Регулярна армія США

Регулярна армія США Regular Army (United States)
Печатка департаменту Армії США
На службі	з 14 червня 1784 року
Країна	США
Вид	Армія США
Тип	Збройні сили США
Роль	Регулярна армія; кадрова компонента сухопутних військ держави
У складі	Міністерство армії США
Штандарт	чорний, золотий та білий кольори
Марш	«The Army Goes Rolling Along»
Річниці	14 червня 1775
Війни/битви	Війна за незалежність США, Англо-американська війна, Американо-мексиканська війна, Громадянська війна, Іспансько-американська війна, Боксерське повстання, Перша світова війна, Друга світова війна, Корейська війна, Вторгнення США в Домініканську Республіку, Війна у В'єтнамі, Вторгнення США в Гренаду, Вторгнення США в Панаму, Війна в Перській затоці, Війна в Афганістані Війна в Іраку
Знаки розрізнення
Прапор армії
Польовий прапор армії
Логотип армії
Логотип армії (з 2023 року)

Регуля́рна а́рмія США (англ. Regular Army (United States) — основна складова сухопутних військ США, найбільший за чисельністю компонент армії США. Веде свою історія з моменту заснування Континентальної армії США, як найбільш боєготова професійна складова сухопутних військ країни.

Разом з Національною гвардією армії США та Резервом Армії США входить до складу Армії США.

Заснована резолюцією Континентального Конгресу 14 червня 1775 року, як організована військова сила Тринадцяти колоній в боротьбі за незалежність Сполучених Штатів. Згодом Конгрес, у зв'язку із закінченням війни і необхідністю створення власних Збройних сил замість розформованої Континентальної армії, своїм рішенням від 14 червня 1784 року заснував Регулярну армію США. Регулярна армія США формувалася як постійні професійні сухопутні війська країни. Від часів Американської революції й аж до завершення Іспансько-американської війни менш чисельну Регулярну армію США підтримували міліції штатів та добровольчі полки, що формувалися штатами (але в часи війни підпорядковувалися федеральній владі та федеральному командуванню збройних сил країни). Ці добровольчі полки отримали назву «Добровольці Сполучених Штатів» (англ. United States Volunteers — USV) на противагу Регулярній армії США (англ. United States Army — USA). Під час Громадянської війни в США близько 97 відсотків армії Союзу складали саме добровольці Сполучених Штатів.

У сучасній термінології під «Регулярною армією» розуміють штатний компонент дійсної служби Армії США, на відміну від Резерву армії та Національної гвардії армії. Четвертий компонент — Армія Сполучених Штатів (англ. Army of the United States) — перебуває в неактивному стані з моменту скасування призову на військову службу в 1973 році та переходу збройних сил США на повністю добровольчу основу.

Американська військова система сформувалася на основі поєднання професійної загальнонаціональної Континентальної армії, міліцій штатів і добровольчих полків часів Війни за незалежність, а також подібних військових формувань, створених після війни відповідно до Закону про міліцію 1792 року. Ця структура, з незначними змінами, слугувала основою організації Армії США аж до створення сучасної Національної гвардії у 1903 році. Закон про міліцію передбачав залучення добровольців, яких у воєнний час можна було використовувати в будь-якому місці, на відміну від міліцій штатів, діяльність яких обмежувалася територією відповідного штату та короткими термінами. Навіть сучасна професійна Армія США, що доповнюється силами Резерву Армії та Національної гвардії Армії, має схожу організаційну структуру: постійне професійне ядро ​​та додаткові підрозділи, які можуть бути мобілізовані в надзвичайних ситуаціях або під час війни.

Історія

Континентальна армія

Історія армії США бере початок від створення Континентальної армії 14 червня 1775 року, коли Континентальний конгрес санкціонував набір стрільців із Пенсільванії, Меріленду та Вірджинії на річну службу для підсилення ополчення Нової Англії, що тримало в облозі Бостон. Наприкінці 1776 року Конгрес ухвалив рішення про переведення Континентальної армії на службу протягом усього періоду війни. Армія мала складатися з 88 батальйонів, які формували й оснащували окремі штати; офіцерів також призначала влада штатів. На практиці ж призначення офіцерів відбувалося за участі Конгресу, головнокомандувача Джорджа Вашингтона та керівництва штатів. Кількість батальйонів розподілялася між штатами пропорційно до чисельності їхнього населення. Хоча початкова кількість батальйонів була близькою до встановленої норми, станом на 1 січня 1787 року чисельності піхоти Континентальної армії вистачало лише для укомплектування полків, що відповідали п'ятдесяти батальйонам. Під час Війни за незалежність батальйони й полки фактично були тотожними одиницями. До завершення облоги Йорктауна в жовтні 1781 року чисельність піхоти Континентальної армії зросла до 60 батальйонів.

Протягом війни багато підрозділів міліції штатів та окремих добровольчих полків (які зазвичай формувалися лише для виконання завдань на місцевому рівні) протягом коротких періодів часу підтримували Континентальну армію. Хоча підготовка й екіпірування бійців, які служили не на постійній основі або протягом обмеженого часу, а також координація їхніх дій із професійно підготовленими регулярними військами були складним завданням, такий підхід дозволив американцям здобути перемогу без необхідності створення великої чи постійної армії.

На завершальному етапі війни генерал Вашингтон подав до Конгресу свої плани щодо створення постійної армії та організованої міліції. Однак через нездатність Конгресу залучати значні кошти в межах дії Статей Конфедерації, побоювання щодо постійних армій, а також відчуття безпеки від зовнішніх ворогів (завдяки пануванню Королівського флоту на морі) Конгрес розпустив Континентальну армію після набрання чинності Паризьким мирним договором із Великою Британією. Конгрес залишив на службі 80 військовослужбовців для охорони зброї та спорядження у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк) і форті Пітт, а також звернувся до штатів із проханням виділити 700 бійців зі своїх підрозділів міліції для річної служби на прикордонних територіях. Делегати Конституційного конвенту у Філадельфії (1787) визнали необхідність створення більш стабільної військової структури й передбачили існування національних регулярних армії та флоту, а також міліції, що перебувала б під контролем штатів, але водночас підпорядковувалася цивільній владі через парламентський контроль над фінансуванням та президентське керівництво (як головнокомандувача регулярних військ і міліції в разі її залучення до федеральної служби).

3 червня 1784 року — наступного дня після того, як чисельність Континентальної армії було скорочено до 80 осіб, — Конгрес заснував полк, який мав бути сформований із добровольців міліції чотирьох штатів під командуванням офіцерів із того ж середовища. Цей підрозділ — 1-й американський полк — до 1 січня 1792 року очолював Джошуа Гармар із Пенсільванії; згодом полк поступово перетворився на регулярну військову частину (у 1791 році отримав назву 1-го піхотного), а в 1815 році, під час реорганізації армії після війни 1812 року, був перейменований на 3-й піхотний полк. Конгрес США поступово збільшував чисельність збройних сил: із 700 осіб у 1784 році до 5104 осіб у 1793 році.

Легіон США

Збройні сили США усвідомили необхідність створення добре підготовленої постійної армії після поразки Сент-Клера 4 листопада 1791 року, коли сили під командуванням генерала Артура Сент-Клера були майже повністю знищені Північно-Західною конфедерацією поблизу сучасного Форт-Рікавері (штат Огайо). Ці плани, підтримані президентом США Джорджем Вашингтоном та військовим міністром Генрі Ноксом, призвели до створення Легіону Сполучених Штатів. Система командування базувалася на військових працях XVIII століття, що належали Анрі Буке (професійному швейцарському військовому, який служив полковником британської армії) та французькому Головному маршалу Моріцу Саксонському.

У 1792 році Ентоні Вейна, відомого героя Війни за незалежність США, переконали залишити відставку й повернутися на дійсну службу як головнокомандувача Легіону у званні генерал-майора. Легіон, особовий склад якого набирали та формували в Піттсбурзі (штат Пенсільванія), створювався на основі підрозділів 1-го та 2-го полків армії Сент-Клера, що брали участь у битві на річці Вобаш. Ці підрозділи згодом стали Першим та Другим сублегіонами. Третій і Четвертий сублегіони формувалися з новобранців. З червня по листопад 1792 року Легіон дислокувався у форті Лафаєт у Піттсбурзі.

Новий підрозділ проходив підготовку в Легіонвіллі, поблизу сучасного міста Бейден, штат Пенсільванія. Ця база стала першим офіційним центром базової військової підготовки в армії США. Протягом зими 1792—1793 років особовий склад — як досвідчені військові, так і новобранці — опановував військові навички, тактику та дисципліну. Згодом Легіон узяв участь у Північно-західній індіанській війні — конфлікті між американськими індіанськими племенами, що входили до Західної конфедерації, та військами США на територіях на південь від річки Огайо. Ця надзвичайно успішна кампанія завершилася рішучою перемогою в битві біля Фоллен Тімберз 20 серпня 1794 року. Вважається, що саме підготовка, отримана в Легіонвіллі, відіграла вирішальну роль у цьому успіху.

Однак після смерті Вейна бригадний генерал Джеймс Вілкінсон — колишній заступник Вейна в Легіоні — у грудні 1796 року почав розформовувати створену його попередником структуру. Він прагнув відновити військову модель, що базувалася на полковій системі. Вілкінсон, який, як згодом з'ясувалося, був платним агентом іспанської корони, намагався позбавити армію США всього, що створив Вейн. У результаті 1-й, 2-й, 3-й та 4-й сублегіони були перетворені на 1-й, 2-й, 3-й та 4-й полки армії США.

Війна 1812

У січні 1812 року, на тлі зростаючої загрози війни між США та Великою Британією, Конгрес дозволив армії сформувати десять додаткових піхотних полків (які мали бути чисельнішими за вже наявні) та надав президенту повноваження призвати на службу 50 000 ополченців. Однак у червні 1812 року Конгрес санкціонував створення загалом 25 піхотних полків однакової чисельності у складі регулярної армії. Увесь цей час штати конкурували з федеральним урядом за набір солдатів, пропонуючи коротші терміни служби у своїх полках. Згодом, у січні 1813 року, Конгрес розпорядився створити двадцять нових піхотних полків із терміном служби лише в один рік. Було сформовано дев'ятнадцять із них. На початку 1814 року було створено ще чотири піхотні полки та три полки стрільців. Ці 48 піхотних і 4 стрілецькі полки становили найбільшу кількість піхотних підрозділів у регулярній армії аж до Першої світової війни. Попри це збільшення чисельності регулярних військ, дев'ять із десяти піхотинців під час війни 1812 року були ополченцями.

Після завершення війни, згідно із законом від березня 1815 року, Конгрес встановив чисельність регулярної армії в мирний час на рівні 10 000 осіб, розподілених між 8 піхотними полками, 1 стрілецьким полком і артилерійським корпусом, але без кавалерійських полків. Фактично, більшість нових полків, сформованих для війни 1812 року, розглядалися як добровольчі підрозділи, створені на час війни та розформовані після її закінчення.

Семінольські війни

У 1821 році Конгрес визнав ситуацію достатньо безпечною, щоб скоротити витрати шляхом розформування стрілецького полку та 8-го піхотного полку, а також зменшення чисельності рот до п'ятдесяти одного рядового — найменшого показника за всю історію. Такий стан справ зберігався протягом п'ятнадцяти років, доки дії індіанців не змусили збільшити чисельність військ. У війні Чорного Яструба (1831—1832) перемогу здобули переважно сили ополчення. Однак для перемоги у війнах із семінолами у Флориді (що тривали з грудня 1835 року до 1842 року) довелося збільшити чисельність регулярної армії на 39 осіб у кожній роті та додати ще один піхотний полк, а також залучити — принаймні на початковому етапі — підрозділи добровольців та ополченців. Після завершення війни чисельність рот знову скоротили до мінімуму, проте другий драгунський полк, доданий до складу армії раніше, переформували на стрілецький. Коли через рік його знову перетворили на драгунський, стрілецький корпус припинив своє існування.

Американо-мексиканська війна

На початку війни з Мексикою Конгрес намагався обійтися лише вісьмома піхотними полками регулярної армії, але надав президентові повноваження збільшити чисельність їхніх рот до ста рядових на час воєнних дій. Після початку бойових дій Конгрес був змушений додати до регулярної піхоти дев'ять нових полків, сформованих за тим самим зразком, що й попередні. |Кавалерія регулярної армії США складалася з двох легких полків, підготовлених до бою як у кінному, так і в пішому строю, що мали назву «драгуни». Хоча дев'ять нових піхотних полків, створених під час Мексиканської війни, формувалися як регулярні підрозділи, після завершення війни їх було розформовано. На відміну від армії часів війни 1812 року, що складалася переважно з ополченців, у Мексиканській війні на одного ополченця припадало троє військовослужбовців регулярної армії та шестеро добровольців. Під час Мексиканської війни до лав армії вступило близько 73 260 добровольців, хоча безпосередньо в Мексиці служило менше ніж 30 000 осіб.

У 1855 році Конгрес додав до складу регулярної армії два нові полки через необхідність захисту великих територій, відібраних у Мексики.

Громадянська війна в США

Під час Громадянської війни в США армія Союзу складалася з невеликого контингенту військовослужбовців довоєнної армії США (так званої «регулярної армії») та величезної кількості солдатів із добровольчих полків окремих штатів. Ці полки формувалися й оснащувалися силами самих штатів, після чого переходили у федеральне підпорядкування під командування генералів, призначених президентом США та затверджених Сенатом. Багато в чому ці полки нагадували сучасну Національну гвардію. Завдяки своєму довоєнному досвіду вони вважалися елітою армії Союзу, тому під час бойових дій підрозділи регулярної армії часто залишали в резерві на випадок надзвичайних ситуацій.

Офіцерів добровольчих формувань штатів під час Громадянської війни позначали із додаванням до звання фрази «of volunteers» (добровольчих військ), тоді як офіцерів регулярної армії позначали абревіатурою «USA». Так, полковник полку штату мав звання «полковник добровольчих військ», а капітан регулярної армії — «капітан USA». Офіцери регулярної армії могли отримувати призначення у добровольчі формування, а також їм могли присвоювати бреветні звання (звання, вищі за їхнє постійне офіційне звання). У деяких випадках офіцери мали до чотирьох звань одночасно: постійне звання («повне звання») у регулярній армії, повне звання у добровольчих військах, а також бреветні звання в обох категоріях, отримані за відзнаку в бою, сумлінну службу або рішенням Конгресу. Зазвичай офіцери називали себе лише за найвищим із наявних у них звань. Прикладом може слугувати офіцер армії Союзу Джеймс Генрі Карлтон, який мав звання «повного» капітана, бревет-майора регулярної армії, полковника добровольчих військ і бревет-бригадного генерала.

Після завершення Громадянської війни у ​​1865 році термін «Регулярна армія» стосовно постійного звання офіцера вживався лише за наявності також і тимчасового підвищеного звання — так званого «бревет-звання» (англ. brevet commission). Саме так було у випадку з Джорджем Кастером: він мав бревет-звання генерал-майора добровольців і бревет-звання бригадного генерала Регулярної армії, тоді як його постійним званням у Регулярній армії було звання підполковник. За відсутності бревет-звання офіцера називали просто за його постійним званням із додаванням абревіатури «USA». Рядовий та сержантський склад не міг мати бревет-звань і вважався просто військовослужбовцями армії Сполучених Штатів.

Армія Конфедерації мала власний аналог Регулярної армії, відомий як «Армія Конфедеративних Штатів Америки» (англ. Army of the Confederate States of America — ACSA). ACSA вважалася професійним військовим формуванням; водночас, подібно до армії Союзу, Конфедерація залучала величезну кількість добровольців зі штатів до «Тимчасової армії Конфедеративних Штатів» (англ. Provisional Army of the Confederate States — PACS). Майже всі рядові та сержанти Конфедерації належали до PACS, тоді як більшість вищих генералів мали подвійні призначення — в ACSA та PACS. Наприклад, Томас «Стоунволл» Джексон був генерал-лейтенантом PACS, маючи при цьому постійне звання майора артилерії в ACSA. Концепція ACSA також слугувала гарантією того, що жоден із вищих офіцерів Конфедерації не міг опинитися в підпорядкуванні офіцерів міліції (ополчення), які вважалися підлеглими щодо PACS.

Перша світова війна

Під час Першої світової війни, після створення Національної армії (англ. National Army), термін «Регулярна армія» використовувався для позначення військового звання, отриманого в мирний час, на противагу офіцерським посадам, що надавалися для участі в бойових діях цієї війни. Як реальна складова частина Армії США, Регулярна армія була реорганізована відповідно до Закону про національну оборону 1920 року (який вносив зміни до Закону про національну оборону 1916 року) після того, як значні сили Національної армії, сформовані шляхом призову, були демобілізовані та розформовані. Решта особового складу армії утворила Регулярну армію мирного часу (до якої входили також підрозділи, що перебували в резерві — англ. Regular Army Inactive, RAI). Її сили доповнювалися Організованим резервом (створеним шляхом об'єднання Корпусу офіцерського резерву — ORC та Корпусу резерву рядового складу — ERC, передбачених законом 1916 року), що став попередником нинішнього Резерву Армії США.

Інтербеллум

У 1920-х і 1930-х роках регулярна армія відчувала гостру нестачу фінансування та посідала 16-те місце у світі. Просування по службі також відбувалося дуже повільно. Офіцери могли роками — від 10 до 15 — залишатися в молодших званнях. Рядові та сержанти зазвичай служили дев'ять років (три повні трирічні контракти), перш ніж отримати звання капрала. Наприклад, Дуайт Ейзенхауер шістнадцять років перебував у званні майора, перш ніж у 1936 році отримав звання підполковника.

Друга світова війна

Під час Другої світової війни кадрова армія слугувала кістяком професіоналів, на основі якого формувався початковий командний склад Армії Сполучених Штатів (англ. Army of the United States). Офіцери кадрової армії іноді мали два звання: постійне звання в кадровій армії та тимчасове звання в Армії Сполучених Штатів. Просування по службі в Армії Сполучених Штатів відбувалося дуже швидко; відомі випадки, коли офіцери мали постійне звання капітана кадрової армії, але водночас служили у званні полковника Армії Сполучених Штатів. Звання в Армії Сполучених Штатів також могло бути скасоване (це явище іноді називали «втратою звання театру воєнних дій»); у такому разі офіцер повертався до свого звання в кадровій армії, що фактично означало пониження на посаді.

Рядовий і сержантський склад не мав подвійних звань; військовослужбовці належали або до кадрової армії, або до Армії Сполучених Штатів. Служба солдатом кадрової армії вважалася справою честі, оскільки такі військовослужбовці вступали до лав армії добровільно, а не були призвані за мобілізацією.

Післявоєнний час

Після демобілізації Армії Сполучених Штатів (англ. Army of the United States — AUS) у 1946 році сухопутні війська США було розділено на Регулярну армію (англ. Regular Army — RA) та Армійський резерв (Army Reserve — USAR). Під час Корейської війни структуру AUS було відновлено, але вона комплектувалася виключно призовниками. З того часу офіцери мали лише звання Регулярної армії, хоча могли також обіймати посади, що відповідали вищому («тимчасовому») званню, на додаток до свого постійного звання. Тимчасові звання в Регулярній армії було значно складніше скасувати, ніж колишні звання AUS.

Починаючи з часів війни у ​​В'єтнамі, постійним званням офіцера вважається його звання в Регулярній армії (RA). Офіцери дійсної служби можуть мати офіцерський патент і звання RA, а також обіймати посаду, що відповідає вищому званню, на підставі патенту Армійського резерву (USAR). Офіцери резерву мали лише патент USAR, але могли проходити службу як у резервному компоненті, так і перебувати на дійсній службі. Тобто всі не постійні звання (зокрема звання, пов'язані з конкретним театром воєнних дій, тимчасові звання, підвищення безпосередньо на полі бою тощо) надавалися в межах системи USAR. Офіцери, які не мали патенту Регулярної армії, не мали постійного звання. Усі звання рядового та сержантського складу були постійними званнями Регулярної армії.

Після війни у ​​В'єтнамі більшість випускників Корпусу підготовки офіцерів резерву (ROTC) та Школи підготовки офіцерів (OCS), а також особи, які отримували офіцерське звання безпосередньо, зараховувалися до складу Регулярної армії (RA), Резерву армії США (USAR) або Національної гвардії армії США (ARNG). Офіцери USAR могли бути розподілені до основного компонента резерву (де вони проходили підготовку протягом одних вихідних на місяць і двох тижнів на рік) або ж проходити службу в категорії «офіцерів нерегулярної армії» (OTRA). До категорій RA та OTRA належали офіцери, які переходили на дійсну військову службу й мали виконувати встановлені зобов'язання щодо терміну служби або ж служити до виходу на пенсію. Під час отримання звання майора офіцери категорії OTRA могли подати запит на переведення до складу RA або ж залишитися в категорії OTRA. Якщо майор категорії OTRA не отримував підвищення до підполковника, він був зобов'язаний вийти у відставку після 20 років служби, за винятком випадків, коли Міністр армії дозволяв продовжити службу в рамках програми добровільної служби на невизначений термін (VOLINDEF). Наприкінці 1990-х років, унаслідок низки змін у нормативних актах щодо управління офіцерським складом, було запроваджено вимогу, згідно з якою всі офіцери OTRA при отриманні звання майора мали або перейти до складу RA, або звільнитися зі служби протягом 90 днів. Останнім часом категорія OTRA використовується рідко: майже всі нові офіцери зараховуються безпосередньо до RA, USAR або Національної гвардії — залежно від відповідного розподілу.

Після скасування призову на військову службу Регулярна армія стала основним компонентом Армії США, доповнюваним силами Резерву армії та Національної гвардії армії США. На початку 1980-х років практику присвоєння тимчасових військових звань у регулярній армії скасували.

Після ухвалення Закону про санкціонування національної оборони (NDAA) 2005 року всі офіцери дійсної служби отримують призначення до регулярної армії. Офіцери, які відповідали встановленим вимогам і перебували на дійсній службі, були автоматично переведені до складу регулярної армії в День ветеранів (11 листопада 2005 року) або після цієї дати.

Див. також

• Національна гвардія США
• Українська радянська армія
• Командування рекрутського набору армії США
• Командування кадрових ресурсів армії США
• Регулярний резерв (Велика Британія)
• Військова академія США

Джерела

• After Action Reports (AAR's) and other official documents about the American Divisions during the Second World War

Література

• Carney, Stephen A., The Occupation of Mexico, May 1846 — July 1848. CMH PUB 73-3, U.S. Army Center of Military History, U.S. Government Printing Office, Washington, D.C., Last updated 23 May 2006. ISBN 0-16-075744-4.
• Hogan, Jr., David W., U. S. Army Center of Military History, Centuries of Service, The U.S. Army, 1775—2004, pamphlet, Center of Military History, United States Army, Washington, D.C., 2004, CMH Pub 70–71–1.
• Mahon, John K. and Danysh, Romana, INFANTRY Part I: Regular Army. Office of the Chief of Military History, United States Army, Washington, D.C.,1972, Library of Congress Catalog Card Number: 74-610219.
• Wright, Jr., Robert K. and MacGregor, Jr., Morris J.,Soldier-Statesmen of the Constitution, Center of Military History, United States Army, Washington, D.C., 1987, First Printing-CMH Pub 71-25.