Перейти до вмісту

Енн Епплбом

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Епельбаум.
Енн Епплбом
Ім'я при народженніангл. Anne Elizabeth Applebaum[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася25 липня 1964(1964-07-25)[2][3][…] (61 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Вашингтон, США[5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняВашингтон[8][9]
Варшава[10]
Лондон[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьісторичка, журналістка, колумністка, письменниця, нехудожня письменниця Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьжурналіст, журналістика[11], публіцистика[11], історія[11] і історія комунізмуd Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЛондонська школа економіки та політичних наук[9][1], Єльський університет (1986)[9][10][…], Коледж святого Антоніяd[9], Pierson Colleged і Sidwell Friends Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[12][13], польська[14][15], російська[14][15] і французька[14] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладThe Atlantic[16] і Paul H. Nitze School of Advanced International Studiesd[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоФі Бета Каппа[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusГУЛАГ. Павутина Великого терору[10] і Червоний голод. Війна Сталіна проти України[16] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зРадослав Сікорський[17][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 2425999 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтanneapplebaum.com Редагувати інформацію у Вікіданих

Енн Елизабет Епплбом, іноді транскрибується українською як Енн Аппелбаум[18] та Ен Еплбаум[19] (англ. Anne Elizabeth Applebaum, нар. 25 липня 1964, Вашингтон) — американська історикиня, письменниця та журналістка, лауреатка багатьох міжнародних літературних премій.

Епплбом є журналісткою-дописувачкою американського журналу «The Atlantic» та працює старшою дослідницею в Університеті Джонса Гопкінса, де вивчає пропаганду та дезінформацію. У минулому Епплбом працювала редакторкою часописів «The Economist» та «The Spectator[en]» і була членкинею видавничої ради «The Washington Post». За свої праці з історії Східної Європи, громадянського суспільства і комунізму була неодноразово відзначена журналістськими та письменницькими преміями.

Дружина польського політика і державного діяча Радослава Сікорського.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народилася в єврейській реформістській сім'ї у Вашингтоні[20]. Батько (Гарві М. Епплбом) — співробітник юридичної фірми, мати (Елізабет (Блум) Епплбом) — працівниця художньої галереї.

У 1982 році Епплбом закінчила приватну квакерську школу. У 1986 році вона здобула подвійний ступінь бакалавра з відзнакою summa cum laude у Єльському університеті за спеціальностями «історія» та «література».[21] У 1987 році здобула ступінь магістра в Лондонській школі економіки з фаху «міжнародні відносини».[22] У 1988 році певний час навчалася в Оксфордському університеті, після чого покинула навчання в Оксфорді та перебралася до Варшави як кореспондента журналу «The Economist».[23]

Журналістська кар'єра

[ред. | ред. код]

Еплбом працювала редакторкою в британському консервативному щотижневому часописі «The Spectator[en]», як постійний оглядач писала одночасно в «The Daily Telegraph» та «Sunday Telegraph», публікувалася також в «The Independent»[23].

У 1988 році перебралася до Варшави, але продовжувала частину часу жити в Лондоні. Як колумністка «The Economist» опублікувала низку статей про суспільні й політичні зміни у Східній Європі[24]. Згодом у 1992 році протягом короткого часу була також редакторкою «The Economist».

З 2001 по 2005 рік Епплбом проживала у Вашингтоні та була в цей час членкинею видавничої ради «The Washington Post»; окрім того, Епплбом почала вести свою власну колонку в «The Washington Post», що тривало впродовж наступних 17 років.[25]

У листопаді 2019 року американський часопис «The Atlantic» оголосив, що Епплбом приєднається до колективу як журналістка-дописувачка у січні 2020 року.[25] Додатково до основної роботи в журналі у 2024 році Епплбом запустила власну імейл-розсилку на платформі Substack[26].

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну неодноразово відвідувала Україну та висвітлювала російсько-українську війну[27].

Академічна кар'єра

[ред. | ред. код]

У роки проживання в Вашингтоні, округ Колумбія, у 2001—2005 роках Епплбом також була дослідницею-помічницею (англ. Adjunct fellow) в Американському інституті підприємництва (мозковий центр з питань ринкової економіки).[28]

Повернувшись до Європи у 2005 році, через рік Епплбом стала George Herbert Walker Bush/Axel Springer дослідницею в Американській академії в Берліні.[29]

З 2011 по 2016 рік Епплбом створила та керувала Форумом перехідностей (англ. Transitions Forum) в Legatum Institute (мозковий центр з питань освіти та демократії). Сфера проєктів Епплбом в Legatum Institute була широкою й включала дослідження аспектів демократії в Іраку, Ірані, Грузії, Україні, Молдові тощо.[30][31][32][33][34][35] Також у співпраці з журналом Foreign Policy Епплбом створила Лабораторію демократії (англ. Democracy Lab), вебсайт, що слідкував за переходом країн від та до демократії[36] і який згодом перемістився з сайту Foreign Policy до часопису The Washington Post (під назвою Демократична пошта англ. Democracy Post)[37]. Окрім цього, Епплбом керувала проєктом Звиш пропаганди (англ. Beyond Propaganda), що фокусувався на аналізі пропаганди у 21-му столітті та дезінформації.[38]

У 2016 році Епплбом залишила Legatum Institute через зміну позиці інституту в питанні Brexit (після призначення євроскептика CEO Філіппу Штрауд)[39] та перейшла працювати в Лондонську школу економіки (ЛШЕ) на посаду професора Інституту глобальних відносин (англ. Institute for Global Affairs). У ЛШЕ Епплбом керувала проєктом Арена (англ. Arena), що фокусувався на аналізі пропаганди у 21-му столітті.[40] Восени 2019 року Епплбом перевела проєкт з ЛШЕ до Аґорського інституту Університету Джонса Гопкінса.[41]

Письменницька кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1994 році видала свою першу книгу Between East and West (укр. Між Сходом і Заходом, українською не перекладена), за яку в 1996 році отримала французьку Премію Адольфа Бентінцка за європейський нон-фікшн (англ. Adolph Bentinck prize for European non-fiction).[42]

У 2003 році видала свою другу книгу Gulag: A History (укр. Історія ГУЛАГу, видана в українському перекладі у 2006 році видавництвом ВД «Києво-Могилянська академія»[43]) й отримала за неї Пулітцерівську премію,[44] а також британську Премію Даффа Купера (англ. Britain's Duff-Cooper Prize).[45] Книга розповідає про історію радянської системи концентраційних таборів і описує щоденне життя в таборах.

У 2011 році видала третю книжку Gulag Voices: An Anthology (укр. Голоси ГУЛАГу: Антологія, українською не перекладена).

У 2012 році видала свою четверту та п'яту книжки Iron Curtain: The Crushing of Eastern Europe, 1944—1956 (укр. Залізна завіса: Приборкання Східної Європи, 1944—1956, видана в українському перекладі у 2017 році видавництвом ВД «Києво-Могилянська академія») та From a Polish Country House Kitchen: 90 Recipes for the Ultimate Comfort Food (укр. З кухні польської сільської хатинки: 90 неперевершених рецептів для вашого столу, українською не перекладена).

У 2017 році видала свою шосту книгу Red Famine: Stalin's War on Ukraine (укр. Червоний голод. Війна Сталіна проти України, видана в українському перекладі у 2018 році видавництвом HREC PRESS) й отримала за неї свою другу британську Премію Даффа Купера (англ. Britain's Duff-Cooper Prize).[45] Книга розповідає про штучний голод 1932—1933 років, що отримав назву Голодомор, за допомогою якого радянська влада мала на меті знищити українську націю та перетворити її на homo Sovieticus.

У 2020 році видала свою сьому книгу Twilight of Democracy: The Seductive Lure of Authoritarianism (укр. Сутінки демократії: підступна спокуса авторитаризму, видана українською у 2023 році видавництвом HREC PRESS). Книга розповідає про занепад демократії на Заході та поступовий дрейф до авторитаризму.

У 2020 році видала свою восьму книгу Matka Polka (укр. Мати полька, українською не перекладена). Книга є автобіографічною книгою про життя Епплбоум у контексті її «другої прийомної батьківщини» Польщі.

У 2024 році видала книгу Autocracy, Inc.: The Dictators Who Want to Run the World (укр. Автократія, Inc.: Диктатори, які хочуть керувати світом, українською не перекладена) про автократичні режими 21 століття.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Є дружиною польського політика та державного діяча Радослава Сікорського, у них двоє синів — Александер і Тадеуш.

Сповідує християнство[46], у 2013 році прийняла польське громадянство.

Мешкає у Вашингтоні та Варшаві[47].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Applebaum, Anne (1994). Between East and West: Across the Borderlands of Europe. New York: Pantheon Books. с. 314 p. ISBN 0-679-42150-5.
  • Applebaum, Anne (2003). Gulag: A History. New York: Doubleday. с. 677 p. ISBN 0-7679-0056-1. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
    • (переклад українською) Епплбом, Енн (2006). Історія ГУЛАГу (PDF). Перекл. з англ.: Андрій Іщенко. Київ: ВД "Києво-Могилянська академія". с. 512 стор. ISBN 966-518-355-9. Архів оригіналу (PDF) за 12 вересня 2019.
    • (переклад українською) Епплбом, Енн (2010). Історія ГУЛАГу. Перекл. з англ.: Андрій Іщенко. Київ: ВД "Києво-Могилянська академія". с. 512 стор. ISBN 978-966-518-552-9.
  • Applebaum, Anne (2011). Gulag Voices: An Anthology. New Haven: Yale University Press. с. 224 p. ISBN 978-0-300-17783-1.
  • Applebaum, Anne (2012). Iron Curtain: The Crushing of Eastern Europe, 1944–1956. London: Allen Lane. с. 614 p. ISBN 978-0-713-99868-9.
    • (переклад українською) Епплбом, Енн (2017). Залізна завіса: Приборкання Східної Європи, 1944—1956. Перекл. з англ.: Ігор Гарнік. Київ: ВД "Києво-Могилянська академія". с. 624 стор. ISBN 978-966-518-727-1.
  • Applebaum, Anne (2012). From a Polish Country House Kitchen: 90 Recipes for the Ultimate Comfort Food. San Francisco: Chronicle Books. с. 288 p. ISBN 1-452-11055-7.
  • Applebaum, Anne (2017). Red Famine: Stalin's War on Ukraine. London: Penguin Randomhouse. с. 466 p. ISBN 978-0-385-53885-5.
  • Applebaum, Anne (2020). Twilight of Democracy: The Seductive Lure of Authoritarianism. London: Allen Lane. с. 208 p. ISBN 978-0-241-41971-7.
  • Applebaum, Anne (2020). Matka Polka. Warszawa: Osnova. с. 320 s. ISBN 9788366275102.
  • Applebaum, Anne (2024). Autocracy, Inc.: The Dictators Who Want to Run the World. Doubleday. с. 224. ISBN 978-0-385-54993-6.

Громадська позиція

[ред. | ред. код]

У червні 2018 року підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова та інших політв'язнів.[48]

Епплбом підтримує Україну під час російсько-української війни. З приводу відмови уряду Німеччини надати Україні зброю та блокування Німеччиною допомоги Україні з боку НАТО на тлі посилення загрози російської агресії у січні 2022 висловилася так:

Можливо, німцям (та іншим) настав час зрозуміти, що якщо ви «проти війни», то повинні допомогти Україні стримувати Росію. На практиці відмова від цього є «за війну». Це збільшує ймовірність російського вторгнення. [49][50]

У жовтня 2024 року Епплбом під час отримання престижної Премії миру німецької книготоргівлі закликала підтримати Україну зброєю, щоб домогтися військової поразки Росії.[51]

Відзнаки та нагороди (вибірково)

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д https://www.nytimes.com/1992/06/28/style/weddings-anne-applebaum-radek-sikorski.html
  2. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ Munzinger Personen
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #126244189 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ а б https://www.anneapplebaum.com/
  7. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
  8. ↑ https://www.pulitzer.org/winners/anne-applebaum
  9. ↑ а б в г https://www.nationalbook.org/people/anne-applebaum/
  10. ↑ а б в г https://www.corpus.ru/authors/enn-epplbaum.htm
  11. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  12. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  13. ↑ CONOR.Sl
  14. ↑ а б в https://www.historytoday.com/archive/interview/spot-anne-applebaum
  15. ↑ а б https://www.c-span.org/video/?309623-1/qa-anne-applebaum
  16. ↑ а б https://munkschool.utoronto.ca/gelber/authors/anne-applebaum-3/
  17. ↑ https://orka.sejm.gov.pl/media.nsf/files/EPIA-9P9DJ2/$File/Biography%20of%20the%20Marshal%20of%20the%20Sejm.pdf
  18. ↑ Енн Аппелбаум (14 травня, 2014). Націоналізм — саме те, що потрібно Україні. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  19. ↑ Не просто завдання: Український націоналізм мусить вирости із дитячих штанців, - блогер. 5 вересня 2016. Архів оригіналу за 8 вересня 2016.
  20. ↑ Through a (Communist) Looking Glass, Then and Now [Архівовано 29 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  21. ↑ Anne Applebaum — internationales literaturfestival berlin. Literaturfestival.com (нім.). Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 3 квітня 2017. (англ.)
  22. ↑ Anne E. Applebaum to Wed in June. The New York Times. 8 грудня 1991. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 23 квітня 2008. (англ.)
  23. ↑ а б Anne Applebaum biography. The Washington Post Company. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 січня 2012. (англ.)
  24. ↑ Anne Applebaum. The Washington Post. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 жовтня 2009. (англ.)
  25. ↑ а б Press Release: Anne Applebaum Joins The Atlantic as Staff Writer. The Atlantic. 15 листопада 2019. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 13 листопада 2020. (англ.)
  26. ↑ Applebaum, Anne. Open Letters, from Anne Applebaum | Substack. anneapplebaum.substack.com (англ.). Процитовано 25 травня 2025.
  27. ↑ Лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбом провела відкриту розмову у львівській Ратуші — Львівська міська рада. Львівська міська рада. 17 травня 2025. Процитовано 25 травня 2025.
  28. ↑ Leonard, Brooke (8 травня 2008). Turning Abkhazia into a War. National Interest. New York City. Архів оригіналу за 13 січня 2009. Процитовано 31 грудня 2008. (англ.)
  29. ↑ Participants of the International Bertelsmann Forum 2006. bertelsmann-stiftung.de. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 28 січня 2012. (англ.)
  30. ↑ Democracy Works. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 17 квітня 2017.
  31. ↑ Blob (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2020.
  32. ↑ The Future of Iran. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 18 квітня 2017. Процитовано 17 квітня 2017.
  33. ↑ Blob (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 листопада 2020.
  34. ↑ Blob (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 листопада 2020.
  35. ↑ Blob (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 листопада 2020.
  36. ↑ Democracy Lab. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 17 квітня 2017.
  37. ↑ DemocracyPost. Washington Post. Архів оригіналу за 1 грудня 2018. Процитовано 17 квітня 2017.
  38. ↑ Beyond Propaganda. www.li.com (англ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 17 квітня 2017.
  39. ↑ Londoner's Diary: Love's Legatum Lost in battle over Brexit. Evening Standard (брит.). 8 грудня 2016. Архів оригіналу за 15 листопада 2020. Процитовано 17 квітня 2017.
  40. ↑ Science, London School of Economics and Political. People. London School of Economics and Political Science (брит.). Процитовано 13 квітня 2020.
  41. ↑ Anne Applebaum : Stavros Niarchos Foundation SNF Agora Institute at Johns Hopkins. snfagora.jhu.edu. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 13 квітня 2020.
  42. ↑ From concentration camps to cotton. Untold histories of Russia and California revealed at Iconoclast this week. The Idaho Mountain Express, 23 березня 2005 (англ.)
  43. ↑ Енн Епплбом: «Головне місце в моїй книзі про ГУЛАГ посідають не емоції та політика, а те, що пережили жертви». «Дзеркало тижня», № 13 (592) 8-14 квітня 2006
  44. ↑ The 2004 Pulitzer Prize Winners General Nonfiction. Архів оригіналу за 2 жовтня 2009. Процитовано 3 жовтня 2009. (англ.)
  45. ↑ а б Britain's Duff-Cooper Prize: Past Winners. 2019 (англ.)
  46. ↑ Comment Is King [Архівовано 3 листопада 2015 у Wayback Machine.] by Virginia Heffernan, New York Times, 23 квітня 2009. (англ.)
  47. ↑ Anne Applebaum CV (PDF). Університет Джонса Гопкінса (англ.). 2024.
  48. ↑ An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] Open Democracy, 06.06.2018
  49. ↑ Die Welt:Wer sich weigert, die Ukraine zu bewaffnen, ist für den Krieg.(нім.) 24.01.2022
  50. ↑ Twitter: @anneapplebaum [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.].(англ.) 21.01.2022
  51. ↑ Енн Епплбаум, на врученні Премії миру у Німеччині, закликала озброїти Україну
  52. ↑ Указ Президента України № 865/2019. Архів оригіналу за 24 листопада 2019. Процитовано 23 листопада 2019.
  53. ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2023 року № 595/2022 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Енн Епплбом
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Енн_Епплбом&oldid=46555810