Перейти до вмісту

Звенигородський повіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Звенигородський повіт
Герб повіту
Губернія Київська губернія
Центр Звенигородка
Створений 1796 рік
Площа 2 649 км²
Населення 274 704 чоловік (на 1897 рік) осіб 

Звенигородський повіт — адміністративна одиниця у складі Речі Посполитої. Після поділу Польщі — з 1796 року адміністративно-територіальна одиниця Київської губернії Російської імперії. Повітовий центр — місто Звенигородка.

Історія

[ред. | ред. код]

Звенигородський повіт — адміністративна одиниця у складі Речі Посполитої — була предметом прикордонної суперечки між Брацлавським і Київським воєводствами.

У 1570 р. комісари окреслили кордон повіту, який охоплював правий басейн Росі до впадіння її в Дніпро і по Дніпру до кордону Речі Посполитої.
У XVII столітті Київське воєводство знову ініціювало конфлікт за східну частину округу, включаючи міста Смілу, Ківшовата, Чигирин і Черкаси. Комісія, призначена сеймом у 1755 р., підтвердила кордон з 1570 р., але згідно з декретом Трибуналу в Радомі з 1749 р. наказала перераховувати податки з повіту щороку до кожного з воєводств. У 1791 році сейм підтвердив приналежність району до Брацлавського воєводства.[1]

Повіт на півночі межував з Канівським повітом, на півдні з Херсонською губернією, на заході з Уманським і Таращанським повітами і Черкаським і Чигиринським на сході. Загальна площа повіту становила 289381 десятин (2 649 км²).

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 274 704 чоловік. З них 88,05 % — українці, 9,69 % — євреї, 1,37 % — росіяни[2].

На 1887 рік у повіті було 557 населених пунктів, з яких 7 були містечками. Поділявся на 3 стани і 4 благочинних округи.

Згідно із Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України» від 6 березня 1918 року, частина повіту мала увійти до складу Черкаської землі Української Народної Республіки.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

на 1861 рік

[ред. | ред. код]

Волості: Антонівська, Босівська, Боярська, Бужанська, Васильківська, Вільшанська, Вільховецька, Виноградська, Воронівська, Дамуківська, Журжинецька, Кирилівська, Кобринська, Козачанська, Кримчанська, Лисянська, Лозоватська, Маринська, Мокро-калигірська, Неморожена, Окнянська, Пединівська, Рижанівська, Степівська, Ступичанська, Сухо-калигірська, Теремківська, Толстянська, Чижівська, Шестеринська, Шполянська.[3]

на 1885 рік

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Zygmunt Gloger, [1] Geografia historyczna ziem dawnej Polski (укр. Історична географія земель давньої Польщі).
  2. Дані перепису населення 1897 року по Київській губернії. Процитовано 14 квітня 2009. {{cite web}}: |archive-url= неправильно сформовано: часова мітка (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. [Кіевскія губернскія вѣдомости № 45, відділ II, частина офіційна від 11 листопада 1861, с. 590 (рос. дореф.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 квітня 2018. Процитовано 19 квітня 2018. {{cite web}}: стрип-маркер templatestyles в |title= на позиції 95 (довідка) Кіевскія губернскія вѣдомости № 45, відділ II, частина офіційна від 11 листопада 1861, с. 590 (рос. дореф.)]

Джерела

[ред. | ред. код]