Введення в Храм Пресвятої Діви Марії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Введення в Храм Пресвятої Діви Марії. Робота Тіціана, 1534-1538

Вве́дення у храм Пресвято́ї Ді́ви Марії́ (англ. Presentation of the Blessed Virgin Mary грец. Εἴσοδος τῆς ῾Υπεραγίας Θεοτόκου ἐν τῷ Ναῷ;) — одне з великих християнське богородичних свят, встановлене в честь події приведення пресвятої Богородиці своїми батьками в Єрусалимський храм для присвячення Богу[1]. Святкується 21 листопада за григоріанським календарем, 4 грудня — за юліанським.

Історія свята[ред. | ред. код]

Євангеліє нічого не згадує про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва й Успіння Божої Матері, засноване на святому переданні Церкви, але відповідно до традицій літературного жанру додані докладніші дані з біблійних книг, що мають прообразне значення (1 Пар. 15 і Пс. 44), а також з євангельської історії Стрітення (Лк.2-22-38) й на апокрифічних книгах (невизнаних офіційною церквою), передусім на протоєвангелії Якова і псевдоєвангелії Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії».

Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом.

Свято Введення належить до дванадцяти великих свят. Воно має один день перед- і чотири дні післясвята. Про нього маємо згадки від V ст., але аж через кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. З проповідей на цей день Константинопольських патріархів, Германа (715730) і Тарасія (784806), випливає, що свято Введення був установлений у VIII столітті. Синайське Євангеліє з VIII століття, котре подарував до синайського монастиря імператор Феодосій III (715717), між дванадцятьма святами згадує і свято Введення. Це свято мають і грецькі богослужбові книги з IX століття. Із ІХ ст. його починає святкувати вся східна Церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає свято Введення під такою назвою: «Свято Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX—X ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на це свято, але день 4 грудня поданий як: «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ». Евергетицький Типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і посвяттям. Службу на це свято склали Григорій Нікомидійський (IX ст.), Василій Паґаріот і Сергій Святогорець.

На Захід свято Введення прийшло досить пізно — аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширилось по цілій Європі. Західна Церква святкує свято Введення також 21 листопада.

Українські народні традиції, пов'язані зі святом[ред. | ред. код]

У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Початок нового господарського року в введенських повір'ях виступає ясно: до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення не можна; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до дев'ятого четверга не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві, може навести бурю. З цих самих мотивів треба й коноплі потерти до Введення. Як на Новий Рік (а також і на Різдво і на Великдень) хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим «полазником», себто тим, що приносить добро чи якесь лихо. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрання до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя: «Коли ввійде (першим) молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того зі грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, — то це злий знак» (Ів. Франко «Народився Календар» в Етн. Зб. НТШ, V, 205).

Звечора подекуди святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три води, проливали воду через полум'я, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.

Як із іншими великими річними святами, і це свято в'язалося з культом померлих: "На цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народна етимологія, що Введіння — «видіння»), що душа дивиться на своє тіло" (М. Грушевський, «Іст. Укр. Літер.», І, 145).

Ворожили з різних прикмет, який буде новий господарський рік: Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави; як на Введення вода, то в літі молоко і т. д.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. А. Лукашевич, А. А. Турилов ВВЕДЕНИЕ ВО ХРАМ ПРЕСВЯТОЙ БОГОРОДИЦЫ. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2004. — Т. VII. — С. 343-348. — ISBN 5-89572-010-2.(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]