Маріон Котіяр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Маріон Котіяр
Marion Cotillard (July 2009) 1.jpg
Маріон Котіяр на прем'єрі фільму «Джонні Д.» (2009 рік)
Ім’я при народженні Marion Cotillard
Народження 30 вересня 1975(1975-09-30) (40 років)
Париж, Франція Франція
Громадянство Франція
Рід діяльності акторка/співачка
Роки діяльності 1993 — дотепер
IMDb: ID 0182839
Нагороди
Орден Мистецтв та літератури


Оскар (2007 рік)
Золотий глобус (2007 рік)
BAFTA(2007 рік)

Commons-logo.svg Маріон Котіяр у Вікісховищі

Маріон Котіяр (фр. Marion Cotillard; народилася 30 вересня 1975 року в Парижі) — французька акторка театру, телебачення та кіно. Знімається і в французьких, і в закордонних фільмах. За роль у стрічці «Довгі заручини» (2004) була удостоєна премії «Сезар» у номінації «Найкраща акторка другого плану». У 2008 році була удостоєна премії «Оскар» у номінації «Найкраща акторка» за фільм «Життя у рожевому кольорі», в якому виконала роль Едіт Піаф. Маріон Котіяр стала другою акторкою, якій удалося здобути проемію «Оскар» за роль у фільмі іноземною мовою. Раніше цей рекорд утримувала італійка Софі Лорен, яка отримала «Оскара» 1962 року. Також за фільм «Життя у рожевому кольорі» Котіяр отримала премію «Золотий глобус» у номінації «Найкраща жіноча роль (комедія або мюзикл)» і премію Британської академії телебачення та кіномистецтва (BAFTA) у номінації «Найкраща акторка».

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Маріон Котіяр народилася 30 вересня 1975 року в Парижі. Її мати — акторка театру, батько, Жан-Клод — театральний актор, режисер, засновник театральної трупи «Котіяр» і викладач у школі акторської майстерності. Дитинство Маріон пройшло в Орлеані, департамент Луаре, де вона навчалася в Консерваторії драматичного мистецтва і відвідувала курси співу. Однак професія батьків відіграла свою роль — вже у шестирічному віці вона стала з'являтися на сцені — або подавала репліки акторці-матері, або грала в дитячих п'єсах, які спеціально для неї ставив батько-режисер.

Початок кар'єри[ред.ред. код]

У 1994 році вона знялася в одному епізоді («Нікуди бігти») американського телесеріалу «Горець». Після цього дебюту Котіяр почала зніматися в кіно і на телебаченні. Її першою роллю на великому екрані стала роль Матильди у фільмі «Історія хлопчика, який хотів, щоб його поцілували» Філіпа Ареля про життя молодого і самотнього студента Рауля, який мріє про кохання і перший поцілунок. У тому ж році Маріон отримала одну з головних ролей у молодіжному серіалі «Крайня межа», що розповідає про життя студентів французького спортивного інституту. У 1996 році вона зіграла роль другого плану в драмі Арно Деплешена «Як я обговорював … (моє сексуальне життя)» та науково-фантастичній комедії Колін Серро «Зелена красуня». Попри ці спроби здобути свою нішу у французькому кіно, в кар'єрі акторки почався застій.

Прорив у кіно[ред.ред. код]

У 1997 році за роль у театральній постановці «Припинена справа» (фр. Affaire classée) Маріон удостоїлася престижної театральної нагороди. Тоді ж її затвердили на роль Лілі Бертіно, нареченої головного героя, у комедійному бойовику режисера Жерара Піреса «Таксі», сценаристом і продюсером якого виступив знаменитий Люк Бессон. Ця стрічка із захоплюючими пригодами та гонками по жвавих вулицях Марселя стала одним з найуспішніших фільмів Франції 1990-х і отримала широку міжнародну популярність, а Маріон тепер відома французькому та іноземному глядачеві, а також була номінована за свою гру на головну кінопремію французького кіно, «Сезар», як найперспективніша акторка. В 2000 та 2003 роках вона знову з'явилася на екрані в тій же ролі у двох продовженнях цього фільму, «Таксі 2» і «Таксі 3» відповідно.

Після «Таксі» Маріон утвердилася у французькому кінематографі і стала отримувати одну пропозицію за одною. Серед помітних фільмів того часу з її участю історична любовна драма Франсіса Рессерса «Війна в горах» і військова драма П'єра Грімблата «Ліза». У 2000 році вона була членом журі на фестивалі фантастичного кіно в Жерарме. У 2001 Котіяр зіграла свою першу головну роль у кіно, в мелодрамі Жиля Паке-Бренне «Милі штучки», де вона виконала відразу дві ролі, сестер-близнят Марі і Люсі. Обидві ролі вимагали від Маріон співати у фільмі, для чого вона додатково пройшла місячні курси співу, вже маючи за плечима деяку музичну освіту. За цей фільм Котіяр знову удостоїлася номінації на «Сезар» як найбільш обіцяюча акторка і знову не здобула нагороди.

Хоча Котіяр в основному більше відома у Франції, картини з її участю стали приносити їй світову популярність. Вона знялася у трилері Гійома Нікло «Приватне розслідування» і в романтичній комедії Яна Самуеля «Дитячі ігри», де продемонструвала своє вміння грати складну зворушливу та романтичну головну роль. За свою гру вона була нагороджена премією найкращій акторці на кінофестивалі в Ньюпорт-Біч. У 2003 Маріон знялася у своєму першому великому іноземному фільмі, зігравши роль Жозефіни, вагітної невістки головного героя фантастичної трагікомедії режисера Тіма Бартона «Велика риба», в якій зібрався дуже серйозний акторський ансамбль з Еваном Макґреґором, Альбертом Фінні, Геленою Бонем Картер, Денні ДеВіто, Стівом Бушемі та Джессікою Ленг.

На вершині кар'єри[ред.ред. код]

Співпраця з режисером Жан-П'єром Жене стала апогеєм у кар'єрі акторки. У своїй драмі про Першу світову війну «Довгі заручини» 2004 року Жене розповідає історію молодої дівчини Матильди (цю роль зіграла Одрі Тоту), яка шукає свого зниклого нареченого, засудженого на смерть разом з ще чотирма солдатами за умисне нанесення собі каліцтв зі страху перед битвою. Маріон Котіяр зіграла роль Тіни Ломбарді, колишньої повії, яка також шукає свого коханого. Але він загинув на війні, і Тіна зганяє свій гнів на обвинувачуваних, з помсти домагаючись їхньої смерті. Цю роль Маріон виконала дуже життєво і, як зазначає режисер у своїх аудікоментарях до фільму, під час фільмування відчувала сильне нервове напруження. За свою відмінну гру Котіяр отримала премію «Сезар» у номінації «Найкраща акторка другого плану».

Після міжнародного успіху «Довгих заручин» Маріон стала однією з найбільш жаданих акторок французького кіно. У 2005 році вийшло шість фільмів з її участю, а в листопаді 2006-го відбулася прем'єра романтичної комедії Рідлі Скотта «Хороший рік», у якій Котіяр зіграла одну з головних ролей у парі з Расселом Кроу. А в 2007 у Маріон з'явилася на екрані в образі знаменитої французької співачки Едіт Піаф у фільмі «Життя в рожевому кольорі». На цю роль її вибрали із сотень акторок. За цей фільм Котіяр отримала премію «Золотий глобус» у номінації «Найраща жіноча роль (комедія або мюзикл)» та «Оскар» за «Найкращу жіночу роль».

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Через зовнішню схожість Маріон іноді плутають з вокалісткою гурту Flyleaf Лейсі Мослі.
  • Котіяр — переконаний борець за екологію, вона представник організації «Ґрінпіс».
  • Маріон велика прихильниця канадського рок-співака Гоукслі Вокмена, вона знялася у двох його кліпах.
  • У Маріон є два молодших брати-близнюки, Квентін і Гійом. Перший — скульптор і художник, другий — письменник.

Фільмографія[ред.ред. код]

Маріон Котіяр у 1999

Визнання[ред.ред. код]

У 2010 році Маріон Котіяр було нагороджено Орденом мистецтв та літератури (кавалер)[1][2].

Посилання[ред.ред. код]


  1. Nomination ou promotion dans l'ordre des Arts et des Lettres juillet 2007. Ministère de la Culture et de la Communication (фр.). 12.04.2010. Процитовано 0.11.2015. 
  2. L'Express Remise du 15 mars 2010 par le ministre de la culture Frédéric Mitterrand des insignes de chevalier dans l’ordre des Arts et des Lettres à Marion Cotillard 18 березня 2010.