Користувач:Der Kaen/сандбокс25

Історія

XVIII ст.

На території сучасного Лисичанська у XVIII сторіччі існували два зимівники Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового — «Лисичий Байрак на Дінці» та «Вище на Дінці».

На лівому березі Сіверського Дінця містечка Борівське, Трьохізбенське та інші, які було засновано на початку XVIII сторіччя селянами-втікачами поблизу сучасного Лисичанська, після Булавінського повстання були знищені (насправді перенесені) за наказом Петра I. Майже відразу на тому місці засновано хутори Воронове (козаками Хохлова), Сиротине (козаками Попова і Сиротина), Боровеньки (частина боровщан які переселились після спалення Борівської волості військами Петра I), Метьолкіне (козаками Метельникова) і Смолянинове (козаками Смолкіна). Відродили їх лише за 2—3 десятиріччя.

З метою освоєння правобережжя Сіверського Дінця між річками Бахмуткою і Луганню уряд Російської імперії почав організовувати військові поселення. За указом Сенату від 29 травня 1753 року в числі інших підрозділів, які складали серби, хорвати, болгари та волохи, що втекли з-під турецького ярма, на річці Верхній Біленькій поселено третю роту Бахмутського гусарського полку. Поселення отримало подвійну назву: Третя Рота — за номером підрозділу та село Верхнє — за назвою річки.

Інтенсивне освоєння південних степів та розвиток Чорноморського флоту започаткували перші підприємства Донецького вугільного басейну. 14 листопада 1795 року Катерина II видала указ «Про улаштування ливарного заводу в донецькому повіті при річці Лугані та про заснування ломки знайденого в тій країні кам'яного вугілля», після чого на землі селян села Верхнього (Третьої Роти), біля балки Лисичої було закладено рудник, що поклав початок третього етапу промислового видобутку кам'яного вугілля на Донбасі (перший етап — видобуток вугілля для солеварень Тору і Бахмуту — з 1721—1723 рр., М. Вепрейський, другий етап — 1750—1760-ті роки — для забезпечення паливом флоту на Чорному морі).

XIX — поч. XX ст.

Заняття в Лисичанській штейгерській школі. Кінець XIX ст.

В 1806 році в Лисичанську відкрито штейгерську школу — перше в сучасній Україні гірниче училище.

10 січня 1821 року видано указ, за яким казенних селян села Верхнього, де проживало тоді 1232 людини, слід було перевести на становище неодмінних працівників Луганського ливарного заводу. Їм ставили в обов'язок перевозити вугілля на своїх конях і волах від Лисичанського рудника до Луганська. Різке погіршення становища, жорстокі утиски й свавілля з боку адміністрації викликали у верхнян протест. 8 жовтня 1821 року вони звернулись до царя зі скаргою та проханням повернути їх до попереднього стану військових селян. За цим відбулися протести, ініціаторів яких було покарано.

За даними 1859 року тут існувало 3 поселення:

• Лисичанське (Лисича Балка), село гірничого відомства, над Сіверським Дінцем, 210 господ, 1623 особи, православна церква, 4 заводи;
• Верхнє (3-тя рота), село гірничого відомства, над Сіверським Дінцем, 218 господ, 1747 осіб, православна церква;
• Рубіжне, панське село, над Сіверським Дінцем, 31 господа, 811 осіб, 4 заводи.

Після реформи 1861 року мешканців Лисичанська та Верхнього звільнили від обов'язкової роботи на руднику й наділили землею. Проте їхні наділи були не однаковими. У зв'язку з тим, що мешканці міста до роботи на копальні не мали землі, їхній польовий наділ становив одну десятину на ревізьку душу.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Лисичанської волості, мешкало 2159 осіб, налічувалося 426 дворових господарств, існували православна церква, школа, сім крамниць, винний льох, два ярмарки на рік, базари по неділях. За версту — чавуноливарний завод.

1866 р. коштом державної скарбниці розпочалось будівництво нового чавуноливарного заводу в Лисичанську, куди було доставлене обладнання з ліквідованого Петровського заводу (Єнакієве). Завод працював лише два роки (1870—1872 рр.) і встиг дати близько 40 тис. пудів чавуну. Хоча уряд протягом десятиріччя витратив на Лисичанський і Петровський заводи близько 1 млн золотих карбованців, казенна металургійна промисловість не відбулася. Проте був накопичений чималий гірничо-металургійний досвід і розвідані значні родовища корисних копалин.

Содовий завод в 1913 році

В 1879 році від Попасної до Лисичанська прокладено залізничну лінію, а 1895 року Лисичанськ, завдяки залізничному з'єднанню з Куп'янськом, отримав вихід до центру імперії. Це сприяло подальшому розвиткові промисловості. Навесні 1890 року в селі Верхньому АТ «Любимов. Сольве і К°» заклало Донецький содовий завод, який у квітні 1892 року почав випускати кальциновану соду. Поруч із заводом відкрито залізничний пост Любимівська. Швидко зростає кількість та потужність вугільних шахт.

У момент зростання промисловості в Лисичанську починає зростати політична активність робітників, позаяк умови праці та рівень життя в ті роки були не найкращими. Багато людей мали погане житло або не мали його взагалі. Брудна вода в джерелах сприяла багатьом захворюванням населення. Тому почались періодичні страйки й хвилювання робітників. Так у жандармських архівах зареєстровано, що 9 травня 1902 року біля воріт Лисичанської штейгерської школи було розкидано рукописні листівки із закликом: «Хай живе республіка, геть (царів-мучителів) Миколая!». Мешканці міста брали участь як у першій, так і в другій російських революціях.

У 1908-1913 роках у Митрофанівській церкві села Лисичанська служив священик Тимофій Драгожинський.

Німецька колонія

Мессарош/Messarosch, до 1917 — лютеранське село на власній землі в Катеринославській губернії, Бахмутський повіт, Лисичанська волость; у радянський період — Ворошиловградська/Донецька область, Лисичанський район. Засноване 1890 року. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1500 десятин. Мешканці: 150 (1905), 80 (1914), 220 (1918), 234/231 німці (1926).

Радянська доба

Шахта ім. Клари Цеткін («Дагмара»)

Після закінчення Радянсько-української війни мешканці Лисичанська приступили до відновлення промисловості в регіоні. Багато шахт були затоплені, заводи стояли, не вистачало фахівців. Із наявних в районі 60 підприємств було вирішено, в першу чергу, відновити лише 19. Шахти «К.Скальковський», «Дагмара», «Рубіжанська» перебували в кращому стані, тому незабаром почали давати вугілля. У другій половині 1921 року почав виробляти продукцію содовий завод; було відбудовано скляний завод колишнього Лівенгофського товариства. До 1926 року відновлення господарства району в основному завершили. Завдяки розвитку промисловості збільшилась чисельність населення, змінилась його структура. Скоротилася чисельність зайнятих у сільському господарстві, натомість швидко зростала кількість робітників. 1935 року утворено державний трест «Лисичанськвугілля», що об'єднував одинадцять шахт. В 1938 році Лисичанськ віднесено до категорії міст.

Розвиток Лисичанська перервався Другою світовою війною. У перші дні війни тисячі містян пішли на фронт, у тому числі 1200 добровольців. Багато підприємств було евакуйовано вглиб країни. Восени 1941 року фронт наблизився до міста. На цій лінії частини радянської армії утримували оборону більше півроку.

Лисичанськ двічі піддавався німецькій окупації (з 10 червня 1942 по 6 лютого 1943 років; з 3 березня по 2 вересня 1943 року). Окупанти завдали місту та району величезний збиток, що склав 1 млрд. 91 млн. 499 тис. карбованців. Німці відправили на каторгу до Третього Рейху 2314 чоловік. Близько 800 мирних громадян померли від виснаження або від розстрілів, загинули під бомбами й снарядами, підірвались на мінах. 25 квітня 1943 року на вулиці Донецькій (нині вулиці Шаумяна) було розстріляно 27 осіб, переважну більшість яких становили жінки та діти.

Колишній вчитель І. Биков, який став штурманом морської авіації, здійснив таран ворожого літака. 1 вересня 1943 року частини 279стрілецької дивізії визволили Лисичанськ, хоча офіційно днем визволення міста, а потім й офіційним міським святом вважається 2 вересня. Місто почало відроджуватися. 11 січня 1944 року дала струм перша турбіна ГРЕС, 6 червня відновлено першу систему Лисичанського склозаводу, а 28 серпня 1944 року поставлено на сушку скловарну піч заводу «Пролетарій». У червні цього ж року виробив першу післявоєнну продукцію содовий завод.

З 1952 року Лисичанськ став містом обласного підпорядкування. Було відновлено й реконструйовано обидва скляні заводи. Подальший розвиток отримала хімічна, нафтохімічна й інші галузі промисловості. 1967 року засновано нафтохімічний технікум. 7 березня 1972 року в Лисичанську з'явилась перша тролейбусна лінія: від заводу «Пролетарій» до Цегельного заводу. У травні того ж року відкрито другий маршрут. В 1988 році — третю тролейбусну лінію: від Центрального ринку до Школи № 3.

Незалежна Україна

У 1990-ті роки в місті закривали підприємства, заморожували шахти. В 1995 році криза відбилась на тролейбусному управлінні. Маршрут № 2 закрито, а маршрути № 1 і № 3 — скорочено.

У першій половині 2000-х економіку Лисичанська почали відновлювати. У 2008 році почалась реставрація міського стадіону «Шахтар». У місті з'явились супермаркети та нові торговельні комплекси. В цей час зростає кількість приватних підприємців, в південній частині міста було відкрито приватний ринок "Південний". На колишніх томашовських шахтах розпочато видобуток метану для забеспечення шахтним газом виробничих потужностей Лисичанського склозаводу "Пролетарій".

Проте, починаючи з 2010 року, в місті було зупинено роботу та ліквідовано переважну більшість крупних підприємств. У 2011-му припинив свою роботу Лисичанський содовий завод. Новий власник — «Русская содовая компания» — зрівняв содове підприємство із землею. Було повністю демонтовано повітряну канатну дорогу, яка доставляла сировину (крейду) з Білогорівського крейдяного кар'єру до заводу "Лиссода".

Лисичанський завод гумових технічних виробів визнано банкрутом. А у 2011 році заморожено роботу нафтопереробного заводу.

Війна на сході України

Лисичанськ, кв-л Східний, 17, 2014 р.

4 лютого 2014 року у Лисичанську був повалений пам'ятник Леніну біля заводу Мехскло. Сепаратисти почали створювати «загони самооборони», заради боротьби за відокремлення від України. Розповсюджувалися чутки про 8 автобусів з «бандерівцями», які начебто вже їдуть із заходу України, тому в місті і сусідніх містах була встановлена цілодобова охорона інших пам'ятників Леніну.

11 травня 2014 у Лисичанську був проведений псевдореферендум за відокремлення від України.(рос.) Місцева влада, правоохоронні органи не заважали його проведенню. Кількість мешканців, що проголосували достеменно підрахувати неможливо, але вона складає значну кількість.

У період від 22 травня до 24 липня 2014 року Лисичанськ перебував під владою фіктивного утворення «Луганська народна республіка», допоки його не було звільнено Збройними силами України, зокрема батальйоном «Донбас» та 24-ю механізованою бригадою. 18 грудня 2014-го під Лисичанськом загинув волонтер Роман Шлюсар. 28 грудня 2014-го на блок-посту під Лисичанськом смертельного поранення зазнав молодший сержант 24-ї бригади Андрій Куценко.

Зовнішні відеофайли
	Спецпроект Зона АТО. Як звільняли Лисичанськ

24 липня 2014 року о 22:20 над будівлею Лисичанської міської ради знову замайорів синьо-жовтий український прапор.

• Пам'ятники визволителям Лисичанська
• 
  Генералові Радієвському
• 
  Рокицькому та Лейбі
• 
  Героям-добровольцям ООС

Після активних бойових дій (2014–2022)

25 жовтня 2015 року відбулися вибори Лисичанського міського голови та депутатів міської ради. Серед шести кандидатів на посаду міського голови було обрано Сергія Шиліна, 1959 року народження, беспартійного, в.о. директора шахти ім. Капустіна АТ «Лисичанськвугілля». Його було висунутого кандидатом від територіальної організації політичної партії «Опозиційний блок». За С. Шиліна було віддано 12661 голосів (54,53 %). Місця у міській раді, за результатами голосування, розподілено так: партія «Опозиційний блок» — 17 депутатів (47,22 %), партія «Європейська солідарність» (Блок Петра Порошенка) — 6 депутатів (16,67 %), партія «Радикальна партія Олега Ляшка» — 3 депутата (8,33 %), партія "Об'єднання «Самопоміч» — 3 депутата (8,33 %).

Міський голова та депутатська більшість, попри приналежність до однієї політсили, дедалі частіше не знаходили консенсусу у питаннях розподілу міського бюджету. Протягом декількох років це протистояння паралізує роботу міської ради. На сесіях часто немає кворуму, тож не приймаються важливі для життєдіяльності міста рішення. Зокрема, про виділення коштів на погашення боргів міськводоканалу та важливих закупівель для медзакладів (апаратів штучної вентиляції легень, медичних масок та дезінфекційних засобів).

8 липня 2020 року в м. Лисичанськ відбулися збори виборців. На них було прийнято рішення щодо відкликання за народною ініціативою депутатів Лисичанської міської ради VII скликання: Ратушної О. С., Панаіта А. В., Худоби Т. В., Лисенка Є. В., Щеглакова Е. І., Деменковця В. М., Горобця С. Ю., Полупанова І. І., Попенка В. І., Пшебіциної Ю. М., Шкарупи О. С. 11 березня 2020 року до Лисичанської міської виборчої комісії Луганської області надійшли рішення політради партії «Опозиційний блок» від 10.03.2020 р. — про відкликання за народною ініціативою наступних депутатів міськради: Щеглаков Е. І., Худоба Т. В., Ратушна О. С., Деменковець В. М., Горобець С. Ю., Лисенко Є. В., Панаіт А. В., Попенко В. І., Пшебіцина Ю. М.

27 липня 2020 року указом президента України № 293/2020 утворено військово-цивільну адміністрацію м. Лисичанськ Луганської області. ВЦА виконує повноваження, характерні для органів місцевої влади, у тому числі делеговані Законом України «Про військово-цивільні адміністрації» № 141-VIII, прийнятим Верховною Радою 3 лютого 2015 року. Головою ВЦА м. Лисичанськ призначений Олександр Заїка.

У липні 2020 року постановою Верховної Ради України було запроваджено новий адміністративно-територіальний устрій — утворено Сєвєродонецький район Луганської області. До Лисичанської територіальної громади приєданано населені пункти: Білогорівка, Золотарівка, Шипилівка, Мирна Долина.

19 лютого 2021 року президент України своїм указом ліквідував ВЦА м. Лисичанськ Луганської області. Натомість було створено Лисичанську міську військово-цивільну адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської області. Керівником ВЦА призначений Олександр Заїка.

Російське вторгнення в Україну, 2022 р.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України, яка нею брехливо була названа «спеціальною військовою операцією з порятунку Донбасу». Російські окупанти обстріляли Лисичанськ, в місті було оголошено евакуацію мирного населення. Зі станції Лисичанськ організовано рух евакуаційних потягів. У Лисичанську введено комендантську годину з 17:00 до 07:00.

26 лютого 2022 року під час підриву російською диверсійно-розвідувальною групою танку Збройних Сил України в Лисичанську загинув 25-річний лучанин, старший солдат Неділько Владислав Олександрович — механік-водій танкового батальйону Владислав Неділько 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила .

Від дій агресора руйнувань зазнала міська інфраструктура і житлові будинки. 2 березня від кількох артилерійських ударів постраждало середмістя Лисичанська: старий центр, вулиця Володимира Сосюри та проспект Перемоги. Пошкоджено два житлових будинки, магазин будівельних матеріалів, дитячий майданчик, місцеву радіотелевізійну вежу та будівлю Лисичанського пивоварного заводу. У результаті обстрілу загинула одна цивільна особа. Жителі по кілька годин на добу ховаються від обстрілів в укриттях.

4 березня рашисти обстріляли південні мікрорайони Лисичанська. Пошкоджено кілька багатоповерхівок. Немає газу, світла, не працює інтернет і кабельне телебачення. Два снаряди влучили в дитячу клінічну лікарню: пошкоджено дах медзакладу, розбито відділення пульмонології, поранено хірурга.

18 березня путінські загарбники випустили 10 снарядів по Лисичанській багатопрофільній лікарні, яку розташовано в центрі міста.

22 березня російські окупанти обстріляли Лисичанський нафтопереробний завод, який належить російському холдингу «Роснафта». На підприємстві виникла пожежа.

26 березня 2022 р. російські окупаційні війська вдарили по місту ракетою «Точка-У» та градами. Через обстріли сталося загоряння будинку та знеструмлено шахту, де під землею знаходилися гірники. Від обстрілів загарбників постражало щойно відремонтоване приміщення дитячого садочка, руйнувань зазнала будівля міського відділу поліції.

30 березня російський снаряд прилетів у будинок лисичанської родини. Численні осколкові поранення отримали батьки і двоє дітей — хлопчик (8 років) і дівчинка (1 рік і 7 місяців). Після другої важкої операції дівчинка померла.

У Лисичанську ворог мінує центральну частину міста. 1 квітня на проспекті Перемоги (гірничий коледж, супермаркет «Сільпо») виявлено міни, які, імовірно, встановлені ворожими ДРГ.

17 квітня в результаті артобстрілу Лисичанська кілька російських снарядів влучили в адмінбудівлю управління патрульної поліції. З акубаротравмами госпіталізовано шістьох патрульних поліцейських.

26 квітня українські силовики затримали Андрія Павленка - настоятеля Свято-Тихвинського храму в м.Лисичанськ, що належить УПЦ московського патріархату. Під час перевірки телефона протоієрея виявлено його листування з представниками незаконних збройних формувань, у якому він передавав ворогу відомості про дислокацію та озброєння військових підрозділів Збройних сил України. У 2017-му році "отець" регулярно їздив на окуповану територію, вивозив в "ЛНР" та РФ старовинні православні реліквії та мощі, і був затриманий за контрабанду. Тоді московському агенту все зійшло з рук.

Першого травня загарбники поцілили в Лисичанську багатопрофільну гімназію (ліцей №17). Загарбники обстріляли протитуберкульозний диспансер. Обидві будівлі були збудовані наприкінці 19-го століття та входять до ансамблю Бельгійської архітектурної спадщини Лисичанська. Також від обстрілу окупантів постраждало приміщення школи-ліцею №28 "Гарант".

21 травня російські війська знову знищили Павлоградський міст між Лисичанськом та Сєвєродонецьком. Перший раз міст був зруйнований росіянами в липні 2014 року .

4 червня 2022 року Лисичанськ зазнав сильних обстрілів з боку окупантів. Російські військові гатили по центру міста з великого калібру. Від вибухів і пожеж зруйновано павільйони центрального ринку, будівлі Лисичанської міської ради (військово-цивільної адміністрації), Центру роботи зі школярами і молоддю (колишній Будинок техніки).

5 червня 2022 року командні пункти та передові позиції Збройних сил України в районі Лисичанська і Бахмута відвідав Президент України Володимир Зеленський. Верховний Головнокомандувач вислухав оперативний звіт про цю ділянку фронту, особисто поспілкувався з військовослужбовцями, вручив їм державні нагороди та подарунки.

6 червня 2022 року окупанти знищили Лисичанський гірничий технікум.

11 червня 2022 року Президент України підписав Указ № 406/2022 та утворив Лисичанську міську військову адміністрацію. Її керівником Президент призначив Валерія Шибіка.

25 червня 2022 року російські окупанти зруйнували лисичанську телевежу та виробничі потужності желатинового заводу.

27 червня з ракетної системи залпого вогню «Ураган» рашисти вдарили по мирним людям, в той час коли вони набирали воду з підвезеної цистерни. Вісім лисичан загинуло, 21-ну людину поранено та доправлено до лікарні. Багатьом пораненим довелося ампутувати кінцівки.

2 липня 2022 року Збройні сили України залишили позиції в Лисичанську і задля збереження життів особового складу українських підрозділів вишли з міста.

Розташування та фізична географія

Місто розташоване в північно-західній частині Луганської області, на території Попаснянського району, за 115 кілометрів від обласного центру, на правому березі річки Сіверський Донець. Місто розкинулось на північних відрогах Донецького кряжа, що нависають над річкою, тому рельєф складається як із пагорбів і височин, так і з лощин, балок і долин.

Геологія

У місті знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення — «Конгресів яр» та геологічна структура — «Лисичанський купол».

Екзогенні геологічні процеси

На території області, на лівобережжі річки Сіверський Донець, у межах південного схилу Воронезької антеклізи розвинені зсуви природно-історичного походження. Загальна кількість їх понад 1000 (дані аеровізуальних регіональних робіт 1985 року).

Зсуви в межах Донецького складчастого спорудження пов'язані з глинами пермських відкладів (Р) — у районі смт Комишуваха; крейдяно-мергельними відкладами (К₂) — у районі міста Лисичанська, смт Новотошківське; з вивітрілими породами вуглецю (С) — м. Лисичанськ; із глинами тріасу (Т) — смт Малорязанцеве. Усі ці зсуви техногенного походження. Під впливом техногенного навантаження на геологічне середовище в регіоні (розробка родовищ вугілля, будівельної сировини, підтоплення внаслідок закриття вугільних шахт) вони істотно активізувалися і створюють як матеріальні, так й екологічні проблеми. На території області закартовано близько 550 зсувів.

Найбільш гостро проблема зсувів стоїть у Лисичанську. Формування зсувів тут пов'язують із масштабним техногенним впливом на природне середовище. Практично повне залучення в сферу господарської діяльності природних ресурсів території, яка до того ж має складні інженерно-геологічні умови, призвело до змін природного середовища і формування в ньому техногенних умов, які сприяють утворенню зсувів.

У 2007 році на території Лисичанська закартовано 27 зсувів, загальною площею близько 30 га. Ці зсуви за своїм генезисом — техногенні. Порівняння даних обстеження за 10-річний період для міської території свідчить про збільшення активності зсувів у три рази: ураження території міста зсувами в 1984 році складало 0,001 %, а в 1996 році — 0,003 %. Значно збільшилася і масштабність зсувів: у 1984 році на території міста зустрічалися в основному зсуви площею до 3000 м² і обсягом зсувних мас у межах перших десятків тис. м³, у 2007 році на території міста зареєстровано зсуви площею 20—40 тис. м² і обсягом зсувних мас 100 тис. м³. Це призвело до того, що в 1998 році в Лисичанську та в районі 962 км Луганського відділення Донецької залізниці (на перегоні між станціями Лоскутівка і Вовчоярська) утворились два величезних за розмірами зсуви. У першому випадку було зруйновано житлові будівлі, виникла загроза пошкодження лікарні, гімназії й залізниці. У другому — повністю зруйновано залізницю.