Тринадцять колоній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перший прапор США із 13 зірками та 13 смугами, котрі представляють 13 колоній.

Тринадцять колоній — 13 британських колоній у Північній Америці, які в 1776 році підписали Декларацію незалежності — і офіційно оголосили невизнання влади Британської імперії. Наслідком цього стало створення Сполучених Штатів Америки і Війна за незалежність США.

Тринадцять колоній[ред.ред. код]

Декларацію незалежності підписали (в «географічному» порядку):

Інші британські колонії у Північній і Центральній Америці:

Вищеподані до Революції не приєдналися, зберігши вірність британській короні.

Населення[ред.ред. код]

Східна частина Північної Америки в 1775 році: Тринадцять колоній (червоного кольору) відокремлені лінією, певною Королівської декларацією 1763 від території індіанців (рожевого кольору)
Рік Населення [1]
1625 1,980
1641 50,000
1688 200,000
1702 270,000
1715 434,600
1749 1,046,000
1754 1,485,634
1765 2,240,000
1775 2,418,000

На 1776 рік 85% білого населення мали британське або ірландське походження, 9% - німецьке, 4% - голландське. Протягом усього XVIII століття населення стрімко зростало завдяки великій народжуваності, відносно низькій смертності та притоку іммігрантів. Більше 90% населення становили селяни. Кілька невеликих міст (Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Чарлстон, Ньюпорт) одночасно були морськими портами, що зв'язують колонії з рештою Великобританією.

Більшість населення були протестантами, були також поселення англійських та ірландських католиків в Меріленді. В Чарльстоні, Ньюпорті і Нью-Йорку знаходилися невеликі юдейські громади євреїв-сефардів.

Уряд[ред.ред. код]

Аж до 1774 року колонії були незалежні один від одної, поки Бенджамін Франклін не вжив успішних зусиль з формування колоніального союзу. Колонії мали, кожна окремо, розвинене самоврядування і систему виборів, які були засновані на загальному англійському праві, і були змушені захищати свої права від втручання метрополії.

З початком масових протестів, викликаних штемпельним актом 1765 року (Акт про гербовий збір), американські колоністи почали відстоювати принцип «немає податків без представництва». Вони заявляли, що права колоністів, як британців, ущемлені, так як вони не мають представництва в британському парламенті, однак обкладаються їм додатковими податками.

Парламент відкинув ці протести, і ввів нові податки на американців. Податок на чай привів до бойкоту, і Бостонського чаювання 1773 року. У 1774 році парламент зробив наступ на права колоній, урізавши самоврядування колонії Массачусетс. У відповідь на це колонії сформували непередбачений законом виборні Провінційні Конгреси, і пізніше в тому ж році дванадцять колоній скликали Перший Континентальний конгрес в Філадельфії. У тому ж році відбувся Другий Континентальний конгрес, до якого приєдналася тринадцята колонія, Джорджія. В 1775 році всі королівські чиновники були вигнані з тринадцяти колоній.

Протягом незабаром розпочатої війни за незалежність Континентальний конгрес виконував функції американського уряду. Він набирав армію, призначив її командувачем Джорджа Вашингтона, укладав договори, проголосив незалежність. Також за сприяння Конгресу колонії написали свої конституції і стали незалежними штатами.

Інші британські колонії[ред.ред. код]

Під час війни за незалежність США, Великобританія також мала й інші колонії на атлантичному узбережжі Північної Америки: Ньюфаундленд, Земля Руперта (район навколо Гудзонової затоки), острів Принца Едуарда, Східна Флорида, Західна Флорида, провінція Квебек. В Вест-Індії також були й інші британські колонії. Всі згадані колонії зберегли лояльність короні.

Ньюфаундленд зберіг лояльність без коливань. Навігаційні акти на нього не поширювалися, і причин для невдоволення, на відміну від тринадцяти колоній, у нього не було. Крім того, він контролювався королівським флотом; у цій колонії не було власних законодавчих зборів, які могли б озвучити скарги, як це сталося в тринадцяти колоніях.

В Новій Шотландії була велика кількість переселенців з Нової Англії, що співчували революції, однак ізольована географія колонії і присутність значної бази королівського флоту в Галіфаксі зробили збройний опір свідомо програшним.

Квебек був заселений французькими колоністами-католиками, приєднаними до британської корони десятиліттям раніше. Квебекський акт 1774 року надав їм значну культурну автономію. Багато священиків побоювалися поширення протестантизма з Нової Англії. Скарги тринадцяти колоній на податки не знаходили відгуку у квебекського населення, крім того, у Квебеку не було ні яких-небудь законодавчих зборів, ні взагалі будь-яких виборів, через які могло б висловитися невдоволення. Хоча американські колоністи запропонували канадцям приєднатися до нової держави, і в 1775 році зробили військову експедицію в Канаду, більшість канадців залишилися нейтральними.

Серед вест-індських британських колоній законодавчі збори були на Ямайці, Гренаді і Барбадосі. Вони заявили про підтримку тринадцяти колоній, проте присутність тут значних сил королівського флоту різко обмежило їх можливості. Мали місце випадки торгівлі з американськими кораблями.

На Бермудських і Багамських островах місцева влада висловили підтримку тринадцяти колоній, і також висловлювали невдоволення перебоями з поставками продовольства. Ці перебої були викликані британської блокадою американських портів, у відповідь на що влада Бермуд і Багам сприяли контрабандній торгівлі. Протягом війни за незалежність вони розглядалися повстанцями як «пасивні союзники» Сполучених Штатів. Коли на Багами прибула американська ескадра з метою захоплення запасів пороху, колонія не зробила їй ніякого опору.

Східна і Західна Флориди були новими королівськими колоніями, і місцеве самоврядування було там ще мінімальним. Крім того, колоністи потребували підтримки метрополії для захисту від нападів індіанців та іспанців. Східна Флорида під час війни стала основою базою для британських військ на півдні, особливо - для вторгнень в Джорджію і Південну Кароліну. Однак Іспанія в 1781 році зайняла Пенсаколу, що належала Західній Флориді, і зайняла обидві колонії по Паризьким договором 1783 році, закінчив війну. В 1819 році Іспанія остаточно передала обидві колонії Сполученим Штатам.

Див. Також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Без урахування індіанських племен

Шаблон:Території Британської імперії