Тиньков Олег Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тиньков Олег Юрійович
рос. Олег Юрьевич Тиньков
Народився 25 грудня 1967(1967-12-25) (56 років)
Полисаєво, Кемеровська область, РРФСР, СРСР
Країна  Кіпр[1]
Місце проживання Москва
Діяльність підприємець, банкір
Галузь підприємець
Alma mater Університет Каліфорнії (Берклі) (1999)
Знання мов російська
Роки активності 1988 — тепер. час
У шлюбі з Рина Валентинівна Восман
Діти Дар'я, Павло, Роман
IMDb ID 3369859
Сайт tinkov.com

Олег Юрійович Тиньков (25 грудня 1967, Полисаєво, Ленінськ-Кузнецький район, Кемеровська область, РРФСР, СРСР) — російський підприємець. За даними Forbes, 2014 року посідав 1210-е місце в списку найзаможніших людей світу, в списку найбагатших бізнесменів Росії в 2020 році посідає 62-е місце зі статком $1,9 млрд.[2]

Олег Тиньков відомий як засновник мережі магазинів побутової техніки «Техношок», заводів «Дарья», які виробляли заморожені напівфабрикати, пивоварної компанії і мережі ресторанів «Тінькофф»[3]. Менш відомі проекти — музичний магазин «Music Шок» і рекорд-лейбл Шок Records, який випустив перші альбоми груп «Кирпичи», «Ленінград», який працював з «Ніж для Фрау Müller»[4]. Є засновником і головою Ради директорів «Тинькофф банку» (до 2015 року — «Тінькофф кредитні системи»[5]). Банк був заснований в 2006 році і за даними на 8 травня 2020 року займає 18-е місце за обсягом активів та 13-е — за обсягом власного капіталу серед російських банків[6].

Тиньков захоплений шосейним велоспортом, мав розряд кандидата у майстри спорту СРСР[7]. У 2005 році він створив професійну велокоманду Tinkoff Restaurants, що згодом змінила назву на Tinkoff Credit Systems і стала основою для російської команди «Катюша»[8][9]. З грудня 2013 року по листопад 2016 року володів велокомандою «Тінькофф»[10].

У жовтні 2022 року Тиньков заявив, що відмовився від російського громадянства[11].

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Олег Тиньков народився 25 грудня 1967 року в селищі Полисаєво, Ленінськ-Кузнецького району Кемеровської області в сім'ї шахтаря та швачки[12][13]. Закінчив школу в Ленінську-Кузнецькому, працював, за власними словами, на шахті імені Кірова і заводі «Кузбаселемент»[14][15].

З 12 років Тиньков захопився шосейним велоспортом, займався спочатку в шкільній велосекції, після — в секціях при підприємствах. Він виграв низку змагань, а в 1984 році отримав розряд кандидата в майстри спорту, проте атестат про середню освіту з відповідного предмета відмінності не отримав[16]. Під час спортивних зборів Тиньков вперше зайнявся фарцовкою, купуючи дефіцитні товари в Середній Азії і продаючи їх в Ленінську-Кузнецькому[17]. Кар'єру велосипедиста перервала військова служба: він не потрапив в спортивний клуб армії і був відправлений у прикордонні війська. У 1986—1988 роках він служив на Далекому Сході — в Находці і Ніколаєвську-на-Амурі[18][19].

Освіта[ред. | ред. код]

У 1988 році Тиньков поступив в Ленінградський гірничий інститут. Навчальний заклад з великим числом іноземних студентів відкривав широкі можливості для торгівлі. Олег спекулював джинсами, косметикою та парфумерією, чорною ікрою і горілкою[16]. Товари з Ленінграда він продавав в Сибіру, а звідти привозив японську побутову техніку, куплену у шахтарів[20]. Він відвозив в Польщу електроприлади і повертався звідти з офісною технікою та витратними матеріалами, газовими балончиками та пістолетами[21]. Він займався торгівлею разом зі своєю майбутньою дружиною Ріною Восман та однокурсниками — Олегом Жеребцовим (згодом засновник мережі магазинів «Лента»), Олегом Леоновим (майбутній засновник мережі магазинів «Діксі») та Андрієм Рогачовим (засновник компаній «ЛЕК» і «Пятерочка»)[22]. На третьому курсі Олег пішов з Гірничого інституту.

У 1999 році він пройшов піврічну програму маркетингу в Каліфорнійському університеті в Берклі[23].

Родина[ред. | ред. код]

Тиньков познайомився зі своєю майбутньою дружиною, естонкою Ріною Валентинівною Восман у 1989 році, під час навчання в інституті. Весілля відбулося в червні 2009 року — через 20 років спільного життя[24]. Їх дочка Дарина вчилася в Королівському коледжі Лондона, сини Павло та Роман — St edward's School, Oxford.

Стан здоров'я[ред. | ред. код]

6 березня 2020 року Тиньков заявив про те, що веде боротьбу з гострою формою лейкемії, яка була виявлена у нього в жовтні 2019 року і переніс кілька курсів хіміотерапії[25]. Після оприлюднення інформації про хворобу акції TCS Group, до ради директорів якої входив Тиньков, впали на Московській біржі майже на 25 %[26][27]. Тільки за першу добу після оголошення про хворобу капіталізація компанії Тинькова TCS Group знизилася на 400 млн доларів, і його статок скоротився до $2,1 млрд[28].

Підприємництво[ред. | ред. код]

Техношок[ред. | ред. код]

У 1993 році Олег Тиньков зайнявся оптовою торгівлею електронікою з Сінгапуру і для спрощення оформлення документів відкрив в Петербурзі товариство з обмеженою відповідальністю «Петросиб», а потім регіональні «Петросиб-Кемерово», «Петросиб-Новосибірськ» і «Петросиб-Омськ» та інші. Товари прибували до Петербурга й звідти вирушали в регіони, де продавалися з більшою націнкою. Почавши з калькуляторів, він перейшов до офісної техніки, телевізорів, відеомагнітофонів і навіть штучних квітів і дерев. Спочатку Олег сам літав у Сінгапур, потім почав користуватися вантажоперевезеннями за допомогою авіатранспорту, а переломний момент настав, коли торговець-індієць Ашок Васмані відвантажив йому половину контейнера телевізорів в кредит[29]. Тиньков перейшов до контейнерних перевезень[30].

Зниження прибутку від гуртової торгівлі підштовхнуло Тинькова до відкриття своєї мережі магазинів. У 1994 році «Петросиб» відкрив перший магазин під маркою Sony на Малому проспекті Василівського острова в Санкт-Петербурзі. Незабаром — ще один на вулиці Марата. Офіс Petrosib USA відкрився в Сан-Франциско. Успіх у роздрібній торгівлі підштовхнув Тинькова до ідеї об'єднати магазини під загальною назвою. Відкритий в 1995 році «Техношок» пропонував дорогу техніку за найвищими в місті цінами, але все одно користувався популярністю. Одним з перших в Росії «Техношок» почав навчати продавців-консультантів[31]. Президентом компанії став американець російського походження Серджіо Гуцаленко. Мережа швидко зростала: до 1996 року у «Техношок» було п'ять магазинів в Петербурзі, по два в Омську і Кемерово і один в Новоросійську. З 1995 по 1996 рік оборот подвоївся і досяг 40 мільйонів доларів[32].

10 вересня 1996 року Олег Тиньков став громадянином США.

До 1997 року в Санкт-Петербурзі з'явилися магазини «Ельдорадо», конкуренція зросла, а рентабельність знизилася. У 1997 році Олег Тиньков продав компанію менеджменту, а рік потому її придбала компанія «Сімтекс». Олег вийшов з «Техношоку» з 7 мільйонами доларів, які вклав у пельменний бізнес[33].

Паралельно з «Техношоком» в 1996 році Тиньков відкрив мережу музичних магазинів «Music Шок». На відкритті першого «Music Шок» виступали Філіп Кіркоров і Алла Пугачова, другого — Жанна Агузарова[34].

Разом з Іллею Бортнюком Олег запустив рекорд-лейбл «Шок Records». Лейбл випустив дебютні альбоми груп «Кирпичи» і «Ленінград», симфонію Володимира Дашкевича, засновану на його музиці до фільму «Шерлок Холмс і доктор Ватсон», альбом «Нечеловек-видимка» групи «Ніж для Фрау Müller». «Music Шок» видав 320-сторінкову книгу «Віктор Цой», складену вдовою Віктора Мар'яною Цой і музикантом першого складу гурту «Кіно» Олексієм Рибіним.

У 1998 році «Music Шок» був проданий московській компанії Gala Records[35].

Дар'я[ред. | ред. код]

Під торговою маркою «Дарья», названої на честь дочки Олега Тинькова, випускалися пельмені та інші заморожені напівфабрикати. Ідею Тинькову подав зустрінутий в сауні грек на ім'я Афанасій, що поставляв в Росію обладнання для виробництва равіолі.

Цех був відкритий на початку 1998 року в Петергофі і перший час випускав продукти під маркою «Смак» по ліцензії, отриманої від компанії Андрія Макаревича. Після конфлікту з ліцензіаром, марка змінилася на «Пітерський Смак». Приводом для створення власного бренду послужила економічна криза: нова марка дозволяла збільшувати частку ринку. Новий завод, відкритий в грудні 1998 року на місці колишнього складу «Техношок» на Предпортовій вулиці в Петербурзі, спочатку виробляв лише «Дарья». Крім того, Тиньков випускав продукцію під марками «Товстий кок», «Добрий продукт» і «Цар-батюшка»[36].

Першу популярність «Дар'ї» принесла рекламна кампанія, в рамках якої на п'яти білбордах в Санкт-Петербурзі і двох у Москві був розміщений плакат з зображенням забруднених борошном жіночих сідниць з підписом «Твої улюблені пельмені!»[37][38]. Фраза, що прозвучала в іншому рекламному ролику «Від цих равіольок дочекаєшся шлункових кольок» викликала невдоволення компанії «Равіолі».[39][40]

У 2001 році «Дарья» була продана холдингу «Планета Менеджмент» Романа Абрамовича і Андрія Блоха за $21 мільйон, 7 з яких пішли на погашення кредитної заборгованості[41].

Пиво «Тінькофф»[ред. | ред. код]

У 1997 році Тиньков не міг знайти інвестора для будівництва задуманого їм пивоварного заводу. Допомогли дві зустрічі: постачальник обладнання, з яким він познайомився на виставці Drinktec  в Мюнхені, запропонував поєднати пивоварню з рестораном і зосередитися на розвитку бренду, а інший — порадив назвати пиво власним прізвищем у відповідності з баварською традицією[42].

Початкові інвестиції склали мільйон німецьких марок, і в серпні 1998 року перший ресторан відкрився в Петербурзі на Казанській вулиці, 7[43]. Там же незабаром з'явилася лінія для розливу пива в пляшки. У 2001 році відкрився ресторан в Москві в Проточному провулку, інвестиції в який склали 2 мільйони доларів. Ресторан у Самарі відкрився в листопаді 2002 року, в Новосибірську — в січні 2003, потім з'явилися ресторани в Нижньому Новгороді, Казані, Уфі, Єкатеринбурзі, Владивостоку і Сочі[42].

Перший завод був побудований до літа 2003 року за підтримки банку «Зеніт», який відкрив Тинькову кредитну лінію. Для будівництва другого компанія залучала кошти через облігаційну позику, а також позички банку «Зеніт» і німецького HypoVereinsbank. Другий завод вартістю близько $75 мільйонів був повністю побудований на кредитні кошти[44].

Заводи Тинькова випускали пиво «Тінькофф», «Текіза», «Т». Розширюючись, компанія вкладала значну масу коштів у маркетинг. Був навіть невдалий досвід співпраці Тинькова з фотографом і режисером Олів'єро Тоскані, автором рекламних кампаній United Colors of Benetton[45][46].

З 2004 року до операції з придбання заводів «Тінькофф» проявляв інтерес Sun Interbrew, і в 2005 році вона відбулася. За завод і бренд концерн віддав близько 200 мільйонів доларів[47]. Після цього Тиньков продав приміщення ресторанів «Тінькофф» керуючій компанії «Трійка Діалог» за суму близько $10-12 мільйонів, одночасно уклавши довгостроковий договір оренди тих самих приміщень[48]. Нарешті, самі ресторани у 2008—2009 роках придбав фонд прямих інвестицій Mint Capital[49].

Банк Тінькофф[ред. | ред. код]

У січні 2014 року

18 листопада 2005 року на острові Некер, що належить мільярдерові Річарду Бренсону, Олег Тиньков представив проект майбутнього банку[50]. У 2006 Тиньков придбав московський «Хіммашбанк» і на його основі створив перший в Росії банк з дистанційним обслуговуванням. Незважаючи на невдачі в залученні інвестицій на старті проекту, тільки за час кризи 2008 року банк показав 50-кратне зростання прибутку[51][52].

«Тінькофф Кредитні Системи» знижував витрати за рахунок нестандартного для банківської сфери маркетингу[53][54] та широкого використання комп'ютерної обробки даних замість людської праці[55][56]. Довгий час банк не залучав вклади і використовував власний капітал для видачі кредитів[57].

Розвинена технологічна платформа зіграла велику роль: IPO банку стало однією з найбільших російських угод 2013 року за версією .[58][59], а Олег Тиньков подвоїв свій статок і зайняв 1210 місце у світовому рейтингу мільярдерів[60].

Після виходу «Тінькофф банку» на IPO Олег Тиньков відмовляється від громадянства США 28 жовтня 2013 року.[61][62].

З початку 2015 «Тінькофф Кредитні Системи» змінив назву на «Тінькофф банк»[63]. Більш проста і лаконічна назва покликана точніше відобразити весь спектр послуг фінансової організації[64].

З 2013 року акції «Тінькофф банку» торгуються на Лондонській біржі[65].

Станом на липень 2019 року Тинькову належать 40,4 % акцій банку[66], який залишається його основним активом.

2 квітня 2020 року Олег Тиньков через свого представника заявив, що покидає пост голови ради директорів банку внаслідок проблем зі здоров'ям[67].

Велосипедний спорт[ред. | ред. код]

Tinkoff Restaurants[ред. | ред. код]

Велокоманда Tinkoff Restaraunts під керівництвом тренера Олександра Кузнєцова стала історично третьою професійною російською командою, а на момент своєї появи — єдиною в Росії[68]. Команду презентували у січні 2006 року в штаб-квартирі на віллі Кузнєцова в Іспанії, до її складу увійшли члени збірної Росії в трекових гонках, в тому числі Михайло Ігнатьєв, Микола Трусов, Олександр Сєров, Сергій Клімов, Павло Брутт і Іван Рівний[69][70]. Спільним спонсором команди стала авіакомпанія «Сибір», річний бюджет склав $4 мільйона[71].

У сезоні 2006 року гонщики команди посіли перше місце в командній гонці переслідування на Кубку Світу з трекових велогонок в Лос-Анджелесі[68] а Павло Брутт виграв Тур Греції і гонку Cinturón a Mallorca [72].

Причиною розформування команди став конфлікт між Олександром Кузнєцовим та Олегом Тіньковим[73][74][75][76].

Tinkoff Credit Systems[ред. | ред. код]

Tinkoff Credit Systems була створена до сезону 2007 року на основі Tinkoff Restaurants, але з італійським менеджментом і реєстрацією. Отримана ліцензія UCI Professional Continental Team дозволяла спортсменам брати участь у всіх великих європейських гонках[77]. У новому складі зросла кількість іноземних спортсменів, а капітаном став американець Тайлер Хемілтон[78].

Успішні виступи команди, в тому числі на етапах Джиро д'Італія в 2008 році, привернули увагу колишнього велосипедиста, власника корпорації «Ітера» Ігоря Макарова. За його ініціативою та при спонсорській участі «Газпрому» і «Ростехнологій» на основі Tinkoff Credit Systems була створена російська команда «Катюша»[79].

Велокоманда «Тінькофф»[ред. | ред. код]

Олег Тиньков на Джиро д'Італія 2015 року

У грудні 2013 року Олег Тиньков через керуючу компанію Tinkoff Sport A/C купив у колишнього велогонщика Б'ярні Рійса команду, спонсором якої «Тінькофф Кредитні Системи» виступав з 2012 року[10].

«Тінькофф» і «Катюша» — єдині на той момент російські команди, що виступали в гонках Світового Туру UCI[80][81]. Велосипедисти команди неодноразово перемагали на етапах престижного Гранд Туру: зокрема, Альберто Контадор ставав переможцем Вуельти Іспанії і Джиро д'Італія, а Петер Саган два рази ставав володарем зеленої майки кращого спринтера на Тур де Франс.

Олег Тиньков брав участь у тренуваннях нарівні зі своїми спортсменами і супроводжував команду на змаганнях[82][83]. На честь перемоги Контадора на Джиро д'Італія 2015 він пофарбував волосся в переможний рожевий колір[84].

Олег Тиньков неодноразово критикував професійний велоспорт за бюрократизованність і застарілу спонсорську модель[85][86][87]. Він став одним з акціонерів проекту Velon — ініціативи команд Світового Туру з розвитку професійного велоспорту, організації більш видовищних змагань, захист інтересів спонсорів та власників команд[88]. Тиньков також виступав за розклад Гранд Турів, який дозволить найсильнішим гонщикам виступити на кожному з них протягом сезону. У 2014 році він запропонував капітану «Тінькофф-Саксо» Альберто Контадору і його суперникам Крісу Фруму, який виступає за Sky Procycling, і Вінченцо Нібалі з Pro Team Astana по 1 мільйону євро за виступ на всіх трьох головних багатоденних гонках світу[89].

З 2016 року велокоманда виступала як Tinkoff, оскільки Saxo Bank вирішив не подовжувати спонсорський контракт далі 2015 року[90]. В кінці 2015 року він оголосив, що після закінчення сезону 2016 піде з велоспорту і продасть команду. Як єдиний титульний спонсор Тиньков витрачав на утримання команди близько 20 мільйонів євро в рік, а за весь час спільно з банком вклав у неї близько 50 мільйонів євро. Крім збільшеного фінансового навантаження, у числі причин він назвав вичерпання потенціалу для брендингу банку, збитковість велоспорту для команд, відсутність реформ у спорті, а також тривалий конфлікт між Міжнародним союзом велосипедистів і Спортивною організацією Аморі. За підсумками сезону команда посіла друге місце і була остаточно розформована в листопаді 2016 року[91][92].

Кримінальне переслідування[ред. | ред. код]

28 лютого 2020 року Податкова служба США ініціювала судові слухання проти Тинькова. Він звинувачується в підробці податкової декларації, заниженні доходу за 2013 рік, коли він був громадянином США (з 10 вересня 1996 року по 28 жовтня 2013 року)[61][62].

2 березня американська прокуратура видала ордер на арешт Тинькова, але він вніс заставу в розмірі 20 млн фунтів стерлінгів, щоб залишатися на свободі на час розгляду. Слухання справи почнеться у Вестмінстерському магістратському суді Лондона 27 квітня 2020 року[93]. За умовами застави, Тинькову заборонено залишати житло з 19-ї години вечора до 7 ранку, а також він повинен носити електронний браслет і відмічатися в поліцейській ділянці три рази на тиждень. Крім того, у нього вилучено російський і кіпрський паспорта[94]. 5 березня влада США розкрила суть претензій і звинуватила Тинькова в приховуванні активів на 1 млрд доларів. Мін'юст США вважає, що під час IPO TCS Group у 2013 році вартість акцій бізнесмена перевищила 1 млрд доларів. Через три дні Тиньков відмовився від громадянства США, а в податковій декларації вказував дохід у $330 тис.[95].

Інше[ред. | ред. код]

Серед власності Тинькова — особистий літак Dassault Falcon 7X з логотипом банку на хвості[96]. У вересні 2015 року Тиньков оголосив, що інвестує 250 млн рублів в будівництво готельно-рекреаційного комплексу у Елізовському районі на Камчатці, де часто сам відпочиває. Передбачалося, що введення в експлуатацію відбудеться в IV кварталі наступного року[97]. У січні 2016 стало відомо, що він відмовився від проекту через протидію місцевих чиновників і замість цього інвестує у французькі Альпи[98]. У червні того ж року Тиньков відкрив два шале класу люкс під назвою La Datcha: одне на гірськолижному курорті Куршевель і друге — в Валь Торанс. У 2017 і 2018 роках до них додалися будинки в Форте-деї-Мармі і Астрахані[99].

Громадська позиція[ред. | ред. код]

28 лютого 2022 року Тіньков виступив проти повномасштабного російського вторгнення до України[100]. У квітні написав пост щодо кількості росіян, що підтримують війну: «Звичайно є дебіли, що малюють Z, але дебілів у будь-якій країні 10 %. 90 % росіян проти цієї війни»[101] .

19 квітня Тіньков закликав західні країни дати можливість Путіну «вийти з війни» в Україні, щоби той міг «зберегти своє обличчя»[102].

22 квітня Тінькофф банк оголосив, що змінить назву та відмовиться від «іменного бренду» — прізвища його засновника Олега Тінькова. Раніше банк прокоментував позицію Тінькова фразою, що він давно не був у Росії. Після критики війни під тиском влади, був змушений продати акції банку компанії «Інтеррос» Володимира Потаніна. Тіньков отримав 3 % від реальної вартості частки[103] . У травні 2022 року Олег дав інтерв'ю Юрію Дудю, де підтвердив та обґрунтував свою антивоєнну позицію[104]. 3 травня Тіньков виїхав із Росії[105].

У жовтні 2022 року заявив, що відмовився від російського паспорта[106].

Ставлення до спорту[ред. | ред. код]

Окрім занять велоспортом, на початку 2000-х Тіньков зайнявся фрірайдом, який у своїй автобіографії називає «одним із найнебезпечніших для життя видів спорту». Пізніше він захопився хелі-скі — спуском незайманими сніговими схилами, до яких підвозить гелікоптер. Також у січні 2019 року він проїхав на лижах та велосипедах 50 км до Південного полюса.

Публікації[ред. | ред. код]

З 2007 по 2010 рік підприємець був колумністом журналу «Фінанс»[107][108]. З 2010 року головний редактор журналу Олег Анісімов перейшов на роботу в банк Тинькова і разом з ним працював над передачею «Бізнес-секрети з Олегом Тіньковим» на інтернет-каналі Russia.ru[109][110]. Після дворічної перерви Тиньков відновив випуск «Бізнес-секретів» з інтерв'ю з Михайлом Фрідманом в жовтні 2015 року[111].

Олег Тиньков веде Фейсбук і Твіттер[112]. Його манера спілкування вважається провокаційною і часто призводить до беззмістовних суперечок і взаємних образ[113][114].

Олег Тиньков написав дві книги, що узагальнюють його підприємницький досвід: «Я такий як всі» була видана в 2010 році[115], «Як стати бізнесменом» — 2011 рік[116].

Тиньков провулок[ред. | ред. код]

Для просування марки «Тінькофф» була придумана історія про предка підприємця — Порфірія Тинькова, що постачав пиво імператорському двору з 1759 року[117]. За легендою, сторінку з згадкою про нього Олег Тиньков знайшов у словнику Брокгауза і Ефрона. Підроблена сторінка була представлена в Топонімічну комісію Санкт-Петербурга з пропозицією увічнити рід Тинькових у назві вулиці. Не помітивши підробки, чиновники погодилися на пропозицію компанії, і 7 липня 2003 року в Пушкіні з'явився Тиньков провулок[118].

Конфлікт з блогерами[ред. | ред. код]

8 серпня 2017 року YouTube-канал NEMAGIA опублікував огляд, присвячений Тинькову і його Тінькофф банку. Ролик викликав значний резонанс в мережі. Незабаром після його виходу, 28 серпня 2017 року, Олег Тиньков подав позов в Кемеровський районний суд про захист честі, гідності та ділової репутації[119][120]. За рішенням суду 4 вересня Роскомнагляд зобов'язав блогерів видалити ролик, що критикує діяльність Олега Тинькова[121]. 12 вересня у співавтора «Немагії» Олексія Псковитіна пройшли обшуки, у нього конфіскували комп'ютерну техніку.[122] Оперативники спеціально прилетіли в Кемерово з Москви.[123] Багато російських блогерів виступили в підтримку NEMAGIA. 26 вересня Олег Тиньков відкликав позови проти відеоблогерів з розважального каналу «Немагия». Кримінальну справу проти NEMAGIA було припинено.[124]

Санкції[ред. | ред. код]

У січні 2018 року був включений у «кремлівську доповідь» Мінфіну США — список осіб, наближених до президента Росії Путіна[125][126].

У березні 2023 року Тиньков офіційно звернувся до МЗМ Британії з проханням виключити його зі списку санкцій[127].

У липні 2023 року Велика Британія скасувала персональні санкції стосовно Тинькова, які передбачали заморожування активів, заборону надання трастових послуг та в'їзд до країни[128].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.rbc.ru/finances/05/03/2020/5e5e6e399a794733ed57e443
  2. ↑ Oleg Tinkov. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 14 травня 2020.
  3. ↑ Иван Просветов (2 грудня 2002). «Мне не нравится просто сидеть и считать деньги». Коммерсантъ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  4. ↑ Роман Масленников. «СуперФирма: Краткий курс по раскрутке. От Тинькова до Чичваркина». — М. : ЛитРес, 2014. — 569 с.
  5. ↑ ЦБ разрешил ТКС банку сменить название на «Тинькофф Банк». Forbes. 26 листопада 2014. Архів оригіналу за 28 листопада 2014. Процитовано 21 жовтня 2015.
  6. ↑ Тинькофф Банк: рейтинг, справка. Банки.ру. 1 березня 2017. Архів оригіналу за 24 жовтня 2011. Процитовано 20 березня 2017.
  7. ↑ Олег Тиньков примет участие в велогонке по дорогам Москвы. Nevasport.ru. 5 березня 2006. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  8. ↑ Анна Субботина (22 січня 2007). Олег Тиньков раскручивает педали. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  9. ↑ В «Тур де Франс» появится российская команда. Newsru.com. 1 жовтня 2005. Архів оригіналу за 17 листопада 2005. Процитовано 21 жовтня 2015.
  10. ↑ а б Алексей Рожков (2 грудня 2013). Олег Тиньков купил велосипедную команду. Ведомости. Архів оригіналу за 16 серпня 2014. Процитовано 21 жовтня 2015.
  11. ↑ Олігарх Олег Тиньков відмовився від російського громадянства. РБК-Украина (укр.). Процитовано 20 листопада 2023.
  12. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 15—18.
  13. ↑ Олег Тиньков (18 березня 2009). «Y WAY - начало ( Сибирь ). Живой Журнал. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  14. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 37.
  15. ↑ Андрей Надеин, Маргарита Васильева (2001). Олег Тиньков: «Я всегда умел продавать дороже, чем другие!». Advi.ru. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  16. ↑ а б Julian Lorentz (6 квітня 2018). Олег Тиньков. Интервью в программе Школа Злословия. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 28 серпня 2018.
  17. ↑ Елена Тофанюк (7 лютого 2014). Олег Тиньков рассказал, зачем проехал 100 тыс. км на велосипеде. РБК. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  18. ↑ Юрий Дудь (16 січня 2014). Олег Тиньков: «Российские футболисты выглядят как какие-то обсосы». Sports.ru. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 21 жовтня 2015.
  19. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 39—44.
  20. ↑ Ксения Додукина, Иван Васильев (10 грудня 2014). Шесть российских миллиардеров без высшего образования. Forbes. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  21. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 54—72.
  22. ↑ Олег Тиньков. Fiolet-korova.ru. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 21 жовтня 2015.
  23. ↑ Erin E. Arvedlunp (15 червня 2014). A Mix of Beer, Free Speech and Home-Grown Hip (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  24. ↑ Анастасия Новикова (13 лютого 2015). Миллиардер на выданье: где устраивают свадьбы богатейшие люди мира. Forbes. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  25. ↑ «Буду бороться за жизнь»: Тиньков рассказал о найденной у него лейкемии | Миллиардеры (англ.). Forbes.ru. 6 березня 2020. Архів оригіналу за 2 травня 2020. Процитовано 6 березня 2020.
  26. ↑ Расписки TCS Group рухнули на Мосбирже на фоне новостей о лейкемии Тинькова. www.kommersant.ru. 6 березня 2020. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 6 березня 2020.
  27. ↑ Власти США обвинили Тинькова в сокрытии активов на $1 млрд. Росбизнесконсалтинг. 6 березня 2020. Архів оригіналу за 22 квітня 2020. Процитовано 6 березня 2020.
  28. ↑ Forbes: Олег Тиньков за день потерял 400 миллионов долларов (рос.). РИА Новости. 7 березня 2020. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 7 березня 2020.
  29. ↑ Елена Евграфова (5 липня 2001). Под маской простака. Ведомости. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 21 жовтня 2015.
  30. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 73—101.
  31. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 89—91.
  32. ↑ Консатантин Збаровский. Петербургская компания нашла президента в Америке // Коммерсантъ : газета. — 1995. — № 238. — С. 10.
  33. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 111.
  34. ↑ Ирина Телицына (30 травня 2000). Пивной Довгань. журнал «Компания». Архів оригіналу за 25 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  35. ↑ Влад Коренев (9 липня 2014). Илья Бортнюк: «Зачем столько новых фестивалей?». Colta.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 21 жовтня 2015.
  36. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 108—127.
  37. ↑ Иван Ступаченко, Борис Горлин (9 листопада 2005). Реклама «за гранью фола». Коммерсантъ. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  38. ↑ Страница номинанта конкурса на звание лучшей рекламы двадцатилетия в рамках Московского Международного Фестиваля Рекламы и Маркетинга 2012. Sostav.ru. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  39. ↑ СМИ: производство пельменей «Дарья» остановлено. Rustelegraph.ru. 7 травня 2014. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  40. ↑ Концерн «Равиоли» (Санкт-Петербург) нанес ответный рекламный удар ООО «Дарья». Фонтанка.ру. 3 грудня 2001. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  41. ↑ Дмитрий Добров, Сергей Канунников (24 квітня 2002). «Дарья» осталась без отца. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 21 жовтня 2015.
  42. ↑ а б Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 128—137.
  43. ↑ Александр Павлов (2006). Тиньков, Тинькофф, Tinkov. Advlab.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 21 жовтня 2015.
  44. ↑ Юлиана Петрова (7 березня 2005). Занимательный рычаг. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  45. ↑ Николай Дицман, Иван Москаленко (6 вересня 2004). Тинькову не понравились поцелуи Тоскани. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  46. ↑ Максим Котин (2 червня 2005). Поворот на «Т». Коммерсантъ. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  47. ↑ Роман Овчинников, Евгений Хвостик (19 липня 2005). Олег Тиньков слил пиво в Sun Interbrew. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 3 липня 2019. Процитовано 21 жовтня 2015.
  48. ↑ Виктор Хилько (30 вересня 2005). Олег Тиньков продал стены своих ресторанов. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  49. ↑ Тиньков продал оставшуюся долю в сети ресторанов «Тинькофф». Коммерсантъ. 24 вересня 2009. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  50. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 12—13.
  51. ↑ Максим Котин (25 лютого 2008). Надеюсь заработать. Могу и потерять. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  52. ↑ Ксения Дементьева (24 листопада 2009). ТКС банк продал проблемы. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  53. ↑ Елена Пашутинская (12 травня 2009). Клиенты ТКС банка станут агентами. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  54. ↑ Ксения Дементьева (18 лютого 2010). Консультанты ТКС-банка разошлись по домам. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  55. ↑ Екатерина Аликина (27 жовтня 2014). «Заемщик с хитрым профилем. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  56. ↑ Геннадий Белаш (29 квітня 2013). Ольга Горчинская: «Big Data расширяет привычные представления о работе с данными». IT-weekly.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  57. ↑ Ксения Дементьева (10 березня 2010). «Банковский рынок — пустой с точки зрения рекламы, маркетинга. У него безграничный потенциал». Коммерсантъ. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  58. ↑ Иван Осипов (26 грудня 2013). 15 крупнейших сделок 2013 года. Forbes. Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  59. ↑ Дмитрий Михайлович (22 жовтня 2013). ТКС-банк оторвался от IPO. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  60. ↑ 10 новых миллиардеров из России в рейтинге Forbes. Forbes. 4 березня 2014. Архів оригіналу за 2 вересня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  61. ↑ а б Налоговая служба США инициировала слушания в отношении Олега Тинькова (рос.). РИА Новости. 28 лютого 2020. Архів оригіналу за 11 березня 2020. Процитовано 7 березня 2020.
  62. ↑ а б US District Court, Northern District of California (26 вересня 2019). Indictment. U.S. Department of Justice (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 4 травня 2020. Процитовано 8 травня 2020.
  63. ↑ ЦБ разрешил ТКС банку сменить название на «Тинькофф Банк». Forbes. 26 листопада 2014. Архів оригіналу за 28 листопада 2014. Процитовано 21 жовтня 2015.
  64. ↑ «Тинькофф Кредитные Системы» сменит название. Банки.ру. 1 серпня 2014. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 21 жовтня 2015.
  65. ↑ Почему упали котировки акций банка Тинькофф - график динамики стоимости на Лондонской бирже. Кредитная карта Тинькофф (рос.). 6 червня 2018. Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 22 серпня 2018.
  66. ↑ TCS Group Holding PLC: Ownership Structure. Архів оригіналу за 2 травня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  67. ↑ Олег Тиньков покинет пост главы совета директоров Тинькофф Банка (рос.). РИА Новости. 20200402T1712+0300. Архів оригіналу за 4 травня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
  68. ↑ а б Валерия Миронова (26 січня 2006). «Олег Тиньков погнался за Tour de France». Коммерсантъ. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  69. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 178—179.
  70. ↑ «Олег Тиньков создал профессиональную велокоманду Tinkoff Restaurants». E-xecutive.ru. 17 січня 2006. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  71. ↑ «Бюджет российско-итальянской велокоманды Tinkoff. Credit Systems составит 4 млн. евро ежегодно». NevaSport.ru. 20 січня 2006. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  72. ↑ «Велоспорт. Павел Брутт из Tinkoff Restaurants выиграл веломногодневку Tour of Hellas». РБК. 13 квітня 2006. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  73. ↑ «Александр Кузнецов: "Тиньков сломал судьбу целой группе талантливых российских спортсменов"». Sports.ru. 1 серпня 2011. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  74. ↑ «Тренер Александр Кузнецов: Тиньков - ненадежный человек». Sovsport.ru. 22 липня 2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  75. ↑ Польская Ярослава (10 жовтня 2006). «C Олегом Тиньковым, генеральным спонсором профессиональной велокоманды Tinkoff restaurants и владельцем компании Tinkoff sport management, мы встретились в Москве». Деловой Петербург. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  76. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 179.
  77. ↑ Дмитрий Клипин. «Свой путь». Большой Спорт. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 21 жовтня 2015.
  78. ↑ «Хэмильтон: Скоро все заговорят о команде "Тинькофф"». Sovsport.ru. 23 січня 2007. Процитовано 21 жовтня 2015.[недоступне посилання з Декабрь 2019]
  79. ↑ Тиньков О. Ю.. "Я такой как все". — С. 181—182.
  80. ↑ UCI подтвердил, что команда Tinkoff-Saxo официально стала российской. Rsport.ru. 28 січня 2014. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  81. ↑ Павел Астафьев (20 січня 2015). В Мировом туре выступит 19 российских велосипедистов. Metro. Архів оригіналу за 25 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  82. ↑ Stephen Farrand (16 січня 2014). Oleg Tinkov: I'd love to sign Sagan, Froome, Cancellara for 2015 (англ.). Cyclingnews.com. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 21 жовтня 2015.
  83. ↑ Тиньков пообещал проехать веломарафон «Джиро Д’Италия». Lenta.ru. 19 грудня 2014. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 21 жовтня 2015.
  84. ↑ «Джиро д’Италия-2015» дала Олегу Тинькову розовый свет. Finparty.ru. 4 червня 2015. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 21 жовтня 2015.
  85. ↑ Олег Тиньков о команде Tinkoff-Saxo и велоспорте. VeloLive.com. 19 січня 2014. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 20 квітня 2015.
  86. ↑ Олег Тиньков (8 лютого 2010). Современный велоспорт. Livejournal.com. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 20 квітня 2015.
  87. ↑ Тиньков: «никогда в жизни не буду финансировать российский футбол». РИА Новости. 15 грудня 2014. Архів оригіналу за 25 грудня 2016. Процитовано 20 квітня 2015.
  88. ↑ Олег Тиньков о проекте Velon. VeloLive.com. 19 грудня 2014. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 20 квітня 2015.
  89. ↑ Тиньков пообещал 1 млн евро Контадору и его соперникам за 3 Гранд-тура в сезоне. Rsport.ru. 7 жовтня 2014. Архів оригіналу за 5 червня 2015. Процитовано 20 квітня 2015.
  90. ↑ Алексей Рожков (15 жовтня 2015). Спонсор отказался от дальнейшего сотрудничества с велокомандой «Тинькофф-Саксо». Ведомости. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 14 січня 2016.
  91. ↑ Вероника Гибадиева (24 грудня 2015). Олег Тиньков: мне интереснее, чтобы Трофимов выиграл Олимпиаду, а не Контадор. Rsport.ru. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 14 січня 2016.
  92. ↑ Tinkoff team races its last at the Abu Dhabi Tour (англ.). CyclingNews. 23 жовтня 2016. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 23 грудня 2016.
  93. ↑ Суд обязал Тинькова сдать паспорта России и Кипра Претензии американских налоговиков связаны с подачей недостоверных документов. РБК. Процитовано 5 березня 2020.
  94. ↑ РБК: Тинькова обязали сдать российский и кипрский паспорта (рос.). РИА Новости. 5 березня 2020. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 6 березня 2020.
  95. ↑ Власти США обвинили Тинькова в сокрытии активов на $1 млрд. РБК. Архів оригіналу за 22 квітня 2020. Процитовано 6 березня 2020.
  96. ↑ Анастасия Дагаева, Леонид Фаерберг (19 квітня 2016). Вместо Falcon 2000LX - Falcon 7X. BizAvNews.ru. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 28 квітня 2016.
  97. ↑ Тиньков инвестирует 250 млн руб. в строительство гостиницы на Камчатке. РБК. 21 вересня 2014. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015. Процитовано 14 жовтня 2015.
  98. ↑ Юрий Нехайчук (21 січня 2015). Тиньков построит «лакшери-шале» в Вал Торрансе вместо отеля на Камчатке. Ведомости. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 22 січня 2016.
  99. ↑ Тиньков открыл два шале класса люкс в Альпах. РБК. 8 червня 2016. Архів оригіналу за 4 квітня 2020. Процитовано 20 липня 2016.
  100. ↑ Російський мільярдер Тиньков висловився проти війни з Україною. РБК-Украина (рос.). Процитовано 12 травня 2022.
  101. ↑ Тиньков назвал войну против Украины безумной и резко отозвался о российской армии (рос.). BBC News Русская служба. 22 квітня 2022.
  102. ↑ Російський олігарх Тиньков закликав Захід дати можливість Путіну вийти з війни в Україні. РБК-Украина (рос.). Процитовано 12 травня 2022.
  103. ↑ Russian Tycoon Criticized Putin’s War. Retribution Was Swift (англ.). The New York Times. 1 травня 2022.
  104. ↑ Дудь, Юрий (11 травня 2022). Тиньков - болезнь и война / вДудь. Youtube.com (рос.).
  105. ↑ "Україна переможе": банкір Тіньков виїхав з РФ та заявив про погрози за антивоєнну позицію. www.unian.ua (укр.). Процитовано 12 травня 2022.
  106. ↑ Олігарх Олег Тиньков відмовився від російського громадянства. РБК-Украина (укр.). Процитовано 3 листопада 2022.
  107. ↑ Антон Ключкин (15 лютого 2010). В тарелочку. Lenta.ru. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 21 жовтня 2015.
  108. ↑ Профиль Олега Тинькова на сайте журнала «Финанс». Финанс (журнал). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  109. ↑ Выбыл из рейтинга. Lenta.ru. 16 червня 2011. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  110. ↑ Чистая прибыль банка Тинькова выросла в 50 раз. Lenta.ru. 24 листопада 2009. Архів оригіналу за 25 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  111. ↑ Интервью Тинькова с Фридманом (Альфа-банк, Билайн, Перекресток, Пятерочка, Росводоканал). Roem.ru. 1 жовтня 2015. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 22 січня 2015.
  112. ↑ Аскар Туганбаев (12 березня 2009). Аскар Туганбаев. Обзор блогов, 10 марта. Вести. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  113. ↑ Никита Лихачёв (27 липня 2011). Тиньков обиделся на Вконтакте. Tjournal.ru. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  114. ↑ Никита Лихачёв (22 квітня 2012). Тиньков такой как всегда». Tjournal.ru. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  115. ↑ Первая Дарья Абрамовича. Forbes. 21 квітня 2010. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  116. ↑ Ольга Стрелкова (21 вересня 2011). Книга недели: «Как стать бизнесменом» по методу Тинькова. Slon.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  117. ↑ Страница Тинькова переулка в энциклопедии на сайте города Пушкин. Pushkin.ru. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 21 жовтня 2015.
  118. ↑ Топонимист: переименовывать Тиньков переулок уже поздно. Karpovka.net. 13 липня 2010. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  119. ↑ К видеоблогерам из канала «Немагия» пришли с обыском. Их подозревают в клевете на Олега Тинькова и его банк — Meduza. Meduza (рос.). Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 24 вересня 2017.
  120. ↑ Любители дешевого хайпа: блогеров преследуют за клевету. Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 24 вересня 2017.
  121. ↑ Роскомнадзор обязал блогеров удалить обличающий ролик об Олеге Тинькове. Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 24 вересня 2017.
  122. ↑ Мерзликин, Павел (26 вересня 2017). Олег Тиньков отозвал все иски против «Немагии». Адвокаты блогеров считают, что уголовное дело это не остановит. Meduza. Архів оригіналу за 27 січня 2023. Процитовано 12 лютого 2023. (рос.)
  123. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 8 травня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  124. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 8 травня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  125. ↑ Пять неожиданных лиц в "кремлевском досье". BBC Русская служба (англ.). 2018. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 7 лютого 2018.
  126. ↑ В «Кремлёвский доклад» США попали все: от Сечина до Грефа, от Усманова до Тинькова. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 8 травня 2020.
  127. ↑ Російський олігарх Тиньков попросив Британію скасувати санкції проти нього. РБК-Украина (укр.). Процитовано 20 листопада 2023.
  128. ↑ Британія зняла санкції з російського олігарха Тинькова. РБК-Украина (укр.). Процитовано 20 листопада 2023.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тиньков_Олег_Юрійович&oldid=42221951