Паламарчук Дмитро Хомич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Хомич Паламарчук
Паламарчук Дмитро Хомич.jpg
Народження 21 серпня 1914(1914-08-21)
  Івангород
Смерть 15 листопада 1998(1998-11-15) (84 роки)
Національність українець
Мова творів українська
Рід діяльності перекладач, поет

Дмитро́ Хоми́ч Паламарчу́к (21 серпня 1914, Івангород, нині Христинівського району Черкаської області — 15 листопада 1998) — український перекладач, поет. Член Національної спілки письменників України (від 1966). Воїн УПА.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селянській сім'ї. Батько Хома Паламарчук самотужки вивчився на агронома, зібрав хорошу бібліотеку. Але 1937 батька розстріляли в Уманській тюрмі як «ворога народу».

1931 закінчив Краснопільську семирічку, після чого рік працював у колгоспі. Далі навчався в Одесі в художньому технікумі. 1939 закінчив літературний факультет Одеського педагогічного інституту.

Коли розпочалася німецько-радянська війна, Паламарчук служив у танковій частині. Незабаром потрапив у оточення і полон, але йому вдалося втекти. Далі боровся за незалежну Україну в лавах ОУН — УПА. Довелося посидіти і в румунській, і в німецькій тюрмах. З першої його викупили оунівці, а з другої допоміг вирватися німець Еммануїл Гельфріх, з яким Дмитро навчався в Одесі перед війною.

1944 Дмитра Паламарчука схопили радянські солдати. Це була звичайна військова частина, а не кагебісти, які могли розстріляти на місці. Оскільки по справі проходив один, а війна наближалася до кінця — і режимові були потрібні робочі руки, то Дмитро Паламарчук отримав відносно м'який вирок — 10 років. 1948 його привезли в концтабір в Інту. В таборі перебував до 1954. Працював на шахті. Спочатку у вибої, а потім колектором: досліджував якість вугілля, брав проби, засікав пласти.

У таборі Паламарчук познайомився з Григорієм Кочуром, поетом і перекладачем, людиною енциклопедичних знань, а також з багатьма високоосвіченими людьми. У таборі Паламарчук взявся за переклади. Французької мови він вчився в колишнього німецького посла в Італії, англійської — в онука Миколи Терещенка, цукрозаводчика і мецената. Уночі в бараці в'язні, заморені тяжкою роботою, спали, а Паламарчук перекладав сонети Шекспіра.

Повернувшись в Україну, Паламарчук спочатку жив у Богуславі, в батьків дружини, а потім, завдяки допомозі Максима Рильського, оселився в Ірпені, неподалік від свого табірного побратима Григорія Кочура, і продовжував перекладацьку справу.

Паламарчук також захоплювався живописом, був непоганим художником.

Поезія[ред.ред. код]

Напружено працюючи над перекладами, Паламарчук власних віршів майже не писав. Лише, коли Україна проголосила незалежність, знову звернувся до поезії. В його віршах і біль за Україну, за рідний народ, і викриття шовіністів, які зазіхають на Україну, і тих співвітчизників, які хочуть затягти нас в імперське ярмо, і спогади дитинства. Поет відгукувався на найзлободенніші теми.

Переклади[ред.ред. код]

Від 1958 виступає в царині поетичного й прозового перекладу.

Переклав українською мовою:

Брав участь у роботі над виданнями:

  • «Антологія чеської і словацької поезії» (1964),
  • «Антологія білоруської поезії» (1971).

Премії[ред.ред. код]

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Вулицю в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Дмитро Паламарчук, названо його іменем.

Джерела[ред.ред. код]

  • Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 326.
  • Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 261.
  • Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 204.
  • Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 225.

Посилання[ред.ред. код]