Нафтогазова промисловість України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нафтогазовий комплекс.JPG

Нафтога́зова промисло́вість Украї́ни (англ. oil and gas industry, petroleum and gas industry; нім. Erdöl-Gas-Industrie f) — галузь важкої промисловості, підприємства якої розвідують, видобувають і переробляють нафту та газ, транспортують і зберігають їх.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Природний газ[ред.ред. код]

1991 р. споживання природного газу в Україні становило 118,1 млрд. куб. метрів і країна посідала 3 місце в світі щодо рівня споживання газу, поступаючись тільки США й Росії.

2000 р. в Україні видобуток природного газу загалом склав 18,1 млрд. кубометрів, 2001 р. – 18,4 млрд., а 2002-ого – 18,8 млрд. На цьому ж рівні і дещо більше він зберігався і у період до 2015 р.: у 2015 році в Україні було видобуто 19,9 млрд куб. м газу (в 2014 році – 20,5 млрд куб. м). [1]

Нафта[ред.ред. код]

Сучасна нафтопереробна промисловість України представлена шістьма нафтопереробними заводами загальною потужністю первинної переробки 51—54 млн т нафти на рік (це перевищує аналогічні потужності Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини взяті разом). Найпотужніші підприємства нафтопереробної промисловості України розташовані в Кременчуку, Лисичанську і Херсоні. Ці заводи виробляють 50 видів нафтопродуктів (всього відомо понад 300 найменувань цих продуктів). В умовах економічної кризи кінця XX ст., що вразила постсоціалістичні країни, завантаженість вітчизняних нафтопереробних заводів знаходиться на рівні 25%.

Історія і сучасність нафтогазових регіонів[ред.ред. код]

Таблиця – Розподіл ресурсів вуглеводнів в Україні на 01.01.1992 р.

Регіони, вид ресурсів Газ вільний,
млрд м/%
Газ попутний,
млрд м/%
Нафта,
млн т/%
Конденсат,
млн т/%
Східний, початкові
Східний, поточні
Західний, початкові
3ахідний, поточні
Південний, початкові
Південний, поточні
Україна, початкові
Україна, поточні
3965/84,3
1719/84,6
781/60,7
437/60,7
2159/80,6
2090/80,6
6896/79,8
4244/79,6
65/1,4
26/1,3
108/8,4
42,9/6,0
39/1,5
39/1,5
212/2,4
108/2,0
445/9,5
182/9,0
391/32,8
236/30,4
243/9,1
240/9,3
1079/12,5
658/12,3
228/4,8
104/5,1
8/0,5
3/0,4
222/8,3
218/8,4
457/5,3
324/6,1


Західний регіон України[ред.ред. код]

Східний регіон України[ред.ред. код]

Виняткове значення для розвитку нафтовидобутку в Україні у післявоєнний період мало відкриття нового нафтогазового регіону – Дніпровсько-Донецької западини, який незабаром став основним за запасами і видобутком нафти та газу.

Уперше на території Східної України нафту одержано у 1936 р. в Сумській обл. на Роменській структурі, де при бурінні свердловини на глибинах 200–400 м було виявлено брекчію, просякнуту нафтою, дебіт якої при випробуванні становив близько 2 т/добу.

Роменська структура пов’язана з солянокупольною тектонікою і була встановлена вимірюваннями сили тяжіння, які провадилися Полтавською гравіметричною обсерваторією. Згідно з цими дослідженнями, в межах Дніпровсько-Донецької западини по локальних мінімумах сили тяжіння було виявлено інші соляні структури, на яких здійснювалося розвідувальне буріння в 1937–1941 рр., завдяки чому прояви нафти в брекчії, що покриває соляні штоки, були відкриті також на Висачківській і Дмитрівській соляних структурах. На Роменській структурі за цей період пробурено 52 структурні та 44 розвідувальні й експлуатаційні свердловини, за весь період розвідки і експлуатації — всього 108. Видобуток нафти тут розпочався в 1940 р. і склав 10 тис. т.

Після війни на Роменській структурі провадилися сейсмічні дослідження і пробурено ще 12 розвідувальних свердловин. Внаслідок проведених робіт і досліджень встановлено, що скупчення нафти зосереджуються в кавернозних породах кепроку та зони брекчії, дебіти свердловин дуже низькі і швидко зменшуються, а експлуатація родовища нерентабельна. Тому перший нафтопромисел на Сході України був ліквідований в 1948 р.

У 1947 році вперше почався перехід на новий напрямок нафтопошукових робіт — від пошуків соляних куполів (типу Роменської структури) до пошуків спокійних непорушених або незначно порушених соляними інтрузіями пологих структур для глибокої розвідки.

Полтавський нафтопромисловий район[ред.ред. код]

Однією з перших таких структур стала Радченківська, яку виявлено в 1947–1948 рр. і оконтурено структурно-картувальними (по підошві київського ярусу) та сейсмічними роботами. Розвідувальне буріння на структурі pумовило відкриття в 1950 р. першого на Сході України промислового нафтогазового родовища в тріасових (газ) та кам’яновугільних (нафта) відкладах. Це визначило подальший напрямок нафтопошукових робіт.

У 1951 році на Радченківському родовищі в експлуатацію введено свердловину №5, і з цього часу почався відлік видобутку нафти в Східному регіоні. На той період нафтовою промисловістю керувало об’єднання “Укрнафта”, яке знаходилося в м. Дрогобичі. За дуже короткий термін в смт. Гоголеве було організовано Радченківську дільницю з видобутку нафти від тресту “Бориславнафта”.

За чотири роки (1951—1955) обсяги глибокого пошуково-розвідувального буріння на нафту і газ збільшились майже в чотири рази і продовжували зростати в наступні роки. За порівняно короткий період було відкрито нові родовища: газове Шебелинське (1950) — найбільше на той час в Європі, нафтові — Качанівське (1957), Глинсько-Розбишівське (1958), Гнідинцівське (1959) і Леляківське (1962). Ці родовища за початковими видобувними запасами виявилися основними в Україні і багато років визначали обсяг видобутку нафти в республіці та її динаміку, тому що характеризувались також високою щільністю запасів у межах продуктивного контура, багатопластовістю і порівняно невеликими глибинами залягання об’єктів розробки — 1400–2500 м. Такі сприятливі геолого-технологічні умови дали змогу швидкими темпами забезпечити масове розбурювання цих родовищ експлуатаційними свердловинами, одночасно комплексно їх облаштувати, збудувати необхідну мережу нафтопроводів, ліній електропередач, доріг, товарних парків, що дозволило нарощувати обсяги видобутку нафти.

Для забезпечення геологорозвідувальних робіт у Східному регіоні було створено три трести: “Полтаванафтогазрозвідка” (1952), “Харківнафтогазрозвідка” (1957) і “Чернігівнафтогазрозвідка” (1959).

До 1980 р. на території східних областей країни було відкрито понад 40 нових нафтових родовищ. У 60-х роках тут організовано два нафтових об’єднання – “Укрсхіднафта” (м. Полтава) і “Чернігівнафта” (м. Прилуки), які в 1970 р. були реорганізовані в три нафтогазопромислових управління^ “Полтаванафтогаз”, “Чернігівнафтогаз” і Охтирське нафтогазовидобувне управління (НГВУ). Ці управління, що входять до складу нині існуючого ПАТ “Укрнафта”, забезпечують понад 70% поточного видобутку нафти в Україні.

Південний регіон України[ред.ред. код]

Південний регіон — найменш вивчений. Основні його перспективи пов’язані з шельфом і континентальним схилом Чорного моря. У післявоєнний період розвідувальні роботи концентрувались на Керченському півострові, де невдовзі було відкрито три нафтових родовища в міоценових відкладах: Мисове, Білокаменське і Приозерне. Але свердловини мали низьку продуктивність. З 1954 р. глибоке буріння переноситься у район рівнинного Криму, де було відкрито кілька родовищ нафти й газу. У 1956–1960 рр. нафта в регіоні видобувалася лише в Криму на двох родовищах: Владиславівському і Приозерному. Через незначні запаси та складні умови експлуатацію свердловин невдовзі було зупинено, і вони були ліквідовані. Промисловий видобуток нафти в останні роки відновлено на Семенівському родовищі (з 1987 р.) і Серебрянському (з 1990 р.), обсяги якого складають близько 10 тис. т/рік. В останні роки нафту виявлено в районі Азовського Валу. Пошуки та розвідка нових родовищ нафти та газу в Україні останніми роками пов’язані з великими глибинами (4–7 км) та роботами в акваторіях Чорного й Азовського морів. У 1985–2000 рр. структура поточних розвіданих вітчизняних запасів нафти та газу погіршувалася, значна їх частина за своїми характеристиками зарахована до важковидобувних. За даними О. Г. Шпака на 01.01.97, з надр України від початкових геологічних запасів видобуто бл. 24% нафти. 800 млн. т запасів нафти залишається в надрах, при цьому понад 50% з них перебуває в складних гірничо-геологічних умовах і вимагає нетрадиційних методів видобутку. Поточна нафтовіддача на родовищах України становила в кінці ХХ ст. бл. 22 %. Динаміка видобутку нафти з конденсатом в Україні за 1990– 2006 рр. наведена в табл. 1. Обсяги поставок нафти в Україну в 1989–2006 рр. подано в табл. 2.

Нафтопереробна промисловість України[ред.ред. код]

Газова промисловість України[ред.ред. код]

Екологічні проблеми[ред.ред. код]

На всіх його стадіях (видобуток нафти, виділення супутніх газів і води, збереження, транспортування, переробка) відбувається забруднення атмосфери, ґрунтів, водних об’єктів нафтою і нафтопродуктами (фенолом, бензолом, толуолом, етиловим ефіром тощо). Районам, де здійснюється видобуток нафти, властиве забруднення водойм, оскільки нафта і нафтопродукти можуть знаходитися як у вигляді поверхневої плівки або емульсії, так і в розчиненому стані. Наявність у воді цих забруднювачів згубно відбивається на її якості. Негативний вплив нафтопродуктів позначається і на рибному господарстві: навіть незначні домішки нафтопродуктів у водоймах надають рибі неприємного присмаку і запаху, а у великій кількості призводять до її загибелі. Нафтопродукти у водойми надходять в основному під час розливу з нафтосховищ, аварій на нафтопроводах, залізничних перевезень, а також внаслідок змиву дощовими і талими водами з промислових територій, на яких видобувають і переробляють нафту. Оскільки за термічної обробки вуглеводневих сполук виділяються канцерогенні речовини, нафто- і газопереробні заводи забруднюють ними довкілля за відсутності надійних природозахисних систем.

Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує:

- здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічнихпроцесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

- налагодження ефективного екологічного контролю занауково-дослідними роботами із створення об'єктів штучногопоходження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням зметою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;

- проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень;

- розробки методології визначення ступеня екологічного ризикудля довкілля, обумовленого техногенними об'єктами;

- проведення досліджень з метою створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень упромисловості, енергетиці, будівництві, транспорті і сільськомугосподарстві.

Програма дій передбачає заходи щодо протидії двом типамшкідливих впливів техногенного середовища:

- в режимі нормальної експлуатації, зумовленої недосконалістютехніки та технології виробництва, переробки відходів;

- в аварійному режимі, внаслідок відхилення від звичайно допустимих умов експлуатації, що спричиняє або може спричинити такий вплив на людину та природні об'єкти.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]