Кобаки
| село Кобаки | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Косівський район |
| Рада | Кобаківська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA26100070020012343 |
| Основні дані | |
| Населення | 2734 |
| Площа | 22,77 км² |
| Густота населення | 120,07 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 78660 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°19′33″ пн. ш. 25°14′5″ сх. д. / 48.32583° пн. ш. 25.23472° сх. д. |
| Водойми | р. Черемош, Волиця (Войлиця) |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 78660 Івано-Франківська область, Косівський район, с. Кобаки, вул. Незалежності, 1 |
| Карта | |
  Кобаки | |
 Кобаки | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Кобаки́ — село Косівського району Івано-Франківської області.
Перша писемна згадка датується 1442 роком. У давніх джерелах іменується «Здвиженем», а на початку 17 століття село почало носити назву Кобаки, яка збереглась і донині.
В 1772 році наш край потрапив під владу монархії Габсбургів (з 1804 року Австрійська імперія, з 1867-го Австро-Угорщина), але незважаючи на всі труднощі, передові люди села тягнулись до світла, до освіти. Спочатку грамоти кобаківчан навчали сільські дяки, а 1818 року в селі була побудована школа, одна з перших на Покутті.
У вересні 1939 року жителі села Кобаки, одурманені впливом більшовицьких агітаторів, спочатку вигнали священника й винесли з хат ікони. У грудні того ж року вже викинули портрети Сталіна, а образи святих повернули в будинки. Свідченням радикальних змін є справа «голови» ревкому В. Д. Регуша, який з цього села був направлений до Києва для навчання. Повернувшись, він виголосив захоплену промову про Радянську владу. Люди його висміяли. Після чого «голова» виголосив іншу промову про те, як ідуть справи насправді, й тієї ж ночі здійснив самогубство.[1]
В 1941 році і до 1944 р., в селі діяв драмгурток під керівництвом Василя Петровича Букатчука. Гурток слугував збором активної проукраїнської молоді, які обговорювали важливі події краю.[2]
1986 року збудовано дитячий садок на 140 місць, який було визнано найкращим дитячим садком в тодішній УРСР. Архітектор В. Тимофійчук.[3]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 2705 | 98.94% |
| російська | 19 | 0.70% |
| вірменська | 8 | 0.29% |
| білоруська | 2 | 0.07% |
| Усього | 2734 | 100% |
Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього 1852 р. згоріла в 1950 р., в 1994 р. побудована нова церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього належить до ПЦУ. Настоятель о. Іван Голомеджук[5].
Церква Святого Миколая 1852 р. належить до ПЦУ. Настоятель митр. прот. Павло Слободян (з 2000 р).
Свято-Покровський скит належить до ПЦУ. Скитоначальник ігумен Ювеналій (Зінченко).
Церква Введення в Храм Пресвятої Діви Марії 2012 р. належить до УГКЦ. Настоятель о. Василь Петрів[6]
Храм на честь Боголюбської ікони Божої Матері. Належав до УПЦ МП[7].
- Марко Черемшина (1874—1927) — український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права.
- Михайло Затинайко (Роман Корда — Федорів) (1909/1912? — 1952) — діяч ОУН у Китаю
- Цюцюра Богдан (1919—2000) — український правник.
- Калина Дмитрівна Лукань «Галина» — секретар районного проводу ОУН Косівщини, надрайонний провідник ОУН, член ОУН.
- Никирса Марія Дмитрівна (1949) — український архівіст, краєзнавець, перекладач, науковець.
- Стеф'юк Іванна Іванівна (1989) — українська письменниця, літературознавець, журналіст, членка НСПУ.
- Федорук Василь Васильович (1950—2009) — український скульптор.[8]
- Калина Ватаманюк (1947) — українська письменниця та журналістка, заслужений журналіст України, володарка «Золотого пера», член Спілки письменників України, лауреат премії Василя Стефаника та Марка Черемшини.
- Осічний Дмитро Павлович (1885—1962) — український поет.
- ↑ Бешанов В. Червоний бліцкриг [1] [Архівовано 1 Червня 2017 у Wayback Machine.] — Москва: «Издатель Быстров», 2006. — 414 с.
- ↑ а б Портал Косівщини. Архів оригіналу за 16 Липня 2020.
- ↑ Украинская Советская Социалистическая Республика // Ежегодник Большой советской энциклопедии / главн. ред. В. Г. Панов. — М. : Советская энциклопедия, 1987. — Вып. 31. — С. 177.
- ↑ Косівське благочиння Івано-Франківської єпархії УАПЦ
- ↑ Косівський деканат Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ
- ↑ Парафія храму Боголюбської ікони Божої Матері села Кобаки Косівського району відзначила престольне свято. Архів оригіналу за 1 Грудня 2016. Процитовано 1 Грудня 2016.
- ↑ Федорук Василь Васильович // Довідник Національної спілки художників. — Київ, 2005. — С. 388.
- Kobaki, pow. kosowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 200. (пол.)
- Діло [Архівовано 31 Січня 2022 у Wayback Machine.]. — 1884. — С. 4.
- Офіційний сайт села Кобаки Косівського району
- Кобаки — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР [Архівовано 19 Жовтня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)
- ІСТОРІЯ СЕЛА КОБАКИ НА КОСІВЩИНІ [Архівовано 22 Грудня 2015 у Wayback Machine.]
 Населені пункти Косівського району | |
|---|---|
| Міста | |
| Смт | |
| Села | Акрешори · Бабин · Баня-Березів · Брустури · Великий Рожин · Вербовець · Вижній Березів · Город · Гуцулівка · Кобаки · Корости · Космач · Кривоброди · Люча · Лючки · Малий Рожин · Микитинці · Нижній Березів · Пістинь · Прокурава · Рибне · Річка · Рожнів · Розтоки · Середній Березів · Слобідка · Смодна · Снідавка · Соколівка · Старий Косів · Старі Кути · Стопчатів · Текуча · Трач · Тюдів · Уторопи · Хімчин · Цуцулин · Черганівка · Шепіт · Шешори · Яворів |
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |