Енн Епплбом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Енн Епплбом
англ. Anne Elizabeth Applebaum
Anne Elizabeth Applebaum.jpg
Ім'я при народженні Енн Елізабет Епплбом
Народилася 25 липня 1964(1964-07-25) (57 років)
Вашингтон
США США
Громадянство США США
Польща Польща
Національність єврейка
Місце проживання Вашингтон[1][2]
Варшава[3]
Лондон[3]
Діяльність історикиня, журналістка, колумністка, письменниця, нехудожня письменниця
Сфера роботи журналіст
Alma mater Єльський університет
Оксфордський університет
Лондонська школа економіки та політичних наук
Мова творів англійська
Magnum opus Gulag: A Historyd[3] і Червоний голод. Війна Сталіна проти України[4]
Членство Фі Бета Каппа[5]
У шлюбі з Радослав Сікорський[6][5]
Нагороди
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Премії Пулітцерівська премія (2003)
Премія Лайонела Ґелбера (2018)
Сайт: Офіційний сайт

CMNS: Енн Епплбом у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Енн Елизабет Епплбом, іноді транскрибується українською як Енн Аппелбаум[10] та Ен Еплбаум[11] (англ. Anne Elizabeth Applebaum, нар. 25 липня 1964, Вашингтон) — американська історик, письменниця та журналістка, лауреат багатьох міжнародних літературних премій.

Епплбом працює приїжджою Професоркою Практики в Лондонській школі економіки, де вона також керує проєктом «Arena», присвяченому вивченню пропаганди та дезінформації. У минулому Епплбом працювала редакторкою часописів «The Economist» та «The Spectator[en]» та була членкинею видавничої ради «The Washington Post». За її праці з історії Східної Європи, громадянського суспільства і комунізму була неодноразово відзначена різними журналістськими та письменницькими преміями.

Дружина польського політика і державного діяча Радослава Сікорського.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народилася в єврейській реформістській сім'ї у Вашингтоні[12]. Батько (Гарві М. Епплбаум) — співробітник юридичної фірми, мати (Елізабет (Блум) Епплбаум) — працівниця художньої галереї.

У 1982 році Епплбом закінчила приватну квакерську школу. У 1986 році вона здобула подвійний ступінь бакалавра з відзнакою summa cum laude у Єльському університеті за спеціальностями «історія» та «література».[13] У 1987 році вона здобула ступінь магістра Лондонській школі економіки з фаху «міжнародні відносини».[14] У 1988 році вона певний час навчалася у Оксфордському університеті, після чого покинула навчання в Оксфорді та перебралася до Варшави у якості кореспондента журналу «The Economist».[15]

Журналістська кар'єра[ред. | ред. код]

Еплбом працювала редакторкою в британському консервативному щотижневому часописі «The Spectator[en]», як постійний оглядач писала одночасно у «The Daily Telegraph» та «Sunday Telegraph», публікувалася також в «The Independent»[15].

У 1988 році перебралася до Варшави, але продовжила частину часу жити в Лондоні. Як колумністка «The Economist» опублікувала низку статей про суспільні й політичні зміни у Східній Європі[16]. Згодом у 1992 році протягом короткого часу вона була також і редакторкою «The Economist».

З 2001 по 2005 рік, Епплбом проживала у Вашингтоні, та була у цей час членкинею видавничої ради «The Washington Post»; окрім того Епплбом почала вести свою власну колонку в «The Washington Post», що продовжувалося впродовж наступних 17 років.[17]

У листопаді 2019 року американський часопис The Atlantic оголосив, що Епплбом приєднається до колективу як журналіст-дописувач у січні 2020 року.[17]

Академічна кар'єра[ред. | ред. код]

У роки проживання в Вашингтоні, округ Колумбія у 2001—2005 роках Епплбом також була дослідницею-помічником (англ. Adjunct fellow) в Американському інституті підприємництва (мозковий центр з питань ринкової економіки)[18]

Повернувшись до Європи у 2005 році, через рік у 2006 році Епплбом стала George Herbert Walker Bush/Axel Springer дослідницею в American Academy in Berlin[en].[19]

З 2011 по 2016 рік Епплбом створила та керувала Форумом Перехідностей (англ. Transitions Forum) в Legatum Institute[en] (мозковий центр з питань освіти та демократії). Сфера проєктів Епплбом в Legatum Institute була широкою й включала дослідження аспектів демократії в Іраку, Ірані, Грузії, Україні, Молдові тощо.[20][21][22][23][24][25] Також, у співпраці з журналом Foreign Policy Епплбом створила Лабораторію демократії (англ. Democracy Lab), вебсайт, що слідкував за переходом країн від та до демократії,[26] й який згодом перемістився з сайту Foreign Policy до часопису The Washington Post (під назвою Демократична пошта англ. Democracy Post)[27]. Окрім цього Епплбом керувала проєктом Звиш пропаганди (англ. Beyond Propaganda), що фокусувався на аналізі пропаганди у 21-му столітті та дезінформації.[28]

У 2016 році Епплбом залишила Legatum Institute через зміну позиці інституту в питанні Brexit (після призначення євроскептика CEO Філіппу Штрауд)[29] та перейшла працювати в Лондонську школу економіки (ЛШЕ) на посаду професора Інституту глобальних відносин (англ. Institute for Global Affairs). У ЛШЕ Епплбом керувала проєктом Арена (англ. Arena), що фокусувався на аналізі пропаганди у 21-му столітті.[30] Восени 2019 року Епплбом перевела проєкт з ЛШЕ до Аґорського інституту Університету Джонса Гопкінса.[31]

Письменницька кар'єра[ред. | ред. код]

У 1994 році видала свою першу книгу Between East and West (укр. Між Сходом і Заходом, українською не перекладена), за яку в 1996 році отримала французьку Премію Адольфа Бентінцка за європейський нон-фікшн (англ. Adolph Bentinck prize for European non-fiction).[32]

У 2003 році видала свою другу книгу Gulag: A History (укр. Історія ГУЛАГу, видана в українському перекладі у 2006 році видавництвом ВД «Києво-Могилянська академія»[33]) й отримала за неї Пулітцерівську премію,[34] а також британську Премію Даффа Купера (англ. Britain's Duff-Cooper Prize).[35] Книга розповідає про історію радянської системи концентраційних таборів і описує щоденне життя в таборах.

У 2011 році видала свою четверту та третю книжку Gulag Voices: An Anthology (укр. Голоси ГУЛАГу: Антологія, українською не перекладена).

У 2012 році видала свою четверту та п'яту книжку Iron Curtain: The Crushing of Eastern Europe, 1944—1956 (укр. Залізна завіса: Приборкання Східної Європи, 1944—1956, видана в українському перекладі у 2017 році видавництвом ВД «Києво-Могилянська академія») та From a Polish Country House Kitchen: 90 Recipes for the Ultimate Comfort Food (укр. З кухні польської сільської хатинки: 90 неперевершених рецептів для вашого столу, українською не перекладена).

У 2017 році видала свою шосту книгу Red Famine: Stalin's War on Ukraine (укр. Червоний голод. Війна Сталіна проти України, видана в українському перекладі у 2018 році видавництвом «Наш формат») й отримала за неї свою другу британську Премію Даффа Купера (англ. Britain's Duff-Cooper Prize).[35] Книга розповідає про людино-створений штучний голод 1932-33 років що отримав назву Голодомор, за допомогою якого радянська влада мала на меті знищити українську націю та перетворити її на homo Sovieticus.

У 2020 році видала свою сьому книгу Twilight of Democracy: The Seductive Lure of Authoritarianism (укр. Сутінки демократії. Зваблива принадність авторитаризму, українською не перекладена). Книга розповідає про занепад демократії на Заході, та поступовий дрейф до авторатиразму.

У 2020 році видала свою восьму книгу Matka Polka (укр. Мати полька, українською не перекладена). Книга є автобіографічною книгою про життя Епплбоум, у контексті її «другої прийомної батьківщини» Польщі.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Є дружиною польського політика і державного діяча Радослава Сікорського, у них двоє синів — Александер і Тадеуш.

Сповідує християнство[36], в 2013 році прийняла польське громадянство.

Мешкає з сім'єю у Варшаві.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Громадська позиція[ред. | ред. код]

У червні 2018 року підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[38]

Висловлювання[ред. | ред. код]

З приводу відмови уряду Німеччини надати Україні зброю та блокування Німеччиною допомоги Україні з боку НАТО на тлі посилення загрози російської агресії у січні 2022:

« Можливо, німцям (та іншим) настав час зрозуміти, що якщо ви «проти війни», то повинні допомогти Україні стримувати Росію. На практиці відмова від цього є «за війну». Це збільшує ймовірність російського вторгнення. [39][40] «

Відзнаки та нагороди (вибірково)[ред. | ред. код]

Джерела та примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.pulitzer.org/winners/anne-applebaum
  2. а б https://www.nationalbook.org/people/anne-applebaum/
  3. а б в https://www.corpus.ru/authors/enn-epplbaum.htm
  4. https://munkschool.utoronto.ca/gelber/authors/anne-applebaum-3/
  5. а б https://www.nytimes.com/1992/06/28/style/weddings-anne-applebaum-radek-sikorski.html
  6. https://orka.sejm.gov.pl/media.nsf/files/EPIA-9P9DJ2/$File/Biography%20of%20the%20Marshal%20of%20the%20Sejm.pdf
  7. https://www.anneapplebaum.com/
  8. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  9. LIBRIS — 2012.
  10. Енн Аппелбаум (14 травня, 2014). Націоналізм — саме те, що потрібно Україні. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016. 
  11. Не просто завдання: Український націоналізм мусить вирости із дитячих штанців, - блогер. 5 вересня 2016. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. 
  12. Through a (Communist) Looking Glass, Then and Now Архівовано 29 вересня 2015 у Wayback Machine. (англ.)
  13. Anne Applebaum — internationales literaturfestival berlin. Literaturfestival.com (нім.). Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 3 квітня 2017.  (англ.)
  14. Anne E. Applebaum to Wed in June. The New York Times. 8 грудня 1991. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 23 квітня 2008.  (англ.)
  15. а б Anne Applebaum biography. The Washington Post Company. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 січня 2012.  (англ.)
  16. Anne Applebaum. The Washington Post. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 жовтня 2009.  (англ.)
  17. а б Press Release: Anne Applebaum Joins The Atlantic as Staff Writer. The Atlantic. 15 листопада 2019. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 13 листопада 2020.  (англ.)
  18. Leonard, Brooke (8 травня 2008). Turning Abkhazia into a War. National Interest (New York City). Архів оригіналу за 13 січня 2009. Процитовано 31 грудня 2008.  (англ.)
  19. Participants of the International Bertelsmann Forum 2006. bertelsmann-stiftung.de. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 28 січня 2012.  (англ.)
  20. Democracy Works. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 17 квітня 2017. 
  21. Blob. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. 
  22. The Future of Iran. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 18 квітня 2017. Процитовано 17 квітня 2017. 
  23. Blob. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. 
  24. Blob. Архів оригіналу за 7 листопада 2020. 
  25. Blob. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. 
  26. Democracy Lab. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 17 квітня 2017. 
  27. DemocracyPost. Washington Post. Архів оригіналу за 1 грудня 2018. Процитовано 17 квітня 2017. 
  28. Beyond Propaganda. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 17 квітня 2017. 
  29. Londoner's Diary: Love's Legatum Lost in battle over Brexit. Evening Standard (en-GB). 8 грудня 2016. Архів оригіналу за 15 листопада 2020. Процитовано 17 квітня 2017. 
  30. Science, London School of Economics and Political. People. London School of Economics and Political Science (en-GB). Процитовано 13 квітня 2020. 
  31. Anne Applebaum : Stavros Niarchos Foundation SNF Agora Institute at Johns Hopkins. snfagora.jhu.edu. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 13 квітня 2020. 
  32. From concentration camps to cotton. Untold histories of Russia and California revealed at Iconoclast this week. The Idaho Mountain Express, 23 березня 2005 (англ.)
  33. Енн Епплбом: «Головне місце в моїй книзі про ГУЛАГ посідають не емоції та політика, а те, що пережили жертви». «Дзеркало тижня», № 13 (592) 8-14 квітня 2006
  34. The 2004 Pulitzer Prize Winners General Nonfiction. Архів оригіналу за October 2, 2009. Процитовано 3 жовтня 2009.  (англ.)
  35. а б Britain's Duff-Cooper Prize: Past Winners. 2019 (англ.)
  36. Comment Is King Архівовано 3 листопада 2015 у Wayback Machine. by Virginia Heffernan, New York Times, 23 квітня 2009. (англ.)
  37. прим.: робоча назва After Democracy: A Warning from Europe
  38. An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine. Open Democracy, 06.06.2018
  39. Die Welt:Wer sich weigert, die Ukraine zu bewaffnen, ist für den Krieg.(нім.) 24.01.2022
  40. Twitter: @anneapplebaum.(англ.) 21.01.2022
  41. Указ Президента України № 865/2019. Архів оригіналу за 24 листопада 2019. Процитовано 23 листопада 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]