Точка (тактичний ракетний комплекс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«То́чка-У» під час параду
«То́чка-У»

Такти́чний раке́тний ко́мплекс 9К79 «То́чка» (індекс ГРАУ — 9K79, за класифікацією НАТО SS-21 «Scarab A» (Скарабей), за договором РСМД — ОТР-21)  — радянський тактичний (дивізійний) ракетний комплекс розробки Коломенського КБ машинобудування.

Його розробка була розпочата за Постановою Ради міністрів від 4 березня 1968 року. Офіційно прийнятий на озброєння Радянської Армії у 1975 році, хоча серійне виробництво ракет почалося в 1973 році.

Модернізований ракетний комплекс отримав найменування 9К79-1 «Точка-У» (позначення НАТО — Scarab B) і став надходити у війська в 1989 році.

До складу ракетного комплексу входять:

  • Ракета 9М79 (для комплексу «Точка-У» — 9М79М) з різними типами бойових частин;
  • Пускова установка 9П129 (9П129-1М);
  • Транспортно-Зарядна машина 9Т218;
  • Транспортна машина 9Т238;
  • Автоматизована контрольно-випробувальна машина 9В819-1;
  • Машина технічного обслуговування 9В844;
  • Комплект арсенального обладнання 9Ф370-1.

Виробництво ракет велося на Воткінському машинобудівному заводі, виробництво спеціальних шасі для пускових установок БАЗ-5921 і транспортно-заряджаючий машин (БАЗ-5922) — на Брянському заводі спеціального автомобілебудування, складання ПУ здійснювалася на ВО «Барикади». У виробничому циклі складових ракетного комплексу були задіяні підприємства всього Радянського Союзу.

Ракета[ред.ред. код]

Ракета 9М79 (9М79М) відрізняється від ракет попередніх тактичних ракетних комплексів (8К14 чи ТРК «Місяць») тим, що управління польотом ракети здійснюється не управлінням часу роботи двигуна і не заданням початкового кута запуску, а за допомогою аеродинамічних елементів управління — крил і рулів оригінальної гратчастої конструкції. Крім того, аеродинамічні рулі продубльовані газодинамічними, встановленими на виході сопла реактивного двигуна. При цьому коригується не тільки балістична траєкторія, але й здійснюється наведення на кінцевій її ділянці (у тому числі і за командами радіолокаційної головки самонаведення). Газодинамічні рулі забезпечують управління на початковій ділянці траєкторії, коли при низькій швидкості польоту аеродинамічні недостатньо ефективні.

Ракети забезпечені однорежимним реактивним двигуном на твердому паливі, що забезпечує високу готовність комплексу до бойового застосування, на відміну від комплексів з ракетами на рідкому паливі, де операції із заправки ракет забирали багато часу, при цьому зберігатися заправлені ракети могли тільки дуже обмежений час.

Спочатку комплекс розроблявся під застосування спеціальної (ядерної) бойової частини (АА-60). Крім неї були розроблені осколково-фугасна (9Н123Ф) і касетна (9Н123К) бойові частини, а також бойові частини з пасивною радіолокаційною головкою самонаведення (модифікація «Точка-Р», початок розробки — 1971). Бойова частина невідокремлювана.

Підрив осколково-фугасної бойової частини для більшої ефективності проводиться на висотах близько 10-20 метрів. При цьому БЧ спроектована таким чином, що при підриві утворюється сфокусована вибухова хвиля і спрямований струмінь осколків. При цьому сама ракета здійснює доворот до положення, близького до вертикального по відношенню до поверхні землі. Все це разом підвищує ефективність дії бойової частини зі знищення заглиблених командних пунктів або складів інфраструктури противника. Максимальна площа зони повного ураження для цієї БЧ становить 3 га.

Розкриття касетної бойової частини, що забезпечена 50 бойовими елементами осколкової дії, відбувається на висоті 2 кілометрів. Призначена така бойова частина для ураження живої сили і неброньованої техніки, розташованої на відкритій місцевості. Максимальна площа зони повного ураження для цієї БЧ становить 7 гектарів.

Ракети з бойовими частинами, забезпеченими пасивною радіолокацією ГСН, призначені для ураження цілей, оснащених радіолокаційними станціями. Зокрема, такі ракети застосовувалися в стаціонарних берегових протикорабельних комплексах.

Пускова установка[ред.ред. код]

Пускова установка змонтована на триосьовому амфібійному автомобільному шасі БАЗ-5921. Передня і задня пари коліс — керовані, що забезпечує відносно невеликий радіус повороту — 7 метрів. Склад апаратури пускової установки забезпечує можливість абсолютно автономного її застосування, до її складу входять:

  • Бортова ЦОМ;
  • Спеціальний гірокомпас, що забезпечує націлювання ракети по оптичному каналу;
  • Пульт установки польотних даних;
  • Апаратура топогеодезичної прив'язки;
  • Радіостанція Р-173;
  • Фільтро-вентиляційна установка.

В обслугу пускової установки входять чотири військовослужбовці: начальник обслуги, заступник начальника обслуги (він же — старший оператор-обчислювач), механік-водій, оператор.

Бойове застосування[ред.ред. код]

Бойові дії в Чечні

Комплекс «Точка-У» використовувався 58-ю загальновійськовою армією для знищення військових об'єктів у Чечні в першу і другу чеченські кампанії. Цілі попередньо виявлялися засобами космічної розвідки. Зокрема, комплекс застосовувався для завдавання ударів по значному складу озброєння і укріпленому табору повстанців в районі Бамута, у спецоперації в селі Комсомольському в березні 2000 року.

Ще одна спроба піти з села — на стику позицій п'ятсот третього полку і підрозділів МВС — була зірвана завдяки застосуванню оперативно-тактичної ракети «Точка-У». Зона суцільного ураження зайняла площу близько 300 на 150 метрів. Ракетники спрацювали філігранно — удар припав точно по повстанцях, не торкнувшись російських військ.

— Г. Н. Трошев, «Чеченський злам: Щоденники і спогади»

Південна Осетія (2008)

Комплекси застосовувалися російською армією під час бойових дій в Південній Осетії 8-12 серпня 2008 року.  

Громадянська війна в Сирії

Застосовуються урядовими військами проти опозиційних сил. 

Війна на сході України

Ракета «Точка-У» не була застосована українськими збройними силами проти проросійських терористів. Терористи заявляють, що ракета влучила у базу російських окупантів, яку ті облаштували в приміщенні військової частини № 3023 в окупованому Донецьку неподалік від аеропорту ім. Прокоф'єва.[1] Хоча дане відео було викладено в інтернеті за три місяці до самого вибуху.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]