Напувалка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кам'яна напувалка. Кастільйоне-делле-Стів'єре, Італія
Будова автопоїлки

Напува́лка, пої́лка — посудина або пристрій для напування свійських тварин, птиці[1][2]. У найпростішому варіанті являє собою корито чи іншу посудину (іноді встановлену просто біля криниці)[3]. Існують напувалки у вигляді невеликих кам'яних басейнів.

Автоматичні напувалки (автонапувалки, автопоїлки) подають воду в ємність автоматично. Найпростіший вид автопоїлки для птахів — наповнений водою горщик, перевернутий догори дном і поставлений на тарілці[2]. За рахунок розрідження повітря всередині горщика над водяною поверхнею маса води утримується в ньому, виступаючи назовні тільки в межах тарілки. Після того, як частина води відпита, між вінцями горщика і тарілкою утворюється щілина, куди просмоктується повітря, що підвищує атмосферний тиск усередині і уможливлюючи тарілці знов наповнитися. Складніші види автопоїлок, влаштованих за цим же принципом сифона, складаються із закритої колби з оберненим догори відкритим носиком.

Інші варіанти автонапувалки для подачі воду в ємність з водопроводу чи резервуара використовують або поплавцевий клапан (як у карбюраторі чи змивному бачку унітаза), або педаль, яку тварина натискує мордою. У холодну пору року подавана до автонапувалок вода підігрівається.

Автонапування полегшує працю обслуговуючого персоналу і дає можливість тваринам пити воду тоді, коли вони відчувають у ній потребу, що сприятливо позначається на їх продуктивності.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Напувалка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Поїлка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Корито // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Література[ред. | ред. код]