Національний склад населення України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний склад населення України за переписом 2001 року
Національний склад населення УСРР за переписом 1939 року
Національний склад населення УСРР за переписом 1926 року
Мовний склад населення України та етнічних територій за переписом 1897 року.

Історія формування національного складу населення[ред.ред. код]

Характерною особливістю етнічної історії України є формування багатоетнічного складу її населення. Воно на всіх етапах історичного розвитку вбирало іншоетнічні субстрати, однак механізм цього процесу у різні часові періоди був різним. Можна виділити три основних етапи формування національного складу. Перший із них, що стосується періоду існування археологічних культур, відтворює процес етнокультурної взаємодії, нерідко об'єднуючи полярні культури, скажімо, землеробську, скотарську, культуру осілих і культуру кочових племен.

Другий етап пов'язаний з Великим переселенням народів IV—IX ст. — гунів, готів, аварів, «аспарухових болгар» на Балкани і Закарпаття, угрів-мадярів у Дунайську низовину, норвезьких вікінгів-русів у Середню Наддніпрянщину. Велике переміщення народів, що проходило через територію України, залишило відмітини на її етнічному ґрунті. Вони виявилися або в мовних компонентах, у запозиченні деяких елементів матеріальної та духовної культури, або у поповненні слов'янсько-українського населення іншоетнічними субстратами. Ці субстрати стали складовими саме слов'янської етнічності, розчинившись у її системі, відносно рельєфніше відтінивши слов'янську спільність. Отже, з другим етапом пов'язані консолідаційні процеси слов'янства та етногенез українців.

Третій етап обіймає великий часовий діапазон — XII—XIX ст. і пов'язаний з колонізацією українських земель сусідніми державами — Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною й Австро-Угорщиною, Османською імперією, Кримським ханством, Румунією, Росією; а також з міграцією українського населення та іноземних колоністів. Пік цих процесів припав на XVIII—XIX ст., коли, власне, і сформувалася національна основа сучасного складу населення. Вона творилася на українському етнічному ґрунті, котрий тепер не стільки вбирав іншоетнічні субстрати, скільки створював умови для самостійного існування національних груп. Отже, склад населення України ставав не тільки багатоетнічним, а й багатонаціональним.

Етнічний склад населення України в сучасних кордонах (1897 — 2001 рр.),%*[1] *Зазначено етноси, чисельність яких за переписом 1926 р. перевищувала 1% загальної чисельності населення
Етнічні групи 1897 —
1900[2] роки
1926 —
1930 роки
1959 рік 1989 рік 2001 рік 2001 р. до
1897 —1900 рр.,%
Українці 72,0% 74,8% 76,8% 72,7% 77,8% 374,10%
Росіяни 8,8% 8,1% 16,9% 22,1% 17,3% 73,20%
Євреї 9,0% 6,5% 2,0% 0,9% 0,2% 18,60%
Поляки 4,4% 5,4% 0,9% 0,4% 0,3% 11,40%
Німці 2,1% 1,5% 0,1% 0,1% 0,1% 3,90%
Молдовани/румуни 1,0% 1,1% 0,8% 0,9% 0,8% 4,60%
Усе населення 100,0% 100,0% 100,0% 100,0% 100,0% 485,80%

Нині він включає 51 національну групу, третина з яких проживає компактними районами. Певне уявлення про національний склад України та процес його формування дають об'єктивні дані ревізій, проведених у Російській державі, а також переписи населення Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії, що регулярно здійснювалися у XVIII—XX ст.

Дані переписів свідчать, зокрема, про те, що в етнічних межах розселення українців їхня питома вага була завжди переважаючою порівняно з іншими національними групами; водночас вона майже до кінця 20-х років XX ст. неухильно зменшувалася відносно їхньої загальної кількості у світі; з 20-х років частка українців України дещо зростала. Вказані тенденції — результат тих історичних змін, що відбувалися в Україні та в сусідніх державах, де мешкала значна частина українського населення. Так, зменшення питомої ваги українців на території основного етнічного масиву протягом XVIII ст. з 85,6 % до 83,3 % було викликано насамперед імміграційними процесами, а також відторгненням від нього периферійних зон. Щодо міграцій українців за межі власної етнічної території, то вони ілюструються такими показниками. Тільки в Російській імперії поза Україною на початку XVIII ст. налічувалося 8 % всіх українців світу, на початку XIX ст. — 14,4 %, на початку XX ст. — 22,4 %.

Міграційні процеси XIX ст. утворювали два могутніх потоки: один йшов у внутрішні регіони Російської імперії (на Нижнє Поволжя, Алтай, Північний Кавказ) та у щойно звільнені землі (у Новоросію, Бессарабію), другий — переважно за океан (до Канади, США, Бразилії, Аргентини тощо). Якщо у 1795 р. за межами України мешкали майже 2 млн українців, то в 1897 р.— понад 6 млн. Деяке зменшення чисельності українців обумовлювалось і демографічними процесами (невеликим природним приростом в Правобережній Україні, де цьому заважала кріпосницька система) та значним притоком в Україну інонаціональних груп.

Щодо окремих регіонів України, соціальні та національні процеси в яких були різними, то українське населення в них розподілялося так: найбільш «українським» було Лівобережжя — українці становили близько 90 % усього населення; на Правобережжі майже 80 %. З кінця XVIII ст. як на Лівобережжі, так і на Правобережжі частка українців дещо зменшилася, відповідно на 1,5 % і 0,9 %: на Лівобережній Україні — за рахунок інтенсивної міграції російських однодворців і розкольників та внаслідок значного відтоку місцевого українського населення в Новоросію і на Північний Кавказ; на Правобережній Україні — через значну міграцію польського, єврейського та молдовського населення. Особливе зменшення українців Правобережжя спостерігалося в першій половині XIX ст.: з 90 до 80 %. Воно визначалося помітним зростанням частки й чисельності єврейського населення, що мігрувало з Польщі та Білорусі і концентрувалося в Україні, по «смузі осілості». Скажімо, в Київській губернії їхня частка збільшилася з 1794 по 1870 р. з 3,34 до 12,10 %; у Волинській — з 3,56 до 13,21 %; у Подільській — з 11,91 до 12,26 %. Всього ж єврейське населення в Україні зросло за цей період у чотири рази.

На відміну від Лівобережжя та Правобережжя, в Степовій Україні, зокрема в новоутвореній Новоросійській губернії, кількість українців різко збільшилася за рахунок їхньої міграції з інших регіонів України. Однак питома вага українців і тут зменшувалася, тільки з 1795 по 1858 р.— на 8 %. Цей процес пов'язаний як з інтенсивною міграцією німецьких колоністів (насамперед на Херсонщину), а також росіян та молдован, так і з русифікацією значної частини українського населення.

Останній процес був особливо характерним для Донбасу пореформеного часу, де частка українців знизилася до рівня 68,9 %. Ще суттєвіші зміни у національному складі населення сталися в Бессарабії, де українці становили лише п'яту частину і тільки в Хотинському повіті — третину. Зменшення українського населення відбувалося в цьому регіоні за рахунок міграції німців-колоністів, болгар і гагаузів. Інша етнічна картина склалася в Таврійській губернії — там частка українців зросла з 1795 по 1858 р. удвічі, переважно за рахунок міграції українців з інших регіонів України.

Негативні національні процеси відбувалися в тих етнічних українських територіях, що відійшли до західних сусідніх держав: Польщі, Угорщини, пізніше до Австро-Угорщини. Найменших втрат українці зазнали в Червоній Русі (на Белзщині, Холмщині, Підляшші), захопленій Польщею. Там протягом XIX ст. питома вага українців (у складі всього населення Королівства Польського) знизилася з 5,68 до 4,52 %.

Внаслідок агресивної полонізаторської політики поляків та постійних сутичок на етнічному ґрунті, згідно з договором між СРСР і Польщею в 1944-1946 роках відбулося Виселення українців з Польщі до УРСР було насильно переселено майже 500 000 тисяч українців.

Згодом Операція «Вісла» довершила розгром споконвічного життя українців на своїх землях.

Руйнації також зазнало українське населення Закарпаття та Галичини, що після першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. входили до складу Австро-Угорщини. Нагадаємо, що Закарпаття (Підкарпатська Русь, Угорська Україна) з XI ст. було складовою Угорського Королівства. Деякий час частина Закарпаття входила до українських державних формувань - так звана Мукачівська домінія була надана за чергою двом зятям угорського короля Бели IV (1235—1270), князю Ростиславу Михайловичу чернігівському та князю Леву Даниловичу галицькому.

В 1393—1414 pp. паном Мукачівської домінії та наджупаном Березького комітату став князь Федір Коріятович зі зукраїнщеного литовського великокняжого роду. Місцева традиція бачила в Коріятовичеві носія української колонізації Закарпаття.

А Галичина з XIV ст. відома як Руське воєводство (воно включало Перемишльську, Сяноцьку, Львівську, Галицьку та Жидачівську землі, Покуття і Економію Самборську), була захоплена Польщею, а після її поділу — Австрією. Тоді ж, у 1782 р., Галичина була поділена на Західну (власне польські землі) та Східну (українські етнічні землі), з якої пізніше (у 1853 р.) виділилося Герцогство Буковини. Українське населення в ньому протягом XIX ст. зменшилося з 45,80 до 44,77 % переважно за рахунок збільшення молдовського і румунського населення.

Щодо Підкарпатської України і Галичини, то там частка українців скоротилася: в Західній Галичині — з 5,51 до 4,22 %, в Східній Галичині — з 71,24 до 66,2 %, в Угорських комітатах — з 5,04 до 3,87 %. Зменшення питомої ваги українців Галичини пов'язувалося з процесом їх спольщення та значним розбавленням єврейським населенням, що ілюструється такими даними: з початку XIX ст. до 1857 р. частка поляків збільшилася з 18,91 до 19,89 %, євреїв — з 6,92 до 11,25 %. Скорочення частки українців угорських комітатів зумовлювалося мадяризацією та словакізацією. Лише за 30 років (з 1870 по 1900 р.) угро-руси, як писав В. П. Погодін, втратили для своєї національності 213 общин, в тому числі 176 — на користь словаків. Отже, зниження частки українців у західних українських етнічних землях, пов'язане з мадяризацією, словакізацією та частково зі спольщенням, відбивало інтенсивний процес, до того ж, набагато інтенсивніший, аніж процес русифікації українців у східних районах.

Принаймні у XIX ст. частка українців у етнічних землях Східної України, як і в російських губерніях, збільшувалася: в центрально-землеробському районі українці становили близько 12 %, в тому числі на Воронежчині — 40, Курщині — 26, а на території Острозького полку Слобідської України — 90 %. На Нижньому Поволжі українці становили 7 %, на Північному Кавказі — 18,34 %. Проте із створенням наприкінці XVIII ст. Землі Війська Чорноморського частка українців невпинно зростала: у 1795 р. вона становила близько 19 %, у 1834 — 24,80, у 1858 р.— 43,9 %, наприкінці XIX ст. майже все населення було вже українським.

Мовний склад населення за переписом 1897 р.
1897 Gov Volyn ethno.jpg
1897 Gov Kyev ethno.jpg
1897 Gov Podil ethno.jpg
Волинська губернія Київська губернія Подільська губернія
1897 Gov Poltava ethno.jpg
1897 Gov Chernigov ethno.jpg
1897 Gov Katerinoslav ethno.jpg
Полтавська губернія Чернігівська губернія Катеринославська губернія
1897 Gov Kharkiv ethnic.jpg
Gub Kherson ethno 1897.jpg
Gub Tavria ethno 1897.jpg
Харківська губернія Херсонська губернія Таврійська губернія

Певне зростання чисельності й частки українців спостерігалося навіть у 20—30 роках XX ст., їхня питома вага відносно всієї кількості українців у світі досягла 83,6 %. Це сталося через деяке збільшення території основного етнічного масиву українців і значну асиміляцію українців зарубіжжя. Цей процес тривав і в 40-х роках як результат переселення значної кількості українців із Польщі та Чехо-Словаччини в ході обміну населенням між цими країнами та СРСР. У останні три десятиріччя зростання відносної та абсолютної чисельності українців в Україні уповільнювалося в зв'язку з посиленням у ній асиміляційних процесів, а також пожвавленням міграції сюди іншоетнічного населення з інших республік колишнього СРСР. Активізувалася у цей період і еміграція українців до зарубіжних країн.

Зазначена ситуація ілюструється такими даними: у 20-х роках загальна кількість українців у світі становила 37 227,8 тис., із них мешкали в Україні 27 567,6 тис., у різних районах СРСР — 8 344,4 тис., у зарубіжній Європі — 745,8 тис., в Америці — 560 тис.; наприкінці 30-х років: 35 616,6 тис. — у світі, 29 606,8 тис. — в Україні, 4 524,7 тис. — в СРСР, 876,1 тис. — в Європі і 609 тис. — в Америці; у 1959 р. — відповідно: 38 624,7 тис.; 32 158,4; 5063,3; 335 і 1 053 тис.; у 1979 р. — 44 083,9; 364 995,6; 5 858,3; 490 і 1 220 тис.; у 1989 р. — 46 136; 37 419; 6 764,5 і 1 428 тис.

Останнім часом спостерігається тенденція до зростання чисельності та питомої ваги українців в Україні, а також у сусідніх державах — колишніх республіках СРСР, викликана спалахом їхньої національної свідомості.

Найчисленнішою національною групою населення України є росіяни, які нині становлять 17,3 %. Масове їх переселення на українські землі розпочалося наприкінці XVIII ст. на хвилі землеробського переселенського руху передусім на «слободні» землі, а також на хвилі військової колонізації. Основний напрямок переселення росіян йшов на Лівобережжя, в Слобідську Україну та у Степові райони — Новоросію, Таврію, Донбас; менш інтенсивним воно було в землі Правобережжя й майже не спостерігалося переселення в Галичину, Буковину та Прикарпатську Русь.

У 1794 р. частка росіян у Правобережній Україні була всього 0,11 %, в Лівобережжі — 5,22 %, в Новоросії — 19,07 %. Однак пізніше їхня чисельність поступово зростала. Вже у 1857 р. вона в Правобережжі становила 0,63 %, в Лівобережжі — 6,18 %, а в Новоросії — 21,4 %. Серед південних районів України найінтенсивніше освоювалися росіянами землі Війська Донського, де вони у 1857 р. становили 66,02 %, Таврії — 20,06 % та Херсонщини — 16,89 %. На Лівобережжі вони в основному осідали на Харківщині як служилі люди (й становили у 1857 р. до 11 %), а також на Чернігівщині (до 6 %) та Полтавщині (до 1 %). На Чернігівщині вони розселялися разом із білорусами, котрі наприкінці XIX ст. суттєво асимілювалися росіянами, як, до речі, частково русифікувалось і українське населення. Завдяки цьому питома вага росіян Чернігівського краю різко збільшилася: у 1897 р. вона досягла 21,6 %.

Про загальну тенденцію розселення росіян в Україні свідчать такі дані: протягом минулого століття їхня чисельність змінювалася в Лівобережній Україні з 135,2 до 301,1 тис.; в Правобережній — з 3,9 до 32,9 тис.; в землях Царства Польського — з 5,3 до 6,3 тис.; в Новоросії — з 308,3 до 1 062,7 тис. За останнє десятиріччя кількість росіян збільшилася до 11,3 млн з 10,4 млн, причому майже рівномірно по всіх регіонах України, в тому числі західних.

Білоруське населення України переважно розселялося в українсько-білоруському етнічному пограниччі, в поліських районах Лівобережжя і Правобережжя, а дисперсно майже в усіх великих містах. У Лівобережній Україні білоруси становлять до 2 % населення, на Правобережжі — до 1 %. Компактними районами вони розселялися на Чернігівщині, де наприкінці XVIII ст. становили 4,2 %; наприкінці XIX ст.— 5,61 %, а наприкінці XX ст.— всього 0,8 %. Етнічним ядром їх розселення там були Суражщина (65 % населення) та Городнищина (близько 6 %), на Волині — Кременеччина (14,30 %), на Київському Поліссі — Радомишльщина (21,70 %), на Поділлі — Ушиччина (4,20 %).

Національна група поляків почала складатися в Україні з XIV ст. на хвилі колонізації Польщею Галицько-Волинського князівства, але масові переселення припадають на злам XVII—XVIII ст. Вони зумовлювалися поразкою Речі Посполитої у війні з Османською імперією та посиленням феодального гноблення селян Речі Посполитої, котрі шукали кращої долі в Україні. Основний міграційний потік поляків спрямовувався на Правобережжя, зокрема Волинь, Поділля, частково Західну Київщину, а також — у Східну Галичину.

У цілому частка поляків серед населення Правобережної України становила в середині XIX ст. до 6 %, розподіляючись по окремих регіонах таким чином: на Волині до 10 %, Київщині — 5, Поділлі — 3 %. Місцями їхньої концентрації були Новгород-Волинський (понад 15 % усього населення), Старокос-тянтинівський (15 %), Луцький (14 %), Кременецький (13,30 %) повіти Волинської губернії, Махновський — Київської губернії (11 %), Балтський — Подільської губернії (6 %). У південних районах України, як і на Буковині, поляків було небагато: на Буковині близько 1 %, в Новоросії — від 0,1 % до 0,3 %, проте їх питома вага в Причорноморській смузі різко зростає в пореформений період, становлячи наприкінці XIX ст. майже 2 %. Головним регіоном розселення поляків в Україні була Галичина, насамперед Західна (понад 80 % всього населення).

Щодо українських етнічних земель, то поляки переважно осідали в Галицько-Буковинському районі і наприкінці XVIII ст. становили 42,84 %. Пізніше їхня частка зменшувалася за рахунок стрімкого зростання тут єврейського населення: з 5,66 % у 1857 р. до 9,41 % У 1900 р. У Східній Галичині, котра після Першої світової війни відійшла до Польщі, а напередодні Другої світової війни була повернена Україні, поляки становили п'яту частину всього населення, а в окремих її землях — третину. Динаміка збільшення їхньої частки найвиразніше простежується в другій половині XIX ст. Так, на Львівщині у 1817 р. вона становила 30,08 %, а у 1900 р.— 37,21 %; на Тернопільщині — відповідно 27,37 і 31,15 %; на Перемишлянщині — 24,18 і 32,21 %, на Сяноччині—36,63 і 37,21 %.

Тепер поляки в національному складі населення України становлять 0,4 % і представлені практично в усіх її регіонах, але традиційним осередком їх розселення залишаються західні райони України: Житомирщина (4,5 %), Хмельниччина (2,4 %), Львівщина (1 %), Тернопільщина (0,6 %).

Національна група молдован на українських землях формувалася протягом сторіч, починаючи від часів Київської Русі, коли вони утворювали помітну частину населення Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівств. Масове ж їх переселення на українські землі, зокрема на Лівобережну Наддністрянщину та Буковину, припадає на XVI ст. і було викликано репресіями османських завойовників та посиленням експлуатації з боку власних господарів. Пізніше, у XVII—XVIII ст., молдовські поселення виникають на Правобережжі, на межиріччі Дністра і Південного Бугу, у Бессарабії, а з освоєнням південних земель — у Новоросії.

Основним осередком розселення молдован була Бессарабія, особливо після її включення до складу Російської імперії. Сюди рушили молдовські переселенці з Запрутської Молдовії та деяких внутрішніх їх районів, визначивши тим самим високу питому вагу молдован серед населення Бессарабії, до 60 % на початку XIX ст. Найбільш компактно молдовани заселяли Оргієвський повіт (там на початку XIX ст. вони становили 82,5 %), Бельцький (до 80 %), Кишинівський (78 %), Сороцький (67,6 %), Бендерський (65,6 %). В інших українських землях вони не були більшістю, хоча на перших порах не поступалися українцям. Скажімо, на Хотинщині їхня частка становила 41,9% у 1834 р., Аккерманщині — 40%, Ізмаїльщині — 29,0 %.

Починаючи з половини XIX ст. частка молдовського населення Бессарабії, як, до речі, і Новоросії, поступово зменшується за рахунок інтенсивної міграції українців та інших національних груп — росіян, болгар, гагаузів, «варшавських» колоністів, зокрема німців. Якщо на початку XIX ст. молдовани Бессарабії становили понад 60 %, то у 1834 р. — 58,23 %, у 1850 р. — 57,06 %, у 1857 р. — 53,22 %, у 1897 р. — 47,60 %, а у 1907 р. — 45,72 %. Особливо помітно молдовське населення скорочувалося в Бендерському та Ізмаїльському повітах, котрі ставали районом інтенсивного розселення німецьких колоністів, а також, болгар і гагаузів. У Бендерському повіті частка молдован зменшилася протягом другої половини XIX ст. майже вдвічі: з 77 до 45,13 %; на Ізмаїльщині це відбувалося повільніше, а наприкінці XIX ст. вона навіть збільшилася до 39 %. Така етнічна картина обумовлена тим, що ця територія у 1857—1878 рр. входила до складу Молдовії,, а пізніше Румунії, а тому значна частина українців та болгар залишили ці місця, переселившись в інші українські землі.

Загальне зменшення молдовського населення Бессарабії та інших прикордонних земель (у Бессарабії з 60 до 53,10 %; у Новоросії — з 14,20 до 9,97 %) спричинилося двома чинниками: переселенням молдован у східні частини Степової України, на Північний Кавказ та інші райони Російської імперії, а також помітною їхньою асиміляцією українцями й росіянами, особливо тих чисельно невеликих груп, котрі далеко заглибилися в українські етнічні масиви, відірвавшись від материнського етнорегіону.

Асиміляційні процеси в середовищі молдован-ізолятів особливо помітними були в Новоросії, Таврії, Донщині, а також у Правобережній Україні. Якщо на початку XIX ст. в південних районах України молдовани становили від 1 до 5 %, то наприкінці XIX ст. — від 1,81 до 0,43 %. Така сама тенденція спостерігалась і в південних районах Поділля, насамперед Балтщині, Ямпільщині, Ольгопільщині, що на початку XIX ст. інтенсивно заселялися молдованами (їхня питома вага становила від 5 до 14 %). Проте у пореформений час їхня частка, незважаючи на нові міграційні хвилі, різко скоротилася до 1 — 4 % внаслідок переважно української асиміляції. Свідченням таких процесів є численні записи приходських списків, один із яких подає Володимир Кабузан:

«Молдовське село Димитрашівка нараховує 673 чоловіка і 706 жінок. Молдовську мову мало хто із них знає, оскільки вони стали українцями».

У національній структурі сучасного населення України молдовани становлять 0,6 %, тобто близько 400 тис. чоловік, в основному концентруючись у районах їх традиційного розселення: на Буковині — 9 %, Одещині — 5,5 %, Миколаївщині — 1,3 %, Кіровоградщині — 0,9 %. У цих регіонах їхня питома вага останнім часом збільшується, що спричинює не стільки певний приплив молдовського населення, скільки процес національно-культурного відродження тих молдован, котрі давно тут мешкають.

Етнічна група євреїв належить в Україні до однієї з найдавніших і найчисленніших груп, розміри якої в окремі історичні періоди різко коливались, як, до речі, і форми розселення: від компактних районів до дисперсних груп. Єврейський субстрат брав певну участь у етногенетичних процесах населення ще за часів Київської Русі. Однак масове їх переселення розпочалося у XIV ст., здебільшого до західних районів України — Галичини і Буковини, а з поділами Речі Посполитої — на Правобережну Україну, Новоросію, Таврію і Лівобережжя. Основний їх потік йшов з Галичини, Польщі й Білорусі, що відійшли до Російської імперії.

Етнічний потік євреїв був надзвичайно інтенсивним. По суті, лише протягом XIX ст. їхня кількість збільшилася в 9 разів, що дозволило їм переміститися з дев'ятого на п'яте-четверте місце, поступаючись лише українцям, росіянам, білорусам і полякам. Про темпи їхнього приросту можуть свідчити дані ревізії 1794 р. та перепису 1897 р. Власне, за 100 років частка євреїв Правобережної України зросла з 3,61 до 12,49 %; Лівобережної України — з 0,31 до 3,14 %; Новоросії — з 1,50 до 6,67 %, Буковини — з 2,34 до 13,17 %, Східної Галичини — з 6,92 до 12,86 %. Щодо окремих губерній, то дані розподіляються таким чином: питома вага єврейського населення Волині збільшилася з 3,56 до 13,21 %; Поділля — з 3,85 до 12,26 %; Київщини — з 3,43 до 12,10 %; Херсонщини — з 1,62 до 11,80 %; Бессарабії — з 6,32 до 11,80 %; Чернігівщини — з 0,51 до 4,97 %; Катеринославщини — з 0,37 до 4,69 %; Полтавщини — з 0,38 до 3,96 %; Таврії — з 0,56 до 3,80 %.

На перших порах уряд заохочував переселення євреїв разом із поляками та білорусами з тих земель, що були приєднані до Російської імперії, однак пізніше масова міграція єврейського населення почала регулюватися серією законів 1794, 1799, 1804 і 1825 рр. Вони обмежували місце їхнього проживання спочатку районами традиційного розселення євреїв — Бессарабією та Галичиною, згодом дещо розширюючи ареал територією Лівобережної України і Новоросії, але з 1825 р. звуживши територію поселення «смугою осілості». Через це євреї були виселені з Києва та інших міст Лівобережжя. Така дискримінаційна політика провадилася до 1917 р., а пізніше була дещо послаблена.

Проте чисельність єврейського населення продовжувала зростати. Це фіксують статистичні дані. Скажімо, наприкінці XIX ст. в етнічних землях України, що відійшли до Царства Польського (наприклад, у Підляшші), частка євреїв становила до 16 % проти 9 % на початку XIX ст.; в Правобережній Україні — 10 % проти 5,30 % (в тому числі на Волині — 13 %, Поділлі — 11 %, Київщині — 10 %, в Житомирському повіті — 19 %, Летичівському, Могилівському та Старокостянтинівському — близько 17%, а у Бердичівському — 27 %). У Бессарабії питома вага єврейського населення збільшилася у зазначений період з 6,32 до 11,80 %, в Таврії — з 0,56 до 3,80 %, а на Лівобережжі, де до кінця XVIII ст. євреїв практично не було, їх частка наприкінці XIX ст. вже становила близько 4 %.

Тенденція до зростання єврейського населення продовжувалася і на початку XX ст., щоправда, меншими темпами і переважно в західних регіонах — у Галичині, Буковині. В цілому на початку XX ст. склалася така етнічна ситуація, коли на території України розселилася майже половина всіх євреїв Європи.

Поступове розширення прав єврейського населення позначилося на подальшому зростанні їх чисельності: у 20-х роках налічувалось в Україні 2 млн осіб, напередодні Вітчизняної війни — до 3 млн чоловік. Великих втрат єврейське населення зазнало під час окупації фашистською Німеччиною України, пізнішої їхньої асиміляції та міграції за кордони України. Цим, власне, і визначена тенденція до зменшення частки євреїв в національному складі населення України, як і порівняно низький її рівень: у 1979 р. вона становила 1,3 %, у 1989 р. — 0,9 %.

Особливу національну групу в складі населення України утворюють татари та споріднені з ними ногайці, що традиційно були східними сусідами України і помітно вплинули на українську етніку, насамперед на етніку українців Степової України. Вони до середини XIX ст. являли собою компактну етнічну спільність, розселену на Кримському півострові та в степовій частині Таврії (кримські татари), а також у Причорноморських степах (ногайці), охоплюючи до 15 % усіх татар.

Наприкінці XVIII ст. в Таврії проживало 76,41 % татар, в тому числі в Перекопських степах — 95,99 %, Євпаторійському краї — 88,51 %, Феодосійському — 84,52 %, Ялтинському — 83,2 %, Мелітопольському — 58,87 %, Дніпровському — 21,29 %, Новоросії — 10,3 %, на землях Війська Донського — 0,4 %, в Черкаському окрузі — 4,28 %.

Майже до кінця XVIII ст. татари складали більшість населення краю, зокрема Криму — 82,27 %, степових районів Таврії — близько 62 %. Наприкінці XVIII ст., тобто після приєднання Таврії до Російської імперії, чисельність татарського населення поступово знижувалася. Так, у Таврії на частку татар у 1783 р. припадало 82,27 %, у 1794 — 76,41 %, у 1834 — 54,34 %, а в 1857 р. — 42,97 %. У Новоросії питома вага татар на середину XVIII ст. становила 14,50 %, у 1794 р. — 10,3 %, у 1834 — 8,3 %, у 1857 р. — 6,0 %.

Значне зниження частки татарського населення зумовлювалося переважно одним чинником — інтенсивним заселенням краю вихідцями з України, Росії та західноєвропейськими колоністами (німцями, болгарами, греками, сербами та ін.). Абсолютна кількість татар збільшувалася завдяки високому природному приросту — приблизно на 70 % за п'ять десятиріч.

У другій половині XIX ст. розпочинається масовий відплив татар і ногайців за межі України і Росії. Початок цьому поклала Кримська війна 1856 р. Тоді 15 тис. татар Євпаторійського повіту, окупованого англо-французькими військами, мігрували до Османської імперії, де у Добруджі вони розселялися разом із болгарами.

Шестидесяті роки XIX ст. — другий етап масового відпливу татар. Про його масштабність свідчить порівняння чисельності татар у 1862 р. з їхньою кількістю у 1783 р., тобто у рік приєднання Таврії до Російської імперії: незважаючи на високий рівень природного приросту татаро-ногайського населення, їхня загальна чисельність протягом понад 100 років зменшилася. Це особливо помітно, якщо порівняти зміни частки татар майже за 100 років: з 1794 по 1897 р. У Новоросії вона у 1794 р. становила 10,30%, в 1897 — 2,04; в Таврії — відповідно 76,41 і 13,60 %, зменшившись втричі в Перекопському повіті; вдвічі — в Ялтинському, Євпаторійському та Феодосійському. Щодо материкової частини Таврії, то там татаро-ногайське населення практично зникло: в Дніпровському повіті воно наприкінці XIX ст. становило 0,25 % замість 21,29 % у 1794 р., в Мелітопольському — 0,33 % замість 58,87 %.

Більшість татар, що мігрувала з Криму та Причорноморської частини України, розселилася в Анатолійській області Османської імперії, злившись із турками, а також у Румунії та Болгарії, в районі Добруджі, змішавшись із болгарськими турками. В Таврії кримські татари концентрувалися переважно в Ялтинському, Сімферопольському та в Євпаторійському повітах, у цілому становлячи до 13 % населення, та частково в Новоросії (лише 2 %).

Великих втрат татари зазнали під час депортації у воєнні роки, і лише останнім часом, коли визнано незаконність виселення татар, вони поступово повертаються на свої історичні землі. За даними перепису населення 1989 р., татари становили лише 0,2 % в національній структурі України, але дані біжучої статистики фіксують їх чисельність вже на рівні 0,4 %.

Початок XIX ст. визначив новий етап у етнічній історії України — розселення в її південних регіонах зарубіжних переселенців (колоністів), переважно із Західної Європи: німців, албанців, сербів, болгар, швейцарців, австрійців, французів та ін. їх запрошували до Російської імперії і раніше, про що свідчать підготовлені урядом правила, відомі як «План 1764 року». Цей план передбачав запрошувати тих іноземців, «кой в крестьянских упражнениях или в рукоделии примером служить могли» і були б «хорошими и достаточными хозяевами».

Щодо України, то іноземних переселенців почали запрошувати з початку XIX ст. для освоєння вільних земель У південних районах України. Здебільшого тільки іноземні переселенці-колоністи користувалися пільгами: вони звільнялися від рекрутських повинностей, одержували допомогу з казни, мали пріоритет у виборі земельних ділянок тощо. Все це регулювалося новими правилами «О приеме и водворении иностранных колонистов», прийнятими у 1804 р. Згідно з цими правилами рекомендувалося розселяти іноземних колоністів у Новоросійському краї якомога ближче до портових міст.

Однією з найбільших колоністських груп були німці, котрих рекомендувалося розселяти поблизу Одеси та інших міст Херсонської, Катеринославської та Таврійської губерній. Зважаючи на сприятливі умови для мешкання німецьких колоністів (як, до речі, й інших іноземних переселенців) у українських землях, число їх швидко зростало: лише за перші 20 років (з 1794 по 1815) воно збільшилося у 8 разів, а до 1857 р. — в 25 разів (загальна їхня кількість була тоді майже 140 тис. осіб).

Питома вага німецьких переселенців підвищувалася в усіх районах їхнього розселення, однак у різних пропорціях. У Таврійській губернії (а вони переважно оселилися поблизу Мелітополя, Сімферополя, Феодосії) лише за 40 років (з 1815 по 1857) їхня частка збільшилася втричі — з 2,42 до 6,32 %; в Херсонській — в півтора раза, з 3,54 до 4,52 %; в Бессарабії (вони селилися лише на території Бендерського повіту) — з 2,13 до 2,30 %; в Катеринославській губернії — з 0,60 до 2,28 %. Всього в Україні виникло близько 130 колоній, у яких проживало до півмільйона німців. Максимальна їхня кількість припадає на 40-ві роки XX ст. — понад 600 тис. Однак цей позитивний демографічний процес був штучно перерваний — адже більшість українських німців було депортовано в східні райони СРСР. Тепер це неправомірне рішення скасовано, закладено основу для повернення німців на свою етнічну батьківщину. Процес цей тільки розпочався, а тому німці в національному складі населення України посідають всього 0,07 %.

Національний склад населення України за переписом 2001 року
   українці
   росіяни
   інші національності
   білоруси
   молдовани
   кримські татари
   болгари
   угорці
   румуни
   поляки
   євреї
   вірмени
   греки
   німці
   інші національності

Аби мати уявлення про кількісні характеристики національного складу населення України, в тому числі й іноземних колоністів, подамо статистичні дані кінця XIX ст. Тоді все населення України складалося з понад двадцяти національних груп, розселених переважно компактно. Українці як титульна нація становила 72 % в національному складі всього населення (це дорівнює 17,005 млн осіб), великороси — 12 % (2,763 млн), євреї — 8 % (1,918 млн), німці — 2 % (490 тис.), поляки — 1,2 % (390 тис.), білоруси — 0,9 % (220 тис.), татари — 0,9% (211 тис.), молдовани — 0,8 % (187 тис.), греки — 0,3 % (76 тис.), болгари — 0,3 % (35 тис.), вірмени — 0,05 % (66 тис.), чехи — 0,2 % тис.), караїми — 0,03 % (8 тис.), турки — 0,03 % (7 тис.), цигани — 0,01 % (3 тис.), естонці та латиші — по 0,01 % (2 тис.), представники інших національних груп — 0,5 % (129 тис.).

Розселення регіональних груп мало специфіку, етнічну прив'язку до певної землі, краю й регіону України. Відповідно і питома вага українців була неоднаковою в її різних частинах. Скажімо, в Правобережній Україні мешкало 7,3 млн українців, у Лівобережній — 6,1 млн, в Степовій — 3,5 млн. Великороси були розселені переважно в Степовій Україні (1,3 млн), меншою мірою на Лівобережжі (1,0 млн) та Правобережжі (413 тис.). Натомість євреї в основному мешкали на Правобережжі (1,1 млн), менше в Степовій (477 тис.) та Лівобережній (246 тис.) Україні. На Правобережжі переважали також поляки (322 тис.) та чехи, в Степовій Україні — німці (281 тис.), татари (208 тис.), молдовани (159 тис.), греки (75,3 тис.) та болгари (66 тис.); в Лівобережній Україні — білоруси (162 тис.).

Наведені дані про кількісні ознаки національного складу населення України дають певне уявлення про його природу та етапи. Вони свідчать також і про те, що асиміляційні процеси не набули широкого розвитку; натомість культурна самодостатність кожної з національних груп ставала головним виявом етнічної історії населення України, як і ознакою його консолідації. Формалізованим показником такого типу етнічності може бути національний склад сучасного населення України. Він включає 51 національну групу (компактну чи дисперсну), що розподіляється у таких кількісних пропорціях: українці в національному складі населення становлять 72,7 %, росіяни — 22,1 %, євреї — 0,9 %, білоруси — 0,9 %, молдовани — 0,6 %, болгари — 0,5 %, поляки — 0,4 %, угорці і румуни — по 0,3 %, греки і татари — по 0,2 %, вірмени — 0,1 %, цигани та кримські татари — по 0,09 %, німці і азербайджанці — по 0,07, гагаузи — 0,06 %, грузини — 0,05 %, чуваші, узбеки, мордва — по 0,04 %, литовці, казахи, чехи, корейці, удмурти і словаки — по 0,02 %, башкири, марійці, латиші, осетини, лезгіни, таджики, естонці, комі, туркмени, албанці, ассирійці, аварці — по 0,01 %, киргизи, комі-перм'яки, карели, чеченці, даргінці, караїми, араби, фіни, лакци, абхази, кабардинці, табасарани — близько 0,01 %.

Згідно з переписом населення 2001 року національний склад населення України (загальною чисельністю 47,732,079 чол. станом на 2004 р.) характеризується значною перевагою основної нації — українців. Вони становлять 77,8 % усіх жителів України. Поряд з українцями на території держави проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу діаспору мають росіяни — 17,3 % всього населення країни. В Україні проживає також значна чисельність націй прилеглих держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких сягає 400 тис. чоловік, молдовани (300 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.), болгари (250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.). Найбільшою нацією України, що не має власної держави, є кримці — 250 тис., які головно мешкають на батьківщині — в Криму. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Українці за чисельністю переважають в усіх областях республіки (за винятком АРК, де майже дві третини населення становлять росіяни, а частка українців не перевищує 25 %). Понад 90 % всього населення становлять українці у Західній та Центральній Україні (крім Чернівецької і Закарпатської областей). Це найбільший регіон компактного проживання українців. Другий регіон, де частка українців становить від 75 до 80 %, формують суміжні області Східної та Південної України. Частка українців знижується до 60 % лише у двох областях Донбасу (тут мешкає третина усіх росіян України) та Одеській області.

Регіоном найкомпактнішого розселення росіян, крім Автономної Республіки Крим, є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська і Харківська області. Тут частка росіян становить від 18 % в Дніпропетровській до майже 39 % в Луганській областях.

Динаміка етнічного складу населення (в сучасних кордонах України)[3]
Переписи, рік 1897-1900 1921-1926 1959 1979 1989 Дані 1989 р. в %

до 1897 - 1900 рр.

Народи чисельність % чисельність % чисельність % чисельність % чисельність %
Все населення 29397,4 100,0 38569,0 100,0 41869,0 100,0 49609,3 100,0 51449,5 100,0 175,0
українці 21100,0 71,0 28625,6 74,2 32158,5 76,8 36489,0 73,6 37370,4 72,6 177,1
росіяни 2401,0 8,1 3164,8 8,2 7091,3 16,9 10471,6 21,1 11340,2 22,0 472,3
євреї 2615,3 8,9 2491,9 6,5 840,3 2,0 634,2 1,3 486,0 0,9 18,6
поляки 1255,9 4,3 2193,8 5,7 363,3 0,9 358,3 0,5 218,9 0,4 17,4
німці 616,9 2,1 624,9 1,6 32,1 0,1 34,1 0,1 37,9 0,1 6,1
молдавани

румуни

419,4 1,4 454,4 1,2 241,6

100,9

0,6

0,2

293,6

121,8

0,6

0,2

234,5

134,7

0,6

0,3

109,5
греки 100,2 0,3 120,7 0,3 104,4 0,2 104,1 0,2 98,6 0,2 98,4
болгари 188,3 0,6 223,1 0,6 219,9 0,5 238,2 0,5 232,8 0,5 123,6
білоруси 122,1 0,4 85,7 0,2 290,9 0,7 406,1 0,8 439,9 0,8 360,3
чехи і словаки 34,4 0,1 84,2 0,2 28,5 0,1 19,3 0,0 17,2 0,1 50,0
угорці 108,3 0,4 123,3 0,3 149,2 0,4 164,4 0,3 163,3 0,3 150,8
татари 51,1 0,2 22,3 0,1 60,9 0,1 90,5 0,2 86,8 0,2 169,9
кримські татари 195,1 0,7 179,1 0,4 0,0 0,0 6,6 0,0 44,0 0,1 22,6
вірмени 15,5 0,1 21,1 0,1 28,0 0,1 38,6 0,1 60,0 0,1 387,1
гагаузи 22,1 0,1 22,1 0,1 23,5 0,1 29,4 0,1 32,0 0,1 144,8
інші 151,8 0,5 131,0 0,3 145,2 0,3 109,5 0,4 362,3 0,7 238,7

Перепис населення 2001 року[ред.ред. код]

Частка українців, росіян та інших національностей серед різних вікових груп за даними перепису 2001 року
Етнічні групи в Україні
станом на 2001 рік
національність загальна
чисельність
міське
населення
% сільське
населення
%
Українці 37 541 693 77,82% 23 658 227 73,27% 13 883 466 87,04%
Росіяни 8 334 141 17,28% 7 236 704 22,41% 1 097 437 6,88%
Білоруси 275 763 0,57% 214 635 0,66% 61 128 0,38%
Молдовани 258 619 0,54% 73 593 0,23% 185 026 1,16%
Кримські татари 248 193 0,51% 84 116 0,26% 164 077 1,03%
Болгари 204 193 0,42% 84 483 0,26% 120 091 0,75%
Угорці 156 566 0,32% 56 611 0,18% 99 955 0,63%
Румуни 150 989 0,31% 32 401 0,10% 118 588 0,74%
Поляки 144 130 0,30% 99 646 0,31% 44 484 0,28%
Євреї 103 591 0,21% 102 085 0,32% 1 506 0,01%
Вірмени 99 894 0,21% 79 145 0,25% 20 749 0,13%
Греки 91 548 0,19% 61 873 0,19% 29 675 0,19%
Татари 73 304 0,15% 58 954 0,18% 14 350 0,09%
Цигани 47 587 0,10% 33 432 0,10% 14 155 0,09%
Азербайджанці 45 176 0,09% 36 849 0,11% 8 327 0,05%
Грузини 34 199 0,07% 29 836 0,09% 4 363 0,03%
Німці 33 302 0,07% 24 605 0,08% 8 697 0,05%
Гагаузи 31 923 0,07% 8 554 0,03% 23 369 0,15%
інші 366 091 0,76% 314 980 0,98% 50 730 0,32%
Україна 48 240 902 100,00% 32 290 729 100,00% 15 950 173 100,00%
Національний склад населення за переписом 2001 року
UaFirstNationality2001.PNG
UaSecondNationality2001.PNG
UaThirdNationality.PNG
Перша за чисельністю національність Друга за чисельністю національність Третя за чисельністю національність
Національний склад серед уродженців України та мігрантів за даними перепису 2001 року:[4]
чисельність українці росіяни білоруси молдовани кримські
татари
болгари угорці румуни поляки інші нац-сть
не вказано
народжені на території України  42 909 474 85,1% 11,6% 0,2% 0,4% 0,2% 0,5% 0,4% 0,3% 0,3% 0,9%   0,2%
народжені за межами України  5 331 428 19,2% 63,2% 3,8% 1,5% 3,2% 0,2% 0,0% 0,0% 0,3% 6,3%   2,2%
все населення  48 240 902 77,8% 17,3% 0,6% 0,5% 0,5% 0,4% 0,3% 0,3% 0,3% 1,6%   0,4%
Чисельність та частка найбільших народів України у населенні регіонів[5]
область населення українці росіяни білоруси молдовани кримські
татари
болгари угорці румуни поляки євреї вірмени греки татари цигани азерб. нац-сть
не вказано
АР Крим 2 024 056 492 227 1 180 441 29 285 3 761 243 433 1 877 186 268 3 879 4 515 8 769 2 795 11 090 1 896 3 748 7 070
Вінницька 1 763 944 1 674 135 67 501 3 114 2 944 12 319 77 132 3 794 3 066 1 091 83 504 874 717 1 907
Волинська 1 057 214 1 024 955 25 132 3 217 303 6 110 71 30 788 213 322 43 232 103 147 0
Дніпропетровська 3 561 224 2 825 781 627 531 29 528 4 398 47 2 269 593 270 3 288 13 799 10 683 1 147 3 835 4 067 5 683 7 831
Донецька 4 825 563 2 744 149 1 844 399 44 525 7 171 18 4 833 421 372 4 343 8 825 15 734 77 516 19 161 4 106 8 075 8 209
Житомирська 1 389 293 1 254 855 68 851 4 924 1 425 1 229 94 137 49 046 2 670 820 107 486 785 394 259
Закарпатська 1 254 614 1 010 127 30 993 1 540 516 1 279 151 516 32 152 518 565 490 58 252 14 004 231 286
Запорізька 1 926 810 1 364 095 476 748 12 655 2 476 570 27 764 218 204 1 774 4 353 6 411 2 179 5 177 1 887 2 490 1 123
Івано-Франківська 1 406 129 1 371 242 24 925 1 468 557 1 128 124 118 1 864 361 282 53 215 207 151 3 136
Київська 1 821 061 1 684 803 109 322 8 698 1 515 8 480 139 223 2 846 1 270 2 341 190 902 833 933 1 350
Кіровоградська 1 125 704 1 014 616 83 929 5 550 8 274 0 2 205 265 139 556 1 066 2 994 335 539 926 793 0
Луганська 2 540 191 1 472 376 991 825 20 587 3 252 20 1 625 246 121 2 107 2 651 6 587 1 049 8 543 2 284 3 123 10 616
Львівська 2 605 956 2 471 033 92 565 5 437 781 6 318 384 148 18 948 2 212 1 139 157 680 769 420 7 333
Миколаївська 1 262 899 1 034 446 177 530 8 369 13 171 2 5 614 120 162 1 317 3 263 4 277 326 1 255 1 449 1 482 1 166
Одеська 2 455 666 1 542 341 508 537 12 767 123 751 42 150 683 175 724 3 247 13 386 7 440 2 083 2 640 4 035 2 777 32 817
Полтавська 1 621 207 1 481 167 117 071 6 309 2 562 0 364 349 95 813 1 843 2 678 197 819 956 1 203 0
Рівненська 1 171 445 1 123 401 30 129 11 827 364 1 113 68 66 2 031 455 314 61 223 192 274 206
Сумська 1 296 763 1 152 034 121 655 4 320 778 6 198 93 50 421 762 1 183 129 435 1 377 569 10 016
Тернопільська 1 138 500 1 113 516 14 194 968 356 2 95 85 93 3 856 167 259 56 130 55 113 3 465
Харківська 2 895 813 2 048 699 742 025 14 752 2 462 25 1 071 453 164 1 936 11 576 11 157 1 037 4 198 2 325 5 684 27 382
Херсонська 1 172 689 961 584 165 211 8 186 4 179 2 072 1 040 212 206 1 625 1 732 4 548 463 5 353 1 752 1 280 1 883
Хмельницька 1 426 649 1 339 331 50 686 2 750 1 353 1 207 91 167 23 005 1 410 1 159 66 464 490 362 2 945
Черкаська 1 398 313 1 301 183 75 577 3 961 1 617 9 384 164 72 729 1 479 1 749 123 537 1 108 595 5 332
Чернівецька 919 028 689 056 37 881 1 483 67 225 2 273 80 114 555 3 367 1 443 279 72 210 97 333 1 120
Чернігівська 1 236 065 1 155 354 62 207 7 122 700 6 177 61 83 528 1 531 934 81 461 756 403 3 472
м. Київ 2 566 953 2 110 767 337 323 16 549 1 927 44 1 514 257 203 6 924 17 962 4 935 901 2 451 245 2 567 45 895
м. Севастополь 377 153 84 420 269 953 5 872 801 1 858 405 24 35 580 1 016 1 319 241 2 512 9 629 3 820
Україна  48 240 902  37 541 693  8 334 141  275 763  258 619  248 193  204 574  156 566  150 989  144 130  103 591  99 894  91 548  73 304  47 587  45 176  188 639
область населення українці росіяни білоруси молдовани кримські
татари
болгари угорці румуни поляки євреї вірмени греки татари цигани азерб. нац-сть
не вказано
АР Крим 2 024 056 24,3% 58,3% 1,4% 0,2% 12,0% 0,1% 0,2% 0,2% 0,4% 0,1% 0,5% 0,1% 0,2% 0,3%
Вінницька 1 763 944 94,9% 3,8% 0,2% 0,2% 0,2% 0,2% 0,1% 0,1%
Волинська 1 057 214 96,9% 2,4% 0,3% 0,1%
Дніпропетровська 3 561 224 79,3% 17,6% 0,8% 0,1% 0,1% 0,1% 0,4% 0,3% 0,1% 0,1% 0,2% 0,2%
Донецька 4 825 563 56,9% 38,2% 0,9% 0,1% 0,1% 0,1% 0,2% 0,3% 1,6% 0,4% 0,1% 0,2% 0,2%
Житомирська 1 389 293 90,3% 5,0% 0,4% 0,1% 3,5% 0,2% 0,1% 0,1%
Закарпатська 1 254 614 80,5% 2,5% 0,1% 12,1% 2,6% 1,1%
Запорізька 1 926 810 70,8% 24,7% 0,7% 0,1% 1,4% 0,1% 0,2% 0,3% 0,1% 0,3% 0,1% 0,1% 0,1%
Івано-Франківська 1 406 129 97,5% 1,8% 0,1% 0,1% 0,2%
Київська 1 821 061 92,5% 6,0% 0,5% 0,1% 0,2% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1%
Кіровоградська 1 125 704 90,1% 7,5% 0,5% 0,7% 0,2% 0,1% 0,3% 0,1% 0,1%
Луганська 2 540 191 58,0% 39,0% 0,8% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1% 0,3% 0,3% 0,1% 0,1% 0,4%
Львівська 2 605 956 94,8% 3,6% 0,2% 0,7% 0,1% 0,3%
Миколаївська 1 262 899 81,9% 14,1% 0,7% 1,0% 0,4% 0,1% 0,3% 0,3% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1%
Одеська 2 455 666 62,8% 20,7% 0,5% 5,0% 6,1% 0,1% 0,5% 0,3% 0,1% 0,1% 0,2% 0,1% 1,3%
Полтавська 1 621 207 91,4% 7,2% 0,4% 0,2% 0,1% 0,1% 0,2% 0,1% 0,1% 0,1%
Рівненська 1 171 445 95,9% 2,6% 1,0% 0,2%
Сумська 1 296 763 88,8% 9,4% 0,3% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1% 0,8%
Тернопільська 1 138 500 97,8% 1,2% 0,1% 0,3% 0,3%
Харківська 2 895 813 70,7% 25,6% 0,5% 0,1% 0,1% 0,4% 0,4% 0,1% 0,1% 0,2% 0,9%
Херсонська 1 172 689 82,0% 14,1% 0,7% 0,4% 0,2% 0,1% 0,1% 0,1% 0,4% 0,5% 0,1% 0,1% 0,2%
Хмельницька 1 426 649 93,9% 3,6% 0,2% 0,1% 1,6% 0,1% 0,1% 0,2%
Черкаська 1 398 313 93,1% 5,4% 0,3% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1% 0,4%
Чернівецька 919 028 75,0% 4,1% 0,2% 7,3% 12,5% 0,4% 0,2% 0,1%
Чернігівська 1 236 065 93,5% 5,0% 0,6% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1% 0,3%
м. Київ 2 566 953 82,2% 13,1% 0,6% 0,1% 0,1% 0,3% 0,7% 0,2% 0,1% 0,1% 1,8%
м. Севастополь 377 153 22,4% 71,6% 1,6% 0,2% 0,5% 0,1% 0,2% 0,3% 0,3% 0,1% 0,7% 0,2% 1,0%
Україна 48 240 902 77,8% 17,3% 0,6% 0,5% 0,5% 0,4% 0,3% 0,3% 0,3% 0,2% 0,2% 0,2% 0,2% 0,1% 0,1% 0,4%

Найбільші мовно-національні групи населення України за даними перепису 2001 р. (з чисельністю понад 20 тис. осіб)[6]

національність рідна мова чисельність частка у населенні
українці українська 31 970 728 66,27%
росіяни російська 7 993 832 16,57%
українці російська 5 544 729 11,49%
росіяни українська 328 152 0,68%
кримські татари кримськотатарська 228 373 0,47%
молдовани молдовська 181 124 0,38%
білоруси російська 172 251 0,36%
угорці угорська 149 431 0,31%
румуни румунська 138 522 0,29%
болгари болгарська 131 237 0,27%
поляки українська 102 268 0,21%
євреї російська 85 964 0,18%
греки російська 80 992 0,17%
болгари російська 62 067 0,13%
білоруси білоруська 54 573 0,11%
вірмени вірменська 50 363 0,10%
білоруси українська 48 202 0,10%
молдовани російська 45 607 0,09%
вірмени російська 43 105 0,09%
татари російська 43 060 0,09%
молдовани українська 27 775 0,06%
татари татарська 25 770 0,05%
азербайджанці азербайджанська 23 958 0,05%
гагаузи гагаузька 22 822 0,05%
поляки російська 22 495 0,05%
німці російська 21 549 0,04%
цигани циганська 21 266 0,04%
інше 432 048 0,90%
не вказано 188 639 0,39%

Українці[ред.ред. код]

Зміна чисельності українців за період між переписами 1959-1989 рр.

Українці є найчисельнішою національністю в Україні. Станом на 2001 рік їх налічувалося 37541,7 тис.,що на 0.3% більше ніж у 1989 році. Українці становлять 77.8% населення і переважають у всіх регіонах, за винятком Автономної Республіки Крим та Севастополя.

Найбільша частка українців серед населення характерна для західних та центральних областей (за винятком Закарпатської та Чернівецької областей) — 88 - 98%. У областях Придніпров'я та Слобожанщини частка українців становить 70 - 82%. Дуже нерівномірно розселене українське населення на території Закарпаття, Буковини, Донбасу та Одеської області.

У Закарпатській області українці (80.5%) переважають у всіх адміністративних одиницях, за винятком Берегівського району (18.8%) та міста Берегова (38.9%). Також українці є меншістю у прикордонних з Угорщиною частинах Ужгородського та Виноградівського районів.

Населення Кількість
міського 23.658.227 63.0%
сільського 13.883.466 37.0%
Всього 37.541.693 100.0%
Зміна чисельності українців за період між переписами 1989-2001 рр.

У Чернівецькій області українці становлять 75.0%. Вони переважають у всіх районах, за винятком Герцаївського (5.0%), Новоселицького (34.0%) та мають відносну більшість у Глибоцькому районі (46.8%).

У Донецькій та Луганській областях українці становлять 56 - 58% населення. Вони переважають у більшості районів і міст, за винятком - Донецька (46.7%), Єнакієва (45.3%), Макіївки (45.0%), Алчевська та деяких інших міст , а також південно-східних районів — Станично - Луганського, Краснодонського, Свердовського.

В Одеській області українці становлять 62.8%. Українське населення розміщене нерівномірно — від 90 - 95% у північних та північно-східних районах області до 7 - 30% у південних районах. Загалом, українці переважають у всіх адміністративних одиницях, за винятком м.Ізмаїл (38.0%), районів Арзицького (27.4%), Болградського (7.5%), Ренійського (17.7%) Тарутинському (24,5%). Відносна більшість українців у Ізмаїльському районі (28.9%), Кілійському (44.6%), Саратському (43.9%) районах.

У Автономній Республіці Крим українці становлять 24.3% і складають відносну більшість тільки у Первомайському (37.9%) та Красноперекопському районах (43.4%).

1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 32158,5 35283,9 36489,0 37419,1 37541,7
Частка, % 76,8% 74,9% 73,6% 72,7% 77,8%
Рідна мова за переписом 2001 року
Українська 85,2%
Російська 14,8%
Інша 0%
Частка українців у населенні за переписом 2001 року
Ethnicukrainian2001.PNG
UkrnsUrban2001.PNG
UkrnsRural2001.PNG
Все населення Міське населення Сільське населення
Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність,тис.
0-14 6.608.383 17.6%
15-64 25.649.015 68.3%
>65 5.284.295 14.1%

Росіяни[ред.ред. код]

Докладніше: Росіяни в Україні
Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність,тис.
0-14 994.012 11.9%
15-64 6.028.800 72.3%
>65 1.311.329 15.7%
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 7090,8 9126,3 10471,6 11355,6 8334,1
Частка, % 16,9% 19,4% 21,1% 22,1% 17,3%
Рідна мова за переписом 2001 року
Російська 95,9%
Українська 3,9%
Інша 0,2%

Білоруси[ред.ред. код]

Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність,тис.
0-14 13.467 4,8%
15-64 197.073 71,5%
>65 65.223 23,7%
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 290,9 385,8 406,1 440,0 275,8
Частка, % 0,7% 0,8% 0,8% 0,9% 0,6%
Рідна мова за переписом 2001 року
Російська 62,5%
Білоруська 19,8%
Українська 17,5%
Інша 0,2%

Молдовани[ред.ред. код]

Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність,тис.
0-14 41.059 15,9%
15-64 184.055 71,2%
>65 33.505 12,9%
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 241,7 265,9 293,6 324,5 258,6
Частка, % 0,6% 0,6% 0,6% 0,6% 0,5%
Рідна мова за переписом 2001 року
Молдовська 70,0%
Російська 17,6%
Українська 10,7%
Інша 1,7%

Кримські татари[ред.ред. код]

Докладніше: Кримські татари
Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність
0-14 57.682 23,2%
15-64 164.877 66,4%
>65 25.634 10,4%
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 0,2 3,6 6,6 46,8 248,2
Частка, % 0% 0% 0% 0,1% 0,5%
Рідна мова за переписом 2001 року
Кримськотатарська 92,0%
Російська 6,1%
Українська 0,1%
Інша 1,8%

Болгари[ред.ред. код]

Докладніше: Болгари в Україні
Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність
0-14 30.145 14,7%
15-64 142.497 69,7%
>65 31.932 15,6%
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 219,4 234,4 238,2 233,8 204,6
Частка, % 0,52% 0,50% 0,48% 0,45% 0,42%
Рідна мова за переписом 2001 року
Болгарська 64,2%
Російська 30,3%
Українська 5,0%
Інша 0,5%

Угорці[ред.ред. код]

Докладніше: Угорці в Україні
Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність
0-14 29.582 18,9%
15-64 107.202 68,5%
>65 19.782 12,6%
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 149,2 157,7 164,4 163,1 156,6
Частка, % 0,36% 0,33% 0,33% 0,32% 0,32%
Рідна мова за переписом 2001 року
Угорська 95,4%
Українська 3,4%
Російська 1,0%
Інша 0,2%

Румуни[ред.ред. код]

Докладніше: Румуни в Україні
Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність
0-14 34.430 22.8%
15-64 98.060 65.0%
>65 18.499 12.2%
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 100,9 112,1 121,8 134,8 151,0
Частка, % 0,24% 0,24% 0,25% 0,26% 0,31%
Рідна мова за переписом 2001 року
Румунська 91,7%
Українська 6,2%
Російська 1,5%
Інша 0,6%

Поляки[ред.ред. код]

Докладніше: Поляки в Україні
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 363,3 295,1 258,3 219,2 144,1
Частка, % 0,87% 0,63% 0,52% 0,43% 0,30%
Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність
0-14 11.019 7.6%
15-64 93.200 64.7%
>65 39.911 27.7%
Рідна мова за переписом 2001 року
Українська 71,0%
Російська 15,6%
Польська 12,9%
Інша 0,5%

Євреї[ред.ред. код]

1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 840,3 776,0 632,6 486,3 103,6
Частка, % 2,01% 1,65% 1,28% 0,95% 0,21%
Рідна мова за переписом 2001 року
Російська 83,0%
Українська 13,4%
Ідиш 3,1%
Інша 0,5%

Вірмени[ред.ред. код]

Докладніше: Вірмени в Україні
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 28,0 33,4 38,6 54,2 99,9
Частка, % 0,07% 0,07% 0,07% 0,11% 0,21%
Рідна мова за переписом 2001 року
Вірменська 50,4%
Російська 43,2%
Українська 5,8%
Інша 0,6%

Греки[ред.ред. код]

Докладніше: Греки в Україні
1959 1970 1979 1989 2001
Чисельність, тис 104,4 106,9 104,1 98,6 91,5
Частка, % 0,25% 0,23% 0,21% 0,19% 0,19%
Рідна мова за переписом 2001 року
Російська 88,5%
Грецька 6,4%
Українська 4,8%
Інша 0,6%

Перепис населення 1989 р.[ред.ред. код]

Національний склад областей УРСР[8]
(перепис 1989 року)
Населення Українці Росіяни Білоруси Євреї Поляки Молдовани
/ румуни
Болгари Греки Угорці
Кримська область 2065,829 26,7% 65,6% 2,1% 0,7% 0,3% 0,3% 0,1% 0,1%
Вінницька область 1932,629 91,5% 5,9% 0,3% 1,4% 0,4% 0,2%
Волинська область 1061,181 94,6% 4,4% 0,5% 0,1%
Дніпропетровська область 3881,224 71,6% 24,2% 1,3% 1,3% 0,2% 0,1%
Донецька область 5332,395 50,7% 43,6% 1,5% 0,5% 0,1% 0,3% 1,6%
Житомирська область 1545,433 84,9% 7,9% 0,5% 1,4% 4,5% 0,1%
Закарпатська область 1252,288 78,4% 4,0% 2,4% 12,5%
Запорізька область 2081,778 63,1% 32,0% 0,9% 0,7% 0,1% 0,2% 1,7% 0,1%
Івано-Франківська область 1423,489 95,0% 4,0% 0,2% 0,1% 0,2% 0,1%
Київська область 1939,973 89,3% 8,7% 0,6% 0,4% 0,3% 0,1%
Кіровоградська область 1239,439 85,3% 11,7% 0,8% 0,4% 0,9% 0,2%
Луганська область 2862,734 51,9% 44,8% 1,2% 0,3% 0,1% 0,2% 0,1%
Львівська область 2747,703 90,4% 7,2% 0,5% 0,4% 1,0%
Миколаївська область 1330,634 75,6% 19,4% 1,1% 0,9% 0,2% 1,3% 0,5%
Одеська область 2642,601 54,6% 27,4% 0,8% 2,6% 0,2% 5,5% 6,3% 0,1%
Полтавська область 1753,030 87,9% 10,2% 0,5% 0,4% 0,2%
Рівненська область 1169,687 93,3% 4,6% 1,4% 0,1% 0,3%
Сумська область 1432,652 85,5% 13,3% 0,4% 0,2% 0,1%
Тернопільська область 1168,871 96,8% 2,3% 0,1% 0,6%
Харківська область 3195,046 62,8% 33,2% 0,7% 1,5% 0,1%
Херсонська область 1239,969 75,7% 20,2% 1,0% 0,6% 0,2% 0,4% 0,1%
Хмельницька область 1527,114 90,4% 5,8% 0,3% 0,7% 2,4%
Черкаська область 1531,527 90,5% 8,0% 0,4% 0,4% 0,1%
Чернівецька область 938,029 70,8% 6,7% 0,3% 1,8% 0,5% 19,7%
Чернігівська область 1415,907 91,5% 6,8% 0,8% 0,4%
Київ 2602,754 72,5% 20,9% 1,0% 3,9% 0,4% 0,1%
Севастополь 392,826 20,7% 74,4% 1,9% 0,7% 0,3%
Українська РСР 51706,742 72,7% 22,1% 0,9% 0,9% 0,4% 0,9% 0,5% 0,2% 0,4%

Перепис населення 1959 р.[ред.ред. код]

Частка українців у населенні за переписом 1959 р.
Національний склад областей УРСР[9]
(перепис 1959 року)
Населення Українці Росіяни Євреї Білоруси Поляки Молдовани
/ румуни
Болгари Греки Угорці
Кримська область 1201,517 22,3% 71,4% 2,2% 1,8%
Вінницька область 2142,045 91,8% 4,4% 2,3% 1,0%
Волинська область 890,456 94,6% 4,2%
Дніпропетровська область 2704,783 77,8% 17,2% 2,7% 1,3% 0,2%
Донецька область 4262,048 55,6% 37,6% 1,0% 1,5% 0,3% 2,2%
Житомирська область 1603,604 84,5% 5,4% 2,6% 0,4% 6,4%
Закарпатська область 920,173 74,6% 3,2% 1,3% 2,0% 15,9%
Запорізька область 1463,849 68,3% 25,9% 1,4% 0,7% 2,5%
Івано-Франківська область 1094,639 94,8% 3,5% 1,0%
Київська область 1719,100 93,2% 4,8% 0,9% 0,4%
Кіровоградська область 1217,929 88,7% 8,4% 0,8% 0,8% 0,6%
Луганська область 2452,172 57,8% 38,7% 0,6% 1,1%
Львівська область 2107,858 86,3% 8,6% 1,4% 0,4% 2,8%
Миколаївська область 1013,839 81,2% 13,7% 2,0% 1,2% 0,6%
Одеська область 2026,609 55,5% 21,7% 6,0% 0,5% 6,2% 7,6%
Полтавська область 1631,706 93,4% 5,1% 0,8%
Рівненська область 926,225 93,4% 4,2% 1,2% 0,5%
Сумська область 1513,718 87,9% 11,1% 0,4%
Тернопільська область 1085,586 94,9% 2,5% 2,2%
Харківська область 2520,129 68,8% 26,4% 3,3% 0,5%
Херсонська область 824,167 81,1% 15,6% 1,3% 0,8%
Хмельницька область 1611,412 90,2% 3,8% 1,2% 4,4%
Черкаська область 1503,254 94,0% 4,5% 0,9%
Чернівецька область 774,121 66,9% 6,6% 5,4% 0,8% 19,6%
Чернігівська область 1553,773 94,5% 3,9% 0,8% 0,4%
Київ 1104,334 60,1% 23,0% 13,9% 1,2% 0,8%
Українська РСР 41869,046 76,8% 16,9% 2,0% 0,7% 0,9% 0,8% 0,5% 0,3% 0,4%
Частка поляків у населенні за переписом 1959 р.

Перепис населення 1939 р.[ред.ред. код]

Національний склад областей УРСР[11]
(перепис 1939 року)
Населення Українці Росіяни Євреї Поляки Німці Білоруси Молдовани Болгари Греки
Вінницька область 2344,736 86,1% 4,5% 6,0% 2,4% 0,1% 0,2%
Ворошиловградська область 1841,585 63,3% 32,5% 1,1% 0,4% 1,0% 0,5% 0,1% 0,1%
Дніпропетровська область 2273,427 79,7% 11,4% 5,7% 0,4% 1,2% 1,1%
Житомирська область 1690,489 77,8% 5,1% 7,4% 6,2% 2,2% 0,3%
Запорізька область 1597,968 66,2% 21,2% 2,7% 0,4% 5,6% 0,4% 0,1% 2,4% 0,1%
Кам'янець-Подільська область 1739,083 82,9% 3,6% 7,0% 5,5% 0,1% 0,2%
Київська обл. (з м.Київ) 3560,709 82,3% 7,0% 8,4% 0,9% 0,2% 0,5%
в т.ч. Київ 846,724 53,2% 16,5% 26,5% 1,4% 0,3% 1,1%
Кіровоградська область 1176,457 87,4% 7,6% 2,2% 0,2% 0,2% 0,8% 1,1%
Миколаївська область 1107,898 71,8% 14,5% 5,5% 0,5% 3,8% 1,4% 0,4% 0,5%
Одеська обл. (без Буджаку) 1642,779 58,7% 16,2% 14,2% 0,7% 5,6% 0,4% 1,6% 1,5% 0,2%
Полтавська область 2229,813 91,6% 5,0% 2,1% 0,2% 0,1% 0,3%
Сталінська область 3099,810 59,4% 31,3% 2,1% 0,3% 1,5% 1,0% 0,2% 0,1% 3,1%
Сумська область 1707,233 87,3% 11,0% 1,0% 0,1% 0,1% 0,2%
Харківська область 2552,696 71,3% 21,5% 5,4% 0,4% 0,3% 0,3%
Чернігівська область 1782,379 92,1% 4,5% 1,8% 0,1% 0,3% 0,4%
Молдовська АРСР 599,156 50,7% 10,2% 6,2% 0,6% 2,0% 0,2% 28,5% 1,2%
Українська РСР 30946,218 76,5% 13,5% 5,0% 1,2% 1,3% 0,5% 0,7% 0,3% 0,3%

Перепис населення 1926 р.[ред.ред. код]

Національний склад населення УРСР у 1926 р.
Ukrainians1926ua.PNG
Russians1926ua.PNG
Jews1926.PNG
Germans1926.PNG
українці росіяни євреї німці
Poles1926ua.PNG
Moldovans1926.PNG
Greeks1926.PNG
Bulgarians1926.PNG
поляки молдовани греки болгари
EthnicRussians-1926-UkrSSR.PNG
EthnicPoles-1926-UkrSSR.PNG
EthnicGermans-1926-UkrSSR.PNG
росіяни поляки німці
UaFirstNationality1926.PNG
UaSecondNationality1926.PNG
найбільша національність друга національність

Перепис населення 1897 р.[ред.ред. код]

Мовний склад населення України та етнічних територій за переписом 1897 року.
Етномовний склад українських земель у 1897-1900 рр.
Ukrainians1897ua.PNG
Jews1897ua.PNG
Russians1897ua.PNG
Poles1897ua.PNG
українці євреї росіяни поляки
Germans1897ua.PNG
Moldovans1897ua.PNG
Bilorusns1897ua.PNG
Czech1897ua.png
німці молдовани білоруси чехи

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чорний С. «Національний склад населення України», Київ, «Картографія», 2001
  2. Національності за рідними мовами
  3. М. С. Дністрянський ЕТНОГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ ст. 67. 
  4. Державний комітет статистики України - Населення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року - статистичний збірник
  5. Всеукраїнський перепис населення 2001 р. - Національний склад населення регіонів
  6. Всеукраїнський перепис населення 2001 р. - Розподіл населення за національністю та рідною мовою
  7. М. С. Дністрянський ЕТНОГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ ст. 204-228. 
  8. Національний склад населення регіонів України у 2001 та 1989 р.
  9. Переписи 1959 та 1989 років
  10. Кабузан В.М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века - 1989 год Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с.
  11. Всесоюзний перепис населення 1939 р. Розподіл міського та сільського населення областей союзних республік за національністю за статтю
  12. Всесоюзний перепис населення 1926 року - Національний склад населення за регіонами республік СРСР
  13. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку, губерниям и областям

Посилання[ред.ред. код]