Серджо Ґраденіґо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Серджо Ґраденіґо
Sergio Gradenigo
Ім'я при народженні Аугусто Серджо Біненфельд
італ. Augusto Sergio Bienenfeld
Народився 11 серпня 1886(1886-08-11)
м. Трієст, Австро-Угорська імперія
Помер 25 січня 1966(1966-01-25) (79 років)
м. Сьюдадела, Великий Буенос-Айрес, провінція Буенос-Айрес, Аргентина
Країна  Італія
Діяльність дипломат, педагог, журналіст, літератор
Alma mater Флорентійський університет
Знання мов італійська
Рід Gradenigo familyd
Нагороди
Командор ордена Корони Італії
Командор ордена Корони Італії
Кавалер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер ордена Святих Маврикія й Лазаря

Се́рджо Аугусто Ґрадені́ґо (італ. Sergio Gradenigo, народжений як Аугусто Серджо Біненфельд — італ. Augusto Sergio Bienenfeld (нар. 11 серпня 1886, Трієст, Австро-Угорщина — пом. 25 січня 1966, Сьюдадела, Великий Буенос-Айрес, Аргентина) — італійський дипломат, педагог та письменник, віцеконсул (згодом консул) Королівства Італія у Харкові та Києві у 1931–1934 роках, консул Італії у Патрах, Греція (1936—1942). Автор дипломатичних повідомлень про Голодомор 1932—1933 років в Україні.

Біографія[ред. | ред. код]

Серджо Ґраденіґо народився 11 серпня 1886 року в місті Трієст, яке тоді входило до Австро-Угорської імперії, під ім'ям Аугусто Серджо Біненфельд[1].

Освіту від здобув у середній школі, після чого у 1912 році закінчив факультет словесності Флорентійського університету[2], після викладав філософії та літературу в муніципальній гімназії Данте Аліг'єрі у Трієсті[1].

У 1914 році Серджо Бєненфельд втік до Італії від призову до австрійського війська. Тоді ж він змінив своє прізвище на «Ґраденіґо», під яким він пізніше записався до війська і яке він зберіг на все життя. У 1915 році, коли Італія вступила у війну проти Австро-Угорщини під час Першої світової війни, записався добровольцем до італійської армії, хоробро та відважно воював, а потім ще брав участь у експедиції під командуванням Габріеле д'Аннунціо, яка захопила хорватське місто Рієка.[1]

Після Першої світової війни Серджо Ґраденіґо повернувся до викладацької роботи в гімназії Данте Аліг'єрі у Трієсті, в якій працював до 1923 року. В цей час, у 1922 році, він брав участь у поході «чорних сорочок» на Рим та став активним прибічником режиму Беніто Муссоліні[2]. У 1923 році він став журналістом та співпрацював з низкою місцевих (зокрема, він був заступником редактора в L'Era Nuova) та національних (Corriere della Sera, Illustrazione Italiana, Le Vie d'Italia) газет, працював їхнім спеціальним кореспондентом в Берліні. Згодом перейшов на роботу в урядові організації — був заступником директора Національного агентства з туризму Італії, працював в Генеральному агентстві нафти Італії (Azienda Generale Italiana Petroli).[1]

Також Серджо Ґраденіґо захоплювався альпінізмом та спелеологією. Він почав займатися цими напрямами у 1905 році, а у 1909 році в університетській секції Юлійського альпійського товариства він створив разом з однолітками (Хольцнером, Уксою, Сапунзачі) команду Ардіта (Squadra Ardita), групу альпіністів із дослідження Юлійських Альп. Ще до Першої світової війни Ґраденіґо проводив різні заходи, присвячені спелеології, а 1913 року став членом Італійської комісії печер (Commissione Grotte). Того року він займався дослідженням низки карстових печер на плато Крас поблизу міста Опічина. У 1919 він досліджував печери в районі Липиці, а також на конференції презентував печери регіону Крас. На початку 1920-х років як журналіст займався висвітленням діяльності Комісії печер, брав участь в журі з визначення кращого дослідження печер регіону Крас, яке працювала у 1922—1923 роках. У 1927 році він перестав бути членом Комісії.[1]

У 1928 році Серджо Ґраденіґо вступив на дипломатичну службу — був спочатку консулом в Ельзасі (Франція)[1]. Протягом 1931—1934 очолював спочатку віцеконсульство у Харкові, яке було з часом підвищене до рангу консульства, а після перенесення столиці УСРР до Києва — новостворене Генеральне консульство Італії в Києві.[2]

У 1935 році він зробив перерву у дипломатичній службі і як доброволець воював у лавах дивізії «Тигр» в італо-ефіопській війні (1935—1936 років) разом зі своїм сином Габріо[2][1].

Після участі у війні, Серджо Ґраденіґо повернувся на дипломатичну службу як консул у Патрах (Греція)[1] і завершив роботу дипломатом у 1942 році[2].

У 1948 році емігрував до Аргентини, оселився в Буенос-Айресі, де викладав літературу та філософію в середній школі Христофора Колумба та займався літературною діяльністю. Там він мешкав до кінця життя. У 1964 році його нагородили за поширення італійської культури медаллю «За заслуги народної освіти». Остання його робота «Біля витоків Трієста» так і не була завершеною і опублікована після його смерті у 1970 році.[1]

Помер Серджо Ґраденіґо 25 січня 1966 року в місті Сьюдадела (передмістя Буенос-Айреса)[1].

Повідомлення про Голодомор і репресії[ред. | ред. код]

Перебуваючи на посадах королівського віцеконсула та консула в Харкові та Києві, Ґраденіґо склав десятки донесень до Міністерства закордонних справ Італії в яких повідомляв про факти репресій проти української інтелігенції, колективізацію, розкуркулювання та масовий голодомор в Україні. Прем'єр-міністр Італії Беніто Муссоліні читав листи Ґраденіґо та інших дипломатів, проте розпорядився не публікувати дані з них у газетах, щоб не псувати відносини з радянським урядом.[3][4][5] У своїх повідомленнях Ґраденіґо подавав інформацію про Голодомор в Україні 1932—1933 років з «харковоцентричних» позицій — з того, що бачив у тоді столичному Харкові, оскільки він як й інші дипломати не мав доступу до українських сіл.[6] Його доповіді є фундаментальною основою для дослідження істориками Голодомору 1932—1933 років[1].

У 1987 році повідомлення Серджо Ґраденіґо та інших італійських дипломатів були віднайдені професором Неапольського університету Андреа Ґраціозі в архіві Міністерства закордонних справ Італії та опубліковані в збірнику «Листи з Харкова». Більшу частину цього видання склали саме документи, складені Серджо Ґраденіґо. Разом з тим, до цього Отці Василіяни також виявили ці документи і передали їх у Комісію США з питань Голоду в Україні, яка займалась вивченням Голодомору за дорученням Конгресу США[7][8]

На думку професора Юрія Шаповала, ці документи «дають можливість викривати технологію злочину проти народу»[9] та «дезавуювати твердження про відсутність специфіки… у діях влади…колишнього СРСР»[10].

Праці[ред. | ред. код]

  • Discesa nella Grotta di Trebiciano, Alpi Giulie, 1913, 18 (2), pp. 39-41
  • Il mondo sotterraneo de Carso, La Lettura, Milano, 1917 (2), pp. 97-106
  • Le leggende delle Giulie, Milano 1917, pp. 382—390
  • I nostri morti, Alpi Giulie 1915—1919, 1919, pp. 3-12
  • Le Grotte dei Nomi a Postumia, Le Vie d'Italia, 1924 (3), pp. 272—280
  • (assieme a G. A. Perco): Postumia e le sue grotte, Riv. Mens. del CAI, 1920, p. 200
  • Recensioni, Alpi Giulie, 1924, 25 (5-6), p. 133
  • Il Timavo Virgiliano e gli abissi misteriosi di S. Canziano presso Trieste, Le Vie d'Italia e dell'America Latina, Milano 1925 (2), pp. 335—345
  • (assieme a G. A. Perco): Postumia e il fantastico mondo sotterraneo, Regia Amm. delle Grotte, Postumia 1926
  • La tecnica delle esplorazioni, in «Duemila Grotte» di L. V. Bertarelli & E. Boegan, Milano 1926, pp. 101—116
  • La fotografia nelle grotte, in «Duemila Grotte» di L. V. Bertarelli & E. Boegan, Milano 1926, pp. 123—128
  • L. V. Bertarelli l'irredentismo e la propaganda turistica per la Venezia Giulia, Il Piccolo, 26 gennaio 1926
  • L'attività speleologica di L. V. Bertarelli, Le Vie d'Italia, 1926 (3)
  • Il Carso, Letture Geografiche, 1926, 1 (1), pp. 54-55, Bologna, Zanichelli
  • (assieme a G. A. Perco): Il castello di Lueghi nella storia, Liburnia, 1928, 21 (3)
  • Alle origini di Trieste, Libreria Int. Italo Svevo, Trieste 1970, 238 p.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Commissione Grotte «Eugenio Boegan». Sergio Gradenigo. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 6 січня 2021. (італ.)
  2. ↑ а б в г д Баллоні Н. Ф. Ще один внесок у відродження правди // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки / Упор. А. Ґраціозі. — Харків: Фоліо, 2007. — С. 13.
  3. ↑ Ґраціозі А. До читачів українського видання «Листів з Харкова» // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки… — С. 18-19.
  4. ↑ Шаповал Ю. І. Торкнутись історії. — 2-ге вид., допов. — К. : Парламентське вид-во, 2017. — С. 181.
  5. ↑ Італійські дослідники презентували книжку про голодомор в Україні. Радіо Свобода. 5 вересня 2005. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 7 січня 2021.
  6. ↑ Ігор Сюндюков (20 лютого 2008). Про геноцид. День. Процитовано 6 січня 2021.
  7. ↑ Ґраціозі А. До читачів українського видання «Листів з Харкова» // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки… — С. 15.
  8. ↑ Юрій Шаповал (16 листопада 2007). Правда про Голодомор очима італійських дипломатів. День. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
  9. ↑ Валентина Давиденко (28 лютого 2008). Італійські дипломати про Голодомор. Слово Просвіти. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
  10. ↑ Надія Степула (17 квітня 2008). «Листи з Харкова» 1932-1933рр. про Голодомор дійшли до української спільноти. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 7 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
  11. ↑ Supplemento ordinario - alla "Gazzetta UInciale ,, n. 80 del 7 aprile 1938. augusto.agid.gov.it. Архів оригіналу за 10 січня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Баллоні Н. Ф. Ще один внесок у відродження правди // Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932—1933 роки / Упор. А. Ґраціозі. — Харків: Фоліо, 2007. — С. 13-14. — ISBN 978-966-03-4063-3
  • Commissione Grotte «Eugenio Boegan». Sergio Gradenigo. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 6 січня 2021. (італ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Серджо_Ґраденіґо&oldid=41072950