Шведсько-норвезька війна (1814)
| Шведсько-норвезька війна 1814 | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Наполеонівські війни | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
При підтримці:
| |||||||
| Командувачі | |||||||
| Крістіан Фредерік | Карл Юхан | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 19 000 Війська | 47 000 Війська | ||||||
.svg){kind=small}
Шведсько-норвезька війна 1814 року (норв. Den svensk-norske krigen (1814)) також відома як Кампанія проти Норвегії (швед. Fälttåget mot Norge), Війна зі Швецією в 1814 році (норв. Krigen med Sverige 1814) або Норвезька війна за незалежність — короткий військовий конфлікт, що розгорівся внаслідок небажання Норвегії визнавати Кільський мирний договір.
Під час наполеонівських воєн Данія, якій у той час належала Норвегія, волею обставин опинилася на боці Франції і 1807 року уклала з нею союз. Після поразки Наполеона Росія і Швеція в листопаді 1812 року ультимативно запропонували Копенгагену виступити проти Франції. Пропозиція нагадувала вимогу, оскільки згідно з нею передбачалась передача Швеції Норвегії в обмін на території в Північній Німеччині. Данський король відхилив цю вимогу й 1813 року уклав новий дансько-французький союз. Після розгрому Наполеона під Лейпцигом шведська армія в листопаді 1813 року почала воєнні дії проти Данії. Зазнавши ряд поразок, данці змушені були піти на укладення Кільського мирного договору 1814 року, за яким Данія поступалася на користь Швеції Норвегією.
Коли про підписання Кільського договору довідалися в Норвегії, її намісник принц Крістіан Фредерік (1786–1848) відмовився виконувати його умови. У лютому 1814 року Норвегія проголосила свою незалежність, а Крістіан Фредерік був оголошений регентом. У квітні обрані норвежцями Державні збори прийняли так звану Ейдсвольську конституцію й проголосили принца-регента Крістіана Фредеріка королем країни.
Улітку 1814 року шведський кронпринц Карл Юхан з армією повернувся до Швеції і став готуватися до норвезького походу. Посередницька місія союзних Швеції держав — Росії, Великої Британії, Австрії і Пруссії — успіху не мала, оскільки шведи вимагали передати їм фортеці в Східній Норвегії й відмовилися визнати Ейдсвольську конституцію.
Військові дії почалися наприкінці липня 1814 року. Норвезька армія була значно меншою за шведську (19 проти 47 тис. чоловік) і набагато гірше озброєною. Окрім того, шведи мали досвід військових дій, і ними командував один з найталановитіших полководців свого часу.
30 липня шведське військо вступило на територію норвезької провінції Смоленене й 4 серпня зайняло фортецю Фредрікстен. Крістіан Фредерік був змушений віддати наказ про відхід норвезької армії на правий берег річки Гломми. Однак у двох сутичках поблизу Лієра й Скоттеруда норвежцям вдалося розбити корпус генерала Гана, і він відступив з великими втратами. На морі, де військові дії розгорнулися ще раніше (28 липня), обставини складалися також несприятливо для Норвегії, оскільки незабаром шведам вдалося заблокувати норвезький флот в Осло-фіорді.
Крістіан Фредерік чудово усвідомлював безглуздість подальшого опору, а Карл Юхан, незважаючи на досягнуті успіхи, не бажав затягувати війну.
14 серпня в Моссі між норвежцями й шведами було укладено перемир'я і конвенція, згідно з якою Карл Юхан обіцяв поважати норвезьку конституцію, а норвежці погоджувалися обрати шведського короля на норвезький престол. Остаточне рішення повинен був прийняти надзвичайний Стортинг.
Позачерговий Стортинг зібрався 7 жовтня, і 10 жовтня він прийняв урочисте зречення короля Крістіана Фредеріка. Після переговорів зі шведськими представниками Стортинг 4 листопада прийняв змінену конституцію Норвегії. Військові та зовнішньополітичні повноваження короля були обмежені, однак зовнішня політика об'єднаних королівств цілком відходила у відання шведського міністерства закордонних справ. Король отримав право призначати в Норвегію намісника, який представляв відсутнього монарха. Однак король не міг призначати шведів на посади в Норвегії (крім намісника). Того ж дня Стортинг обрав Карла XIII норвезьким королем. Швеція і Норвегія об'єдналися під владою одного монарха.
Унаслідок війни Швеції вдалося приєднати Норвегію, проте це відбулося не на умовах Кільського договору, а у формі унії. Крім того, Норвегія зуміла зберегти свою конституцію. Ця війна стала останньою донині війною за участю Швеції.
- Павлова Л. Я. Шведско-датско-норвежский конфликт 1814 года и Россия (дипломатическая миссия М. Ф. Орлова) // Новая и новейшая история. — 1977. — № 1.
- Alin O. Bidrag till Mosskonventionens historia // Historisk Tidskrift. — Stockholm. 1897.
- Skeje J. Norges forsvars historie. — Oslo, 1953.
- Wikander J. G. Öfversikt öfver Sveriges krig under 1800-talet. — Stockh., 1916.
- Weibull J. Carl Johan och Norge 1810—1814. — Lund-Oslo, 1957.