Візник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Візник у Москві, 1931

Візник — кучер найманого екіпажу, вози, або сам найманий екіпаж з кучером. Візником зазвичай називався селянин, що промишляє візництвом.

У XIX — початку XX століття основним видом міського транспорту були візники. Торгове візництво в міських поселеннях Російської імперії регулювалось думами, яким в 1892 році було надано право складати обов'язкові постанови про проведення візницького промислу, про тип візникових екіпажів, про міські омнібуси та інші громадські екіпажі, а також встановлювати такси за користування візниковими екіпажами. Законом 1900 року земським установам було надано право видавати обов'язкові постанови, що стосуються виробництва легкового візницького промислу, і встановлювати доходи від перевезень за користування візниковими екіпажами поза міських поселень. З візницького промислу в містах міг бути встановлений, на розсуд міських дум, особливий збір на користь міста. У 1887 році були видані правила про збір з візницького промислу: збір не міг перевищувати десяти рублів в рік з кожного коня, що вживається в візництво; вищий розмір збору в межах зазначеної норми, а також вилучення від збору, визначалися по кожному місту міністром внутрішніх справ, за згодою з міністром фінансів.

На початку XX століття конкурентом візників стала конка. До середини 30-х років XX століття візники були витіснені механічними і електричними видами міського транспорту: таксі, трамваями і метро.

Посилання[ред. | ред. код]