Шешори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Шешори
Sheshory-1.jpg
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Косівський район
Рада/громада Шешорівська сільська рада
Код КОАТУУ 2623688801
Основні дані
Засноване 1445 року
Населення 1984
Площа 0,05 км²
Густота населення 39360 осіб/км²
Поштовий індекс 78623
Телефонний код +380 3478
Географічні дані
Географічні координати 48°20′11″ пн. ш. 24°59′28″ сх. д.H G O
Місцева влада
Адреса ради 78623, Івано-Франківська область, Косівський район, с. Шешори
Карта
Шешори. Карта розташування: Україна
Шешори
Шешори
Шешори. Карта розташування: Івано-Франківська область
Шешори
Шешори

CMNS: Шешори на Вікісховищі

Ше́шори — село в Косівському районі Івано-Франківської області. Ше́шорській сільраді підпорядковане село Прокурава.

Географія[ред. | ред. код]

Шешори — мальовниче гуцульське село, розташоване в Карпатах. Тягнеться на кілька кілометрів вздовж річки Пістиньки. Відстань до Косова 12 км, до залізничної станції Коломия — 30 км.

Кутки: Вуглєрка, Грабівка, Демні, Заворіттє, Заріччє Велике, Заріччє Мале, Межиброди, Осередок, Самбір, Царина, Якобівка.

Навколишні гори: хребет Брусний (960 м), Кормитура (916 м), Грунь (790 м), Росохата (791 м) (вид з гори), Пасічний (695 м), Радул (690 м), Млаки (687 м), Кінь (вид з Полонини на горі Росохата) (тягнеться вздовж села на південному сході). В урочищі Лебедин в улоговині розміщене озеро природного походження, яке називають Лебединим, в якому ще не відома глибина дна, і в якого дуже цікава легенда, пов'язана з селом Шешори.

Шешорські гори вкриті лісами з бука, смереки, ялиці, граба та інших порід (у тому числі, в невеликих кількостях, модрина). На схилах гір поширеною є чорниця, ожина та малина.

Попри те, що річка гірська і на території села спадає кількома водоспадами (див. Сріблясті водоспади, Великий Гук), вода в ній доволі тепла. На південному заході від села розміщений хребет Брусний, на заході — хребти Карматура (з горою Скильч) і Кошелівка (з горою Лебедин), на сході — хребет Кам'янистий.

Історія[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село в 1427 році (за іншими даними[джерело?] — 1445, село «Гестерув»), хоча поселення існувало й раніше, в кам'яну добу. На околицях села знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи.

Стосовно походження назви села існують різні версії. Можливо невипадковим є сусідство гори «Кінь» та села «Шешори». Характер залягання гірських порід біля підніжжя гори «Кінь» і в нижній її частині такий, що найміцніші шари, виступаючи над рештою, перетинають заплаву Пістиньки і тягнуться від Коня (гори), ніби його шори. У кількох випадках саме ця шорна упряж Коня призвела до утворення порогів, перекатів та водоспадів у Шешорах. В оповитому легендами гуцульському краї поява назв природних об'єктів, пов'язаних з образом коня та його шор не дивина. Кінь, як і вівця, є давнім супутником людини цього краю. «Кінь ще й шори» — це у Шешорах. Можливо, що й гору назвали Конем саме через шореподібні геоморфологічні особливості тамтешнього природного середовища.[1] У сусідньому селі Пістинь у 1600 році була побудована церква Успіння Богородиці, яка тепер[коли?] є найдавнішою церквою гуцульщини. В 1817 році тут діяв загін опришків під керівництвом Мозорука з Прокурави. У загоні перебували мешканці Шешорів — Ф. Слгокук, М. Мельник та ін. У 1936 році жителі села на власні кошти побудували пам'ятник Т. Г. Шевченкові.

Під час окупації німецькими нацистами жителі села надавали допомогу партизанам, довгі роки протистояли і московським окупантам. 20 жовтня 1950 року біля підніжжя гори Корметура неподалік с. Шешори Косівського району загинули члени Карпатського крайового проводу ОУН: Василь Савчак-«Сталь», окружний провідник ОУН Буковини, Григорій Легкий-«Борис», провідник Коломийського окружного проводу ОУН та інші підпільники[2]. Жителі села шанують загиблих героїв і ставлять їм пам'ятники[3].

У Шешорах творила майстер народної творчості, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Ганна Василівна Василащук.

У селі проживала відома українська письменниця, авторка багатьох книжок Олександра Василащук-Олексюк. Народилася в с. Шешори 08.10.1928 року, була дев'ятою дитиною в сім'ї Параски та Ілька Олексюків. Батьків талант та мамина працьовитість передалися дівчині з батьківської плоті. Закінчивши Косівське училище прикладного мистецтва працює вчителем музики і образотворчого мистецтва в Шешорській школі. Основною метою її роботи було відкрити маленьким душам вікно у світ прекрасного, доброго. Усі твори О. Василащук об'єднує безмежна любов до рідного села, його людей, рідних Карпат, милої серцю Гуцульщини. Писатим почала з дитинства. Природа рідного краю, бурхливі водоспади річки Пістиньки, шум високих смерік надихали її на створення багатьох творів. Всі вони різні, але прості і лаконічні. П'єси, вірші, пісні, сценарії, прозові і краєзнавчі твори. Її творчість — це чесна розповідь про епоху в якій жила, про себе і тих, хто її оточував. Не заради слави і визнання, а заради любові до рідної землі принесла своє творче, натхненне серце прийдешнім поколінням.

«Щасливих місць в світі багато.

Найщасливіше, де рідна хата, Де мама й тато.

Не заблудись!

Не похились, А поклонись і помолись.» (О.Василашук)

На землі є люди, які залишають після себе добрий слід. Так можна сказати і про Івана Боднарчука (1910—1990). Народився в с. Чернятин у селянській родині. Закінчив гімназію в Городенці, учительську семінарію у Станіславі (сьогодні Івано-Франківськ), І. Боднарчук поринає у громадське життя. Та польські власті почали переслідувати молодого активіста і він змушений перебратися на Косівщину. Косівщина у 30 — роках жила духовним життям. У селах району створювались громадські організації, товариства. На той час в с. Шешори існували дві молодіжні організації «Луг» і «Каменярі». З Ініціативи членів організації «Каменярі» І. Боднарчука запрошено  в Шешори, де у 40 — х роках працює вчителем української мови, літератури та музики в нашій школі.

У 1948 році разом з родиною переїздить до Канади де повністю віддається педагогічній діяльності  і письменницькій роботі. Працює диригентом в «Народному домі» Торонто, згодом став директором курсів українознавства. А з 1968 по 1984 рік був директором школи ім. М. Грушевського.

Видав підручники для школярів молодших класів, які тепер використовуються  в Україні:

«Ластівка» (читанка для 2 класу)

«Ромашка» (читанка для 3 класу) 

«Соняшник» (читанка для 4 класу)

«Ватра» (читанка для 5 класу)

Друковані твори цього автора:

«На перехресних стежках» — 1954 р.,  «Кладка» -1957 р., «Знайомі обличчя» -1961 р., «Друзі моїх днів» — 1967 р., «Далекі обрії» — 1968 р., «Покоління зійдуться» — 1974 р., «Замрячені ранки» — 1978 р. , «До рідних причалів» — 1979 р., «Заобрійні перегуки» — 1984 р., «У дорозі життя» — 1986 р., «Розквітлі сузір'я» — 1987 р.,"На весело" — 1991 р., «Над Черемошем» 1992 р.,"За Збруч" — 1993 р. ,"Квіточка прибраній матусі" — 1993 р.

Володимир Ілліч Олексюк — один із багатьох українських діаспорних науковців, про якого майже не знають в Україні. Протягом усього свого життя він вірив у те, що день, коли його твори читатимуть на рідній землі, настане.

Народився Володимир Олексюк 25 січня 1913 року в селі Шешорах, у родині Іллі та Параски (з дому Слижуків) Олексюків, яка була шанованою у селі. Володимир був найстаршим у сім'ї. Після навчання у школі опанував професію столяра, потім у Коломиї здобув фах учителя, а згодом вивчав філософію у Львівському університеті. У червні 1941 року отримав диплом магістра філософії.

Володимир Олексюк був діяльним у громадській праці, очолював Українське католицьке академічне об'єднання «Обнова», був дійсним членом Товариства католицьких філософів Америки (Вашингтон), Міжнародного Товариства філософів-метафізиків (Лондон), Товариства філософів ім. Жана Марітена (Рим). 30 вересня 1993 року Володимир Олексюк відійшов у вічність. Та його праці отримали нове життя. У 1996 році у видавництві «Соборна Україна» вийшла книга «Християнська основа української філософії» (вибрані твори). Це перше видання із серії «Мислителі української діаспори». Упорядкування здійснили А.Колодний та Л.Филипович, спонсорувала — дружина В.Олексюка пані Маргарет.

Ганна Василащук з «Кобзарем», проілюстрованим її роботами

Сучасність[ред. | ред. код]

У селі розміщений санаторій-профілакторій «Шешори», в якому лікують хвороби серцево-судинної та периферійної нервової системи, захворювання шлунково-кишкового тракту та суглобів.

Неповна середня школа заснована 1880 року, на присілку Царина — початкова школа-садок «Казка». При середній школі працює музей, де зібрано зразки народної творчості, — килими, вишивки, писанки, топірці, трембіти тощо. У 2013 році Шешорській ЗОШ було присвоєно ім'я В'ячеслава Чорновола. Народний дім, заснований в 1924 році та 2 бібліотеки. Популярні самодіяльні колективи — вокальний ансамбль учителів «Чиста криниця» та сільський хор. Лікарська амбулаторія та аптека.

Роп'яник І. О. «Хата в Шешорах», полотно, олія, 2008 рік

Є релігійні громади УАПЦ та УГКЦ. Церквою св. Параскеви користується православна громада. Храмові свята 27 жовтня (преподобної Параскевії) та 15 липня — Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці.

Наявний пам’ятник Тарасові Шевченку — третій в історії села.[4]

У Шешорах збереглися гуцульський музичний фольклор, традиції і ремесла — різьбярство, ткацтво та ліжникарство. Тут є один з найстаріших гуцульських храмів — Горішня церква. У селі активно розвивається зелений туризм.

Фестиваль[ред. | ред. код]

У 2003—2006 роках у Шешорах у липні проводився міжнародний фестиваль етнічної музики та лендарту «Шешори». Його учасники — з Австрії, Болгарії, Молдови, Польщі, Росії, Словаччини, Франції, Чехії та України.

У 2007 році фестиваль «Шешори-2007» відбувся не в селі Шешори, а біля села Воробіївка (Немирівський район, Вінницька область).

Фотографії[ред. | ред. код]

Типові прізвища[ред. | ред. код]

Типові прізвища в Шешорах: Атаманюк, Петрів, Боринський, Братівник, Василащук, Грикуляк, Іванишин, Мартищук, Мельничук, Миклащук, Михайлюк, Олексюк, Соколюк, Слижук, Ткачук, Угринюк, Фелещук, Шкром'юк, Якібчук.

Персоналії[ред. | ред. код]

Пам'ятки природи[ред. | ред. код]

  • Урочище Лебедин з однойменним озером на висоті 650 м, площа заповідної території 45 га; тут росте багато лікарських рослин;
  • Водоспад Гук з висотою падіння 5 м, площа 0,5 га. Гідрологічна пам'ятка.
  • Урочище Петричіла.
  • Печера «Довбуша». У Шешорах знаходиться знаменита печера у, якій переховувався О.Довбуш з опришками у 18 столітті.

Примітки[ред. | ред. код]