Евальд Амменде

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Евальд Амменде
Ewald Ammende.jpg
Народився 3 січня 1893(1893-01-03)
Пярну, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Помер 15 квітня 1936(1936-04-15)[1] (43 роки)
Пекін, Республіка Китай
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Estonia.svg Естонська Республіка
Діяльність публіцист, політик
Alma mater Ризький технічний університет

Евальд Амменде (нім. Ewald Ammende; 22 грудня 1892 (3 січня 1893) — 15 квітня 1936) — громадський діяч німецького походження, публіцист. Відомий як захисник прав етнічних меншин, а також як один з перших, хто оприлюднив в Європі відомості про Голодомор в Україні.

Походження[ред. | ред. код]

Народився в Ліфляндії у багатій сім'ї, одній з найвпливовіших в місті Пярну. За походженням балтійський німець. Хрещений в парафії св. Миколи в Пярну 14 лютого 1893 року[2]. До кінця життя зберігав естонське громадянство[3].

Батько Евальда Герман Амменде замовив петербурзьким архітекторам Мієріцу і Герасимову віллу для своєї дочки Елен, яка була побудована в 1905—1907 роках. У наші дні «вілла Амменде» є пам'яткою Пярну, в ній розташовується знаменитий готель. За одними даними, в 1927 році Герман Амменде виїхав до Німеччини, за іншими, ще на початку 1930-х років мав маєток біля Мітави[3].

Мати — Марта Вільгельміна Кнох (1865 -?).

Батьки Амменде доводилися один одному троюрідними братом і сестрою[4] .

Крім Евальда в сім'ї було ще п'ятеро дітей: сестра Елен (12.11.1886 — 1940) і брати Ергард (20.11.1887 — 13.10.1907, помер в Целендорфі[5] від діабету[6]), Еріх (30.4.1889 — 6.11 .1936, Відень[7]), Егон (8.7.1891 — 1919, служив в гвардії, заарештований в Петрограді, помер в Петропавлівській фортеці від виснаження, похований у спільній могилі[8]) і Едгар (22.6.1894 — 5.7.1978).

Життя і діяльність[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Середню освіту здобув у Перновській гімназії. Навчався в одному класі з майбутніми естонськими політиками — Юрі Улуотсом, Йоханнесом Семпером і Йоганнесом Барбарусом. Після закінчення гімназії почав працювати в сімейному бізнесі.

У 1910 р Амменде поступив на комерційне відділення Ризького політехнічного інституту, оселившись на Бастіонному бульварі 11, квартира 8[9], однак провчився всього один семестр[10], після чого перевівся в Кельнску школу торгівлі. В цей час однокурсником (а, можливо, навіть одногруппником) Амменде був майбутній сталінський прокурор Василь Ульріх.

Будучи вихідцем з багатої сім'ї, Амменде вів в студентські роки образ життя, властивий золотій молоді[11] , одного разу потрапив у поліцію за бійку.

Разом з тим, в роки навчання в Кельні Амменде активно цікавився господарством сусідніх з Німеччиною країн і в зв'язку з цим відвідав Велику Британію, Францію і Бельгію, а також деякий час працював у фірмі Harder & Co. в Гамбурзі . Закінчивши курс навчання і захистивши дипломну роботу влітку 1913 р., Амменде здійснив поїздку до Поволжя, щоб вивчити торгові операції з зерном і особливості селянських господарств[12].

Після повернення в Петербург Амменде збирався вступити на службу у Зовнішторгбанк (збереглося його резюме, датоване 29 жовтня 1913 г.)[13] . Очевидно, ця ідея не вдалася, і Амменде вирішив продовжити освіту в Тюбингенському університеті[14] . Він оплатив літній семестр 1914 року[15], проте заняття перервала Перша світова війна. Амменде продовжив навчання вже в Московському комерційному інституті[16].

У роки Першої світової війни Амменде працював в сімейному бізнесі і в сфері постачання в Південній Росії. Був делегатом від Естляндії на Всеросійському продовольчому з'їзді (Москва, листопад 1917 г.). Продовжив роботу з постачання та в роки Громадянської війни, будучи уповноваженим Центрального комітету постачання по містах Ліфляндії і Естляндії, а також Пскова. За власними словами, був торговим агентом між Ліфляндією і Україною в роки існування гетьманату Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р)[17].

Є відомості, що в цей же час Амменде був членом воєнізованих формувань: резервної міліції Пернова[18] і балтійського ландверу[19].

Закінчення війни дозволило Амменде повернутися до освіти — в літній семестр 1920 р він знову навчався в Тюбінгені[20] (очевидно, заочно).

У 1922 або 1923 р. Амменде захистив кандидатську дисертацію на тему «Німецькі меншини в Європі. Їх виникнення, організація і прагнення до об'єднання».

Поряд з науковою та політичною діяльністю займався бізнесом, відкривши в Пярну в 1922 р разом з братом Едгаром магазин колоніальних товарів і сукні «Меркатор»[21] .

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

У 1919—1922 рр. — співробітник двох головних німецькомовних газет Прибалтики: «Ризького огляду» і «Ревельского кур'єра». На цій посаді він неодноразово відвідував Радянську Росію і вів інформаційну кампанію з висвітлення важкого продовольчого стану там. У ці роки також був директором видавництва, яке друкував «Ризький огляд».

У 1922 році став одним із засновників Союзу німецьких меншин Європи. На цій посаді вів переговори з естонським урядом, які увінчалися розробкою закону 1925 р. про культурну автономію німців в Естонії. Про Лігу націй Амменде висловлювався, що вона є засобом просування інтересів держав, а не національних меншин, які повинні самоорганізовуватися[22]. У зв'язку з цим зазначав, що рішення проблеми національних меншин полягає не в ірредентизмі (тобто переході територій, де живе меншина, до держав, де цей народ складає більшість), а у взаємному визнанні держави меншістю, і навпаки[14]. Просуваючи свої ідеї, активно взаємодіяв з громадськістю ряду країн Європи, а також США. Діяльністю Амменде цікавилися українські націоналісти[23].

Незважаючи на те, що Амменде був представником давньої німецької традиції ліберального націоналізму (добре відомого по середині-другій половині XIX ст. серед німецького елементу Австрії), в літературі його нерідко називають «нацистом». Можливо, це пов'язано з тим, що незадовго до смерті він почав співпрацювати з Антикомінтерном[24] (організація, що діяла під егідою Міністерства пропаганди Геббельса). Ідеологічно для Амменде було чужим використання нацистами німецької нацменшини в інтересах рейху[25]. При цьому, за даними польської розвідки, Амменде демонстрував русофільські настрої[3].

З 1935 р. — генеральний секретар Міжнародного конгресу національних меншин (Відень — Женева).

Голодомор[ред. | ред. код]

Ще у 1921 р. Амменде брав активну участь в інформаційному супроводі кампанії по боротьбі з голодом у Поволжі та сам відвідав Росію в 1921 .р в складі місії Естонського Червоного хреста. В 1931—1932 рр. стежив за подіями Голодомору, потім випустив книгу «Чи повинна голодувати Росія?» (1935), яка містила фотографії Александра Вінербергера, виконані в 1932—1933 р на Харківщині[26] (під «Росією» у назві книги мався на увазі СРСР, а конкретно мова йшла про Україну та Кубань).

Смерть[ред. | ред. код]

Помер в німецькому госпіталі в Пекіні під час навколосвітньої подорожі. Причиною смерті став, як і у випадку з братом Амменде Ерхардом, цукровий діабет. Некрологи з'явилися в багатьох європейських виданнях переважно тієї спрямованості, якою займався Амменде. Після смерті Евальда Амменде Міжнародний конгрес національних меншин очолив його старший брат Еріх, проте він пережив брата всього на сім місяців.

Джерела[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • Die Hilfsaktion für Petersburg. Riga: R. Ruetz, 1920 (Sonderdruck aus Rigascher Rundschau).
  • Die Agonie einer Weltstadt: Helft Petersburg! Riga: R. Ruetz, 1920 (Sonderdruck aus Rigascher Rundschau).
  • Europa und Sowjet-Rußland. Berlin: K. Curtius, 1921.
  • Pernaus Zukunft als Badeort (рукопис) // EAA. Ф. 5269, оп. 1, д. 20 (1926).
  • Gefährdung des europäischen Friedens durch die nationale Unduldsamkeit. Wien: Jasper, 1927.
  • Nationalitätenproblem, Abrüstung und Friedensfrage zu Beginn des Jahres 1928 // Rigasche Rundschau, Nr.7 (10.01.1928).
  • Frage der organisierten Nationen // Rigasche Rundschau, Nr.194 (29.08.1929).
  • Vatikan und Nationalitäten. Köln: Kölnische Zeitung, 1931.
  • Die Nationalitäten in den Staaten Europas. Wien: Braumüller, 1932 (редактор-упорядник).
  • Zur Tragödie des Russlanddeutschtums. Eine Pflicht der Nation // Nation und Staat. № 7 (1933/34). S. 352—355.
  • Wege zur Rettung des Russlanddeutschtums // DPO. № 7, Heft 2 (1934). S. 17-19.
  • Muss Russland hungern? Wien: Braumüller, 1935 (англійська версія — Human Life in Russia. London: Allen & Unwin, 1936).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. EAA. Ф. 1273, Оп. 1, Д. 393, Л. 6.
  3. а б в РГВА. Ф. 308k, Оп. 7, Д. 144, Л. 4.
  4. РГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 24, Л. 1.
  5. Ibid. Д. 5, Л. 1.
  6. EAA. Ф. 1273, Оп. 1, Д. 357, Л. 24.
  7. Rigasche Rundschau, Nr.264 (14.11.1936).
  8. Ammende E. Muss Russland hungern? — S. xiii.
  9. Личный состав Рижского политехнического института на 1910/11 гг. Рига, 1910. С. 11. По данным домовой книги, зарегистрировался по указанному адресу 16 сентября 1910 г., а уже 4 апреля 1911 г. выбыл (LLVA. 2942.2.750, лл. 1 об-2).
  10. РГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 1, Л. 67.
  11. Ibid. Л. 63.
  12. Ammende E. Muss Russland hungern? S. viii.
  13. РГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 9, Л. 16.
  14. а б Neue Deutsche Biographie 1 (1953), S. 253
  15. РГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 1, Л. 70.
  16. Rigasche Rundschau, Nr.87 (16.04.1936).
  17. Ammende E. Op. cit. S. ix.
  18. РГВА. Ф. 1502k, Оп. 1, Д. 9.
  19. Ibid. Д. 3, Л. 5.
  20. Ibid. Л. 4.
  21. ERA. Ф. 16, Оп. 2, Д. 306.
  22. David J. Smith. The Baltic States and their region: new Europe or old? Amsterdam-New York, 2005. P. 239.
  23. РГВА. Ф. 308k, Оп. 7, Д. 304, Л. 21.
  24. Окороков А. В. Особый фронт. М., 2007. С. 35.
  25. John Hiden. Op. cit. P. 95.
  26. Dr. Ewald Ammende, Muß Rußland hungern? Menschen- und Völkerschicksale in der Sowjetunion, Wien 1935, XXIII, 355 Seiten. Mit 22 Abb