Нєдєлін Митрофан Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Митрофан Іванович Нєдєлін
MI Nedelin 01.jpg
майор М. І. Нєдєлін, 1939 рік
Народження 9 листопада 1902(1902-11-09)
Борисоглєбськ, Росія[1]
Смерть 24 жовтня 1960(1960-10-24)[1] (57 років)
Байконур, СРСР (нині Казахстан)
Поховання
Рід військ Ракетні війська стратегічного призначення
Роки служби 1920-23, 1924-60
Партія КПРС
Звання Головний маршал артилерії
Формування Ракетні війська стратегічного призначення
Командування Ракетні війська стратегічного призначення
Війни / битви
Нагороди
медаль «За взяття Будапешта» медаль «За взяття Відня» медаль «За визволення Бєлграда»
Герой Радянського Союзу
орден Мужності орден Леніна орден Червоного Прапора орден Суворова 1 ступеня орден Кутузова 1 ступеня орден Богдана Хмельницького 1 ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня Орден «Знак Пошани» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» орден «За військові заслуги» орден Угорської свободи орден Партизанської зірки медаль «Китайсько-радянська дружба»
Нєдєлін Митрофан Іванович у Вікісховищі?

Митрофа́н Іва́нович Нєдє́лін (27 жовтня (9 листопада) 1902(19021109), Борисоглєбськ, Воронезька губернія — 24 жовтня 1960, Байконур) — радянський військовий діяч, Головний маршал артилерії (8 травня 1959). Герой Радянського Союзу (28 квітня 1945).

Життєпис[ред. | ред. код]

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

Походженням з шляхетського роду Нєдєліних[2] (за іншою версією — з сім'ї робітників, що пояснює вибір початкової парафіяльної школи, де хлопець вчився в 1909-13). До 1917 вчився в Липецькому реальному училищі (вірогідно, не скінчив, оскільки пізніше вчився у вечірній школі), далі працював у залізничних майстернях. В РСЧА березня 1920 по 1923, учасник Громадянської війни, червоноармієць. Член РКП(б) з 1924. Знов у РСЧА з 1924.

Закінчив артилерійські курси удосконалення командирського складу (1929 та 1934) та Академічні курси удосконалення командирського складу (1941).

В 19371939 брав участь в Громадянській війні в Іспанії.

З вересня 1939 по 1940 — командир 13-го артилерійського полку 1-ї мотострілецької дивізії, далі — начальник артилерії 160-й стрілецької дивізії.

В 19391940 — на Радянсько-фінській війні.

Радянсько-німецька війна[ред. | ред. код]

З 30 квітня 1941 командир 2-ї протитанкової артилерійської бригади. Після її розформування у вересні 1941 — заступник начальника артилерії, начальник артилерії армії на Південному та Північно-Кавказькому фронтах (1941-43); заступник командира артилерії Північно-Кавказького фронту, командир артилерійського корпусу (1943); командир артилерії Північно-Західного та 3-го Українського фронту (1943-45). Генерал-полковник (1944),  Герой Радянського Союзу (1945).

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

По війні — командир артилерії Південної групи військ (1945—46), начальник штабу артилерії Збройних Сил (1946—48), начальник Головного артилерійського управління Збройних Сил (1948—50); заступник військового міністра СРСР з озброєнь(січень 1952 — квітень 1953).

В 1950-52 та з квітня 1953 по травень 1955 — Командир артилерії Радянської Армії. З травня 1955 — заступник міністра оборони СРСР з питань спеціальних озброєнь та ракетної техніки, з грудня 1959 — одночасно головнокомандувач Ракетними військами стратегічного призначення; перший командувач, його ім'ям названий Ростовський Військовий Інститут РВСП в Ростові-на-Дону.

З 1952 — кандидат в члени ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР 4-го та 5-го скликань.

Смерть[ред. | ред. код]

Загинув 24 жовтня 1960 року на 41-му стартовому майданчику Байконура внаслідок вибуху ракети Р-16 під час випробувань. Усього загинули 74 особи і ще четверо померли внаслідок сильних опіків та отруєння парами гептилу. За свідченнями колишнього начальника космодрому Олександра Курушина, від маршала залишився тільки темний слід на асфальті біля ракети. Були знайдені плавлена Зірка Героя Радянського Союзу, один погон та наручний годинник.

Катастрофа була засекречена, офіційно вважався загиблим в авіакатастрофі. Похований в некрополі Кремлівської стіни на Червоній площі в Москві.

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапору, орденами Суворова 1-й ступеню, Кутузова 1-й ступеню, Богдана Хмельницького 1-го ступені, Вітчизняної війни 1-го ступеню, орденом «Знак Пошани» та медалями, а також кількома іноземними орденами та медалями. Указом Президента РФ від 20 грудня 1999 разом із особовим складом бойового розрахунку ракети Р-16 нагороджений орденом Мужності.

Пам'ять[ред. | ред. код]

У кіно[ред. | ред. код]

Документальне[ред. | ред. код]

  • Л. Млечин. Советский космос: Четыре короля (2012).
  • Документальний фільм «Тайны века. Байконур. Сгоревшие заживо».

Художнє[ред. | ред. код]

  • У телесеріалі «Space Race» (2005; Росія — США — ФРН — Велика Британія), присвяченому суперництва СРСР і США в космічній гонці, роль Митрофана Недєліна виконав британський актор Тім Вудвард[en].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Неделин Митрофан Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. (рос.) Ляпин Д. А. Дворянство Елецкого уезда в конце XVI—XVII вв. — Елец, 2008. — С. 325—328.

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Черток Б. Е. Ракеты и люди. — ISBN 5-217-02942-0.
  • (рос.) Осташев А. И. Испытания ракетно-космической техники — дело моей жизни: события и факты. — Королёв, 2005. — 284 с.
  • (рос.) Герчик К. В.[ru]. Прорыв в космос: очерки об испытателях, специалистах и строителях космодрома Байконур.
  • (рос.) Ряжских А. А. Оглянись назад и посмотри вперёд. Записки военного инженера. Книга первая. — М.: Герои Отечества, 2006. — 596 с.
  • (рос.) Осташев А. И.isbn=978-5-8135-0510-2. Сергей Павлович Королёв — гений ХХ века: прижизненные личные воспоминания об академике С. П. Королёве. — ISBN 978-5-8135-0510-2.
  • (рос.) Неизвестный Байконур / под ред. Б. И. Посысаева. — М.: Глобус, 2001. — 528 с. 
  • (рос.) Порошков В. В. Ракетно-космический подвиг Байконура. — ISBN 5-7030-0969-3.

Посилання[ред. | ред. код]