшому розвитку колгоспу. Адже в цей час відбулось об'єднання Зеленської і Сварицевицької сільських рад. І від того часу ці два сусідні села об'єднались в один колгосп «Партизан». Ця назва існувала з 1961 року. З плином часу населенню села хотілося більше знати про події в світі. Тому вони збиралися по хатах і читали газети, журнали. З 1952 року в селі діє бібліотека. Першим бібліотекарем став Островський Василь Ілліч. Вона була розміщена у хаті Холодька Максима Панасовича. Оплату грошима колгоспникам стали виплачувати в 1968 році, а робітникам цегельного заводу — з 1965 року. В 1963 році в селі починають проводити меліорацію землі. В цьому ж році було прокладено шосе на Зарічне через Сварицевичі. З кінця 50-х до середини 60-х роках було проведено радіофікацію і електрифікацію села.

У 1965 році Сварицевицька школа стала середньою. Приміщення школи розширилось: було добудовано вісім класних кімнат. Перший випуск десятикласників відбувся у 1968 році.

Село знамените багатьма оригінальними жанрами веснянок, купальських, петрівчаних пісень, колядками, щедрівками, весільними піснями, плачами-голосіннями. Тому його справді можна вважати заповідником Поліського краю.

У селі є 624 двори, проживає 2042[джерело?] мешканці.

Понад 60 років у селі працює Сварицевицьке лісництво. На його базі в 1982 році створено Сварицевицький ботанічний заказник площею 2220 га, який входить до складу природно-заповідного фонду України.

Відомий письменник-етнограф Василь Скуратівський писав:

«Сварицевичі — реліктове село, поліський осередок, який заслуговує на статус фольклорно-етнографічного, а можливо, навіть міжнародного значення, адже йдеться про загальнослов'янську пам'ятку».[джерело?]

Протягом останніх десятиліть село Сварицевичі є центром уваги дослідників народної творчості поліського краю.

Місцеві жителі, досі зберігають музично-поетичні пам'ятки давнини, дохристиянські звичаї, повір'я та народні свята, які віками передавались із вуст в уста.

Ветерани війни[ред. | ред. код]

Гольц Яків Михайлович, ветеран ВВв

Культура[ред. | ред. код]

Село є єдиним місцем в Україні, де сьогодні на день Святої Трійці проводять дохристиянський західнополіський весняно-літній обряд «Водіння Куста»[1].

Історія бібліотеки[ред. | ред. код]

У селі Сварицевичі перша бібліотека була заснована у 1952 році. Першим бібліотекарем став Островський Василь Ілліч. Коли йому йшов 16 — й рік він вступив до комсомолу. Приймали в комсомол у Висоцьку, доручили створити йому комсомольську організацію школи. Тоді ж призначили сільським бібліотекарем, вручили в райкомі книги, розповіли які обов'язки бібліотекаря. Бібліотека села розмістилася спочатку в хаті його тітки Островської Марії Федорівни. Потім її перенесли ближче до центру села у хату Полюхович Тетяни Йосипівни. Бібліотека була тим вогником, до якого тягнулися жителі села та учні школи. А Василь Їлліч з книгами був бажаним гостем в кожній оселі.


З вересня 1967 року бібліотекарем стала працювати Дашук Катерина Оверхівна, яка родом була з села Крупового. Вона уже мала бібліотечну освіту. До 1979 року бібліотека була розміщена в Сварицевицькому сільському клубі

На протязі більше півстоліття багато людей внесли свій вклад в розвиток бібліотечної справи в селі Сварицевичі. По різному складалися їх долі і тому хочется згадати тих людей поіменно: з 1967 року по 1979 рік в бібліотеці працювали такі бібліотекарі: Полховська Тамара Миколаївна, Остапович Федір Андрійович, Євхимець Віра Леонтіївна, Соловей Людмила Федорівна . До речі Людмила Федорівна ще й досі працює бібліотекарем в селі Тумень. Бібліотечний фонд тоді нараховував 7 тисяч примірників книг. У 1980 році бібліотеку перенесли у приміщення старої контори . Місцевий колгосп «Партизан» за свої кошти зробив ремонт. Бібліотека стала на багато більшою, світлішою. Складалася вона з дитячої і дорослої зали. Тут працювали такі бібліотекарі: Вишневська Марія Степанівна, Холодько Любов Семенівна, Гулько Марія Іванівна. На той час в бібліотеці налічувалося вже близько 11 тисяч примірників літератури. В 1991 році в сільську бібліотеку прийшли працювати Корейчук Олена Федорівна та Крупко Марія Федорівна. Вони мали бібліотечну освіту обидві навчалися в Дубенському училищі культури. Тоді вже бібліотечний фонд налічував близько 17 тисяч примірників книг. З них 4 тисячі дитячої літератури. В 2002 році через аварійний стан, бібліотеку було переміщено в приміщення дитячого садочка. В 2004 році відбулася реорганізація бібліотечної галузі в Рівненській області. Бібліотека стала називатися публічно-шкільною бібліотекою. Першими бібліотекарями вже публічно-шкільної бібліотеки стали Корейчук Олена Федорівна та Кардаш Юлія Харитонівна. З 2007 року бібліотека знаходиться в приміщенні школи. На даний час користувачами нашої бібліотеки є 950 читачів. З них 256 діти, 250 молоді, 55 вчителів та інші жителі села. Бібліотечний фонд налічує 19660 екземплярів, з них 13991 книги, 5463 підручників, 188 періодика.


На даний час бібліотекарями Сварицевицької публічно-шкільної бібліотеки є Корейчук Олена Федорівна та Холодько Ірина Степанівна. Найбільш вагомою подією в діяльності бібліотеки за останні роки це — перемога в IV раунді конкурсу проектів програми «Біліоміст» «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету», в результаті отримала грант від програми 3 комп'ютери, 3 веб камери, принтер, сканер та програмне забезпечення. 30 вересня 2011 року відбулося урочисте відкриття БібліоІнтернету, з наданням вільного та безкоштовного доступу до мережі Інтернет. Сьогодні, поряд з традиційними методами, ми пропонуємо нашим користувачам нові онлайнові технології створюємо власні електронні ресурси. Створено власну бібліотечну web-сторіноку (http://dubrlibr.rv.ua/) на сайті Дубровицької ЦСПШБ. Наша бібліотека знайшла свою нішу у світовому інформаційному просторі. На web-сторінці представлено в основному матеріали краєзнавчого характеру та інформація про діяльність бібліотеки. Формується власний електронний каталог через імпорт отриманих від ЦРБ бібліографічних записів у власну базу даних. В повнотекстовій електронній бази даних «Краєзнавство» сформовано 45 записів з повними текстами документів, презентацій, відеоматеріалів, з посиланням на адреси сайтів, які містять краєзнавчі матеріали нашого села. 2012—2016 роки бібліотека була учасницею Мережі Пунктів доступу громадян (ПДГ) до інформації органів державної влади з надання безоплатної правової допомоги для відвідувачів бібліотеки. На початку 2017 року ПДГ замінив Центр обслуговування громадян електронною інформацією (ЦОГ) — це інформаційно — консультаційна служба яка обладнана апаратно — програмним комплексом і покликана задовольняти потреби користувачів бібліотеки у публічній інформації в електронному вигляді.


Бібліотека тісно пов'язує свою діяльність з Сварицевицьким КДК, зокрема школою та сільським клубом. Успіхом такої діяльності є реалізація спільного проекту «Оберіг», який спрямований на пошук, Оберіг, збереження народних обрядів, ремесел, традицій виховання учнівської молоді засобами народної педагогіки. По результатам та напрацюванням даного проекту створена презентація «Краєзнавча робота Сварицевицької ПШБ» яку можна переглянути на сайті бібліотеки (http://svar.dubrlibr.rv.ua/). Краєзнавча робота є найголовнішим напрямком діяльності бібліотеки. Також ще одним успішно реалізованим проектом можна вжати Проект «Сварицевичі ХХ ст.» В 2014 році здобули перемогу в обласному конкурсі міні — грантів бібліотечних ініціатив від Рівненського обласного відділення Української бібліотечної асоціації з напрямку «Інноваційні технології на користь громаді» за проект «Сварицевичі ХХ століття» який спрямований на виявлення маловідомих суперечливих сторінок історії збереження історичної пам'яті с. Сварицевичі та популяризації історичного краєзнавства, та отримали цифровий фотоапарат як ресурсну допомогу для здійснення проектної діяльності. Маючи сучасний цифровий фотоапарат з функціями відеозапису створено 10 власних краєзнавчих відеоматеріалів. Бібліотекарі записували спогади старожилів села про суперечливі історичні події XX століття свідками яких вони були. Деякі спогади розміщені на сайті конкурсу www.youtube.com/watch?v=enBf_4GEvwA. A інші відеоматеріали зберігаються в бібліотеці. 3 2015 року бібліотекарі працюють над реалізацією нового проекту «Сварицевичі ХХІ століття». Враховуючи сучасну ситуацію в Україні вже сьогодні, створюються фото — відеоматеріали для зберігання майбутнім поколінням, як краєзнавчий матеріал. На даний час бібліотека вже працює в напрямках «Наші односельчани учасники АТО», «Волонтерський рух в селі Сварицевичі на допомогу постраждалим в зоні АТО».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дмитренко, Алла. Збирання трав і архаїчні елементи світогляду поліщуків // Етнічна історія народів Європи. — 2001. — № 11. — С. 14-18.

Посилання[ред. | ред. код]