Хатаєвич Мендель Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мендель Маркович Хатаєвич
Khatayevich.jpg
Народився 10 (22) березня 1893(1893-03-22)
у Гомелі, Російська імперія
Помер 30 жовтня 1937(1937-10-30) (44 роки)
Москва, СРСР
Громадянство (підданство) Flag of Byelorussian SSR (1937-1951).svg Білорусь
Діяльність партійний діяч
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Орден Леніна
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ме́ндель Ма́ркович Хатає́вич (нар. 10 [22] березня 1893(18930322), Гомель Гомельської губернії, тепер Гомельської області, Республіка Білорусь — пом. 30 жовтня 1937, Москва)— радянський партійний і державний діяч єврейського походження. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у 1925—1927 р. Кандидат в члени ЦК ВКП(б) у 1927—1930 р. Член ЦК ВКП(б) у 1930—1937 р. Член ЦК КП(б)У в жовтні 1932 — серпні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в жовтні 1932 — січні 1934 р. і в березні — серпні 1937 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в жовтні 1932 — серпні 1937 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 10 (22) березня 1893(18930322) року в родині дрібного єврейського торговця в Гомелі. Здобув початкову освіту, закінчивши у 1906 році єврейську школу хедер. Склав іспити за третій клас приватної гімназії.

У жовтні 1906 — серпні 1910 р. — посильний гасового складу в місті Гомелі. У серпні 1910 — жовтні 1911 р. — експедитор газетної експедиції, у жовтні 1911 — вересні 1912 р. — продавець в газетному кіоску в Гомелі. У вересні 1912 — грудні 1913 р. — учень-помічник зубного техніка в місті Гомелі.

Член РСДРП(б) з липня 1913 року.

У січні — серпні 1914 р. — політв'язень Гомельської в'язниці. У серпні 1914 — березні 1917 р. — в засланні на поселенні в Приангарському краї та у селі Маклаково Єнисейської губернії.

У березні 1917 — січні 1918 р. — заступник голови Поліського комітету РСДРП(б) в Гомелі, член Південно-Західного обласного комітету РСДРП(б), член Президії Гомельської Ради, заступник голови Гомельського міського комітету РСДРП(б).

У січні — червні 1918 р. — голова Самарського міського комітету РКП(б), член Президії, завідувач організаційного, агітаційно-пропагандистського відділів Самарського губернського комітету РКП(б). Після зайняття міста Самари чеськими військами у червні 1918 року поранений і заарештований. У листопаді 1918 року звільнений Червоною армією.

У листопаді 1918 — серпні 1919 р. — голова Гомельського повітового комітету РКП(б). У липні 1919 — травні 1920 р. — завідувач агітаційно-організаційного відділу Самарського міського комітету РКП(б), відповідальний організатор 1-го Самарського міського районного комітету РКП(б), голова Самарського міського комітету РКП(б).

У травні 1920 року в числі інших комуністів мобілізований на Західний фронт начальником політвідділу 21-ї стрілецької дивізії 4-ї армії РСЧА. У липні — грудні 1920 р. — член Військово-революційного комітету РСР Білорусії.

У грудні 1920 — травні 1921 р. — на керівній партійній роботі в Самарському міському та губернському комітетах РКП(б).

У травні 1921 — вересні 1923 р. — відповідальний секретар Гомельського губернського комітету КП(б) Білорусії.

У вересні 1923 — червні 1924 р. — відповідальний секретар Одеського губернського комітету КП(б)У, член ВУЦВК. У червні 1924 — грудні 1925 р. — заступник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК ВКП(б) у Москві.

У грудні 1925 — червні 1928 р. — відповідальний секретар Татарського обласного комітету ВКП(б).

У травні — серпні 1928 р. — відповідальний секретар Організаційного бюро ЦК ВКП(б) по Середньо-Волзькій області РРФСР. У серпні 1928 — жовтні 1932 р. — відповідальний (1-й) секретар Середньо-Волзького обласного комітету ВКП(б) у місті Самарі.

12 жовтня 1932 — 29 січня 1933 р. — 2-й секретар ЦК КП(б)У. Наприкінці жовтня 1932 року призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Харківській області.

29 січня 1933 — 18 січня 1934 р. — секретар ЦК КП(б)У.

Одночасно, у лютому 1933 — березні 1937 р. — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У. Вже у січні 1934 року в Дніпропетровській області почався свого роду «регіональний культ особи». Ім'ям «товариша Хатаєвича» стали назвати підприємства, колгоспи, установи, вулиці, паркі. Палац піонерів, відкритий у 1934 році у Дніпропетровську, і «центральний парк культури і відпочинку» (той, що зараз вже носить ім'я Лазаря Глоби). Навіть школярі присвячували боротьбу за найкращу успішність першому секретареві Хатаєвичу. Під гаслом «Хай живе наш вождь товариш Хатаєвич!» перший секретар все більше звикав до ролі «маленького регіонального вождя»[1].

17 березня — 30 серпня 1937 р. — 2-й секретар ЦК КП(б)У.

9 липня 1937 року заарештований. 29 жовтня 1937 року засуджений до страти по обвинуваченню в участі в контрреволюційній терористичній організації «правотроцкістського центру» в Україні, нібито діючого під керівництвом «Польської військової організації»[2].

30 жовтня 1937 року розстріляний у Москві і похований на Донському кладовищі.

25 січня 1956 року реабілітований .

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва, здійснивши попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) Йосипа Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарів ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, постановив закрити кримінальну справу у зв'язку зі смертю обвинувачених[3][4].

Висловлювання[ред.ред. код]

1930 — «Місцева сільська влада потребує ін'єкції більшовицького заліза. Тому ми посилаємо вас…Викиньте свій буржуазний гуманізм через вікно і дійте, як більшовики… Ваше завдання… здобути зерно за будь-яку ціну…»

1933 — «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» (Орест Субтельний, «Україна. Історія», Київ, 1993)

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]