Омар Хадр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Омар Хадр
Ім'я при народженні англ. Omar Ahmed Sayid Khadr
Народився 19 вересня 1986(1986-09-19) (37 років)
Торонто, Канада
Країна  Канада
Діяльність jihadist
Знання мов англійська[1]
Конфесія іслам
Батько Ahmed Khadrd
Брати, сестри Abdurahman Khadrd, Abdullah Khadrd, Abdulkareem Khadrd і Zaynab Khadrd
Автограф

Омар Ахмед Саїд Хадр (араб. عمر أحمد سعيد خضر‎; народився 19 вересня 1986 року) — канадець, захоплений у віці 15 років 27 липня 2002 року силами спеціальних операцій армії США в Афганістані під час 4-годинної битви у селі Аюб-Хеїль і утримуваний у в'язниці на базі в Гуантанамо з жовтня 2002 року до 2012 року. Під час ув'язнення він визнав себе винним у вбивстві сержанта армії США 1-го класу Крістофера Шпеєра та в інших звинуваченнях.[2][3] Пізніше він подав апеляцію на свій вирок, стверджуючи, що він навмисно помилково визнав себе винним, аби повернутися до Канади, де він залишався під вартою ще три роки.[4][5][6] Хадр подав до суду на уряд Канади за порушення його прав згідно з Хартією прав і свобод; цей позов було врегульовано в 2017 році шляхом виплати 10,5 млн канадських доларів і вибачень федерального уряду.[7]

Уродженець Канади, Хадр був вивезений до Афганістану батьком, який був пов'язаний з Аль-Каїдою та іншими терористичними організаціями. 27 липня 2002 року, у віці 15 років, Хадр був важко поранений під час бою між солдатами США та бойовиками Талібану в селі Аюб-Хеїль; вважається, що Хадр кинув гранату, яка вбила Шпеєра.[8] Після того як він був схоплений і ув'язнений на аеродромі Баграм, його відправили в табір Гуантанамо на Кубі. Під час затримання Хадра допитували як канадські, так і американські офіцери розвідки. 

Після восьми років ув'язнення Хадр у жовтні 2010 року визнав себе винним у «вбивстві з порушенням законів війни» та чотирьох інших звинуваченнях на слуханнях у військовій комісії Сполучених Штатів.[9][10][11][12] Звинувачення були висунуті відповідно до Закону про Військову комісію США від 2006 року та вважалися згідно із законодавством США військовими злочинами, хоча на момент скоєння передбачуваних злочинів цей закон не діяв.[13][14][15][16][17] Хадр погодився на восьмирічне ув'язнення без врахування вже відбутих восьми років з можливістю переведення до Канади щонайменше через один рік і з правом на умовно-дострокове звільнення через три роки.[18]

За даними ООН, Хадр був першою людиною після Другої світової війни, яку притягнули до відповідальності у військовій комісії за військові злочини, скоєні неповнолітнім. Його засудження та вирок засудили деякі групи громадянських прав і Спеціальний представник ООН з питань дітей у збройних конфліктах.[19][20]

Тим часом на початку 2010 року Верховний суд Канади постановив, що допит канадським урядом Хадра в Гуантанамо «порушує найосновніші канадські стандарти поводження з підозрюваними неповнолітніми»[21][22], але не наказав повернути Хадра на батьківщину. Однак 29 вересня 2012 року Хадр повернувся до Канади, щоб відбути решту терміну ув'язнення в канадській колонії.[23]

Хадр був звільнений під заставу в травні 2015 року (поки тривала його апеляція щодо засудження у США) після того, як Апеляційний суд Альберти відмовився заборонити його звільнення, як цього вимагав канадський уряд.[4] У 2017 році уряд Канади оголосив про укладення мирової угоди з Хадром, виплативши йому 10,5 млн канадських доларів компенсації збитків, спричинених попереднім розглядом справи.[24] Табіта Шпеєр, вдова Крістофера Шпеєра, подала заяву про примусове виконання судового рішення про виплату 134 мільйонів доларів США у Канаді.[25] 25 березня 2019 року суд Королівської лави Альберти постановив, що час умовного звільнення Хадра зараховується до його покарання, яке було оголошено відбутим.[26]

Дитинство[ред. | ред. код]

Хадр і його мати

Хадр народився в Торонто[27] 19 вересня 1986 року в родині Ахмеда Хадра та Махи ель-Самни, єгипетських і палестинських іммігрантів, які стали громадянами Канади.[28] Сім'я Хадра переїхала до Пешавару, Пакистан, у 1985 році, де його батько працював у благодійних організаціях, допомагаючи афганським біженцям.[29][30]

Він провів дитинство у подорожах Канадою та Пакистаном. У нього було шестеро братів і сестер, його мати хотіла виховувати сім’ю за межами Канади, оскільки їй не подобалися деякі західні соціальні впливи.

У 1992 році батько Хадра був важко поранений під час перебування в Логарі, Афганістан. Після його травми родина переїхала до Торонто, щоб він міг відновитися. Омар пішов до 1 класу початкової школи ISNA.[30]

У 1995 році, після повернення родини до Пакистану, батько Омара, Ахмед, був заарештований і звинувачений у фінансовій допомозі Єгипетському ісламському джихаду у вибуху єгипетського посольства в Пакистані.[30][31] Під час ув'язнення Ахмед був госпіталізований після голодівки, а через рік був звільнений через відсутність доказів.[30]

У 1996 році батько Хадра перевіз родину до Джелалабада, Афганістан,[32] де він працював у неурядовій організації.

Після терактів 11 вересня 2001 року в Сполучених Штатах мати Омара та його брати й сестри побоювалися бомбардування Афганістану США і відступили до пакистанських гір, куди батько навідувався нечасто.[30]

На початку 2002 року Хадр разом із матір'ю та молодшою сестрою жив у Вазиристані.[29] Одного разу він був змушений одягнути бурку та прикидатися дівчиною, щоб уникнути пильної уваги, що дуже його засмучувало.[29] Коли його батько повернувся, Омар попросив дозволити йому залишитися в груповому будинку для молодих чоловіків, незважаючи на протести матері. Його батько погодився і через місяць дозволив Омару супроводжувати групу арабів, пов’язаних з Абу Лайтом аль-Лібі, яким був потрібен перекладач з пушту під час їхнього перебування в Хості.[29][33][34]

Відповідно до звинувачень військової комісії в квітні 2007 року, Хадр пройшов індивідуальну підготовку зі зброї в червні 2002 року, і його візити до матері та сестри стали менш частими.[29]

Перестрілка і захоплення[ред. | ред. код]

Починаючи з лютого 2002 року, американські солдати використовували покинуту радянську авіабазу в Хості, Афганістан, як форпост для збору розвідданих, щоб завоювати довіру місцевої громади.[33]

Рано вранці 27 липня 2002 року команда у складі 19-ї групи ССО 505-го піхотного полку та близько двадцяти[35] афганських бійців, пов’язаних з Пача Ханом Задраном, була відправлена до будинку на розвідку.[35][36]

Під час перебування в будинку надійшов звіт про те, що контрольований супутниковий телефон, нещодавно використовувався у межах 300–600 метрів від розташування підрозділу,[35][37] і семеро солдатів були відправлені для розслідування походження дзвінка.[33][35]

Під керівництвом майора Ренді Ватта група включала старшого капітана Майка Сільвера, учасників 19-ї групи спецназусержанта Крістофера Шпеєра, Лейна Морріса та старшого сержанта Скотті Хансена; спеціаліста Крістофера Дж. Ведвіка з 505-го піхотного полку та його пожежну команду.[35][38]

Особовий склад прибув до житлового комплексу з земляними хатами та зерносховищем, оточеним кам'яною стіною з металевими воротами приблизно за 100 метрів від основної хати. 

Американські солдати стоять біля комплексу

Вони побачили п’ятьох чоловіків, описаних як «добре одягнених» у головній резиденції з AK-47 неподалік. Є суперечливість щодо того, чи підійшли американці та сказали мешканцям відкрити вхідні двері[39] чи встановили периметр навколо комплексу.[35] Зрештою команда дочекалася приблизно 45 хвилин до прибуття підтримки.

На той час натовп із близько 100 місцевих афганців зібрався навколо цього району, щоб спостерігати за операцією.[39] Афганського ополченця було направлено до будинку, щоб вимагати від окупантів здатися, але він відступив під обстрілом.[37]

На підтримку прибули підрозділи 3-го взводу роти "Браво", 1-го батальйону 505-го полку піхоти під командуванням капітана Крістофера В. Сіріно[40][41], що збільшило загальну кількість солдатів до приблизно п'ятдесяти[42]. До мешканців було вислано ще двох афганців для спілкування, і вони повернулися з повідомленням, що чоловіки стверджували, що вони пуштунські селяни. Американці наказали їм повернутися та сказати, що американці хочуть перевірити їх будинок, незалежно від їхньої приналежності.[41] Коли ополченці поділилися цією інформацією, мешканці хати відкрили вогонь, застреливши обох вісників.[43][44] Принаймні одна жінка та одна дитина втекли з домівок, тоді як решта мешканців почали кидати гранати у напрямку американських та афганських військових, періодично стріляючи з гвинтівок.[37]

Морріс і Сільвер зайняли позиції за кам'яною стіною.[33] Морріс отримав поріз над правим оком і був поранений осколком у ніс. Спочатку Морріс і Сільвер подумали, що поранення виникло через несправність гвинтівки Морріса, але пізніше це було пов'язано з гранатою.[33][45] Потім Морріса відтягнули на безпечну відстань від бою, і невдовзі до нього приєдналися спец. Майкл Реваковскі, рядовий першого класу Брайан Ворт і спец. Крістофер Дж. Ведвік, який також був поранений гранатами.[46]

О 09:10 UTC американці надіслали запит на проведення медицинської евакуації до 57-го медицинського підрозділу. Десять хвилин потому була розгорнута пара гелікоптерів UH-60 Blackhawk із супроводом вертольотів AH-64 Apache. Прибувши на місце події, «Апачі» обстріляли комплекс гарматним і ракетним вогнем, а медичні вертольоти залишалися на відстані 19 км від перестрілки. Гелікоптери приземлилися о 10:28 UTC для завантаження поранених на борт.[47][48] Після цього пара літаків A-10 Warthog скинула кілька 500-фунтових бомб на комплекс.[33][47]

Транспортування Шпеєра в Баграмі

У цей момент[37] прибув конвой із п'яти машин американського підкріплення, довівши кількість військових приблизно до 100.[42] Дві з цих машин були знищені повстанцями.[37] Десять хвилин потому вертольоти медицинської евакуації вирушили на авіабазу Баграм і досягли аеродрому Баграм об 11:30.[35]

Не знаючи, що Хадр і ще один бойовик вижили після бомбардування, наземні сили відправили команду, що складалася з OC-1 (англ. термін використовується для приховування особистості солдата, що стріляв в Омара Хадра),[37] Сільвера, Шпеєра та трьох солдатів спецпідрозділу «Дельта»[49] через діру в південній частині стіни комплексу.[50]

Серед останків тварин бригада виявила тіла трьох загиблих бійців.[33] Відповідно до розповіді Сільвера 2007 року про подію, він почув звук, «схожий на постріл», і побачив, як троє солдатів «Дельти» пригнулися. Граната пролетіла повз чоловіків і вибухнула в кінці групи, поранивши Шпеєра, який був «в афганському одязі та без шолома».[33][51][52][53]

OC-1 повідомив, що хоча він не чув жодної стрілянини, пил з північної сторони комплексу змусив його повірити, що група була під вогнем стрільця між будинком і сараєм. Він повідомив, що граната була перекинута через стіну, яка вела до перевулку, і впала в 30–50 метрах від початку перевулку. Побігши до перевулку, щоб уникнути вибуху, OC-1 випустив чергу з карабіна M4 у провулок, пробігаючи повз, хоча через хмари пилу не було видимості. Присівши біля південно-східного входу в провулок, OC-1 побачив чоловіка з пістолетом у кобурі та двома пораненнями в грудях, який рухався по землі поруч із АК-47. Зі свого місця ОC-1 зробив один постріл у голову чоловіка, вбивши його.[37] Коли пил розвіявся, OC-1 побачив Хадра, який присів, дивлячись убік від поля бою, і[43] двічі вистрілив Хадру в спину.[37]

Двоє солдатів біля пораненого Хадра.

OC-1 підрахував, що всі події з моменту входу в комплекс розгорталися менше хвилини, і що він був єдиним американцем, який відкрив вогонь. Сільвер спочатку стверджував, що два військовослужбовці «Дельти» відкрили вогонь, вистріливши тричі в груди Хадра, після того, як було помічено, що Хадр тримає пістолет і стоїть обличчям до військ.[33][43]

Ці заяви суперечать версії подій OC-1. Однак OC-1 погодився, що щось лежало в пилу біля Хадра, хоча він не міг пригадати, пістолет це чи граната.[37]

Увійшовши в провулок, OC-1 побачив двох мертвих бойовиків під уламками і вважав, що вони були вбиті авіаударами.[37] Тоді він переконався, що чоловік, в якого він стріляв, мертвий. Повернувшись до Хадра, OC-1 виявив, що він живий. Перевернувши Хадра на спину, OC-1 покинув провулок, щоб знайти Шпеєра, про чиї травми OC-1 тоді не знав. Виходячи з провулку, ОC-1 побачив третій АК-47 та кілька гранат.[37]

Медики лікують Хадра

Хадру надали медичну допомогу на місці, і протягом цього часу він неодноразово просив медиків убити його. Солдати «Дельти» наказали їм не шкодити полоненому. Хадра гелікоптера CH-47 і доставленили на авіабазу Баграм в Афганістані гелікоптером CH-47. Під час польоту він знепритомнів.[37][54]

Наслідки[ред. | ред. код]

Залишки споруди після бомбардування

Наступного дня солдати, включаючи Сільвера, повернулися, щоб обшукати приміщення.[37] Вважається, що місцеві селяни забрали тіла двох убитих чоловіків і поховали їх за мусульманськими традиціями. Вони відмовилися повідомити місце розташування американцям, які хотіли ідентифікувати бійців.[29]

Вважаючи, що дерев’яними дошками під останнім убитим стрільцем можна було накрити підземну камеру[37], солдати за допомогою екскаватора знесли стіни будівель. У хатах вони знайшли п'ять ящиків рушничних набоїв, два реактивні снаряди, дві гранати та три гранатомети. Деякі з них випадково здетонували, лежачи в тліючих руїнах.[29] У зерносховищі було виявлено поліетиленовий пакет із документами, дротами та відеокасетою.[29] У звіті OC-1 стверджується, що відеозапис було знайдено в головному будинку, а не в сараї, а також згадуються детонатори, змодельовані як ігрові картриджі Sega.[37]

На відео показано, як Хадр грає з детонуючим шнуром, а інші чоловіки, в тому числі один, якого пізніше ідентифікували як Абу Лайта аль-Лібі, збирають вибухівку в тому ж будинку, який був зруйнований напередодні силами США. Його можна впізнати за стінами, килимами та навколишнім середовищем, яке видно з вікон на відео.[33][37] Чоловіки встановлюють міни, посміхаються і жартують з оператором.[29][39] У звіті «Голосу Америки» йдеться про те, що це були міни, які пізніше знайшли американські війська на дорозі між Гардезом і Хостом.[37]

BBC повідомила, що збройні сили США та ополчення потрапили під вогонь зі стрілецької зброї; джерело в США відзначило, що це був перший випадок, коли ворог «стояв на своєму» після завершення операції «Анаконда» чотири місяці тому.[46]

Гансен і Ватт були нагороджені Бронзовою Зіркою за те, що під вогнем бігли вперед, щоб забрати двох поранених. Джерела розходяться в тому, чи були це поранені американські солдати, включно з Моррісом, чи двоє афганських ополченців, застрелених на початку.[33][55] П'ятеро поранених були нагороджені Пурпуровими серцями.[46] Шпеєр був переведений з авіабази Баграм на авіабазу Рамштайн у Німеччині, де він був відключиний з апарату життєзабезпечення 7 серпня і помер; його серце, печінку, легені та нирки були передані для використання іншими пацієнтами.[29]

Утримування у Баграмі[ред. | ред. код]

Непритомного Хадра доставили вертольотом для надання медичної допомоги в Баграм. Після того, як приблизно через тиждень він прийшов до тями, почалися допити. Кілька тижнів він був прикований до ношей.[54] Полковник Марджорі Мосьєр зробила йому операцію на очах, хоча інший ув’язнений Рухель Ахмед пізніше стверджував, що Хадру було відмовлено в інших формах хірургічного втручання, щоб зберегти його зір, як покарання за те, що він не дав слідчим відповіді, які вони шукали. Його прохання про темні сонцезахисні окуляри, щоб захистити падаючий зір, були відхилені з міркувань «державної безпеки».[56]

Відповідно до прохання про приховування доказів[57][58] військового судді Гуантанамо Патріка Перріша, до Хадра в Баграмі були застосовані різні методи допиту, включаючи:

  1. Техніка «Наростання страху (Fear Up)». Цей прийом суддя описує як «техніку, яка використовується як спроба підвищити рівень страху у затриманого». У справі Хадра це включало розповідь йому, що затриманого, який «брехав слідчим», зґвалтували в душі «великі чорні хлопці».
  2. Техніки «любов до свободи» (love of freedom) та «Приниження гордості/ его», які, за словами судді Перріша, є «спробами зібрати інформацію, закликаючи до бажання людини повернутися додому або натякаючи, що вона насправді не є важливою особою...»
  3. Техніка «Страх ув'язнення» (Fear of Incarceration), яка, за словами судді, була «спробою домогтися співпраці, щоб повернутися до нормального життя, а не бути затриманим».

Після слухання військовий суддя постановив, що немає достовірних доказів того, що Хадра катували, як стверджується, і що його зізнання було отримано після того, як стало відомо, що американці виявили відеозапис, на якому Хадр та інші виготовляють СВП.[59]

20 серпня Сполучені Штати повідомили Канаду про захоплення та попросили підтвердити особу свого полоненого. Через десять днів офіційні особи Канади надіслали дипломатичний запит до Сполучених Штатів з проханням надати консульський доступ до їхнього громадянина, який утримується в Баграмі. Запит було відхилено із заявою, що Канада буде повідомлена, лише якщо канадські громадяни будуть переведені до Гуантанамо. Приблизно в цей час Хадра відвідав Червоний Хрест.[60]

Хадр стверджує, що йому відмовили в знеболюючих ліках для його ран, що його руки були зв’язані над дверною рамою протягом кількох годин, його обливали холодною водою, одягали мішок на голову, йому погрожували військовими собаками, і він змушений носити 19-літрові відра з водою, щоб роз'ятрювати рану плеча. Йому не дозволяли користуватися туалетом, його змушували мочитися на себе.[54] Його головним слідчим був Джошуа Клаус. Після смерті під вартою неправомірно звинуваченого Ділавара того ж року Клаус визнав себе винним у насильстві над затриманими з метою вимагати зізнань.

Лист від посольства Канади був надісланий 13 вересня, в якому говориться, що «різні закони Канади та Сполучених Штатів» вимагають особливого ставлення до Хадра через його вік, також він містив прохання не передавати Хадра до Гуантанамо.[61][62]

Відповідно до судових документів, поданих американськими військовими в 2007 році, Хадра знову допитали 17 вересня 2002 року, і він заявив, що він допомагав бойовикам, оскільки йому сказали, що Сполучені Штати ведуть війну проти ісламу.[63] Коли його запитали, чи знав він про винагороду в 1500 доларів, яка пропонується за кожного американського солдата, убитого в Афганістані, він нібито відповів, що чув цю історію, але не знав, хто пропонував винагороду. На питання, які це викликало у нього почуття в той час, американські військові повідомляють, що Хадр сказав: «Я хотів убити багато американців, щоб отримати багато грошей».[63] Захист Хадра охарактеризував ці заяви як «інформацію, яку [уряд] вимусив отримати від нього, коли він був 15- чи 16-річним хлопчиком, який одужував від серйозних ран, нанесених військовими США».[63]

Хадр три місяці одужував у Баграмі. Він ділив камеру з Моаззамом Беггом та десятьма іншими. Він розговорився з охоронцем Демієном Корсетті.[29]

Полонених везуть до Гуантанамо

7 жовтня агент Федерального бюро розслідувань (ФБР) Роберт Фуллер допитав Хадра.[64] Згідно зі звітом Фуллера, він показав Хадру фотокнигу підозрюваних у Аль-Каїді. Хадру знадобилося кілька хвилин, щоб ідентифікувати Махера Арара на одній із фотографій. У звіті також зазначено, що Хадр думав, що бачив Арара в Кабулі, Афганістан, у вересні та жовтні 2001 року.[65]

Наступного дня після допиту (8 жовтня 2002 р.) Арар, який останні 12 днів перебував під вартою в аеропорту Джона Кеннеді, був екстрено доставлений до Сирії.[64][65] Хадр був переведений до Гуантанамо разом з Річардом Белмаром, Джамалом Кіємба та іншими полоненими 28 жовтня 2002 року, хоча канадські офіційні особи не були повідомлені, як було обіцяно.[66]

Утримування в Гуантанамо[ред. | ред. код]

Хадр прибув до Гуантанамо 29 або 30 жовтня 2002 року як ворожий комбатант. На той час його зріст становив 170 см, вага 70 кг.[29] Незважаючи на те, що йому не виповнилося 18 років, його тримали як дорослого в’язня. Офіційні особи вважали його «скарбом для розвідки», оскільки його батька підозрювали в діяльності Аль-Каїди, а Хадр особисто зустрічався з Осамою бен Ладеном. Спочатку Хадр проводив більшу частину свого часу у тюремній лікарні, де спілкувався з мусульманським капеланом Джеймсом Йі, хоча він не звертався за релігійною консультацією.[29]

У лютому 2003 року офіцер канадської розвідки закордонних справ Джим Гулд і офіційний представник Канадської служби безпеки й розвідки (CSIS) допитали Хадра.

За три тижні до канадського візиту американські охоронці позбавляли Хадра сну, переводячи його в нову камеру кожні три години протягом 21 дня, щоб «зробити його більш поступливим і готовим до розмови».[67]

Відео допиту агентами CSIS у лютому 2003 року

Гулд приніс Хадру цінну страву «Біг-Мак» [68], а уряд заявив, що візит мав на меті «перевірити благополуччя Хадра». Пізніше його адвокати подали заяву та отримали судову заборону від судді Конрада фон Фінкенштайна з Федерального суду Канади, щоб запобігти CSIS допитувати їх клієнта в майбутньому.[69]

Наступного місяця у брифінгу Міністерства закордонних справ підсумували висновки Гулда, заявивши, що Хадр був «цілковито пропащим молодим чоловіком. Усі ті особи, які займали владні посади над ним, зловживали ним та його довірою у власних цілях».[29] Протестуючи проти того, що Міністерству міжнародних справ Канади і CSIS було дозволено допитувати Хадра, але не Канадській королівскій кінній поліції, суперінтендант Майк Кабана залишив свою посаду в Project O Canada.[70]

Адвокати Хадра стверджують, що його слідчі «тягали [його] туди-сюди в суміші його сечі та соснової олії» і не надавали змінного одягу протягом двох днів у березні 2003 року.[71] Наприкінці березня 2003 року Омару підвищили рівень безпеки до «четвертого» й перевели в одиночну камеру в без вікон на квітень.[30] У 2003 році Хадр почав вести молитовні групи серед затриманих.[68]

Через рік після того, як він зізнався Моаззаму Беггу, британському громадянину, який тоді був ув’язненим, що його старший брат Абдурахман Хадр працює на американців[29], Омару дозволили провести коротку розмову з Абдурахманом. Він також перебував під вартою в Гуантанамо і стверджував, що в той час працював на ЦРУ як інформатор. Його брата тримали на відстані 15 м в окремому корпусі. Обидва перегукувалися арабською, і Омар сказав своєму старшому братові не визнавати стосунків їхньої родини з Аль-Каїдою, і вказав, що він втрачає ліве око. Під час перебування у в'язниці молодший Хадр вивчив Коран напам’ять, згідно з листом до матері.[72]

У березні 2004 року офіцер канадської розвідки Джим Гулд повернувся до Гуантанамо, виявивши, що Хадр не хоче співпрацювати. Управління закордонних справ заявило, що Хадр намагався бути «крутим хлопцем» і справити враження на своїх співкамерників. Його адвокат Мунір Ахмад сказав, що Хадр спочатку думав, що Гулд «нарешті прийшов йому допомогти» у 2003 році, але до 2004 року зрозумів, що канадський уряд його допитує, а не допомагає.[68] Загалом між 2003 і 2004 роками канадці допитували Хадра шість разів і наказали ідентифікувати фотографії канадців, які, ймовірно, мали зв’язки з тероризмом. Коли він сказав канадцям, що американці тортурами змушували його дати неправдиві зізнання, канадська влада заявила, що він брехун. Пізніше Хадр згадував, що «намагався співпрацювати, щоб мене повернули до Канади».[73]

У серпні адвокати Рік Вілсон і Мунір Ахмад подали «екстрене клопотання» з проханням оприлюднити медичні записи Хадра. Отримавши відмову, вони отримали заяву від командира військово-морського госпіталю Гуантанамо доктора Джона С. Едмондсона про те, що Хадр «здоровий», і двосторінкову «Оцінку медичних послуг».

У листопаді 2004 року після зустрічі зі своїми адвокатами Хадра протягом чотирьох днів допитували про те, що він обговорював зі своїми адвокатами. Він сказав, що в цей час слідчі застосовували «надзвичайну фізичну силу» і не дозволяли йому читати щоденні молитви.[74]

Під час цього візиту адвокати провели психологічний опитувальник, відомий як «мініпсихічний огляд», який вони пізніше передали доктору Еріку В. Трупіну, експерту з психології розвитку неповнолітніх у місцях позбавлення волі. Трупін постановив, що Хадр страждав від «марення та галюцинацій, суїцидальної поведінки та сильної параної», і що жорстоке поводження з ним зробило його «особливо сприйнятливим до психічного примусу», а також він мав помірний або високий ризик вчинення самогубства.[30] Їхні зусилля отримати дозвіл США на незалежне медичне обстеження їх клієнта не увінчалися успіхом до середини 2006 року.[75]

19 березня 2005 року офіційні особи канадського уряду почали серію регулярних візитів до Хадра, щоб спостерігати за його поведінкою. Його утримували в таборі V, ізоляторі суворого режиму, і вони мали повідомлення, що він кидав сечу в охоронців і відмовлявся їсти.[76] Того року його старша сестра Зейнаб повернулася до Канади з Пакистану, щоб працювати над покращенням лікування Омара та його брата Абдулли.

У квітні 2005 року адвокати Хадра дали йому ще один письмовий психіатричний тест, який вони передали для інтерпретації доктору Дерілу Метьюзу, судовому психологу, якого два роки тому Пентагон запросив до Гуантанамо. Метьюз дійшов висновку, що Хадр відповідає «повним критеріям для діагностики посттравматичного стресового розладу»(ПТСР).

У травні 2005 року Хадр оголосив, що більше не буде співпрацювати з жодним з американських адвокатів у своїй справі. Його канадські адвокати переконали його, що він повинен залишити підполковника Вільяма К. Кьюблера через правила трибуналу, які вимагали військового адвоката бути частиною захисту. Через три місяці канадський суд підтвердив федеральну заборону на будь-які подальші допити Хадра Канадською службою безпеки й розвідки.[77][78]

У липні 2005 року Хадр брав участь у широкомасштабному голодному протесті 200 затриманих, які п'ятнадцять днів не їли.[79] Його двічі доставляли в госпіталь і примусово годували. За його словами, 9 липня військові поліцейські неодноразово били його ногами та нападали після того, як він втратив свідомість від слабкості.

20 липня 2005 року ув'язнений Гуантанамо Омар Дегайес написав у своєму щоденнику: «Омар Хадр дуже хворий у нашому кварталі. Він рве кров’ю. Вони дали йому цирум [сироватку], коли знайшли його на підлозі в камері». Цей уривок опубліковано в The Independent.

Канадські демонстранти вимагають репатріації Хадра.

У 2006 році армія США почала розслідування звинувачень у жорстокому поводженні з Хадром під час його утримання в Баграмі.[80] У липні його повернули до ізолятора табору V після того, як він висловив недовіру своїм військовим адвокатам і назвав охоронців «ідіотами».[76]

6 березня 2006 року він зустрівся з Клайвом Стаффордом Смітом, юридичним директором британської організації Reprieve, який представляв інтереси багатьох затриманих. Вони зустрілися в зоні відвідування табору V. Хадр сказав Сміту, що він втратив свідомість від вибуху американської гранати, і не пам’ятає, щоб коли-небудь кидав гранати, поки навколо нього точилася перестрілка.[81]

У березні 2007 року Хадру вперше дозволили поговорити зі своєю матір'ю по телефону, майже через п'ять років після його захоплення.[82] Йому дозволили ще один телефонний дзвінок родині, але з червня 2007 року по квітень 2008 року він не спілкувався.[56] У той час його помістили в табір VI, секцію з найсуворішими умовами, з, за словами США, «дисциплінарних причин». Канадські чиновники стверджували, що це було несправедливо, оскільки поведінка Хадра значною мірою залежала від того, в якому таборі його тримали. США повернули його до табору IV.[76]

9 квітня 2008 року була вилучена коробка з документами Хадра, включно з привілейованим листуванням з його адвокатами; юридичні документи були повернуті через кілька днів.

Лейтенант-командер Кюблер провів психологічну оцінку через Кейт Портерфілд, яка тричі відвідувала Хадра в листопаді 2008 року. За словами Кюблера, Портерфілд повідомила, що їй важко встановити довіру з Хадром через «значну психологічну травму».[83]

Судові процеси[ред. | ред. код]

Трибунал з перегляду статусу учасника бойових дій[ред. | ред. код]

Трейлер, де проходили трибунали з перегляду статусу комбатанта.

У червні 2004 року Верховний суд Сполучених Штатів ухвалив рішення у справі Хамді проти Рамсфельда, що затримані мають право на обмежені права на належну судову процедуру. Як наслідок, Міністерство оборони заснувало «Трибунали з перегляду статусу учасників бойових дій».[84]

31 серпня 2004 року для Трибуналу з перегляду статусу учасника бойових дій Хадра було підготовлено меморандум «Стислий виклад доказів». У резюме стверджувалося, що він зізнався, що кинув гранату, яка вбила американського солдата, відвідував тренувальний табір Аль-Каїди в Кабулі та працював перекладачем для Аль-Каїди, щоб координувати місії з встановлення наземних мін. Крім того, його звинуватили в допомозі в установці наземних мін між Хостом і Гардезом, а також у відвідуванні аеропорту поблизу Хоста для збору інформації про рух американських конвоїв.[85]

Трибунал над ним було скликано 7 вересня, коли колегія № 5 розглядала його статус у таборі. Трибунал дійшов висновку, що Хадр був «ворожим комбатантом», і 17 вересня було опубліковано односторінкове резюме висновків.[86]

O.К проти Джорджа Буша[ред. | ред. код]

Після рішення Верховного суду США у справі Расул проти Буша (2004), який встановив, що затримані мають право habeas corpus для оскаржувення свого затримання, бабуся Хадра по материнській лінії Фатма ель-Самна, виступаючи як заступниця, подала цивільний позов проти Сполучених Штатів від імені Хадра 2 липня 2004 року, щоб оскаржити його затримання.[87]

Позов мав назву O.K. проти Джорджа Буша, оскільки Хадр був ще неповнолітнім на момент подання.[88] 21 вересня 2004 року понад шістдесят клопотань Habeas, поданих в'язнями Гуантанамо, були передані в один позов до старшого судді Джойс Хенс Грін для узгодження. Остання проблема у позові полягала у передачі медичної документації Хадра його адвокатам і отримання незалежної медичної експертизи його здоров’я під час ув’язнення. Це питання залишилося на розгляді судді Джона Д. Бейтса.[88] 26 жовтня Бейтс відхилив клопотання, заявивши, що «проти позивача не було висунуто жодних звинувачень, і, відповідно, немає жодних причин проводити будь-яке розслідування розумової компетентності позивача».[88] 4 серпня 2008 року чиновники Департаменту юстиції відповіли на клопотання про те, що Хадр не повинен постати перед судом, оскільки він був дитиною-солдатом.[89]

Перший трибунал[ред. | ред. код]

Первісні військові комісії були скликані на невикористаному терміналі аеродрому.

У 2005 році Сполучені Штати оголосили, що збирають необхідну структуру для утримання нещодавно створених військових комісій Гуантанамо. Вважаючи, що справа Хадра є однією з «найлегших» справ для доказування, Сполучені Штати обрали його одним із десяти затриманих, яким буде висунуто звинувачення за цією новою системою.[90]

Головний прокурор Фред Борч подав внутрішні скарги (про які публічно говорилося в 2006 році), поки тривали судові оскарження процесу.[91][92][93] Його замінив Роберт Л. Сванн[94], якого у вересні 2005 року змінив полковник. Морріс Девіс. 

7 листопада 2005 року Хадра офіційно звинуватили у вбивстві як незаконного комбатанта, замаху на вбивство незаконним комбатантом, пособництві ворогу та змові з Осамою бен Ладеном, Айманом аль-Завагірі, Саїдом аль-Масрі, Мухаммадом Атефом, Саїфом аль-Аделем, Ахмедом Хадром "та іншими членами організації Аль-Каїда".[95] Уряд Сполучених Штатів неофіційно заявив, що не буде вимагати смертної кари для Хадра.[96]

1 грудня 2005 року було призначено офіцерів до спеціальної комісії Хадра. Капітан Джон Мерріам був призначений офіційним захисником Хадра, але погодився з адвокатом Муніром Ахмадом, що йому не вистачало досвіду судового розгляду як адвоката захисту, і обидва попросили його замінити.[97] Підполковник Колбі Вокі був названий заміною Мерріама. 

11 січня 2006 року Хадр з'явився на своєму попередньому слуханні у футболці Roots Canada, що призвело до того, що суддя Роберт Честер зобов'язав його носити більш відповідний одяг у майбутньому. Наступного дня він одягнув блакитну картату сорочку.[98] Честер наполягав на тому, щоб сторони обвинувачення та захисту припинили називати Хадра «Омаром» і замість цього використовували «містер Хадр», щоб позначити серйозний характер висунутих йому звинувачень.[98] Адвокат захисту Вокі, адвокат морської піхоти, пішов у відставку після того, як на нього було накладено дисциплінарне стягнення за те, що він назвав трибунали «обманом», що викликало у нього відчуття «огиди».[99]

30 березня Хадра та інших дев'ятьох затриманих, яким висунули звинувачення, перевели в одиночні камери. Через шість днів Хадр написав до суду записку: «Вибачте, пане суддя, ... Мене карають за те, що я скористався своїм правом і співпрацював з цією військовою комісією. Тому я кажу з моєю повагою до вас і всіх інших тут, що я бойкотуватиму ці процедури, доки зі мною не поводитимуться по-людськи та чесно».

Комісії були виключені як неконституційні 29 червня 2006 року рішенням Верховного суду США у справі Гамдан проти Рамсфельда , яке засвідчило, що «військова комісія, про яку йдеться, не має повноважень діяти, оскільки її структура та процедури порушують як Єдиний кодекс військової юстиції США, так і чотири Женевські конвенції, підписані в 1949 році».[100]

Девіс пішов у відставку з посади прокурора Гуантанамо 6 жовтня 2007 року, через кілька годин після того, як Вільям Гейнс був призначений його старшим офіцером. Девіс заявив, що це сталося через те, що Гейнс підтримував використання симуляції втоплення як тактики допиту.[101] Начальство наказало Девісу припинити критику.

Другий трибунал[ред. | ред. код]

Інтер’єр зали суду, де проходили засідання другого трибуналу.

Після того, як у жовтні 2006 року було підписано Закон про військові комісії 2006 року (MCA), 2 лютого 2007 року проти Хадра були висунуті нові звинувачення. Його звинуватили у вбивстві з порушенням законів війни, замаху на вбивство з порушенням законів війни, змові, наданні матеріальної підтримки тероризму та шпигунстві.[32] Однак ці звинувачення не існували в законі до прийняття MCA, коли були вчинені передбачувані злочини, і які не визнаються військовими злочинами в міжнародному праві.[13][14][17][15][16] Канадському адвокату Деннісу Едні було заборонено з'являтися на судовому засіданні в жовтні після того, як він розкритикував зусилля Кюблера, заявивши, що військовий адвокат зосередив свою енергію на лобіюванні в канадській владі репатріації Хадра ціною підготовки до справжнього суду.[102][103]

Хадр звернувся до Верховного суду США з проханням переглянути законність військової комісії та його затримання, але це прохання було відхилено у квітні 2007 року.

1 червня Едні заявив, що не буде домагатися будь-якої угоди про визнання провини для Хадра, яка, ймовірно, призведе до відбування 30 років ув'язнення.[104] Пітер Браунбек відхилив звинувачення через три дні, заявивши, що Хадр раніше був класифікований як «ворожий комбатант» його трибуналом із перегляду статусу комбатантів у 2004 році, тоді як Закон про військові комісії надав йому юрисдикцію лише щодо « незаконних ворожих комбатантів».[105][106]

9 вересня 2007 року звинувачення проти Хадра були відновлені після того, як суд Військової комісії скасував відхилення звинувачення Браунбеком, заявивши, що трибунал може самостійно визначити законність статусу затриманого.[107]

9 жовтня Джеффрі Грохарінг стверджував, що обвинувачення не повинно вимагати встановлювати своїх свідків, заявивши, що Хадр «безперечно здатний помститися» свідкам, якщо йому буде надано право зустрітися зі своїми обвинувачами. Браунбек постановив, що, хоча адвокати захисту мали право знати особи свідків, цю інформацію не можна було передати самому Хадру.[108]

У листопаді, коли прокуратура «відчайдушно» намагалася представити 27-хвилинне відео, знайдене в уламках, невідоме джерело злило запис у ЗМІ та показало його на телешоу 60 хвилин. Чотири місяці потому Кюблер заявив, що після розмов із продюсерами шоу він вважає, що відео було оприлюднено офісом віце-президента Діка Чейні.

Організація Об'єднаних Націй звернулася з проханням дозволити Радхіці Кумарасвамі, спеціальному представнику у справах дітей у збройних конфліктах, спостерігати за трибуналом, але прохання було відхилено.

У січні сторона захисту висунула три окремі клопотання про припинення судового розгляду, стверджуючи, що він порушує конституційну заборону на судові позови, що комісія не має юрисдикції, оскільки Хадр був неповнолітнім, коли стався інцидент, і що відсутня компетенція з предмету справи. Через шістнадцять днів після слухання 4 лютого щодо клопотань Браунбек відхилив першу вимогу. Він відхилив другий позов у квітні[109], але відклав рішення щодо третього.[110][111][112]

У лютому також було випадково оприлюднено п’ятисторінковий звіт очевидця «OC-1» для журналістів, який показав, що Хадр не був єдиним вижив у комплексі, як стверджувалося раніше, і що ніхто не бачив, як він кинув гранату. Офіційні особи наполягали на тому, щоб усі репортери мали повернути свої копії документа, інакше їм загрожує вигнання зі слухань, але після 90-хвилинного протистояння між репортерами та військовими було погоджено, що вони можуть залишити свої копії звіту, але повинні були вилучити з нього три прізвища.[112][113]

У Гуантанамо було побудовано нове наметове містечко для проведення другого трибуналу.

У березні Кюблер наполягав, щоб «підполковник В.» спочатку написав у своєму звіті наступного дня після перестрілки, що «людина, яка кинула гранату, яка вбила сержанта 1-й класу Крістофер Дж. Шпеєра, також загинула під час перестрілки», маючи на увазі, що гранату справді кинули вцілілі моджахеди, а не Хадр. Звіт було переписано через кілька місяців, щоб сказати, що гранатометник був «задіяний у битві», а не «вбитий», змінивши формулювання, яке виправдовувало Хадра.[114] У відповідь Браунбек наказав, щоб командир був доступний для допиту адвокатом захисту не пізніше 4 квітня і відклав заплановану дату 5 травня для початку судового розгляду справи про вбивство, а прокурор Грохарінг закликав Браунбека розпочати судовий процес якомога швидше, наголошуючи на «потребі справедливості» для вдови Шпеєра.

8 травня 2008 року Браунбек погрожував призупинити слухання у військовій справі, якщо прокурори не нададуть захисту низку документів, включаючи список членів Аль-Каїди, документи про стосунки між Аль-Каїдою та лівійською ісламською бойовою групою Абу Лайта аль-Лібі, копії записів з Системи управління інформацією про затриманих, пов’язаних з лікуванням Хадра в Гуантанамо, документи про використання дітей Аль-Каїдою, записи слідчих допитів свідків, подробиці про бойовиків, які загинули під час перестрілки 2002 року, та інші.[115][116] Прокурори дійсно погодилися передати відеозапис, на якому зображено співробітника канадської розвідки Джима Гулда та агентів Канадської служби безпеки й розвідки (CSIS), які допитували Хадра в лютому 2003 року, але сказали, що вони «змінять запис», щоб приховати особи тих, хто допитував.[115] Після «постанови Браунбека проти уряду» Пентагон оголосив про його усунення від процесу на користь Патріка Перріша, що призвело до того, що критики висвітлили те, що, на їхню думку, було «додатковим доказом нелегітимності» трибуналу, а офіційні пояснення про співпадіння в часі були «непереконливими».[117] Перріш, відомий як «Rocket Docket» за його схильність пришвидшувати судові процеси, негайно призначив дату суду на 8 жовтня 2008 року.[33]

4 вересня Перріш заборонив бригадному генералу Томасу В. Хартманну брати участь у Трибуналі через його «неправомірний керівний вплив». Це був третій подібний судовий процес, який Хартманн намагався сфальсифікувати.[118] 22 жовтня 2008 року стало відомо, що обвинувачення передало команді захисту неповну версію медичних записів Хадра п'ятьма місяцями тому, і Перріш дозволив відстрочку, посилаючись на «наслідки» рішення для обвинувачення.[119] У грудні прокуратура оголосила, що відкликає свого свідка, який мав свідчити, що Хадр зізнався у злочинах у грудні 2004 року під час допиту; нібито для того, щоб «приховати» образливі методи, використані для того, щоб змусити Хадра зізнатися.[120]

Постанова Верховного суду Канади щодо розголошення[ред. | ред. код]

Відео допиту Хадра з прихованними обличчями слідчих.

Адвокати Хадра стверджували, що канадський уряд діяв незаконно, відправивши своїх адвокатів і агентів CSIS до Гуантанамо для допиту Хадра та передавши свої висновки прокурорам Трибуналу, щоб допомогти засудити Хадра, і що оприлюднення документів може допомогти довести невинність Хадра.[61] У 2007 році Федеральний апеляційний суд зобов’язав уряд Канади передати документи, пов’язані з часом перебування Хадра в полоні, оскільки суддя Річард Мослі заявив, що Канада порушила міжнародне право.[67] Уряд звернувся до Верховного суду Канади в 2008 році, стверджуючи, що Хадр просто «рибалить» інформацію і що розголошення їхніх записів, які включали початковий звіт про перестрілку, який відрізняється від усіх раніше бачених звітів, може поставити під загрозу національну безпеку.[121] Критики стверджували, що відмова оприлюднити секретні документи була спричинена «прикрощами», які вони призвели для уряду.[121][122]

23 травня 2008 року Верховний суд Канади одноголосно постановив, що уряд діяв незаконно, порушуючи розділ сьомий Хартії прав і свобод, і наказав оприлюднити відеозаписи допиту.[123]

Канадський документальний фільм «Тобі не сподобається правда: Чотири дні у Гуантанамо» (англ. You Don't Like the Truth: Four Days Inside Guantanamo) (2010) був знятий на основі кадрів допитів Хадра канадською розвідкою, коли він утримувався в Гуантанамо.[124]

Визнання провини[ред. | ред. код]

7 липня 2010 року, менш ніж за тиждень до початку попередніх слухань у судовому процесі у військовій комісії, Хадр звільнив всю свою команду адвокатів і оголосив, що сам буде захищати себе в суді. Пізніше того ж місяця Хадр прийняв підполковника Джона С. Джексона як головного адвоката захисту.

25 жовтня 2010 року Хадр визнав себе винним у вбивстві Шпеєра з порушенням законів війни, у спробі вбивства з порушенням законів війни, у змові, у двох обвинуваченнях у наданні матеріальної підтримки тероризму та шпигунстві.[125][126] Згідно з угодою про визнання вини, Хадр мав витримати щонайменше ще один рік у Гуантанамо, перш ніж буде переданий у канадське ув'язнення. Канадська влада заперечила будь-яку угоду щодо репатріації Хадра.[18][127][128]

29 жовтня 2010 року, після виступу, Хадр вибачився перед вдовою Шпеєра, заявивши: «Мені дуже шкода за біль, який я завдав вашій родині. Я хотів би зробити щось, щоб зняти цей біль», і далі заявив, що його вісім років у в’язниці навчили його «краси життя».[129]

Реакція ООН на суд над Хадром[ред. | ред. код]

Ентоні Лейк, виконавчий директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) і колишній радник США з питань національної безпеки, у 2010 році висловив опозицію проти плану судового переслідування Хадра трибуналом. Він сказав,

Будь-хто, кого переслідують за злочини, які, за передбаченнями, вони вчинили, будучи дитиною, повинен бути розглянутий згідно з міжнародними стандартами ювенальної юстиції, які передбачають особливий захист. Омар Хадр не повинен бути суджений трибуналом, який не має необхідного обладнання та зобов'язань забезпечувати такий захист та відповідати цим стандартам.[130]

Радхіка Кумарасвамі, спеціальний представник Генерального секретаря ООН з питань дітей та збройних конфліктів, написала в заяві 2010 року, що запропонований судовий процес порушує міжнародні правові норми і «може поставити під загрозу статус дітей-солдатів у всьому світі».[19] «З часів Другої світової війни жодна дитина не була притягнута до відповідальності за військовий злочин», — сказала Кумарасвамі в заяві, поширеній ООН напередодні суду над Хадром у Гуантанамо.[19]

Визнання вироку завершеним[ред. | ред. код]

25 березня 2019 року Мері Моро, головний суддя Суду Королівської лави Альберти, постановила, що Хадр «відбув період громадського нагляду, який, по суті, є частиною умовного нагляду його покарання». The Edmonton Journal пояснив, що рішення Моро не означає, що вона змінює його вирок, який буде заборонено Законом про міжнародну передачу злочинців (ITOA) 2004 року та угодою про обмін полоненими між США та Канадою 1978 року. Натомість вона дійшла висновку, що умови його звільнення під заставу були дуже схожі на ті, які були б накладені на нього, якби він отримав умовно-дострокове звільнення.

Оскільки попередній суд уже визначив, що Хадр підпадає під дію канадського Закону про кримінальне правосуддя щодо неповнолітніх, її рішення не підлягало перегляду.

Репатріація[ред. | ред. код]

Позиція уряду Канади[ред. | ред. код]

Дитина на демонстрації 2008 року з вимогою репатріації Хадра

У 2008 році представники МЗС кілька разів відвідували Хадра. Карім Амеган і Суніта Міллінгтон повідомили, що Хадра «можна врятувати», якщо йому дозволять повернутися в канадське суспільство, але утримування у в'язниці може радикалізувати його. Станом на січень 2009 року 64% канадців підтримали репатріацію Хадра до Канади проти 41% у червні 2007 року. 

Розкриття документів Wikileaks Cablegate в 2010 році показали, що канадський уряд вирішив не вимагати репатріації Хадра, рішення, яке підтримали США. Це зробило "політично неможливим" для країни прийняти опіку над колишніми уйгурськими ув'язненими, яких США не могли повернути в Китай.[131] Документи Wikileaks свідчили про великий інтерес США до реакції Канади на справу Хадра. Джим Джадд, директор розвідувального агентства Канади, висловив свою думку, що публікація відеозапису допиту Хадра в Гуантанамо канадськими посадовими особами, на якому він плаче, призведе до "спонтанного антиамериканізму" та "вибухів морального обурення, що є канадською спеціалізацією".[131]

Рішення Верховного суду Канади про репатріацію[ред. | ред. код]

У квітні 2009 року Федеральний суд Канади знову постановив, що права Хадра згідно з Хартією прав і свобод були порушені. Він дійшов висновку, що Канада має «обов’язок захищати» Хадра, і наказав канадському уряду вимагати, щоб США повернули його до Канади якомога швидше. У серпні 2009 року Федеральний апеляційний суд підтримав це рішення рішенням 2–1.[132] Нарешті, у січні 2010 року Верховний суд Канади одностайним рішенням 9 проти 0 постановив, що участь канадських офіційних осіб у допитах Хадра в Гуантанамо явно порушує його права згідно з Хартією. У своєму рішенні Верховний суд посилався на відмову в законних правах Хадра, а також на використання методів позбавлення сну, щоб ослабити його для допиту.

Однак Верховний суд не наказав уряду домагатися повернення Хадра до Канади. Він залишив уряду визначати, як виконувати свій обов’язок вести закордонні справи, одночасно дотримуючись свого зобов’язання поважати конституційні права Хадра.[21][22]

Підготовка до репатріації[ред. | ред. код]

Угода про визнання провини, укладена Хадром у жовтні 2010 року, дозволила йому повернутися до Канади після ще одного року перебування під вартою в США.

У липні 2012 року колишній канадський сенатор Ромео Даллер подав петицію з проханням до міністра громадської безпеки Віка Тувза виконати угоду про визнання провини, укладену Хадром у 2010 році, коли його звільнили під варту в Канаді. Петицію підписали 35 тисяч громадян.[133]

30 листопада 2015 року були оприлюднені електронні листи Державного департаменту з особистої електронної пошти Гілларі Клінтон, які показали, як Клінтон та її співробітники співпрацювали з міністром закордонних справ Канади Джоном Бердом, щоб добитися повернення Хадра до Канади.[134]

Повернення до Канади[ред. | ред. код]

29 вересня 2012 року Хадр був переведений під варту в Канаді для відбування решти терміну покарання.[135] Після прибуття його утримували у в'язниці суворого режиму Millhaven Institution поблизу Бата, Кінгстон, Онтаріо.[136] Згідно з канадським законодавством, він мав право на умовно-дострокове звільнення в середині 2013 року.[137] Через засудження за вбивство Хадра вимагали тримати під вартою в умовах максимальної безпеки.[138]

13 серпня 2013 року адвокати Хадра, Денніс Едні та Натан Вітлінг, подали заяву, в якій стверджували, що відповідно до Закону Канади про міжнародну передачу правопорушників було незаконно тримати Хадра в установі для дорослих, оскільки восьмирічне ув'язнення, яке він отримав від Військова комісія США може бути витлумачена лише як вирок неповнолітньому, і його слід утримувати у провінційній в'язниці, а не у федеральній.[139] Міністр громадської безпеки Стівен Блейні заявив: «Омар Хадр визнав себе винним у дуже серйозних злочинах, включаючи вбивство американського військового медика сержанта Крістофера Шпеєра. Уряд Канади буде рішуче захищатися від будь-яких спроб суду пом’якшити його покарання за ці злочини».[140] 13 грудня 2013 року журнал Edmonton Journal повідомив, що Келлі Гартл, наглядачка колонії суворого режиму в Едмонтоні, перекласифікувала Хадра як ув'язненого середнього рівня безпеки[141], а 11 лютого 2014 року Хадра перевели в колонію середнього рівня безпеки.[142]

У квітні 2015 року The Canadian Press повідомила, що Хадра перекласифікували як ув'язненого з мінімальним рівнем безпеки.[143]

Звільнення[ред. | ред. код]

7 травня 2015 року Хадра було звільнено під заставу з дотриманням суворих умов, включаючи проживання зі своїм адвокатом Едні та під його наглядом. Після свого звільнення, у першому публічному інтерв’ю, яке Хадру дозволили уряди США чи Канади, він благав громадськість «дати [йому] шанс», щоб «довести їм, що [він] більше, ніж те, що вони думали про мене, ... що [він] хороша людина»,[144][145] кажучи, що він не та людина, яку зображує влада. 8 травня 2015 року прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер заявив, що не вибачається щодо зусиль його уряду, щоб утримати Омара Хадра у в'язниці.

Через тиждень після його звільнення Верховний суд Канади оприлюднив чергове рішення щодо його ув'язнення. 14 травня 2015 року Верховний суд Канади відхилив позицію федерального уряду, постановивши, що Хадр був явно засуджений військовим трибуналом США як неповнолітній. Якщо він програє апеляцію на обвинувальний вирок США, який розглядається в рамках окремої справи, він відбуватиме решту терміну в провінційній установі, а не у федеральній пенітенціарній установі.[146][147]

18 лютого 2016 року новообраний ліберальний федеральний уряд відхилив апеляцію, розпочату попереднім федеральним урядом консерваторів, який намагався скасувати його звільнення під заставу.[4]

Станом на квітень 2016 року Хадр був заручений з Муною Абугуш, правозахисницею з Едмонтона, яка допомогла розпочати міжнародну кампанію за його звільнення та листувалася з ним, коли той був у в’язниці.[148]

13 грудня 2018 року Омар Хадр повернувся в суд Едмонтона, щоб попросити змінити умови звільнення під заставу, а 21 грудня 2018 року суддя Едмонтона відмовив у пом’якшенні умов звільнення під заставу для Хадра, тобто він не зможе отримати канадський паспорт для подорожі до Саудівської Аравії, і йому не дозволять спілкуватися зі своєю сестрою без нагляду.[149]

25 березня 2019 року суддя Альберти постановив, що термін його покарання закінчився, і Хадр став вільною людиною. Він міг подати заяву на отримання паспорта, і він не мав жодних обмежень щодо того, з ким він може зустрічатися.

Цивільні позови[ред. | ред. код]

Позов Морріса та Шпеєра проти Ахмеда Хадра[ред. | ред. код]

Лейн Морріс і Табіта Шпеєр, вдова Крістофера Шпеєра, представлені Дональдом Віндером, подали цивільний позов проти спадщини Ахмеда Хадра, стверджуючи, що нездатність батька контролювати свого сина призвела до втрати життя Шпеєра та правого ока Морріса. Оскільки законодавство Сполучених Штатів не дозволяє подавати цивільні позови проти «воєнних дій», Шпеєр і Морріс спиралися на аргумент, що кидання Хадром гранати було актом тероризму, а не війни. У лютому 2006 року суддя окружного суду Юти Пол Кассел призначив позивачам компенсацію 102,6 млн доларів, приблизно 94 млн доларів Шпеєру та 8 млн доларів Моррісу. Він сказав, що це, ймовірно, перший раз, коли терористичні акти призвели до цивільної відповідальності. Було припущення, що позивачі можуть отримати кошти через Закон США про страхування ризиків тероризму[150], але федеральний уряд США не зв’язаний цивільними рішеннями, і він відмовився розблокувати заморожені активи Хадра.[151]

Позов Омара Хадра проти уряду Канади[ред. | ред. код]

У 2013 році Хадр подав цивільний позов на 20 млн канадських доларів проти уряду Канади, стверджуючи, що він вступив у змову зі США щодо порушення його прав. Він сказав, що підписав угоду про визнання провини, оскільки вважав, що це єдиний спосіб його перевести з Гуантанамо, і стверджував, що не пам'ятає перестрілки, в якій він був поранений.[6][5]

4 липня 2017 року неназване джерело в уряді повідомило, що уряд Канади вибачиться та виплатить Хадру компенсацію в розмірі 10.5 млн канадських доларів.[25] На прес-конференції 7 липня 2017 року генеральний прокурор Джоді Вілсон-Рейболд і міністр громадської безпеки Ральф Гудейл підтвердили угоду та принесли офіційні вибачення від імені уряду.[7] Того дня в інтерв’ю Розмарі Бартон з Power & Politics Хадр сказав, що сподівається, що вибачення трохи відновить його репутацію. Він також сказав, що сподівається, що мирова угода та вибачення не завдадуть болю родині Шпеєр, і сказав, що якщо це станеться, він вибачається за це.[152]

Позов Морріса і Шпеєра проти Омара Хадра[ред. | ред. код]

У 2014 році Лейн Морріс і Табіта Шпеєр подали проти Хадра позов про смерть і травми. У 2015 році суддя штату Юта виніс рішення про виплату їм 134 млн доларів США за замовчуванням, оскільки Хадр не відповів на позов.[153] У 2017 році Морріс і Шпеєр подали заяву про надання судовому рішенню чинності в Канаді, але станом на 4 липня 2017 року її ще не було розглянуто.[154]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. ↑ Jane Sutton (9 серпня 2010). Omar Khadr's Confession Can Be Used at Guantanamo Trial. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 24 липня 2017.
  3. ↑ Facts About the Khadr's Charges. The Globe and Mail. 25 жовтня 2010. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 24 липня 2017.
  4. ↑ а б в Omar Khadr to stay out on bail after federal government drops appeal. Canadian Broadcasting Corporation. Архів оригіналу за 21 лютого 2016. Процитовано 21 лютого 2016.
  5. ↑ а б Omar Khadr explains war-crimes guilty pleas in court filing. CBC News. 13 грудня 2013. Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 19 грудня 2013.
  6. ↑ а б Shephard, Michelle (13 грудня 2013). Omar Khadr: No memory of firefight in Afghanistan. Toronto Star. Toronto. Архів оригіналу за 20 серпня 2017. Процитовано 7 вересня 2017.
  7. ↑ а б Tasker, John Paul (7 липня 2017). Liberal government formally apologizes to Omar Khadr. CBC News. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 7 липня 2017.
  8. ↑ Michelle Shepard (4 лютого 2008). Khadr secret document released by accident. The Star. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 7 вересня 2017.
  9. ↑ Charges (PDF). 24 квітня 2007. Архів (PDF) оригіналу за 9 листопада 2010. Процитовано 15 листопада 2010.
  10. ↑ Omar Ahmed Khadr. Human Rights First. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 12 квітня 2014.
  11. ↑ FAQs about the Military Commissions Act. The Center for Victims of Torture. Архів оригіналу за 22 грудня 2007. Процитовано 17 грудня 2007.
  12. ↑ Savage, Charlie (25 жовтня 2010). Deal Averts Trial of Guantánamo Prisoner, Omar Khadr. The New York Times. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 18 лютого 2017.
  13. ↑ а б Rona, Gabor (May 2008). Legal Issues in the 'War on Terrorism' – Reflecting on the Conversation Between Silja N.U. Voneky and John Bellinger (PDF). German Law Journal. 9 (5): 711—36. doi:10.1017/S2071832200000079. Архів оригіналу (PDF) за 20 квітня 2016. Процитовано 11 липня 2017.
  14. ↑ а б Heller, Kevin John (5 серпня 2008). The Non-Existent War Crime of "Murder in Violation of the Law of War". Opinio Juris. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 11 липня 2017.
  15. ↑ а б Macklin, Audrey (31 жовтня 2008). The Omar Khadr Case: Redefining War Crimes. Human Rights Watch. Архів оригіналу за 1 липня 2016. Процитовано 11 липня 2017.
  16. ↑ а б Shephard, Michelle (3 липня 2017). Khadr to get apology, compensation over $10M as lawsuit settled. The Toronto Star. Архів оригіналу за 10 липня 2017. Процитовано 11 липня 2017.
  17. ↑ а б Ralph, Jason (2 листопада 2010). America rewrites the laws of war for Omar Khadr. The Guardian. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 11 липня 2017.
  18. ↑ а б Diplomatic Notes (PDF). 24 жовтня 2010. Архів (PDF) оригіналу за 1 листопада 2010. Процитовано 13 листопада 2010.
  19. ↑ а б в Isikoff, Michael (10 серпня 2010). Landmark Gitmo trial puts White House in tight spot. NBC NEWS (англ.). Архів оригіналу за 10 січня 2016. Процитовано 23 травня 2015.
  20. ↑ Jane Sutton (1 листопада 2010). Guantanamo Canadian to serve 8 more years in prison. Reuters.
  21. ↑ а б Canada (Prime Minister) v. Khadr, 2010 SCC 3. CanLII. Процитовано 30 грудня 2022.
  22. ↑ а б "Canada (Prime Minister) v.
  23. ↑ Omar Khadr returns to Canada. CBC News. 29 вересня 2012. Архів оригіналу за 6 травня 2015. Процитовано 29 січня 2016.
  24. ↑ Trudeau tells town hall heckler that he, too, is angry about Omar Khadr's $10.5M settlement. National Post. Процитовано 30 грудня 2022.
  25. ↑ а б Gillies, Rob (5 липня 2017). Widow goes after money Canada will give ex-Gitmo prisoner. Associated Press. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 5 липня 2017.
  26. ↑ Omar Khadr's war crimes sentence is finished, Alberta judge rules. CBC News. 25 березня 2019.
  27. ↑ Omar Khadr's legal odyssey, from Guantanamo Bay to Alberta. CBC News. 9 березня 2015. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 10 липня 2017.
  28. ↑ Omar Khadr: A timeline of events. Toronto Sun. QMI. 29 вересня 2012. Архів оригіналу за 30 жовтня 2012. Процитовано 30 вересня 2012.
  29. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Shephard, Michelle (2008). Guantanamo's Child. John Wiley & Sons.
  30. ↑ а б в г д е ж Tietz, Jeff (24 серпня 2006), The Unending Torture of Omar Khadr, Rolling Stone (1007): 60—64, 102—104, архів оригіналу за 3 грудня 2007
  31. ↑ Richard A. Clarke, Statement to the House on Terrorist Financing to the United States Senate Committee on Banking, Housing, and Urban Affairs, October 22, 2003.
  32. ↑ а б Notification of the Swearing of Charges (PDF). United States Department of Defense. Архів (PDF) оригіналу за 17 червня 2007. Процитовано 4 червня 2007.
  33. ↑ а б в г д е ж и к л м н Shephard, Michelle.
  34. ↑ CBS News, "Omar Khadr: The Youngest Terrorist?"
  35. ↑ а б в г д е ж McLeon, Kagan, National Post, "One U.S. soldier was killed and four others injured in a fierce gun battle in a remote village in Afghanistan."
  36. ↑ Baldauf, Scott.
  37. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у OC-1 CITF witness report, March 17, 2004
  38. ↑ Mike Leavitt.
  39. ↑ а б в Bravin, Jess.
  40. ↑ Fayetteville Observer story on firefight [Архівовано 2007-10-17 у Wayback Machine.], August 3, 2002
  41. ↑ а б Drudge, Michael.
  42. ↑ а б Schmitt, Eric.
  43. ↑ а б в Worthington, Andy.
  44. ↑ Note: The translators have been describe in reports as "wounded" or "killed" by the opening fire.
  45. ↑ Struck, Doug.
  46. ↑ а б в Schult, Ann Marie.
  47. ↑ а б Dustoff Newsletter, "Rescue of the Year" [Архівовано 2008-12-03 у Wayback Machine.], Fall-Winter 2002
  48. ↑ 57th Med Wins DUSTOFF laurels. For Combat Rescue in 'Cherry' LZ. Sikorsky Aircraft. Архів оригіналу за 16 жовтня 2006.
  49. ↑ It is not clear if OC-1 was one of the Delta Force soldiers
  50. ↑ CBC, "Did Friendly Fire Kill Medic, Not Khadr?" [Архівовано 2008-04-14 у Wayback Machine.]
  51. ↑ Koring, Paul (22 листопада 2013). Omar Khadr war-crimes appeal in U.S. could face lengthy delay. Globe & Mail. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 19 січня 2015.
  52. ↑ Humphreys, Adrian.
  53. ↑ Widow of dead soldier emotional at Khadr's trial. canoe.com. 12 серпня 2010. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 29 жовтня 2010.
  54. ↑ а б в Affidavit of Omar Ahmed Khadr, February 22, 2008.
  55. ↑ House, Dawn.
  56. ↑ а б Sinnema, Jodie.
  57. ↑ Michael Welner, New English Review Posting,pages 3 and 4 of the Ruling, Ruling attached to Welner: Risk Assessment of Radical Jihadism Emerges With Khadr Jury November 5, 2010 (archived on August 28, 2010)
  58. ↑ Welner: Risk Assessment of Radical Jihadism Emerges With Khadr Jury Ruling. newenglishreview.org. Архів оригіналу за 17 березня 2015.
  59. ↑ RSupression Hearing: Ruling (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2010. Процитовано 16 листопада 2010.
  60. ↑ Los Angeles Times, "The World; Leniency Is Urged for Teen Held by U.S.", September 17, 2002.
  61. ↑ а б Gorham, Beth (17 квітня 2008). Canada asked U.S. not to send Khadr to Guantanamo because of his age. The Canadian Press (англ.). Архів оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 9 листопада 2017.
  62. ↑ Ottawa Sun, "Feds tried to block Khadr's transfer", April 18, 2008.
  63. ↑ а б в Colin Freeze (12 липня 2007). Khadr sought $1,500 bounty, U.S. says. The Globe and Mail. Toronto. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 9 листопада 2017.
  64. ↑ а б Rosenberg, Carol (20 січня 2009). At Guantanamo, a war crimes trial is postponed indefinitely. Miami Herald. Архів оригіналу за 22 вересня 2012. Процитовано 23 вересня 2011.
  65. ↑ а б Khadr couldn't pick out Arar immediately, FBI agent admits. CBC News. 20 січня 2009. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 23 вересня 2011.
  66. ↑ Begg, Moazzam, Enemy Combatant
  67. ↑ а б El Akkad, Omar; Freeze, Colin (9 липня 2008). Canada's secret documents on Khadr's treatment revealed. The Globe and Mail. Toronto. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 10 вересня 2008.
  68. ↑ а б в Michelle Shephard, Toronto Star, "Canadian faces murder charges at a military tribunal", January 8, 2006.
  69. ↑ Federal Court of Canada, Khadr vs.
  70. ↑ Pither, Kerry.
  71. ↑ Canadian teen abused at Guantanamo Bay: report. CBC. 10 липня 2006. Архів оригіналу за 22 квітня 2009.
  72. ↑ Letter to his mother, 18/6/2004
  73. ↑ "'Canadians called me a liar': Khadr" [Архівовано 2012-10-15 у Wayback Machine.], Toronto Star, March 19, 2008.
  74. ↑ Memorandum submitted by Muneer Ahmad and Richard Wilson, for Omar Khadr v.
  75. ↑ Trupin Declaration, at paras. 19, 24.
  76. ↑ а б в Edwards, Steven.
  77. ↑ Office of the Commissioner for Federal Judicial Affairs, "Khadr v. [Архівовано 2011-07-06 у Wayback Machine.]
  78. ↑ CBC, "CSIS defends right to interrogate Khadr", CBC, August 11, 2005
  79. ↑ Freeze, Colin (1 вересня 2005). Guantanamo teen on hunger strike, lawyers say. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 9 листопада 2017.
  80. ↑ Edwards, Steven.
  81. ↑ Smith, Clive.
  82. ↑ Canadian Guantanamo detainee calls home. CBC News. 8 березня 2007. Архів оригіналу за 13 березня 2007.
  83. ↑ Colin Perkel (4 грудня 2008). Mental assessment of 'traumatized' Omar Khadr difficult, lawyer says. Metro News. Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 24 січня 2018.
  84. ↑ Full text of Justice O'Connor's opinion. Free Access to Law Movement. 28 червня 2004. Архів оригіналу за 8 лютого 2007. Процитовано 24 вересня 2007.
  85. ↑ OARDEC (31 серпня 2004). Summary of Evidence for Combatant Status Review Tribunal – Khadr, Omar Ahmed (PDF). United States Department of Defense. с. age 7. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2007.
  86. ↑ McGarrah, James M., Review of Combatant Status Review Tribunal for Detainee ISN 766, September 10, 2004
  87. ↑ Khaled A.F. Odah v. USA: Brief for Respondent Omar Khadr Supporting Petitioners (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 11 березня 2011. Процитовано 31 березня 2010.
  88. ↑ а б в O.K. v.
  89. ↑ RESPONDENT'S OPPOSITION TO PETITIONER'S MOTION FOR STATUS CONFERENCE (PDF). United States Department of Justice. 4 серпня 2008. Архів (PDF) оригіналу за 2 вересня 2008. Процитовано 13 серпня 2008.
  90. ↑ Rana, Abbas.
  91. ↑ Pamela Hess (13 липня 2006). Lawyers criticize Bush trials plan. United Press International. Архів оригіналу за 8 листопада 2007. Процитовано 11 квітня 2007.
  92. ↑ Charles Swift (25 вересня 2006). Testimony of Lt. Commander Charles Swift, Office of Chief Defense Counsel, Office of Military Commissions, Department of Defense. United States Senate Judiciary Committee. Архів оригіналу за 31 липня 2008. Процитовано 23 квітня 2007.
  93. ↑ Military commissions' prosecutors charge: trials rigged against Guantánamo detainees. Wsws.org. 13 січня 2009. Архів оригіналу за 15 вересня 2005. Процитовано 31 березня 2010.
  94. ↑ Kathleen T. Rhem (27 серпня 2004). Many Issues Raised in First Week of Commissions Hearings. American Forces Press Service. Архів оригіналу за 14 квітня 2007. Процитовано 12 квітня 2007.
  95. ↑ U.S.A. v. Omar Ahmed Khadr (PDF). US Department of Defense. 5 листопада 2005. Архів (PDF) оригіналу за 18 березня 2008. Процитовано 17 березня 2008.
  96. ↑ Freeman, Alan; Sallot, Jeff (9 листопада 2005). U.S. won't seek execution of Khadr. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 9 листопада 2017.
  97. ↑ Beth Gorham (10 січня 2006). Prosecutor says teen should be tried by military tribunal. National Post. Архів оригіналу за 11 березня 2007. Процитовано 5 лютого 2007.
  98. ↑ а б Sutton, Jane.
  99. ↑ Zwerdling, Daniel.
  100. ↑ Sergeant Sara Wood (4 червня 2007). Charges Dismissed Against Canadian at Guantanamo. Department of Defense. Архів оригіналу за 16 березня 2008. Процитовано 18 березня 2008.
  101. ↑ Melia, Michael.
  102. ↑ Michelle Shephard (31 жовтня 2007). Khadr's Canadian lawyer barred from hearing. Toronto Star. Архів оригіналу за 2 листопада 2007. Процитовано 10 листопада 2007.
  103. ↑ Khadr trial proceeds despite questions about Gitmo. CTV News. 5 листопада 2007. Архів оригіналу за 7 листопада 2007. Процитовано 10 листопада 2007.
  104. ↑ CTV News, No plea deal for Khadr, Canadian lawyer says, June 1, 2007
  105. ↑ Carol Rosenberg (4 червня 2007). War court tosses case against young captive. Miami Herald.
  106. ↑ Alberts, Sheldon (4 червня 2007). Khadr remains in detention after all charges dropped. National Post. Canwest MediaWorks Publications Inc. Архів оригіналу за 6 червня 2007.
  107. ↑ Josh White (25 вересня 2007). Court Reverses Ruling on Detainees. Washington Post. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 7 вересня 2017.
  108. ↑ Glaberson, William.
  109. ↑ Gorham, Beth.
  110. ↑ Human Rights First, The case of Omar Ahmed Khadr, April 2008
  111. ↑ El Akkad, Omar (4 лютого 2008). Khadr defence to file motion to dismiss. The Globe and Mail. Toronto. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 4 лютого 2008.
  112. ↑ а б Michelle Shephard (4 лютого 2008). Khadr secret document released by accident. Toronto Star. Архів оригіналу за 8 лютого 2008. Процитовано 1 лютого 2008.
  113. ↑ Steven Edwards (4 лютого 2008). Second al-Qaida fighter implicated in Khadr incident, secret document shows. Canwest News Service. Архів оригіналу за 6 листопада 2012. Процитовано 1 лютого 2008.
  114. ↑ Carol J. Williams (14 березня 2008). Pentagon accused of doctoring Guantanamo tribunal evidence. Los Angeles Times.
  115. ↑ а б Muhammed Ally, Sahr.
  116. ↑ Glaberson, William.
  117. ↑ Melia, Michael.
  118. ↑ Carol Rosenberg (4 вересня 2008). Pentagon adviser banned again from Guantanamo case. McClatchy News Service. Архів оригіналу за 3 січня 2013. Процитовано 6 вересня 2008.
  119. ↑ El Akkad, Omar (22 жовтня 2008). Khadr's lawyers argue for trial delay. The Globe and Mail. Toronto. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 23 жовтня 2008.
  120. ↑ Canadian Press, "Defence says witness in Omar Khadr trial withdrawn to 'cover up' abuse", December 7, 2008
  121. ↑ а б CTV News, "SCC reserves decision on Omar Khadr case", CTV, March 26, 2008
  122. ↑ CTV News, "Supreme Court to consider Khadr's treatment claim", CTV, March 20, 2008
  123. ↑ Canada (Justice) v. Khadr, 2008 SCC 28. CanLII. Процитовано 30 грудня 2022.
  124. ↑ Rhéal Séguin (17 жовтня 2010). Khadr interrogation documentary could be aired in court. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 30 жовтня 2010. Процитовано 18 липня 2017.
  125. ↑ USvKhadr Stipulation of Fact (PDF). 25 жовтня 2010. Архів (PDF) оригіналу за 2 жовтня 2011. Процитовано 12 листопада 2010.
  126. ↑ Meserve, Jeanne; CNN Wire Staff (25 жовтня 2010). Youngest Guantanamo detainee pleads guilty. CNN. Архів оригіналу за 26 жовтня 2010. Процитовано 29 жовтня 2010.
  127. ↑ No Khadr return deal in place: Cannon. CBC News. 28 жовтня 2010. Архів оригіналу за 1 листопада 2010. Процитовано 29 жовтня 2010.
  128. ↑ House of Commons Omar Khadr. 1 листопада 2010. Архів оригіналу за 9 листопада 2010. Процитовано 13 листопада 2010.
  129. ↑ Montet, Virginie (29 жовтня 2010). Khadr says sorry to slain soldier's widow. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 31 жовтня 2010. Процитовано 29 жовтня 2010.
  130. ↑ UNICEF head opposed to Khadr trial at Guantanamo. Reuters. 27 травня 2010.
  131. ↑ а б Simon Jeffery; Ben Quinn; Patrick Kingsley; Jason Rodrigues (14 грудня 2010). WikiLeaks cables: You ask, we search. The Guardian. London. Архів оригіналу за 20 вересня 2013. Процитовано 14 грудня 2010.
  132. ↑ "Decision of the Federal Court of Appeal", August 14, 2009, Retrieved January 30, 2010.
  133. ↑ Khadr's rehabilitation undermined by Tories, Dallaire says. CBC News. 1 жовтня 2012. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 1 листопада 2013.
  134. ↑ Hillary Clinton email shows Canadian Foreign Affairs discontent with Stephen Harper. CBC News. 1 грудня 2015. Архів оригіналу за 2 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
  135. ↑ Shephard, Michelle (29 вересня 2012). Omar Khadr repatriated to Canada. Toronto Star. Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 29 вересня 2012.
  136. ↑ Gitmo's youngest and last Western detainee returned to Canada. NBC News. 29 вересня 2012. Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 29 вересня 2012.
  137. ↑ Mehler Paperny, Anna (29 вересня 2012). Omar Khadr in Canadian prison after return from U.S. Guantanamo Bay base. The Globe and Mail. Toronto. Архів оригіналу за 3 жовтня 2012. Процитовано 29 вересня 2012.
  138. ↑ Colin Perkel (14 березня 2013). Ottawa's denial of media access to jailed Omar Khadr branded 'propaganda'. The Canadian Press. Yahoo! News. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 8 травня 2015. The government's refusal to allow the media access to former Guantanamo Bay detainee Omar Khadr is aimed at protecting its portrayal of him as a dangerous terrorist, his lawyer says.
  139. ↑ Omar Khadr held illegally in federal prison, lawyer argues: 8-year sentence called unlawful. CBC News. 13 серпня 2013. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Edney argues that the International Transfer of Offenders Act states that as a youth, Khadr can only be held in a provincial facility, not the Edmonton Institution, the federal prison he was moved to earlier this year.
  140. ↑ Omar Khadr held illegally in federal prison, lawyer argues. CBC.ca. 13 серпня 2013. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 7 травня 2015. Omar Khadr pleaded guilty to very serious crimes, including the murder of American army medic Sgt. Christopher Speer. The government of Canada will vigorously defend against any attempted court action to lessen his punishment for these crimes.
  141. ↑ Sheil Pratt (13 грудня 2013). Khadr reclassified, likely to be transferred to Bowden. Edmonton Journal. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 13 грудня 2013. Edmonton lawyer Dennis Edney, who has represented Khadr for ten years, said the decision by the warden Kelly Hartle at the Edmonton penitentiary to reclassify Khadr from maximum designation reflects a "plethora of evidence" from U.S. authorities and Canada's prison ombudsman that Khadr never was a maximum-security threat.
  142. ↑ Former Guantanamo inmate Omar Khadr transferred to medium security in Alberta. Global Post. 11 лютого 2014. Архів оригіналу за 12 лютого 2014. Bowden Institution is a medium-security prison with a minimum-security annex.
  143. ↑ Colin Perkel (24 квітня 2015). Feds to appeal after Omar Khadr wins bail while he fights war-crimes conviction. Global News. Архів оригіналу за 5 червня 2015. Процитовано 3 червня 2015. The Canadian Press has learned he was reclassified as a minimum-security prisoner from medium in the last few days.
  144. ↑ Blanchfield (8 травня 2015). Peter MacKay praises Omar Khadr for renouncing violence, as Stephen Harper stays mum. Toronto Star. The Canadian Press. Архів оригіналу за 13 червня 2017. Процитовано 7 липня 2017.
  145. ↑ Shephard, Michelle (8 травня 2015). Omar Khadr, Child Prisoner Who Claimed Torture at Gitmo, Freed on Bail in Canada During U.S. Appeal. Democracy Now. Архів оригіналу за 8 липня 2017. Процитовано 7 липня 2017.
  146. ↑ Fine, Sean (14 травня 2015). Supreme Court rules Omar Khadr was sentenced as a juvenile in minutes. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 30 квітня 2017. Процитовано 7 вересня 2017.
  147. ↑ Bowden Institution v. Khadr, 2015 SCC 26. CanLII. Процитовано 30 грудня 2022.
  148. ↑ Ibrahim, Mariam (18 квітня 2016). Omar Khadr marrying Edmonton human-rights activist who helped him gain his freedom. National Post. Postmedia News. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 18 квітня 2016.
  149. ↑ Weber, Bob (21 грудня 2018). Edmonton judge dismisses Omar Khadr's request to ease bail conditions | Globalnews.ca. globalnews.ca (англ.). Архів оригіналу за 22 грудня 2018. Процитовано 22 грудня 2018.
  150. ↑ Dawn House (14 червня 2007). Judge clears way for wounded soldier to collect judgement against terrorist. Salt Lake Tribune. Архів оригіналу за 29 грудня 2007. Процитовано 15 червня 2007.
  151. ↑ House, Dawn.
  152. ↑ Nicol, John (7 липня 2017). Omar Khadr says government apology 'restores a little bit my reputation'. CBC News. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 7 липня 2017.
  153. ↑ U.S. judge awards $134-million in suit against Omar Khadr. The Globe and Mail. 3 липня 2015. Архів оригіналу за 13 липня 2017. Процитовано 8 липня 2017.
  154. ↑ Rob Gillies (4 липня 2017). Widow, injured soldier's court filing seeks money federal government is expected to give Khadr. CBC News. Архів оригіналу за 8 липня 2017. Процитовано 8 липня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Омар Хадр

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Омар_Хадр&oldid=41777643