Війна за незалежність Болівії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Війна за незалежність Болівії
Війна за незалежність іспанських колоній в Америці

Дата: 25 травня 1809 — 6 серпня 1825 року
Місце: Верхнє Перу
Результат: Проголошення незалежності Болівії
Сторони
 Болівія  Іспанія
Командувачі
 Сукре

Війна за незалежність Болівії — збройна боротьба корінного населення Болівії та болівійського народу проти іспанського колоніального панування, що почалась 1809 й завершилась 1825 року проголошенням незалежної республіки Болівія (ісп. Republica de Bolivia). Війна була частиною війни за незалежність іспанських колоній в Америці.

Передумови

Верхнє Перу (сучасна Болівія) потрапило під колоніальний контроль Іспанії у XVI столітті[1]. Спочатку ті території перебували у прямому підпорядкуванні віце-королівства Перу, однак розташовувались вони надто далеко й не зручно для управління. Тому Філіп II заснував аудієнсію Чаркас, яка отримала автономний орган управління у складі віце-королівства[2]. Аудієнсією керував губернатор. Він мав повноваження приймати рішення, коли віце-король з будь-яких причин не міг їх приймати[3]. Центром аудієнції було місто Чукісака, яке після здобуття незалежності отримало назву Сукре. Місто було адміністративним і культурним центром Чаркас. У місті також розташовувались кафедра місцевого архієпископа та один з провідних університетів регіону. Із поширенням іспанських поселень на південь юрисдикція аудієнції також розширилась і сягнула не лише території сучасної Болівії, але й частини територій Аргентини, Уругваю, Парагваю та Перу. 1776 аудієнція Чаркас перейшла у підпорядкування новоствореного віце-королівства Ріо-де-ла-Плата, а основні торгові потоки перемістились до Буенос-Айреса. Такі зміни не влаштовували Перу, оскільки Верхнє Перу приносило значні прибутки завдяки видобутку срібла у шахтах Потосі[4]. Упродовж кількох наступних десятиліть тривала постійна боротьба за Верхнє Перу між Ріо-де-ла-Плата й Перу[5].

1784 іспанський уряд запровадив інтендантську систему. Було засновано чотири основні інтендансії: Ла-Пас, Кочабамба, Потосі та Чукісака. Така система надавала владні повноваження обмеженому колу осіб, які були підзвітні іспанському королю[6]. Влада інтендантів обмежувала владні повноваження аудієнсії.

Болівійський народ був умовно поділений на три групи: креолів, метисів та корінне населення. Владу над усіма цими групами мали вихідці з Іспанії, які посідали певні лідерські позиції у церкві чи уряді іспанських колоній. Решта жителів розглядались як нижчий клас, призначений для обслуговування іспанської колоніальної влади. Креоли — люди іспанського походження, які народились у Латинській Америці — заздрили представникам панівного класу, вважаючи свої права рівними з ними. Історики вважають той факт однією з головних причин війни за незалежність. Нижчими за креолів у класовому сенсі були метиси — нащадки союзів місцевих жителів з іспанськими колоністами. Зрештою, найнижчу сходинку у соціальній ієрархії займали представники корінних народів, що спілкувались переважно мовами аймара та кечуа[7]. Ці люди часто не знали та не розуміли, що відбувається у політичному житті країни. Втім вони склали основну масу у військах як борців за незалежність, так і у лавах роялістів. Справжньою метою корінного населення, на якому боці вони б не боролись, було відновлення імперії інків у тому чи іншому вигляді. Утім жодна зі сторін, що брали участь у війні за незалежність не мали наміру надавати незалежність корінному населенню.

Виступи корінного населення (у тому числі велике повстання 1780–1781 років під керівництвом братів Катарі) жорстоко придушувались. 25 травня 1809 року жителі Сукре вперше взяли участь у заворушеннях, що стали передвісником війни за незалежність[4].

Перебіг війни

В результаті повстання до влади у столиці регіону прийшла революційна хунта, яка проголосила незалежність від Іспанії. 16 липня спалахнуло повстання у місті Ла-Пас, де влада також перейшла до рук військової хунти, яку очолив Педро Домінго Мурільйо. Згодом заворушення охопили міста Кочабамба, Потосі, Оруро тощо. Контрреволюційні сили віце-королівства Ріо-де-Ла-Плата відреагували на виступи, й уже у жовтні вони повернули під свій контроль Ла-Пас, а потім і всі охоплені боротьбою міста. У грудні здалось місто Чукісака. Мурільйо був страчений.

З 1810 до 1824 року ідея незалежності об'єднала представників шести угруповань. Території, які вони контролювали, у болівійській історіографії отримали назву republiquetas (маленькі республіки). Такі маленькі республіки розташовувались у районах озера Тітікака, Міскі, Валлегранде, Айопая, околицях Сукре, південних регіонах сучасної Аргентини та Санта-Крус-де-ла-Сьєрра. Владу у цих утвореннях представляв каудильйо. До новостворених квазі-держав почався притік різноманітних верств, починаючи з політичних вигнанців та закінчуючи викрадачами великої рогатої худоби. Такі державні утворення креолів і метисів часто вступали у союзи з корінним населенням. Але зрештою republiquetas не мали достатнього впливу й розмаху, щоб привести Болівію до незалежності. Натомість вони упродовж п'ятнадцяти років утримували у напрузі сили роялістів, які намагались повернути регіони під свій повний контроль[8]. Більшість із перелічених квазі-держав були настільки ізольованими, що навіть не здогадувались про існування інших таких же утворень[9].

За часів існування Republiquetas радикальні сили в Аргентині 25 травня 1810 року спромоглись здобути незалежність для країни. Оскільки Верхнє Перу входило до складу віце-королівства Ріо-де-ла Плата, радикали були також зацікавлені у його визволенні. У період з 1810 до 1817 року до Болівії були відряджені три експедиції з Арегнтини. Перший загін на чолі з Хуаном Хосе Кастеллі усунув від влади та заарештував інтенданта Потосі. Утім місцеве наседення не підтримало насильницьких дій проти роялістського уряду, оскільки він мав авторитет серед громадян. Аргентинські військовики чинили на болівійських територіях безчинства, грабували, убивали та знущались з місцевих жителів. Зрештою вони вирушили на завоювання Чукісаки. Кастеллі йшов від міста до міста, визволяючи їх від сил роялістів, разом з тим жорстоко поводячись із місцевими жителями. Незважаючи на все це, він дійсно намагався провести реформи з метою звільнення корінних народів та покращення якості їхнього життя. Нарешті він дістався межі віце-королівства Ліми, де зупинився, уклавши з місцевою владою мирну угоду. Але вже 20 червня 1811 року перуанці напали на аргентинський загін, змусивши їх відступити до своїх кордонів. Під час відступу вони були змушені оминати міста, які понівечили, оскільки тамтешні жителі жадали помсти. Зрештою Кастеллі залишив межі Верхнього Перу, а роялісти повернули болівійські території під свій контроль. Після цього Аргентина відрядила ще два загони до Верхнього Перу, але вони зазнали невдачі[10].

1824 року на територію Верхнього Перу увійшли війська під командуванням Антоніо Хосе де Сукре, сподвижника Болівара. Вони здобули дуже важливу перемогу при Аякучо 9 грудня 1824. До 1825 року всю територію Болівії було очищено від іспанських військ. 6 серпня того ж року конгрес, скликаний у місті Чукісака, проголосив про створення незалежної республіки Болівія, що поклало край війні.

Примітки

  1. ↑ Словник світової історії Chambers
  2. ↑ [1]
  3. ↑ Rex A. Hudson and Dennis M. Hanratty, «Bolivia: a Country Study: Independence From Spain, 1809-39,» Library of Congress, 1989
  4. ↑ а б Латинская Америка. Енциклопедичний довідник. Москва — Советская энциклопедия. 1979. Т. 1, стор. 330
  5. ↑ Bamber Gascoigne, "History of Latin America, " History World, 8 жовтня 2013
  6. ↑ Hudson and Hanratty. «Bolivia: a Country Study: Independence From Spain, 1809-39»
  7. ↑ The Encyclopedia of World History, вид. 6
  8. ↑ Lynch, John (1992). Caudillos in Spanish America, 1800–1850. Oxford: Clarendon Press, 44-51. ISBN 0-19-821135-X
  9. ↑ The North American Review, Vol. 30, No. 66 (1830): 26-61
  10. ↑ Morales. A Brief History of Bolivia: Second Edition, 44

Література

  • Латинская Америка. Енциклопедичний довідник. Москва — 1979 (рос.)

Посилання

1800-1809
Французькі революційні • (Коаліції: 2-га) • Наполеонівські • (Коаліції: 3-тя • 4-та • 5-та) • Індіанські • Громадянська у В'єтнамі • Завоювання Росією Середньої Азії • Апельсинова • Триполітанська • 2-га англо-маратхська • Російсько-перська • Фулані • Французько-шведська • Російсько-турецька • 17-та бірмансько-сіамська • Ашанті-Фанте • Англо-турецька • Англо-данська • Російсько-англійська • Французьке вторгнення в Португалію • Англо-турецька • Дансько-шведська • Фінська • Піренейська • Англо-шведська • За незалежність іспанських колоній • (болівійська) • Палиць • 18-та бірмансько-сіамська •
1810-1819
За незалежність іспанських колоній • (колумбійська • мексиканська • чилійська • парагвайська • перуанська • аргентинська • венесуельська) • Португальсько-бразильське вторгнення в Східну смугу (1811) • Османсько-саудівська • Англо-американська • Наполеонівські • Французько-російська • (Коаліції: 6-та • 7-ма) • Шведсько-норвезька • Крикська • Неаполітанська • Друга берберська • Англо-непальська • Португальсько-бразильське вторгнення в Східну смугу • Повернення Нової Гранади під владу Іспанії • Кавказька • 3-тя англо-маратхська • Громадянська в Аргентині
1820-1829
1830-1839
1840-1849
1850-1859
1860-1869
1870-1879
Завоювання Аргентиною Чако • Франко-прусська • Американська експедиція в Корею • Ефіопсько-єгипетська • Завоювання пустелі • На Ред-Рівер • Англо-зулусська • 3-тя англо-ашантійська • 3-й хівінський похід • Тайванський похід • За Чорні Пагорби • Боснійсько-турецька • 1-ша сербсько-турецька • 2-га сербсько-турецька • Чорногорсько-турецька • Російсько-турецька • Баннокська • Громадянська в Перу • 2-га англо-афганська • 2-га тихоокеанська • Мала кубинська • Вікторіо • Англо-зулуська
1880-1889
1890-1899
1-ша франко-дагомейська • Бельгійсько-арабська • 2-га франко-дагомейська • Франко-сіамська • 1-ша Мелільська кампанія • Японсько-китайська • Тайванська • 2-га франко-малагасійська • 1-ша італо-ефіопська • Англо-занзібарська • 4-та англо-ашантійська • Філіппінська революція • Перша греко-турецька • За незалежність Куби • Іспансько-американська • Англо-бурська • Боксерське повстання • Філіппінсько-американська • Тисячоденна • Громадянська у Венесуелі • Друга громадянська у Самоа • Завоювання Францією Чаду
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Війна_за_незалежність_Болівії&oldid=15207268