Очікує на перевірку

Максимчук Святослав Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максимчук Святослав
Ім'я при народженніМаксимчук Святослав Васильович
Народився9 березня 1936(1936-03-09) (88 років)
Ремель, Рівненський район, Рівненська область
Національністьукраїнець
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьактор
ДітиМаксимчук Ольга Святославівна
Нагороди та премії

Святослав Васильович Максимчук (нар. 09 березня 1936, с. Ремель Рівненського району Рівненської області) — український актор театру та кіно, педагог. Актор Львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької (з 1964 року). Народний артист України (2000)[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 9 березня 1936 року в селі Ремель (нині Рівненський район Рівненської області).

У 1959 році закінчив акторське відділення Харківського театрального інституту (курс Д. Антоновича). Працював у театрах Харківської області (1959—1960 рр.), у Харківському українському драматичному театрі імені Т. Шевченка і водночас на кафедрі сценічної мови Харківського театрального інституту (1960—1964 рр.); з 1964 року — у Національному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (Львів), із 2000 за сумісництвом викладає на кафедрі театрознавства й акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.

Акторсько-декламаторську діяльність розпочав у 1966 році — з участі в конкурсі до 110-річчя І. Франка (за читання поеми «Похорон [Архівовано 2 лютого 2022 у Wayback Machine.]» став одним із переможців).

З 1989 року — ініціатор та ведучий «Заньківчанських вечорів» у Львові — своєрідних творчих звітів визначних особистостей[2].

З липня 2023 року — член НСПУ.

Творчість

[ред. | ред. код]

Ролі в театрі

[ред. | ред. код]

Зіграв понад 100 ролей, зокрема:

Аудіоальбоми

[ред. | ред. код]
Творчий вечір до Дня народження Ліни Костенко у Львівській обласній філармонії
(12 березня 2018)

Особливу популярність здобув як майстер художнього читання: унікальна пам'ять, тонке відчуття стилю письменника, глибоке пройняття психологією твору. У доробку — понад 40 аудіоальбомів, половина з них — у серії «Українська класика від Святослава Максимчука».

У репертуарі художніх читань Максимчука також твори Г. Сковороди, М. Шашкевича, С. Руданського, В. Самійленка, В. Стефаника, Леся Мартовича, О. Маковея, В. Короліва-Старого, Є. Маланюка, Василя Барки, О. Гончара, Д. Павличка, Л. Костенко, І. Світличного, В. Симоненка, І. Драча, В. Лучука, В. Шевчука, Р. Третякова, Р. Лубківського, Ігоря Павлюка.

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва Львівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 жовтня 2023.
  2. Святослав Максимчук: «Я мав допомогти гостеві на сцені перемогти того, хто не сприймав його думок». Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  3. Святослав МАКСИМЧУК (11 травня 2021). «Моє слово» Василеві Стефаникові та халвовий гавкіт (ua) . «Високий Замок». Архів оригіналу за 23 серпня 2021. Процитовано 2021-8-22.
  4. Мозаїка спогадів. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 29 серпня 2021. Процитовано 29 серпня 2021.
  5. Леонід КУЦИЙ Визначено лауреата літературно-мистецької премії імені С. Руданського [Текст]: [ним став народний артист України Святослав Максимчук] // Літературна Україна. — 2011. — 29 грудня. — С. 13 : іл.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]