Лебедєв Євген Олексійович

Лебедєв Євген Олексійович
Ім'я при народженні	Лебедев Евгений Алексеевич
Народився	15 січня 1917(1917-01-15) Балаково, Миколаївський повіт, Самарська губернія, Російська імперія
Помер	9 червня 1997(1997-06-09) (80 років)  СРСР →  Росія
Поховання	Літераторські мостки
Національність	росіянин
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, театральний педагог, телеактор
Alma mater	Державний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Луначарського (1937)
Заклад	Великий драматичний театр імені Георгія Товстоногова
Роки діяльності	1836—1996
У шлюбі з	Товстоногова Натела Олександрівнаd
Діти	син Олексій Євгенович Лебедєв,
Батьки	священик Олексій Лебедєв
IMDb	nm0495543
Автограф
Нагороди та премії
Лебедєв Євген Олексійович у Вікісховищі

Євген Олексійович Лебедєв (рос. Евгений Алексеевич Лебедев; 15 січня 1917, Балаково, Самарська губернія, Російська імперія — 9 червня 1997, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, театральний викладач. Народний артист СРСР (1968). Герой Соціалістичної Праці (1987). Лауреат Ленінської (1986) і Державної премії СРСР (1950, 1968). Почесний громадянин Санкт-Петербурга (1996).

Життєпис, походження, навчання

Народ. 15 січня 1917 р. у місті Балаково (нині Саратовська область, (Росія). Походив з родини місцевого священика. Батько та його матінка були заарештовані як представники духовенства та розстріляні 1936 р. радянською владою.

Син був вимушений надовго приховати власне походження, аби вижити в обставинах сталінських репресій. З 1927 року мешкав у діда в місті Самара. Шкільну освіту опановував в Самарі в радянській школі № 13 імені Чапаєва. Навчання продовжив в Фабрично-заводському училищі (ФЗУ) при заводі «Кінап». Брав участь у художній самодіяльності заводу. З 1932 року влаштувався в самарський Театр робочої молоді (ТРАМ).

Театральна освіта і творчість

Перебрався в Москву, де удосконалював театральну освіту, працював в студії Театру Червоної армії. В період 1936—1937 рр. навчався в Центральному технікумі театрального мистецтва (тепер — ГИТИС), а з 1937 року — в училищі Камерного театру в Москві.

Закінчив Московське міське театральне училище (1940). За розподілом потрапив 1940 року в російський ТЮГ міста Тбілісі. В Тбілісі познайомився із Георгієм Товстоноговим (1915—1989) та його сестрою. З родиною Товстоногових буде пов'язане все життя. Сестра Товстоногова — Натела Олександоівна стане дружиною Євгена Лебедєва. Після розлучення Георгія Товстоногова з власною дружиною родина Євгена і Натели Лебедєвих стане виховувати і його двох синів.

1949 р. Лебедєв покинув Тбілісі і перебрався в Москву. На театральній біржі зустрів Георгія Товстоногова, котрий щойно отримав призначення на посаду головного режисера Театру Ленінського комсомолу в місті Ленінград. Родина знову возз'єдналась і Євген Лебедєв перебрався в Ленінград. Дебютна роль в новому театрі — Саня Григор'єв за романом Валентина Каверіна «Два капітани». Радянський актор не мав вибору і був вимушений грати в радянських чи пропагандистських п'єсах. Державним завданням було створення Георгієм Товстоноговим на сцені Театру Ленінського комсомолу вистави «Із іскри…» — про молоді роки Йосипа Сталіна. Головну роль молодого Сталіна створив Євген Лебедєв, хоча добре пам'ятав, хто саме винний в насильницькій смерті його батька та матері, розстріляних НКВС. Але вистава була визнана вдалою і ідеологічно вірною, а театральний режисер та актор в ролі Сталіна отримали Сталінську премію.

Епохальний Ленінградський ВДТ

З 1956 р. працював у ленінградському Великому Драматичному театрі, найкращому драматичному театрі в Ленінграді на той час. Перехід в театр Георгія Товстоногова значно покращив репертуарну політику і формування якісного акторського складу. Театр став в змозі реалізовувати будь-які драматичні вистави — від пропагандистських з комуністичною риторикою до нових прочитань російської та світової класики (Максим Горький, Антон Чехов, Пітер Шеффер тощо).

Характерний актор Євген Лебедєв

Велику акторську практику Євген Лебедєв пройшов ще в Тбіліському Театрі юного глядача, де грав надзвичайно різні ролі і де виробився в провідного актора колективу. Невисокий на зріст, з живою і багатою мімікою, він мав здатність швидко перетворюватися на чергового театрального персонажа. На це працював і дещо високий тембр голосу актора, що дозволяло грати і жіночі ролі. Серед комедійних і казкових ролей Євгена Лебедєва — роль кокетуючою Баби Яги, якою він уславився в театрі і на концертах, граючи її — без театрального гриму і ще в чоловічих костюмах.

Як актор широкого трагедійного діапазону, Євген Лебедєв уславився в п'єсах за творами М. Горького, ім'я якого носив театр. Легендарною стала роль Бессеменова у виконанні Євгена Лебедєва за п'єсою «Міщани» М. Горького. На достовірність ролі зіграло все — і російська фактура актора родом з Волги, і добре знання міщанського побуту з показовою побожністю, і типи людей, здатних перетворювати на пекло — родинне життя й роками мучити близьких їм людей. Засліплений покорою оточення, закостенілий в гордині і насиллі Бессеменов Лебедєва не здатний ні поступитися власною керівною роллю дітям, ні зробити щасливими — ні власну дружину, ні власних дітей. Актори грали трагедію розпаду колись міцної родини і перетворення її на купку людей з невдалими і скаліченими долями, де головував, завдавав настрій і керував божевіллям Бессеменов Лебедєва. Власну книгу про театр і ролі в ньому актор так і назвав — «Мій Бессеменов». Частка театральних ролей актора зафіксована на кіноплівках.

Головним театром в житті Євгена Лебедєва став Великий Драматичний театр, де він працював майже 50 років.

Роками викладав в Ленінградському театральному інституті, був доцентом з 1958 року.

Евген Лебедєв як кіноактор

У кіно знімається з 1952 р. (фільми: «Піднята цілина» (1959—1961), «Поїзд милосердя» (1964, Супругов), «Іду на грозу» (1965), «У вогні броду немає» (1967), «Нотатки божевільного» (1968), «Злочин і кара» (1969) та ін.).

Грав в українських кінокартинах: «Заячий заповідник» (1972), «Ринг» (1973), «Фантазії Веснухіна» (1977, т/ф, клоун, Микола Божор), «Відпустка, яка не відбулася» (1976), «Театр невідомого актора» (1976, Богодух-Мирський), «Прелюдія долі» (1984, Олександр Коробейченко), «Чехарда» (1987, т/ф), «Крамниця „Рубінчик і…“» (1992, Ісаак Рубинчик).

Смерть

Помер 9 червня 1997 р. в місті Санкт-Петербург. Похований на цвинтарі Літераторські мостки Волкова кладовища.

Звання

• Заслужений артист РРФСР (1953)
• Народний артист РРФСР (1962)
• Народний артист СРСР (20.02.1968)

Фільмографія

• «Римський-Корсаков» (1952, Кощій Безсмертний в епізоді з опери (немає в титрах)
• «Незакінчена повість» (1955, секретар райкому; реж. Ф. Ермлер)
• «Таланти і шанувальники» (1956, Григорій Антонич Бакин, губернський чиновник)
• «Два капітани» (1956, Ромашов; реж. В. Венгеров)
• «Шторм» (1957, комісар Лащилін; солдат Гудков)
• «Достігаєв та інші» (1959, телеспектакль ВДТ; Олексій Матвійович Губин, колишній міський голова)
• «Піднята цілина» (1959—1961, Агафон Дубцов (3-я сер.)
• «Василь Докучаєв» (1961, Єгор, візник)
• «Іду до вас!..» (1961)
• «Роздуми» (1961, майстер цеху)
• «Сірий вовк» (1962, Пантелей)
• «Поїзд милосердя» (1964, Супругов)
• «Останній місяць осені» (1965, батько)
• «На одній планеті» (1965, солдат Яків Спиридонов)
• «Іду на грозу» (1965, Яків Іванович Агатов, член робочої групи Туліна)
• «Петербург Достоєвського» (1966, фільм-спектакль)
• «Міщани» (1966, вистава ВДТ, Василь Бессеменов, авторитарний голова дому)
• «Весілля в Малинівці» (1967, Ничипір, малинівський староста)
• «У вогні броду немає» (1967, білогвардійський полковник; реж. Г. Панфілов)
• «Подія, яку ніхто не помітив» (1967, Яків Олексійович; реж. О. Володін)
• «Пряма лінія» (1967, Михайло Михайлович Несльозкін)
• «Кам'яний гість» (1967, фільм-опера, Лепорелло (співає Олександр Ведерников)
• «Суд» (1967, Кузьма Єгоров)
• «Нотатки божевільного» (1968, фільм-спектакль, Поприщін)
• «Півгодини на чудеса» (1968, дядько Варфоломій, двірник)
• «Смерть Вазір-Мухтара» (1969, фільм-спектакль, Іван Федорович Паскевич)
• «Правду! Нічого, крім правди!» (1969, Фільм-спектакль, Авраам Лінкольн)
• «Сюжет для невеликого оповідання» (1969, Павло Єгорович Чехов; реж. С. Юткевич)
• «Дивні люди» (новела «Фатальний постріл») (1969, Бронька (Броніслав Іванович) Пупков; реж. В. Шукшин)
• «Адам і Хева» (1969, Хамадар; реж. О. Корєнєв)
• «Злочин і кара» (1969, Семен Захарович Мармеладов; реж. Л. Куліджанов)
• «У лазуровому степу» (новела «Червоточина») (1970, Яків Олексійович, батько, літній козак)
• «Початок» (1970, П'єр Кошон (озвучує Юхим Копелян); реж. Г. Панфілов)
• «Пригоди жовтої валізки» (1970, дитячий лікар; реж. І. Фрез)
• «І був вечір, і був ранок...» (1970, адмірал)
• «Кар'єра Артуро Уї» (1971, фільм-спектакль, Артуро Уї)
• «Заячий заповідник» (1972, реж. М. Рашеєв, кіностудія ім. О. Довженка)
• «Іванів катер» (1972, Гнат Григорович)
• «Таланти і шанувальники» (1973, Мартин Прокопович Нароков; реж. І. Анненський)
• «Ринг» (1973, Віталій Іванович Островідов, тренер; реж. В. Новак, Одеська кіностудія)
• «Виконання бажань» (1974, Сергій Іванович Бауер, професор, філолог; реж. С. Дружиніна)
• «Останній день зими» (1974, Коротких)
• «Північний варіант» (1974, Антон Васильович Шинкарьов)
• «Відпустка, яка не відбулася» (1976, Михайло Іванович)
• «Недільна ніч» (1976, Веренич)
• «Маринка, Янка і таємниці королівського замку» (1976, король Дурімонт і король Обалдін)
• «Театр невідомого актора» (1976, Богодух-Мирський, трагік; реж. М. Рашеєв, кіностудія ім. О. Довженка)
• «Особисте щастя» (1977, т/ф, Аркадій Матвійович Радун; реж. Л. Пчолкін)
• «Блокада» (1977, Іван Максимович Корольов; реж. М. Єршов)
• «Фантазії Веснухіна» (1977, т/ф, клоун, Микола Божор; реж. В. Харченко, Одеська кіностудія)
• «Є ідея!» (1977, Іван Петрович Кулібін)
• «Перші радощі» (1977, Мєшков)
• «Терміновий виклик» (1978, Терентій Петрович Жуков)
• «Комісія з розслідування» (1978, Долинін, академік; реж. В. Бортко)
• «Кентаври» (1978, генерал Пін; реж. В. Жалакявічус)
• «Допит» (1979, співкамерник Абієва)
• «Незвичайне літо» (1979, Мєшков)
• «Час вибрав нас» (1979, т/ф, Мефодій Кузьмич)
• «Ліричний марш» (1980, Шпалов)
• «Життя прекрасне» (1980, Ростао, начальник в'язниці; реж. Г. Чухрай)
• «Синдикат-2» (1980, Борис Савінков; реж. М. Орлов)
• «Ескадрон гусар летючих» (1980, Кутузов; реж. С. Ростоцький, М. Хубов)
• «На Гранатових островах» (1981, Астахов, російський емігрант; реж. Т. Лисиціан)
• «Нічний блокнот» (1981, власник меблів)
• «Ранній, ранній ранок...» (1983, шарманщик)
• «Я готовий прийняти виклик» (1983, справник)
• «Прелюдія долі» (1984, Олександр Коробейченко; реж. С. Лисецький, кіностудія ім. О. Довженка)
• «Прощання слов'янки» (1985, Семен Протасович)
• «Дядя Ваня. Сцени з сільського життя» (1986, фільм-спектакль, Олександр Володимирович Серебряков, відставний професор)
• «Чехарда» (1987, т/ф, Віктор Макарович Караваєв; кіностудія ім. О. Довженка)
• «Петроградські Гавроші» (1987, Котофей)
• «Історія коня» (1989, фільм-спектакль, Холстомер)
• «Енергійні люди» (1989, фільм-спектакль, Аристарх Петрович Кузькін)
• «Крамниця „Рубінчик і…“» (1992, Ісаак Рубинчик; реж. Ю. Садомський, Україна)
• «Квиток в червоний театр, або Смерть трунокопача» (1992, Семен Семенович Брязгунов)
• «Сам я — Вятський уродженець» (1992, Леонтій Діляров)
• «Сніданок з видом на Ельбрус» (1993, епізод)
• «Сікімоку» (1993, Ксенія Іванівна Некрасова, стара)
• «Танго на Двірцевій площі» (1993, сусід)
• «На кого Бог пошле» (1994, батько Хлюздіна) та ін.

Озвучування:

• «Сходи в небо» (1966, Пятрас Індрюнас — роль Вацловаса Бледіса)
• «Обмін» (1977, доктор Ігнас Діджюліс — роль Леоніда Оболенського)
• «Дідусь Мазай і зайці» (1980, мультфільм, читає текст)

Література

• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 229;
• Раззаков Ф. Досьє на звезд. 1962—1980. М., 1998. — С. 736;
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 414—415;
• Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 678;
• Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С. 167—168;
• Театр: Энциклопедия. М., 2002. — С. 190;
• Евгений Лебедев: Великий лицедей. Рассказы, дневники, воспоминания. М., 2002.

Посилання

• https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/2440/works/ [Архівовано 12 березня 2018 у Wayback Machine.]