Делень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Делень
Delen emblem.svg Delen flag.svg
Герб Прапор
Церква Успіння
Церква Успіння
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Арцизький
Рада/громада Деленська сільська рада
Код КОАТУУ 5120481901
Облікова картка Делень 
Основні дані
Засноване 1830
Населення 2606
Площа 2,83 км²
Густота населення 920,85 осіб/км²
Поштовий індекс 68431
Телефонний код +380 4845 57
Географічні дані
Географічні координати 45°54′45″ пн. ш. 29°11′16″ сх. д. / 45.91250° пн. ш. 29.18778° сх. д. / 45.91250; 29.18778Координати: 45°54′45″ пн. ш. 29°11′16″ сх. д. / 45.91250° пн. ш. 29.18778° сх. д. / 45.91250; 29.18778
Середня висота
над рівнем моря
51 м
Водойми р. Аліяга
Відстань до
районного центру
25 км
Найближча залізнична станція Давлет-Агач
Відстань до
залізничної станції
9 км
Місцева влада
Адреса ради 68431, с.Делень, вул.Торгова, 2, тел. 5-71-33
Карта
Делень. Карта розташування: Україна
Делень
Делень
Делень. Карта розташування: Одеська область
Делень
Делень

Делень у Вікісховищі?

Деле́нь (до 1944 року — Давлет-Агач) — село в Україні, в Арцизькому районі Одеської області. Населення становить 2606 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Село Делень — центр сільської ради, яке розташовано на правому березі річки Аліяга, яка впадає в озеро Китай, за 25 км на відстані від районного центру та 9 км від залізо — дорожньої станції Давлет-Агач (на лінії Арциз — Ізмаїл). Автострада Одеса — Нова Іванівка проходить через село Делень.

Назва[ред. | ред. код]

Стара назва села Давлет-Агач, в перекладі на українську мову що означає «Царське дерево».

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Софора XIX ст. — символ села Делень

Засноване в 1830 році біля колишнього татарського селища Давлет-Агач задунайськими болгарами, які переселилися сюди після російсько-турецької війни 1828—1829 рр. Основним заняттям переселенців було добування каменю.

На посаду опікуна переселенців був призначений заслужений генерал Іван Микитович Інзов. Він енергійно взявся за розподіл і організацію життя переселенців. Інзов займався цим в той час, коли почалось нове велике переселення болгар в Бессарабію (1829—1830 р.р.)

Генерал Інзов прагнув якомога повніше забезпечити переселенців будматеріалами, а нашим односельцям поталанило ще й тим, що на іх території розташовувався кар"ер різного каменю. Щоправда, болгари не мали досвіду видобутку каменю, їм допомагали російські майстри, про що свідчать назви криниць неподалік від кар'єру «русскити клайянчата» (російські криниці). Незабаром самі переселенці стали зразковими каменярами.

Заняття мешканців села були різноманітні: землеробство, скотарство, різні ремесла: видобуток каменю, з'явились теслі, столяри, бондарі, шевці, скорняки, шорники і т. д.

За даними 1859 року у болгарській колонії Давлет-Агач Аккерманського повіту Бессарабської області мешкало 1159 осіб (611 чоловічої статі та 548 — жіночої), налічувалось 148 дворових господарств, існували православна церква, сільська школа, кордон прикордонної охорони[1].

Станом на 1886 рік у болгарській колонії Іваново-Болгарської волості мешкало 1920 осіб, налічувалось 252 дворових господарства, існували православна церква, школа, 2 лавки, винний склад[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2661 особи (1319 чоловічої статі та 1242 — жіночої), з яких 2592 — православної віри[3].

В 1944 році в селі Делени Новоіванівського району Ізмаїльської області було засновано сільську раду. В 1945 році було організовано колгоспи «Більшовик», ім. Сталіна, ім. «Кірова». В 1949 році колгоспи ім. Сталіна та ім. Кирова об'єднались. В 1954 році після об'єднання залишився один колгосп ім. Сталіна. З 1967 року колгосп ім. Сталіна перейменовано в колгосп «50 років Жовтня».

Сьогодення[ред. | ред. код]

У селі діє одне велике фермерське господарство «Деленське» та 19 дрібних приватних фермерських господарств. ФГ «Деленське» спеціалізується на рослинництві та виноградарстві.

Середня загальноосвітня школа розташована в центрі села . Школярів — 303, вчителів — 30. Дитячій дошкільний заклад «Васильок» на 100 місць. В селі 2 бібліотеки- шкільна та сільська з фондом 25 тис. екземплярів, читачів — 500 осіб. Лікує Деленська сільська лікарняна амбулаторія сімейної медицини. Діє православна церква Свято — Успенської богородиці.

При Деленському БК існує и діє народний ансамбль «Дулакчія» — директор БК и керівник ансамблю — Чербаджи П. П. Учасників ансамблю 25 осіб, переважно школярі. Неодноразово ансамбль брав участь у конкурсі «Таланти твої Україно» й постійно займає перше місце.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 2996 осіб, з яких 1444 чоловіки та 1552 жінки.[4]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 2560 осіб.[5]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
болгарська 92,17 %
українська 3,68 %
російська 3,03 %
молдовська 0,61 %
гагаузька 0,35 %

Герб і прапор[ред. | ред. код]

Щит поділений (тридільно) вилоподібно. У першому зеленому полі- срібна голова барана з золотими рогами, яка повернута прямо. У другому червоному полі- срібна мурована арка, яка увінчана угорі кам'яною квіткою. У третьому срібному полі -червона баклага (бикліца), обтяжена золотим гроном винограду з листям. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.

Символіка[ред. | ред. код]

В основі герба композиція з трьох кольорів болгарського прапора — зеленого, червоного та срібного, яка символізує перших болгарських поселенців та єдність, добробут, мир і злагоду народів, які проживають в селі.

Голова барана вказує на одну із основних галузей тваринництва села -вівчарство. Арка — символ тріумфу каменярів і будівельників, які видобували у кар'єрі каміння та збудували село. Баклага для вина (бикліца) символізує гостинність, радість та весілля, а разом з виноградом вказує на поширення виноградарства у селі та є символом родючості та багатства. Зелений колір символізує родючість землі та процвітання сільського господарства, червоний — красу, мужність, боротьбу, срібний — чистоту та невинність.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 311)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-5)
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]