Електроенергетика України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Електроенергетика України — базова галузь економіки України, є однією з найстарших у країні. Генерація електроенергії ґрунтується на атомній енергетиці, спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, біопалива, а також застосуванню відновлювальних джерел енергії вітру, води, сонця.

Виробництво електроенергії в Україні[1][2]:
   АЕС

Історія[ред. | ред. код]

1872 рік. Поки що Київ та інші населені пункти України користуються гасовими ліхтарями. Київська міська управа 5 липня призначила торги на освітлення Києва (480 ліхтарів). Ціна однієї години горіння становила 1,75 коп. для приватних споживачів і 1,5 коп. для скарбничих і міських будівель.

У 1878 році відомий російський інженер О. П. Бородін обладнав токарний цех Київських залізничних майстерень Київ-Брестської залізниці, що була розташована поблизу Залізничного двірця, на території теперішнього Київського вагоноремонтного заводу, чотирма електричними дуговими ліхтарями, основними компонентами кожного з яких були два вугільних стрижні (електроди, свічка Яблочкова) і прошарок ізоляційного матеріалу (пластинка каоліна), розташованого поміж стрижнями. Кожний ліхтар живила окрема динамомашина Грамма. Ліхтарі були розташовані двома рядами в шаховому порядку і розраховані на 3 години роботи. Це освітлення, як показав досвід, надавало не лише задовільні результати, але і було значно дешевшим, ніж газове чи олійне. А вдосконаленням способу виробництва світла ми зобов'язані Яблочкову. Саме його вдосконалені лампи були використані для освітлення майстерень Дніпровського пароплавства в 1880 році.

Вже у 1880-х роках заможні кияни почали освітлювати свої оселі за допомогою окремих «домових» пристроїв. В 1886 році електричне освітлення установлено в саду Шато-де-Флер (нині стадіон «Динамо»). Досвід використання електричного освітлення за цей період був дуже малий, але встиг визначити великі переваги перед іншими видами освітлення. Таким чином, електрична енергія почала входити в життя та побут киян, а пізніше і в побут населення інших міст України.

Перша Центральна електростанція постійного струму загального користування у Києві почала діяти у грудні 1890 року. Проєкт та будівництво її консультували: начальник Київського залізничного училища І. Мацон та відомий науковець професор фізики Київського університету Н. Шиллер, який мав учений ступінь з електротехніки. Електрична станція давала струм для освітлення міського театру, Хрещатика і будинків приватних абонентів. Вона була розташована в кам'яному приміщенні на Театральній площі, де нині Народна опера України ім. Тараса Шевченка (там був розташований театр, який згорів 1895 року). Електростанція мала ізольовану котельню, машинне відділення та розподільчий пристрій. В котельні були змонтовані три парові котли, які споживали дрова. Вода поступала із міського водогону. Котли виробляли пару для трьох земнолежних двоциліндрових парових машин по 60 к. с. (44,1 кВт) кожна. Ці машини приводили в рух динамомашини Сименса. Крім того, для живлення 14 дугових ліхтарів, установлених на Хрещатику, були виділені дві динамомашини із приводом від парових машин, потужністю по 20 к. с. (14,7 кВт). Потужність електростанції становила біля 150 к. с. (110,3 кВт).

Товариство «Савицький і Страус» у 1891 році побудувало нову електричну станцію постійного струму на Хрещатику (в районі Думської площі). її потужність становила близько 150 кінських сил, або 110.З кВт. Проте проблема електричного освітлення міста на початку 1890-х років залишалась не вирішеною. Наприкінці 1892 року була розширена електрична станція на Театральній площі, де додатково встановлено два парових котли системи «Нейера», дві динамомашини, потужністю 80 кінських сил (58,8 кВт кожна) і дві по 25 кінських сил (18,38 кВт кожна). У 1893 р. потужність Центральної електричної станції загального користування зросла до 300 кінських сил, або до 220,6 кВт. Товариство «Савицький і Страус» не мало конкурентів, тому ціни на освітлення були встановлені вищі, ніж у Петербурзі та Москві. Тарифи на електроенергію були встановлені високі і їх встановлювали за 1 годину горіння ламп чи ліхтаря. Варто відзначити, що уже у 1891 році використовували електролічильники, які коштували 125 крб. Київ у 1892 році став батьківщиною першого електричного трамвая в Роійській імперії, яка стала 15-ю країною у світі, де використовували електричний трамвай. У 1889 році (ще до появи першої електричної станції постійного струму у Києві у 1890 р.) Струве Аманд Єгорович (1835—1898) запропонував збудувати трамвай з електричним рушієм, який би найкраще був пристосований для крутих київських узвозів. Свою ідею 2 травня 1892 року він втілив у життя — вперше на теренах всієї Російської імперії. По маршруту Поділ — Олександрівський майдан — Хрещатик із червня 1892 р. їздило по одноколійному шляху 2 вагони трамваю, які живив постійний струм від тимчасової електростанції. В її машинальному відділенні були встановлені два газових рушії потужністю по 60 к. с. (44,1 кВт) і дві динамомашини (60А, 500В, 900 об/хв). Досвід експлуатації першого в Росії електричного трамвая показав великі переваги електричної тяги в технічному та економічному відношенні перед іншими її видами. Це зумовило застосування в Києві електричного струму для освітлення і для приведення в рух невеликих рушіїв. Таким чином, споживання струму в Києві у 1895 році порівняно з 1894 роком зросло на 25 %, а порівняно з 1892 роком, збільшилось майже утричі[3][4].

У 1913 році встановлена потужність електростанцій України становила всього 304,3 тис. кВт, річне виробництво електроенергії 543 млн кВт·год, що відповідало споживанню електроенергії на одного мешканця України всього лише 15 кВт·год на рік. Переважна більшість електростанцій працювали в металургійній і вугільній промисловості (більше 63 %), а електростанції загального користування були зосереджені лише у великих містах України.

У 1916 році найбільшою електростанцією була електростанція Олександрівського заводу в тодішньому Катеринославі, яка мала потужність 14,5 тис. кВт.

2001 року структура споживання електроенергії та палива (135,8 млрд кВт·год): вугілля та продукти його переробки — 64,2 млн т; природний газ — 65,8 млрд куб. м; нафта і газовий конденсат — 16,9 млн т.

Станом на 2006 рік, технічне становище електроенергетики було незадовільне: необхідна модернізація устаткування та впровадження нових ресурсоощадних технологій, розробка альтернативних джерел електроенергії (сонячні, вітрові, газифікація органічної маси, газифікація відходів, геотермальні електростанції).

За даними Української асоціації відновлюваної енергетики станом на серпень 2016 року частка електричної енергії, що була вироблена з відновлюваних джерел енергії (вітроелектростанції — 48 % цього обсягу, сонячні електростанції — 31 %, малі гідроелектростанції — 12 % та ТЕС/ТЕЦ на біомасі та на когенераційних установках на біогазі — 9 %) складає близько 1,25 %, що є досить незначним порівняно з країнами ЄС[5].


24 лютого 2022 року НЕК «Укренерго» від'єднала українську енергосистему від мереж РФ та Білорусі.

16 Березня 2022 року Енергосистеми України та Молдови повністю синхронізовано з енергомережею континентальної Європи ENTSO-E. Відповідне рішення було ухвалено об'єднанням системних операторів ENTSO-E 11 березня 2022 року. Фізичні операції по з'єднанню енергосистем проведено протягом 16 березня[6].

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

джерела електроенергетики України
   АЕС

Найбільші ТЕС розташовані на Донеччині (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська, Курахівська й ін.), на Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Одесі й інше. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).

В розвитку гідроенергетики особливе значення у ХХ ст. відіграв каскад ГЕС на Дніпрі: Дніпрогес, Каховська, Кременчуцька, Київська, Канівська, Середньодніпровська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька). Частково реалізовано Південнобузький каскад ГЕС.

В останні десятиріччя ХХ сторіччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.

Протягом 2016—2021 років завдяки стимулюючому «зеленому тарифу» активно розвивалася відновлювана енергетика, в результаті чого у 2021 електростанції на ВДЕ виробили 8 % всієї електроенергії України.

Південні райони країни значно гірше забезпечені електроенергією власного виробництва, ніж Донбас, Придніпров'я, центр країни.

Виробництво електроенергії в Україні 1913—2014

Понад 50 % електроенергії в Україні вироюляють АЕС. ТЕС є основними станціями, що забезпечують електричною енергією в напівпікові та, разом із ГЕС та ГАЕС, у пікові години[7].

Власні паливні ресурси станом на 2010 рік забезпечувалися лише 67 % потреб України[1], решту імпортували (в т. ч. з Росії, Туркменістану і Азербайджану).

Динаміка виробництва та споживання електроенергії в Україні[ред. | ред. код]

Динаміка виробництва[ред. | ред. код]

Виробництво електроенергії в Україні розпочалось 1878 року, поступово воно набуло розмаху і досягло свого піку 1990 року. Динаміку його зростання видно з таблиці:

Виробництво електроенергії в Україні, млрд. кВт·год[8]
Рік 1870 1871 1872 1873 1874 1875 1876 1877 1878 1879
Електроенергія, млрд. кВт·год н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д
Рік 1880 1881 1882 1883 1884 1885 1886 1887 1888 1889
Електроенергія, млрд. кВт·год н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д
Рік 1890 1891 1892 1893 1894 1895 1896 1897 1898 1899
Електроенергія, млрд. кВт·год н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д
Рік 1900 1901 1902 1903 1904 1905 1906 1907 1908 1909
Електроенергія, млрд. кВт·год н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д
Рік 1910 1911 1912 1913 1914 1915 1916 1917 1918 1919
Електроенергія, млрд. кВт·год н/д н/д н/д 0,543 н/д н/д н/д н/д н/д н/д
Рік 1920 1921 1922 1923 1924 1925 1926 1927 1928 1929
Електроенергія, млрд. кВт·год н/д н/д 0,100 н/д н/д н/д н/д н/д 1,261 н/д
Рік 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939
Електроенергія, млрд. кВт·год 2,085 н/д 3,248 н/д 5,495 н/д н/д 9,451 н/д н/д
Рік 1940 1941 1942 1943 1944 1945 1946 1947 1948 1949
Електроенергія, млрд. кВт·год 12,411 н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д н/д
Рік 1950 1951 1952 1953 1954 1955 1956 1957 1958 1959
Електроенергія, млрд. кВт·год 14,711 н/д н/д 22,614 н/д 30,099 35,208 39,463 43,947 49,460
Рік 1960 1961 1962 1963 1964 1965 1966 1967 1968 1969
Електроенергія, млрд. кВт·год 53,926 60,935 69,016 78,524 86,876 94,614 99,874 108,722 116,176 128,000
Рік 1970 1971 1972 1973 1974 1975 1976 1977 1978 1979
Електроенергія, млрд. кВт·год 137,599 150,000 158,000 172,000 181,000 194,590 209,000 216,000 222,000 231,000
Рік 1980 1981 1982 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989
Електроенергія, млрд. кВт·год 235,979 230,900 238,300 242,900 257,100 272,003 272,671 281,494 297,200 295,300
Рік 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999
Електроенергія, млрд. кВт·год 298,000 279,000 253,000 230,000 203,000 194,000 183,000 178,000 173,000 172,000
Рік 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009
Електроенергія, млрд. кВт·год 171,000 173,000 173,700 180,400 182,200 186,100 193,400 196,300 192,600 173,600
Рік 2010 2011 2012 2013 2014* 2015* 2016* 2017* 2018* 2019*
Електроенергія, млрд. кВт·год 188,800 194,947 198,878 194,377 182,815 163,682 154,817 155,415 159,351 153,963
Рік 2020* 2021* 2022 2023 2024 2025 2026 2027 2028 2029
Електроенергія, млрд. кВт·год 148,809 156,576

* — 20142021 роки не враховане виробництво на тимчасово окупованих Російською Федерацією, теренах України.

Виробництво електроенергії за типом електростанції[ред. | ред. код]

`
Тип 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015[9] 2016[10] 2017[11] 2018[12] 2019[13] 2020[14] 2021[15]
АЕС 46,9 % 48,0 % 47,4 % 46,5 % 45,5 % 43,0 % 48,5 % 55,6 % 52,3 % 55,1 % 53,0 % 53,9 % 51,2 % 55,1 %
ТЕЦ/ТЕС 43,0 % 41,1 % 41,5 % 43,7 % 44,7 % 44,7 % 41,3 % 35,2 % 39,7 % 35,9 % 36,9 % 36,2 % 35,2 % 29,3 %
ГЕС/ГАЕС 5,9 % 6,8 % 6,9 % 5,6 % 5,5 % 7,3 % 5,0 % 4,3 % 6,0 % 6,8 % 7,5 % 5,1 % 5,1 % 6,7 %
СЕС/ВЕС/Біомаса - - - 0,0 % 0,3 % 0,7 % 1,0 % 1,0 % 1,0 % 1,2 % 1,7 % 3,6 % 7,3 % 8,0 %
Блок-станції* 4,2 % 4,1 % 4,2 % 4,2 % 4,0 % 4,3 % 4,3 % 3,9 % 1,0 % 1,0 % 0,9 % 1,1 % 1,2 % 1,0 %
  •  — 2008—2015 роки в блок-станції враховані комунальні ТЕЦ

Баланс споживання електроенергії ОЕС України[ред. | ред. код]

За 2011 рік обсяг споживання (нетто) електричної енергії ОЕС України сягнув 150,8 млрд кВт∙г.[16]

Споживачами електроенергії (дані за 2018 рік[17]) в розрізі категорій є: промисловість 42,6 %, населення 29,5 %, комунально-побутове господарство 12,7 %, транспорт 5,7 %, інші непромислові 5,6 %, сільське господаство 3,2 %, будівництво 0,8 %.

За даними Міністерства енергетики України, в січні-серпні 2020 року обсяг виробництва електроенергії енергогенерувальними підприємствами, які входять до ОЕС України, досяг 96337,5 млн кВт•год, що на 6759,0 млн кВт•год або на 6,6 % менше порівняно з відповідним періодом 2019 року [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.].

Баланс по енергосистемі України, млрд кВт·год
Галузі
Роки
1970 1980 1985 1990[18] 2008[19] 2021[20]
Вироблено 137,6 236 272 295,3 191,7 156,6
Експорт 10,5 27 34,1 422 7,868
Імпорт 7,7 9,5 10,3 14,4
Споживання 185,2 154,8
промисловістю і будівництвом 94.9 143 160.3 171.2 52,2
сільським господарством 8 18.9 22.7 26.1 3,69
транспортом 8.1 13.3 14.5 14.5 6,2
населенням 38,7
комунально-побутовими підприємствами 15
іншими галузями 12.9 24.1 29 33.8 8,6
витрати в межах загального користування 10.9 19.2 21.7 21.9

Мапа об'єктів електроенергетики України[ред. | ред. код]

Електростанції фактичною потужністю більше 50 МВт, лінії та підстанції станом на кінець 2008 — початок 2009

Основою електроенергетики країни є Об'єднана електроенергетична система, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів. ОЕС взаємодіє з енергосистемами сусідніх держав, забезпечує експорт та імпорт електроенергії. До її складу входять чотири територіальні управління: Північне, Східне, Південне, Західне. ОЕС України являє собою мережу внутрішніх та міждержавними лініями електропередачі та підстанцій напругою 220—750 кВ.

Виробництво електричної енергії здійснюють багато виробників, серед яких найбільші власники теплових електростанцій ДТЕК, Центренерго, гідравлічних — Укргідроенерго, атомних — Енергоатом.

Транспортування електричної енергії від виробників до розподільчих компаній забезпечує Оператор системи передачі — Національна енергетична компанія «Укренерго».

Розподіл електроенергії до споживачів здійснюють 32 оператори систем розподілу.

На 31 грудня 2011 року встановлена потужність електростанцій ОЕС України становила 53 310,6 МВт, що на 149 МВт більше минулого року. З яких 51,16 % ТЕС, 25,95 % АЕС, 12,05 ТЕЦ, 8,64 % ГЕС, 1,62 % ГАЕС, 0,23 % ВЕС та 0,35 % СЕС.[21]

Географічна структура споживання електроенергії в Україні неоднорідна. Найбільше споживання електроенергії в областях, де розвинена гірничо-металургійна промисловість та проживає велика кількість населення. У 2009 році найбільшими споживачами електроенергії в Україні були Дніпропетровська, Донецька, Луганська та Запорізька області, що спожили 52 608,3 млн кВт·год (58 % від загальнодержавного споживання) електроенергії.[22]

Мапи розташування об'єктів електроенергетики України[ред. | ред. код]

Мапа електрогенеруючих підприємств України потужністю понад 50 МВт
     Атомна електрична станція (АЕС), атомна теплова електрична централь (АТЕЦ)
     Теплова електрична станція (ТЕС), теплова електрична централь (ТЕЦ)
     Гідравлічна електрична станція (ГЕС), гідроакумулююча електрична станція (ГАЕС)
     Вітрова електрична станція (ВЕС)
     Сонячна електрична станція (СЕС)

Розміщення ПС та ЛЕП в Україні [Архівовано 7 липня 2017 у Wayback Machine.]

Розміщення ТЕС, ТЕЦ, АЕС, ГЕС, ГАЕС та обленерго в Україні на карті GoogleMaps[23]

Розміщення СЕС в Україні на карті GoogleMaps[23]

Розміщення ВЕС в Україні на карті GoogleMaps

Розміщення МГЕС в Україні на карті GoogleMaps[недоступне посилання з травня 2019]

Розміщення ТЕС/ТЕЦ на біопаливі в Україні на карті GoogleMaps [Архівовано 30 квітня 2014 у Wayback Machine.][24]

Розміщення КГУ на біогазі в Україні на карті GoogleMaps[24]

Електростанції[ред. | ред. код]

Найбільшими за встановленою потужністю та річним виробітком електроенергії є атомні електростанції:

Найпотужніша АЕС Європи - Запорізька. На задньому плані - Запорізька ТЕС
Дністровська ГАЕС - одна з найпотужніших у світі
Бурштинська ТЕС - 12 енергоблоків. Головний експортер української електрогенерації

Серед найбільших (понад 1000 МВт) електростанцій також теплові:

  • Криворізька — 2820 МВт, Бурштинська — 2400 МВт, Зміївська — 2175 МВт, Ладижинська — 1800 МВт, Трипільська — 1800 МВт, Старобешівська — 1600 МВт, Курахівська — 1487 МВт, Луганська — 1425 МВт, Зуївська — 1245 МВт, Вуглегірська — 1200 МВт, Запорізька — 1200 МВт;

та гідравлічні:

Експорт[ред. | ред. код]

Географічна структура експорту електроенергії з України за 2005—2010 рр. включно, (млн кВт·год)[25]:
   Угорщина - 14104
   Молдова - 9229
   Білорусь - 7339
   Росія - 4373
   Польща - 3489
   Румунія - 804

До початку 2022 року об'єднана енергетична система (ОЕС) України працювала синхронно (паралельно) з енергетичними системами Білорусі, Російської Федерації, Молдови, а окрема частина, Бурштинський енергоострів, з об'єднаними енергетичними системами країн Західної, Центральної та Східної Європи, — колишнього UCTE (Union for the Coordination of Transmission of Electricity) — Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Що дозволяло експортувати електроенергію як у східному так і західному напрямах.

Експорт електроенергії з України (млн кВт-г.)
Рік 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018
Експорт 2381 2621 2813 4284 4182 8358 10437 9200 7868 4108 4218 6433 9745 9861 8528 3641,6 4014 5166,3 6165

За перше десятиліття XXI сторіччя Україна експортувала 60 470 млн кВт·год електроенергії[25] Найбільші обсяги експорту були досягнуті у 2006 році — 10437 млн кВт·год. Угорщина є найбільшим імпортером української електроенергії за 2005—2010 рр. включно.

Верховна Рада України Законом № 1164-VI від 19 березня 2009 року внесла зміни в Закон України «Про електроенергетику», якими визначила особливості експорту електроенергії з України.

Таким чином, для здійснення експорту, енергопостачальники закуповують потрібний обсяг електроенергії на гуртовому ринку електричної енергії України за гуртовою ринковою ціною.

Доступ до пропускної спроможності міждержавних електричних мереж України для експорту електроенергії надається на умовах аукціону.

Аукціон на термін не більше одного року проводиться НЕК «Укренерго», який здійснює передавання електричної енергії міждержавними електричними мережами України. Аукціон проводиться не рідше одного разу на місяць за умови наявності вільної пропускної спроможності міждержавних електричних мереж України. Порядок проведення аукціону затверджується НКРЕ.

Участь в аукціоні беруть суб'єкти електроенергетики, які мають ліцензію на здійснення діяльності з незалежного постачання електроенергії, є членами гуртового ринку електричної енергії України та не мають простроченої заборгованості за придбану електроенергію на гуртовому ринку.

Переможцем аукціону визначається суб'єкт електроенергетики, який запропонував найвищу ціну.

З 16 березня 2022 ОЕС України (у єдиному блоці з енергосистемою Молдови) синхронізовано з мережею континентальної Європи, що є частиною ENTSO-E. Протягом квітня-травня 2022 року відновився експорт електроенергії, зокрема до Молдови[26] та Польщі[27]

Заходи безпеки[ред. | ред. код]

Постійне стеження за станом безпеки Атомних електростанцій, гребель гідроелектростанцій та відповідних їм водосховищ України здійснюють Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Державне агентство водних ресурсів України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Український гідрометеорологічний центр. Щорічно, та за нагальної потреби вони повідомляють Кабінет Міністрів України, Раду національної безпеки та оборони України, відповідні комітети Верховної Ради України щодо стану основних споруд ГЕС та водосховища.

Відновлювана енергетика[ред. | ред. код]

Відновлювана енергетика часто дає енергію в чотирьох важливих галузях: виробництво електроенергії, нагрівання / охолодження повітря і води, транспорт і послуги електропостачання в сільській місцевості (поза мережею).

Поновлювані джерела енергії існують на великих географічних теренах, на відміну від викопного палива, яке зосереджено в обмеженій кількості країн. Швидке впровадження відновлюваних джерел енергії та технологій підвищення енергоефективності, призводить до значної енергетичної безпеки, пом'якшення наслідків зміни клімату та економічних вигод.

Україна приєдналася до Європейського енергетичного співтовариства та взяла на себе зобов'язання до 2020 року виробляти 11 % електроенергії із відновлюваних джерел енергії й 25 % до 2035 року. Від 2009 року об'єкти відновлюваної енергетики в Україні отримали право на використання зеленого тарифу.

Передбачалося збільшення частки відновлюваних джерел енергії у загальному балансі встановлених потужностей до рівня близько 20 відсотків до 2020 року, що за базовим сценарієм становить 12,1 ГВт (з урахуванням великих гідроелектростанцій), а обсяг виробництва електроенергії — 25 ТВт•г.

На виконання Рішення Ради Міністрів Енергетичного співтовариства «Про впровадження Директиви 2009/28/ЕС і внесення змін до Статті 20 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства», згідно з яким встановлюються обов'язкова національна мета у сфері відновлюваної енергетики, насамперед для того, щоби надати певні гарантії інвесторам та заохотити до розвитку новітніх технологій та інновацій у цій галузі. Україна взяла на себе зобов'язання до 2020 року досягти рівня 11 % енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії в загальному кінцевому енергоспоживанні країни, що слугуватиме потужним стимулом для подальшого розвитку використання поновлюваних джерел енергії в Україні. Українські плани — збільшити відсоток із 4 % до 25 % до 2035 року.[28]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Оперативно-диспетчерське керування електроенергетичними системами / Ю. О. Варецький, Л. В. Карач; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л., 2002. — 160 c. — Бібліогр.: 17 назв.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б BP Statistical Review of World Energy June 2011(англ.) Page white excel.png (2 Мб) — (Дані виробництва, споживання та резервів первинної енергії у світі)
  2. Держкомстат: Виробництво основних видів промислової продукції. Архів оригіналу за 15 листопада 2018. Процитовано 10 січня 2012. 
  3. Історичний розвиток енергетики як галузі. Архів оригіналу за 4 квітня 2017. Процитовано 4 квітня 2017. 
  4. Від перших електростанцій і ліній електропередачі до об'єднаної енергетичної системи України. Архів оригіналу за 4 травня 2017. Процитовано 4 квітня 2017. 
  5. Виробництво електричної енергії з відновлювальних джерел в Україні. Архів оригіналу за 23 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016. 
  6. Історична подія: енергосистему України повністю синхронізували з європейською енергомережею ENTSO-E. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022. 
  7. Споживання та генерація електричної енергії в режимі on-line. Архів оригіналу за 28 лютого 2012. Процитовано 20 березня 2012. 
  8. Історія України. 10—11 кл. Документи. Матеріали:. Архів оригіналу за 2 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017. 
  9. Динаміка і структура виробництва електроенергії по Україні 2015. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 вересня 2018. 
  10. Динаміка і структура виробництва електроенергії по Україні 2016. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 вересня 2018. 
  11. Динаміка і структура виробництва електроенергії по Україні 2017. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 вересня 2018. 
  12. Производство электроэнергии в Украине в 2018 г. увеличилось на 2,5%. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019. 
  13. Динаміка і структура виробництва електроенергії в ОЕС України у 2019 році. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 31 жовтня 2020. 
  14. Производство электроэнергии в Украине падает второй год подряд. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 23 січня 2021. 
  15. Україна у 2021 році збільшила виробництво електроенергії на 5,2%, споживання – на 5,7% – огляд. Архів оригіналу за 19 січня 2022. Процитовано 19 січня 2022. 
  16. «Паливно-енергетичний комплекс України 2005—2011» (довідник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України).]
  17. Електроенергетика-2018 у цифрах. Інститут Просвіти (укр.). 6 березня 2019. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022. 
  18. Паламарчук М. М. Географія України: Підр. для серед. шк. — 2-тє вид., перероблене і доповнене. — К.: Освіта, 1992. — 159 с.: іл., карти. [ISBN 5-330-01950-8]
  19. «Дзеркало тижня», № 12 (740) 5 — 12 квітня 2009. Олег Кильницький: «На Бурштині світ клином зійшовся?»
  20. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 червня 2022. Процитовано 5 червня 2022. 
  21. Зміни встановленої потужності ОЕС України в 2011 році.[недоступне посилання з серпня 2019]
  22. Про Програму підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергетичних ресурсів у Дніпропетровській області на 2010–2015 роки. Архів оригіналу за 28 квітня 2011. Процитовано 10 січня 2012. 
  23. а б По даним НТЦ «Біомаса». Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 19 березня 2022. 
  24. а б [[https://web.archive.org/web/20140429192235/http://uabio.org/ Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.] По даним Біоенергетичної асоціації України]
  25. а б Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. Архів оригіналу за 13 листопада 2011. Процитовано 10 січня 2012. 
  26. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 червня 2022. Процитовано 5 червня 2022. 
  27. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 червня 2022. Процитовано 5 червня 2022. 
  28. Білявський, Максим. Орієнтири розвитку альтернативної енергетики України до 2030р.. razumkov.org.ua (uk-ua). Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 22 січня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]