Перейти до вмісту

Ендометріоз

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ендометріоз
Спеціальністьгінекологія Редагувати інформацію у Вікіданих
Препаратиdanazold[1], 17α-hydroxyprogesteroned[1], Лейпрорелін[1][2], norethisteroned[1], ethynodiol diacetated[1], desogestreld[1], nafarelind[1], goserelin acetated[1], levonorgestreld[2], etonogestreld[2], гозерелін[2], ethinyl estradiol / norethindroned[2], медроксипрогестерон[2], Лейпрорелін[3], ethisteroned[4] і dienogestd[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11GA10 Редагувати інформацію у Вікіданих
МКХ-10N80
OMIM131200
DiseasesDB4269
MedlinePlus000915
eMedicinemed/3419 ped/677 emerg/165
MeSHD004715
SNOMED CT129103003 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Endometriosis у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ендометріоз — поширене гінекологічне захворювання репродуктивного віку, при якому клітини ендометрію розростаються поза межі внутрішніх стінок матки, спричинюючи хронічний запальний процес. Основні симптоми: біль, збільшення матки, безпліддя. Причини виникнення ендометріозу точно не встановлені. Припускають участь клітинних ферментів, рецепторів до гормонів, а також генних мутацій. Ендометріоз — одна з провідних причин тазового болю і підстав для лапароскопії, яка є стандартом його діагностики (УЗД не фіксує вузлів ендометріозу) та методом лікування в багатьох країнах.

Історія дослідження

[ред. | ред. код]

Історичний слід про згадування симптомів ендометріозу (та його варіанту, аденоміозу) показує, що він не виник в середині дев'ятнадцятого століття. Його описи в різних латинських томах вказують на те, що цей стан не був рідкістю у жінок після статевого дозрівання. Навіть Платон, який не був лікарем, висловив свою думку (375 р. до н. е.), що жінки з болем, пов'язаним з менструацією, страждають від «задухи матки» через те, що вони залишаються безплідними занадто довго після статевого дозрівання. Історичний документ Нехзат свідчить про те, що багато шанованих історичних письменників долучилися до цієї теми, зокрема римський вчений Пліній Старший (23-79 рр. н. е.) та грецький вчений Соран Ефеський (98-138 рр. н. е.), який, як відомо, проводив розтини. Соран припустив запалення як причину «задухи матки». Перський лікар Хунайн Ібн-Ішак аль-Ібаді (809-873 рр. н. е.) схвалив «Збірник праць Гіппократа». Римський енциклопедист Авл Корнелій Цельс (25 р. до н. е. - 50 р. н. е.) написав «Про медицину», єдину книгу із серії енциклопедій, що збереглася. Цельс описав періодичний характер нападів болю в матці, іноді пов'язаних з «істеричними нападами». Грецький лікар Діоскорид (40-90 рр. н. е.), автор 5-томної праці «De Materia Medica», писав про періодичний біль у тазу, пов'язаний з менструацією, іноді з колапсом, внаслідок «задушення матки». Греко-римський вчений Гален, лікар кількох римських імператорів розробив унікальні анатомічні малюнки, які, як кажуть, були отримані з його відомих розтинів тварин. Його опис набряклих і запалених зв'язок матки у жінок з болем у матці передбачає, що він був знайомий з матково-крижовими зв'язками, поширеним місцем ендометріозу; хоча відомо, що Гален розтинав берберських макак, вид приматів, у яких, як відомо, розвивається ендометріоз, особливо у тих, які не мають потомства. Гален також пов'язував психологічні розлади жінок з цим розладом болю в тазу внаслідок задушення/задушення матки.[6][7]

Історичні звіти про ендометріоз як окремого захворювання починаються з публікації патологоанатома Карла Фон Рокітанського 1860 року, де він описав «доброякісну саркому», описуючи три фенотипи в матці деяких жінок, які перенесли багатотисячні розтини у Відні. Визначення аденоміозу, а потім і ендометріозу, покращилося, коли наступні патологоанатоми надали ширші описи патології, що стало можливим завдяки вдосконаленій мікроскопії при продеденні гістологічних досліджень, яку запровадили Рудольф Вірхов, Ганс Кіарі та Фрідеріх фон Реклінгхаузен, а також завдяки вдосконаленій підготовці зразків тканин, особливо за допомогою мікротома з алмазними ріжучими лезами, який використовували Вільям Велч, Роберт Майєр і Томас Каллен у лікарні Джонса Гопкінса в Балтиморі, США.[6]

Наші сучасні знання про ендометріоз походять з роботи Джона Семпсона (John Albertson Sampson) та його детальних публікацій, що охоплюють дві важливі теорії щодо його патогенезу. Оцінивши дослідження щодо міом та механізму венозного дренажу матки, лікар зміг показати, що сторонній матеріал може виходити з порожнини матки та з'являтися в маткових венах. Це спонукало його опублікувати свію перший теорію під назвою «Метастатичний або емболічний ендометріоз, спричинений менструальним поширенням тканини ендометрію у венозний кровообіг» у 1927 році.[6] Джон Семпсон говорить про те, що найважливішим фактором розвитку ендометріотичних захворювань є не початкова імплантація/метаплазія, а клітинні зміни, такі як мутації. Згідно з цією теорією, ендометріотичні захворювання розвиваються з ендометріотичних клітин, які «уникли» впливу захисних та регуляторних факторів у перитонеальній рідині (природний секрет в черевній порожнині).[8]

Також у 1927 році Семптон опублікував другу статтю під назвою «Перитонеальний ендометріоз, спричинений менструальним поширенням тканини ендометрію в черевну порожнину». Ця стаття містила 60 рисунків, переважно гістологічні фотомікрографії, які вказували на те, що перитонеальний ендометріоз (стан, при якому клітини, подібні до внутрішньої оболонки матки (ендометрію), ростуть на поверхні очеревини) іноді виникає внаслідок імплантації тканини ендометрію, поширеної менструальною кров’ю, що витікає в черевну порожнину. Це дослідження готує шлях для гіпотези ретроградної менструації. Семпсон організував проведення гістеректомій під час менструації жінки, щоб довести, що може відбуватися ретроградне поширення менструальної крові та ендотелію, або навіть маткового ендотелію, тоді як він вважав неможливим форсувати ретроградний потік під час неменструальних фаз циклу. Ця нова ідея про те, що ретроградна менструація (через фаллопієві труби) може бути ще одним патогенетичним механізмом, призвела до появи подальших статей, що підтверджують цю гіпотезу. Він також опублікував статтю в 1930 році, в якій описував ендометріоз після сальпінгектомії (хірургічної операції з видалення однієї або обох маткових (фаллопієвих) труб).[9]

Поширеність

[ред. | ред. код]

Ендометріоз уражає жінок репродуктивного віку (між менархе та менопаузою), середній вік пацієнток з становить 25-30 років, рідше він відзначається у жінок у постменопаузі. Вища поширеність ендометріозу серед європеоїдних жінок, ніж серед жінок негроїдної та монголоїдної рас.

Точна поширеність ендометріозу невідома, оскільки у багатьох жінок захворювання не має проявів.

Механізм розвитку

[ред. | ред. код]

У здоровому організмі жінки при кожному менструальному циклі у разі незапліднення яйцеклітини поверхнева тканина ендометрію відшаровується і виводиться з кров'ю, яка витікає з судин матки[10]. У деяких випадках відбувається закид менструальної крові в черевну порожнину по маткових трубах, де клітини ендометрію прищеплюються і починають розростатися у вогнища (вузли). Цей процес дає початок зовнішньому ендометріозу. При внутрішньому ендометріозі клітини ендометрію «вростають» у м'язовий шар матки. Оскільки ендометріоїдна тканина чутлива до статевих гормонів, у ній виникають ті ж зміни, що і в нормальному ендометрії, які проявляються щомісячними матковими кровотечами. Ці невеликі кровотечі призводять до запалення в навколишніх тканинах і викликають основні прояви хвороби: біль, збільшення матки, безпліддя.

Форми захворювання

[ред. | ред. код]

Існує кілька класифікацій ендометріальних захворювань. Але, основні з них класифікація за розповсюдженням захворювання та класифікація за глибиною ураження тканин матки та навколоматкових органів.[11] Розрізняють генітальний (в межах статевих органів — матки, яєчників) та екстрагенітальний (за межами статевої системи — пупок, кишка і т. д.) ендометріоз[12]. Генітальний ендометріоз поділяється на:

  1. Зовнішній генітальний ендометріоз, до якого належать ендометріоз яєчників та тазової очеревини.
  2. Внутрішній генітальний ендометріоз — аденоміоз, при якому ендометрій «вростає» в міометрій. Матка при цьому набуває округлої або кулястої форми і може збільшитися до розмірів, характерних для 5-6 тижнів вагітності. Досить часто аденоміоз поєднується з міомою матки, оскільки ці процеси мають схожі механізми розвитку[13].

За поширенням і глибиною ураження тканин ендометріозом розрізняють чотири стадії захворювання:

  • І ступінь — одиничні поверхневі вогнища.
  • II ступінь — кілька глибших вогнищ.
  • III ступінь — безліч глибоких вогнищ ендометріозу, невеликі ендометріоїдні кісти одного або обох яєчників, тонкі спайки очеревини.
  • IV ступінь — безліч глибоких вогнищ, великі двосторонні ендометріоїдні кісти яєчників, щільні зрощення органів, проростання вагіни або прямої кишки.

Клінічні ознаки

[ред. | ред. код]

Прояви ендометріозу залежать від розташування його вогнищ[13]. Серед найбільш поширених:

Діагностика

[ред. | ред. код]

При гінекологічному огляді про ендометріоз може свідчити напруга в області придатків, матки і Дугласового простору. УЗД не є ефективним методом діагностики, оскільки більшість вузлів ендометріозу на ньому не видно. Золотим стандартом діагностики ендометріозу є лапароскопія[14].

Лікування

[ред. | ред. код]

Лікування ендометріозу розпочинають з найпростіших, дешевих і найменш інвазивних методів[14].

Лікування болю

[ред. | ред. код]

Больовий синдром при ендометріозі значно знижує якість життя пацієнток, тому полегшенню болю варто приділяти достатньо уваги. Для цього застосовуються прості анальгетики, зокрема парацетамол, і нестероїдні протизапальні засоби. У 2003 році проведено дослідження, яке виявило велику ефективність НПЗ у лікуванні альгодисменореї в порівнянні з плацебо. Характерно, що великий відсоток жінок у цьому дослідженні мали як причину альгодисменореї ендометріоз[15].

У відношенні ефективності комбінованих оральних контрацептивів при больовому синдромі залишається мало доказів, але вони, як і раніше, застосовуються і вважаються ефективними[16].

Ефективність препаратів прогестерону за результатами досліджень виявилася такою ж, як і у будь-яких інших медикаментозних засобів при підтвердженому діагнозі ендометріозу[17][18]. Завдяки їх добрій переносимості та малому числу побічних ефектів вони залишаються придатними для використання при цьому захворюванні.

Гормональна терапія

[ред. | ред. код]

Медикаментозна терапія ендометріозу була значно поширена до появи лапароскопічних методик лікування. Основними препаратами з доведеним ефектом для лікування підтвердженого ендометріозу є:

Немає доказів більшої ефективності якогось із цих препаратів. Вибір роблять на основі спектра побічних ефектів, персональної переносимості та вартості лікувальних засобів. Є свідчення ефективності цих препаратів як підготовки до операції[19] [20] [21], а також докази того, що їх застосування в післяопераційному періоді має значно довший протибольовий ефект[22] [23] [24].

Хірургічне лікування

[ред. | ред. код]

Хірургічне лікування має за мету повне видалення вогнищ (вузлів) ендометріозу будь-яким з хірургічних методів. Наразі застосовуються: резекція, електрокоагуляція, лазерна вапоризація. Всі вони доведено ефективні[25] [26], але достовірної переваги якогось з методів над іншими виявлено не було. Багато хірургів вважають, що резекція дозволяє більш якісно видалити всі вузли, особливо великих розмірів, які можуть не повністю зникнути після лазерної вапоризації або електрокоагуляції. Резекція також дозволяє одночасно взяти матеріал для біопсії[14].

Ендометріоїдні кісти яєчника найкраще піддаються вирізанню з повним видаленням. Симптоматичне полегшення після цієї операції доведено перевершує ефект методів дренування і абляції[27] [28], а також дозволяє своєчасно взяти матеріал для гістологічного дослідження, щоб виключити рідкісні пухлини яєчника.

Операції при тяжких стадіях ендометріозу із залученням товстої кишки, сечового міхура і Дугласового простору повинні проводитися у великих центрах, які спеціалізуються на гінекологічній лапароскопії, за можливості під наглядом уролога і колоректального хірурга. Операція в цих випадках може включати резекцію кишки, сечового міхура і реімплантацію сечоводів. Видалення матки і придатків наразі застосовується все рідше, більшість методик зосереджено на видаленні тільки вогнищ ендометріозу і відновленні нормальної анатомії тазової області[14].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 6 7 8 NDF-RT
  2. 1 2 3 4 5 6 Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  3. ↑ Inxight: Drugs Database
  4. ↑ Inxight: Drugs Database
  5. ↑ https://www.has-sante.fr/jcms/p_3445461
  6. 1 2 3 Yovich, John L. (9 травня 2020). The History of Endometriosis Preceding Sampson. Medical Journal of Obstetrics and Gynecology (англ.). JSciMed Central. doi:10.47739/2333-6439/1131. ISSN 2333-6439.
  7. ↑ Nezhat C, Nezhat F, Nezhat C. Endometriosis: ancient disease, ancient treatments. Fertil Steril. 2012; 986: S1-S62.
  8. ↑ Koninckx, P. R.; Barlow, D.; Kennedy, S. (1999). Implantation versus infiltration: the Sampson versus the endometriotic disease theory. Gynecologic and Obstetric Investigation. 47 Suppl 1: 3—9, discussion 9–10. doi:10.1159/000052853. ISSN 0378-7346. PMID 10087422.
  9. ↑ Yovich, John L. (30 квітня 2020). Understanding Endometriosis: Clarifying Sampson. Medical Journal of Obstetrics and Gynecology (англ.). JSciMed Central: 0—0. doi:10.47739/2333-6439/1130. ISSN 2333-6439.
  10. ↑ Менструальный цикл — статья из Большой советской энциклопедии (3-е издание). Архів оригіналу за 5 березня 2009. Процитовано 16 лютого 2013.
  11. ↑ Ендометріоз: причини, лікування, профілактика. ЗРПЦ (укр.). 31 березня 2023. Процитовано 12 жовтня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  12. ↑ Markham SM, Carpenter SE, Rock JA. Extrapelvic endometriosis. Obstet Gynecol Clin North Am. Mar 1989;16(1):193-219.
  13. 1 2 Lobo RA. Endometriosis: etiology, pathology, diagnosis, management. In: Comprehensive Gynecology. Philadelphia, PA: Mosby; 5th ed:2007
  14. 1 2 3 4 O'Callaghan D. Endometriosis--an update/ Aust Fam Physician. 2006 Nov;35(11):864-7. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], pdf [Архівовано 20 липня 2014 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Majoribanks J, Proctor ML, Farquhar C. Nonsteroidal anti-inflammatory drugs for primary dysmenorrhoea. The Cochrane Database of Systematic Reviews 2003; Issue 4: Art No CD001751.
  16. ↑ Proctor ML, Roberts H, Farquhar CM. Combined oral contraceptive pill (OCP) as treatment for primary dysmenorrhoea. The Cochrane Database of Systematic Reviews 2001; Issue 2: Art No CD002120
  17. ↑ Vercellini P, Cortesi I, Crosignani PG. Progestins for symptomatic endometriosis: a critical analysis of the evidence. Fertil Steril 1997;68:393-401.
  18. ↑ Moore J, Kennedy SH, Prentice A. Modern combined oral contraceptives for pain associated with endometriosis. The Cochrane Database of Systematic Reviews 1997; Issue 4: Art No CD001019.
  19. ↑ Koninckx PR, Meuleman C, Oosterlynck D, Cornillie FJ. Deeply infiltrating endometriosis is a disease where mild endometriosis could be considered a non-disease. Ann N Y Acad Sci 1994;734:333-41.
  20. ↑ Muzii L, Marana R, Caruana P, Mancuso S. The impact of preoperative gonadotrophin releasing hormone agonist treatment on laparoscopic excision of ovarian endometriotic cysts. Fertil Steril 1996;65:1235-7.
  21. ↑ Audebert A, Decamps P, Marnet H, Ory-Lavollee L, Bailleul F, Hamamah S. Pre or post-operative medical treatment with nafarelin in stage III—IV endometriosis: a French multicentre study. Eur J Obstet Gynecol Reprod Med 1998;79:145-8.
  22. ↑ Telimaa S, Ronnberg L, Kauppila A. Placebo controlled comparison of danazol and high dose medroxyprogesterone acetate in the treatment of endometriosis after conservative surgery. Gynecol Endocrinol 1987;1:363-71.
  23. ↑ Hornstein MD, Hemmings R, Yuzpe AA, Heinrichs WL. Use of nafarelin versus placebo after reductive laparoscopic surgery for endometriosis. Fertil Steril 1997;68:860-4.
  24. ↑ Vercellini P, Crosignani PG, Fadini R, Radici E, Belloni C, Sismondi P. A gonadotrophin releasing hormone agonist compared with expectant management after conservative surgery for symptomatic endometriosis. Br J Obstet Gynaecol 1999;106:672-7
  25. ↑ Abbott J, Hawe J, Hunter D, Holmes M, Finn P, Garry R. Laparoscopic excision of endometriosis: a randomised, placebo controlled trial. Fertil Steril 2004;82:878-84.
  26. ↑ Sutton CJ, Ewen SP, Whitelaw N, Haines P. Prospective, randomised, double blind, controlled trial of laser laparoscopy in the treatment of pelvic pain associated with minimal, mild, and moderate endometriosis. Fertil Steril 1994;62:696-700.
  27. ↑ Saleh A. Tulandi T. Reoperation after laparoscopic treatment for ovarian endometriomas by excision and by fenestration. Fertil Steril 1999;72:322-4
  28. ↑ Beretta P, Franchi M, Ghezzi F, Busacca M, Zupi E, Bolis P. Randomised clinical trial of two laparoscopic treatments of endometriomas: cystectomy versus drainage and coagulation. Fertil Steril 1998;70:1176-80
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ендометріоз&oldid=48716242