Козацьке (Звенигородський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Козацьке
Kozacke zv gerb.png Kozacke zv prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Звенигородський район
Рада/громада Козацька сільська рада
Код КОАТУУ 7121282801
Облікова картка Козацьке 
Locator Dot2.gif
Розташування села Козацьке
Основні дані
Засноване початок 18 століття
Населення 1569 чоловік (на 1 січня 2007 року)
Площа 6,28 км²
Густота населення 298 осіб/км²
Поштовий індекс 20240
Телефонний код +380 4740
Географічні дані
Географічні координати 49°05′59″ пн. ш. 31°08′42″ сх. д. / 49.09972° пн. ш. 31.14500° сх. д. / 49.09972; 31.14500Координати: 49°05′59″ пн. ш. 31°08′42″ сх. д. / 49.09972° пн. ш. 31.14500° сх. д. / 49.09972; 31.14500
Середня висота
над рівнем моря
176 м
Відстань до
обласного центру
75,9 (фізична) км [1]
83 (автошляхами) км
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Богачеве
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради с. Козацьке
Сільський голова Кочерга Валерій Григорович
Карта
Козацьке is located in Україна
Козацьке
Козацьке
Козацьке is located in Черкаська область
Козацьке
Козацьке

Коза́цьке — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 18 км на схід від районного центру — міста Звенигородки та за 15 км від залізничної станції Богачеве. Населення — 1569 чоловік, дворів — 837 (на 1 січня 2007 року).

Через село з півдня на північний захід проходить автомобільна дорога, яка з'єднує дві автотраси — Черкаси—Умань і Звенигородка—Вільшана.

Історія[ред.ред. код]

Село відоме з початку 18 століття. Воно належало Григорію Потьомкіну. Згодом він подарував частину земель пану В. В. Енгельгардту як придане для його дочки Варвари, що згодом вийшла заміж за князя Сергія Голіцина. Останнім нащадком Голіциних по чоловічій лінії в Козацькому був Григорій Голіцин, який у 1829 році продав значну частину маєтку Івану Фундуклею. В книзі Лаврентія Похилевича зазначено[2]:

« Козацкое село в 12 верстах от Звенигородки к востоку. Резиденция и главное управление имениями тайного советника Ивана Ивановича Фундуклея…  »

За нового господаря 1861 ліквідовано кріпацтво, частину землі передано селянам маєтку та збудовано новий спиртовий завод.

З 1872 року маєток перейшов до дочки померлого на той час Григорія Голіцина — Варвари. Згодом вона вийшла заміж за барона Врангеля. За часи порядкування баронеси постали нові підприємства: кінний завод англійської верхової породи коней, тартак, побудовано нову кузню і теслярню.

У 1885 році побудовано поміщицький палац — велику двоповерхову будівлю готичного стилю.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Казачанської волості Звенигородського повіту Київської губернії, мешкало 2930 осіб, налічувалось 361 дворове господарство, існували 2 православні церкви, школа, постоялий двір, 2 лавки, базари, водяний і вітряний млини, пивоварний і винокурний заводи[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4344 осіб (2119 чоловічої статі та 2225 — жіночої), з яких 4234 — православної віри[4].

У 1898 році в селі відкрито двокласну школу (народну). У 1910 році Звенигородське земство організувало першу лікарню. На той час село ще мало винокурний завод, 31 вітряний млин, 4 кузні, один сільський банк.

один з будинків княгині Куракіної

Вже за господарювання княгині Куракіної Тетяни Георгіївни в селі побудовано цілу низку житлових будинків для працівників маєтку, що збереглися донині. Село на той час мало телеграфний і телефонний зв'язок. Козацьке мало статус волосного села.

В червні 1905 року тут відбувся страйк робітників гуральні й селян, що працювали в поміщицькій економії. Мешканці Козацького брали участь у Звенигородсько-Таращанському збройному повстанні проти австро-німецьких окупантів у червні 1918 року.

У перші роки радянської влади після роздачі землі люди почали гуртуватись у товариства спільного обробітку землі, що згодом об'єдналися в 3 колгоспи. Після революції в селі діяла неповна середня школа, через деякий час — середня школа.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.

405 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 189 з них загинули, 175 нагороджені орденами й медалями. В селі споруджено пам'ятник односельцям, що загинули в роки війни.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу імені Ілліча, за яким було закріплено 3,6 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 3,3 тисячі га орної землі. В господарстві вирощували зернові культури, було розвинуте тваринництво. З допоміжних підриємств працювали млин, олійня, пилорама, ветеринарний пункт.

Також на той час працювали загальноосвітня середня школа, середня школа сільської молоді, профтехучилище, три бібліотеки з фондом 10,7 тисяч книг, дільнична лікарня, аптека, комбінат побутового обслуговування.

Поблизу села виявлено поселення трипільської культури.

Сучасність[ред.ред. код]

погруддя Т. Г. Шевченка

На території Козацької сільської ради розміщений сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) «Козацький», який очолює з 1997 року Зозуля Володимир Максимович. У 2007 році його нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України за успіхи в рослинництві і тваринництві.

У центрі села розміщені адміністративно-господарські будівлі, зокрема сільська рада, контора СВК «Козацький», відділення зв'язку, амбулаторія, аптека, 5 приватних магазинів, церква, ПТУ № 37 з новими навчальними корпусами і гуртожитками, дитячий садок, ЗОШ І-ІІІ ступенів, обеліск-пам'ятник воїнам-козачанам, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни, Будинок культури, в якому діє фольклорно-етнографічний ансамбль, ощадкаса, ветеринарний пункт, 3 бібліотеки. Ліси Круглик і Зелянський належать Козачанському лісництву.

Шевченко 008.jpg Шевченко 016.jpg Шевченко 017.jpg Шевченко 020.jpg
обеліск-пам'ятник воїнам-козачанам
відділення зв'язку
дільнича лікарня
ПТУ № 37

14 вересня 2013 року звершено освячення новозбудованого дерев'яного храму святої великомучениці Варвари в селі Козацьке Звенигородського благочиння[5].

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

В'їзні ворота до парку

Козачанський парк є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення. Його площа 51 га, закладений був наприкінці XVIII століття. Парк дуже витягнутий. В його північній частині є каскад ставків, до яких веде довга, пряма алея.

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженцями села є:

У Козацькому в 17971801 роках жив російський письменник-байкар Іван Андрійович Крилов.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://maps.vlasenko.net(рос.)
  2. рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-82)
  5. На Черкащині освячено новозбудований храм

Література[ред.ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР.
  • Бурій В. Генерал Карпов… — наставник Гагаріна / Валерій Бурій // Прес-Центр (Черкаси). — 2011. — 5 жовт. — С. 25.
  • Бурій В. Парк села Козацького раніше називали другою «Софіївкою» / Валерій Бурій // Нова Доба (Черкаси). — 2007. — 4 груд. — С. 6. — (7 чудес Черкащини).
  • Бурій В. Парк села Козацького / Валерій Бурій // Провінційна хроніка (Чигирин). — 2005. — 27 трав. — С. 3.
  • Бурій В. Парк села Козацького / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2004. — 11 черв. — С. 4.
  • Бурій В. Козацький парк / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1986. — 26 липня.
  • Бурій В. Допомогти парку / Валерій Бурій // Черкаська правда. — 1986. — 29 жовтня.
  • Бурій В. Крилов і Черкащина / Валерій Бурій // Туристичні меридіани (Черкаси). — 2001. — лип. — № 4(12). — С. 2.
  • Бурій В. Великий байкар і наш край / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 1999. — 13 лют. — С. 4.
  • Бурій В. Крилов і Черкащина / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 1999. — 10 лютого.
  • Бурій В. Згадаймо біологів-земляків / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1997. — 22 січ. — С. 4.
  • Бурій В. Академік Іван Підоплічко / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2005. — 12 серп. — С. 4. — (Постаті).
  • Бурій В. Ботанік Микола Підоплічко / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2004. — 16 квіт. — С. 4. — (Наші земляки).
  • Бурій В. Родом з Козацького: до 100-річчя від дня народження Олександра Підоплічка / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2007. — С. 2. — (Учені-земляки).

Посилання[ред.ред. код]