Жовна сива

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жовна сива
Самець
Самець
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Рід: Жовна (Picus)
Вид: Жовна сива
Біноміальна назва
Picus canus
(Gmelin, 1788)
Поширення жовни сивої
Поширення жовни сивої
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Picus canus
EOL: 1177654
ITIS logo.jpg ITIS: 554125
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 141795
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 301969
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Picus canus

Жовна сива, дятел сивий (Picus canus) — вид птахів родини дятлових. Один з двох видів роду у фауні України. В Україні осілий, кочовий вид.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Маса тіла 100–145 г, довжина тіла 25-26 см, розмах крил 38-40 см. У дорослого самця голова і шия сірі; на лобі і спереду тім'я червона пляма; вуздечка чорна, а нижчу вузькі чорні «вуса»; спина і покривні пера крил оливково-зелені; поперек і надхвістя жовті; низ зеленкувато-сірий; першорядні махові пера бурі, з білими плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги; другорядні махові пера зверху оливково-зелені; хвіст темно-бурий, з оливковим відтінком і нечіткою світлою смугастістю, цупкий, загострений; дзьоб чорно-бурий або сірувато-чорний; ноги сірі; райдужна оболонка ока жовтувата. Доросла самка подібна до дорослого самця, але червона пляма на голові відсутня. Молодий самець подібний до дорослого самця, а молода самка подібна до дорослої самки, але оперення тьмяне; райдужна оболонка ока темно-коричнева.[1]

Поширення[ред.ред. код]

Сивий дятел поширений в Євразії від центральної Франції, Швейцарії, колишньої Югославії на схід до тихоокеанського узбережжя. На північ у Скандинавії до 64-ї паралелі, до південної Фінляндії, району Санкт-Петербургу, Череповця, верхів'їв Печори, в області Уральського хребта, в басейні Іртиша і Обі до 61-ї паралелі, до району Томська, в долині Єнісею до 60-ї паралелі, в долині Ангари до 58-ї паралелі, до північної краю Байкалу, південних меж Вітімського плоскогір'я гирла Аргуни, далі на схід на півночі до 54-ї паралелі, в Примор'ї до гирла Горюна. На південь до центральної Франції, Македонії, Болгарії, дельти Дністра, до південної частини Дніпропетровської області, районів Бузулука і Оренбурга; на схід, у Західному Сибіру, південна межа ареалу простягається до південної межі лісової зони, до району Барнаула, південно-західного Алтаю, Хангаю, Кентея. Далі на схід південна межа поширення різко опускається на південь, стає східною межею ареалу та охоплює всю східну частину Китаю на захід до Ганьсу, Цинхая і Сичуані, південно-східний Китай, Індокитайський півострів і півострів Малакку, Бірму на захід до Ассама і вздовж нижнього поясу південного схилу Гімалаїв на захід до Кашміру. Заселяє острови: Сахалін, Хоккайдо, Тайвань, Хайнань, Суматра.[2]

В Україні сивий дятел поширений у лісовій і лісостеповій смугах, крім високогір'я Карпат, а також у північній частині степової смуги і Придунайському регіоні.[1]

Підвиди[ред.ред. код]

У довіднику «Керівництво по птахам світу»[3] наведено 11 підвидів сивого дятла:

  • Picus canus canus J. F. Gmelin, 1788
  • Picus canus jessoensis Stejneger, 1886
  • Picus canus sanguiniceps Stuart Baker, 1926
  • Picus canus hessei Gyldenstolpe, 1916
  • Picus canus guerini (Malherbe, 1849)
  • Picus canus kogo (Bianchi, 1906)
  • Picus canus sordidior (Rippon, 1906)
  • Picus canus sobrinus J. L. Peters, 1948
  • Picus canus tancolo (Gould, 1863)
  • Picus canus robinsoni (Ogilvie-Grant, 1906)
  • Picus canus dedemi (van Oort, 1911)

Чисельність[ред.ред. код]

Чисельність в Європі оцінена в 180–320 тис. пар, вона є стабільною. В Україні гніздиться 11—15 тис. пар,[4].

Гніздування[ред.ред. код]

Біля дупла

Населяє переважно мішані (хвойно-листяні і листяні ліси). Особливо охоче оселяється в заплавних хвойно-широколистяних освітлених лісах. Молодих лісів уникає, віддаючи перевагу гніздуванню у високо стовбурових деревах середнього і стиглого віку.

Гніздиться окремими парами, які розміщуються на значній відстані одна від одної. Гнізда влаштовує в дуплах, які видовбують спільно самець і самка в загниваючих стовбурах осики, дуба, берези, липи, сосни, ялини, вільхи або в засохлих деревах. Може займати і старі дупла, як свої, так і інших видів дятлів. Нерідко самець поряд із жилим дуплом будує дупло для ночівлі. Кладку птахи зазвичай розміщують на тонкій висилці з деревної трухи та щепок, які залишаються після будівництва дупла.

У кладці 6-7, інколи 5 або навіть 8-9, а у виключних випадках 10 яєць. Яйця чисто-білі, блискучі. Розміри яєць в середньому становлять 27,7×21,25 мм.

Відкладання яєць починається у деяких пар вже наприкінці квітня. Більшість пар залишають її у першій половині травня. Протягом року один виводок. Насиджування триває 17-18 діб. У ньому беруть участь обидва члени пари, причому самець насиджує вночі.[5]

Живлення[ред.ред. код]

За способом живлення сивий дятел є мірмекофагом — основним його кормом є переважно мурашками. Однак у порівнянні із близькоспорідненим зеленим дятлом, склад їжі у сивого дятла більш різноманітний. У живленні також зустрічаються інші комахи (наприклад, личинки жуків, гусінь, цвіркуни) та павуки. Восени та взимку вживає в їжу рослинні корми — плоди деяких плодових культур (таких як яблуня, груша, вишня), ягоди (горобина, обліпиха), горіхи (сосни сибірської), жолуді. У холодний період року нерідко відвідує годівниці.

Зазвичай їжу знаходить на землі, перестрибуючи з місця на місце. Інколи, частіше взимку, добуває корм зі стовбурів дерев у ході їх ретельного огляду. Довбає деревину небагато і переважно м'який матеріал.[6]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К.: 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X
  2. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М.: Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7
  3. Winkler, Hans; Christie, David A. Family Picidae (Woodpeckers) In: del Hoyo, J., Elliott, A., & Sargatal, J., eds. Volume 7: Jacamars to Woodpeckers // Handbook of the birds of the world. — Barcelona: Lynx Editions, 2002. — 543 с.
  4. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  5. Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск: Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8
  6. Птицы России и сопредельных регионов: Совообразные, Козодоеобразные, Стрижеобразные, Ракшеобразные, Удодообразные, Дятлообразные / Бутье В.Т., Зубков Н.И., Иванчев В.П. и др. — М: Т-во научных зданий КМК, 2005. — 487 с. — ISBN 5-87317-198-X