Палац Правосуддя (Рим)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палац Правосуддя
Palazzo di Giustizia
Палац Правосуддя (Рим)
Палац Правосуддя (Рим)
41.903611° пн. ш. 12.470833° сх. д. / 41.903611° пн. ш. 12.470833° сх. д. / 41.903611; 12.470833Координати: 41.903611° пн. ш. 12.470833° сх. д. / 41.903611° пн. ш. 12.470833° сх. д. / 41.903611; 12.470833
Країна Італія
Місто Рим
Розташування Італія
Тип будівля судуd
Тип будівлі Палац
Стиль Бароко
Архітектор Guglielmo Calderinid
Дата заснування 1888
Будівництво 1888 1911 роки
Адреса piazza Cavourd

Палац Правосуддя. Карта розташування: Італія
Палац Правосуддя
Палац Правосуддя
Палац Правосуддя (Італія)
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Палац правосуддя в Римі (італ.: Palazzo di Giustizia) — резиденція Касаційного суду Італії та Судової Публічної бібліотеки, розташована в районі Праті. Будівля виходить на П'яцца деї Трибуналі, Віа Трібоніано, П'яцца Кавур та Віа Ульпіано. Величезна будівля отримала серед місцевого населення прізвисько Palazzaccio.

Історія[ред. | ред. код]

Палац правосуддя, 2019 рік

Спроектований архітектором з Перуджі Гульєльмо Кальдерині і побудований між 1888 та 1910 роками, Палац правосуддя — одна із найграндіозніших нових будівель Рима, зведених після проголошення міста столицею королівства Італії.[1] Перший камінь у фундамент палацу був закладений 14 березня 1888 року в присутності Джузеппе Дзанарделлі, міністра юстиції та охоронця великої державної печатки, котрий наполягав на розташуванні Палацу в престижному районі Праті.[2]

Алювіальні ґрунти, на яких стоїть палац, потребували масивних бетонних платформ для підтримки фундаменту.[3] Незважаючи на це все ж знадобилися реставраційні роботи по стабілізації фундаменту (1970).[1]

Роботи з фундаментом призвели до археологічних знахідок, зокрема, було знайдено декілька саркофагів. В одному з них був виявлений скелет молодої жінки разом з лялькою зі слонової кістки, що нині зберігається в Antiquarium comunale.[2]

11 січня 1911 року палац був офіційно відкритий у присутності короля Італії Віктора Еммануїла III.

Надзвичайні розміри будівлі, вишукані прикраси і тривалий період будівництва викликали серйозні підозри в корупції.[4] У квітні 1912 року була призначена парламентська комісія для розслідування справи, яка представила свої висновки через рік[5][3]

Опис[ред. | ред. код]

Будівля в стилі пізнього ренесансу та бароко має розміри 170 на 155 метрів і повністю вкрита травертинським вапняком.[1] Головний фасад будинку, що виходить на річку Тибр, увінчано величезною бронзовою квадригою, встановленою 1926 року, роботи скульптора Етторе Ксіменеса з Палермо.[2] 10 великих статуй видатних юристів прикрашають пандуси перед головним фасадом і внутрішнім двором. Верхня частина фасаду, що виходить на П'яцца Кавур, прикрашена бронзовим гербом Савойської династії. У залі Верховного суду (Великий зал або Aula Maxima), розташовується кілька фресок, розпочатих Чезаре Маккарі (1840—1919), паралізованим в 1909 році, коли робота ще не була закінчена. Вона була продовжена до 1918 його колишнім студентом Паріде Паскуччі (1866—1954).[2]

Галерея[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Alberto Manodori Sagredo, ed., La Corte di cassazione : le opere d'arte del palazzo di giustizia di Roma (Rome: Gangemi, 2007; ISBN 978-88-492-1311-9)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Touring Club Italiano, Collana Guida d'Italia, Roma (8th ed., 1993; ISBN 88-365-0508-2), pp. 672—673 (Italian)
  2. а б в г Alberto Tagliaferri, Guide rionali di Roma — Rione XXII Prati (Rome: Fratelli Palombi Editori, 1994) pp. 57-60 (Italian)
  3. а б Armando Ravaglioli, Roma inizio secolo, in the series Roma tascabile (Rome: Newton Compton, 1995; ISBN 88-8183-220-8), p. 26
  4. Guglielmo Calderini, Guglielmo Calderini direttore dei lavori del Palazzo di giustizia in Roma agli illustri magistrati che dovranno giudicarlo (Rome: Casa editrice italiana, 1909)
  5. Commissione parlamentare d'inchiesta sulla spesa per la costruzione del palazzo di giustizia in Roma (Legge 4 aprile 1912, N. 317): Relazione e allegati (Rome: Tipografia del Senato, 1913)