Третій хрестовий похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Третій Хрестовий похід
Частина Хрестових походів
Siege of Acre.jpg
Головна битва Третього Хрестового походу — облога Акри
Дата: 11891192
Місце: Близький Схід
Результат: * Єрусалим залишився мусульманським
  • Відновлено християнські держави Леванта
  • Мусульмани дозволили християнам паломництво в Єрусалим
Сторони
Хрестоносці:
Сарацини:
Командувачі
* Arms of the Kingdom of France (Ancien).svg Філіпп II Август * Flag of Ayyubid Dynasty.svg Салах ад-Дін
Військові сили
Хрестоносці:
  • 8,000 англійців
    2,000 французів
    100,000 німців[2]
Сарацини:
  • невідомо

Третій хрестовий похід (1189-1192) — хрестовий похід, який був ініційований папою Григорієм VIII і після його смерті продовжений Климентом III. У ньому взяли участь четверо наймогутніших європейських монархів — німецький імператор Фрідріх I Барбаросса (загинув у цьому поході), французький король Філіпп II Август, австрійський герцог Леопольд V і англійський король Річард I Левове Серце.

Передумови[ред.ред. код]

До 1189 року з часів Другого хрестового походу (1147—1149 роки) ситуація для держав хрестоносців тільки погіршувалася, почався їхній внутрішній розпад, який уміло використав емір Алеппо і Мосула Нур ад-Дін. Він захопив Дамаск, послабив Антіохійське князівство. Разом з цим на півночі Палестини вів активну політику, направлену на відновлення колишньої величі Римської імперії візантійський імператор Мануїл I, який прагнув приєднати кнізівство Антіохія до своєї імперії.

Безпосереднім приводом до початку цього хрестового походу стало захоплення у жовтні 1187 року мусульманським полководцем Салах ад-Діном (Саладіном) Єрусалима, який хрестоносці підкорили ще під час Першого хрестового походу. Хрестоносці звинуватили в цій поразці Візантійську імперію, незаслужено звинувативши її в підбурюванні і допомозі мусульманам. Візантійців стали сприймати не тільки як не особливо ревних прихильників звільнення Гробу Господнього, але й як зловмисних і лукавих лицемірів, які постійно зраджують хрестоносців.

Підготовка[ред.ред. код]

Звістка про те, що Єрусалим захоплено сарацинами, була отримана в Європі не раніше 1188 року. Перші звістки прийшли до римського папи Григорія VIII, який незважаючи ні на які труднощі та перешкоди, прийняв ідею проголошення Третього хрестового походу. Швидко було складено кілька визначень, що мали на меті поширити заклик про хрестовий похід по всім західним державам. Кардинали дали папі римському слово взяти участь у просуванні походу і проповідуючи його пройти босими ногами по Німеччині, Франції та Англії. Папа ж зважився вкласти всі церковні кошти до того, щоб полегшити участь у поході представникам усіх соціальних прошарків. Для цього було зроблено розпорядження про припинення внутрішніх війн, лицарям полегшений продаж їхніх володінь (ленів), відстрочено стягнення боргів, оголошено, що будь-яке сприяння звільненню християнського Сходу буде відпущенням гріхів. На території Англії та Франції з духовенства брали податок на похід — так звану Саладинову десятину, що принесло багато грошей для організації походу.

Третій хрестовий похід відбувався при обставинах більш сприятливих, ніж перші два. У ньому брали участь три короновані особи: німецький імператор Фрідріх I Барбаросса, французький король Філіпп II Август і англійський Річард Левове Серце. Але загального керівництва не було, через що до Святої землі хрестоносне воїнство прямувало різними шляхами. Цілі самих монархів були багато в чому різними. Оскільки Річард і Філіпп II були друзями, вони сформували спільну колону англо-французьких військ, тоді як Фрідріх Барбаросса до них не приєднався і рушив самостійною колонною. Таким чином Третій хрестовий похід розпався на окремі епізоди: рух англо-французьких військ, рух німецьких і облога Акри.

Початок походу[ред.ред. код]

В 1190 році англійський та французький королі виступили в похід. Річард Левове Серце шукав, перш за все, лицарських подвигів і слави. Він оточив себе блискучою свитою і лицарями, на своє військо, за свідченням сучасників, він витрачав за один день стільки, скільки інші королі витрачали за місяць. Збираючись у похід, свої володіння він або віддавав в оренду, або закладав і продавав. Таким чином, він дійсно зібрав величезні кошти; його військо відрізнялося хорошим озброєнням.

Частина англійського війська відправилася з Англії на кораблях, сам Ричард переправився через Ла-Манш, щоб з'єднатися з французьким королем і направити свій шлях через Італію. Рух почався влітку 1190 року. Обидва короля передбачали йти разом, але чисельність військ і виниклі проблеми забезпечення військ змусили їх розділитися. Французький король пішов раніше і у вересні 1190 року прибув до Сицилії, зупинився в Мессіні, чекаючи на свого союзника. Коли прибув Річард, рух союзної армії було затримано через думку, що перепливати море восени незручно. Таким чином обидві війська провели осінь і зиму в Сицилії до весни 1191 року.

Але тут Річард повів себе недипломатично, він заохотив свої лицарів до притиснень місцевого населення, тому що вважав себе претендентом на корону Сицилії і таким чином дав зрозуміти, що тільки він може розпоряджатися усім. Фактично він обґрунтовував своє право тим, що за померлим безпосередньо перед походом королем Сицилії Вільгельмом II була заміжня Іоанна, дочка англійського короля Генріха II і сестра самого Річарда. Тимчасовий узурпатор Сицилійської корони, Танкред, тримав у почесному ув'язненні вдову Вільгельма. Річард зажадав видати йому сестру і змусив Танкреда дати йому викуп за те, що англійський король залишив за ним фактичне володіння короною. Це призвело до ворожнечі між англійським королем і німецьким імператором. Усі ці дії англійців ледь не привели до повстання, яке встиг попередити французький король Філіпп, який зрештою зрозумів, що він не зможе надалі діяти за однаковим планом з англійцями, тому в березні 1191 він зі своїм військом переправився до Сирії.

Філіпп прибув до Акри, до якої мали з одного боку підійти усі сили християн, з іншого боку саме туди рухались й війська мусульман. Коли Філіпп першим з королів з'явився там, усі чекали, що він задасть хрестоносцям напрямок наступним діям і стане їхнім головуючим. Тим більше, що Річард на той час явно охолонув у відносинах з Філіппом, адже той відмовився взяти за дружину сестру Річарда. Флот Річарда, який відплив з Сицилії в квітні 1191, був розсіяний штормом, і корабель, на якому була наречена Річарда Беренгарія Наварська, був викинутий на берег Кіпру, де принцесу захопив володар острову Ісаак Комнін. Таким чином, Річард почав війну з Кіпром, а заволодівши островом, закував у срібні ланцюги Ісаака Комніна і звільнив принцесу. Певний час тривала низка урочистостей, які супроводжували тріумф англійського короля. Це було вперше, що Англія набула територіальне володіння на Середземному морі. Але було зрозумілим, що Річард не міг розраховувати на тривале володіння Кіпром, який знаходився на такій великій відстані від Англійського королівства. І коли на Кіпр прибув щоб виявити знаки відданості англійському королю король Єрусалиму Гі де Лузіньян, який втратив свої володіння, то Річард продав йому цей острів.

Фрідріха I Барбароссу вважали найдосвідченішим військовиком серед інших християнських королів, мудрим і вправним тактиком і стратегом. Він ще до виходу в похід провів ряд дипломатичних заходів, які дали йому можливість спокійно пересуватися Європою. 24 травня 1189 року він з військом вступив на терени Угорщини, де його приязно зустрів король цієї країни Бела III, який хоча й не схотів піти у похід, але дав Фрідріху цінні подарунки і виділив двотисячне військо, яке збільшило сили Фрідріха і дало можливість пройти найкращими шляхами. Хоча на його шляху на загони нападали окремі розбійні ватаги, але хрестоносці відбивали ці атаки, а схоплених у полон піддавали таким тортурам, що відбивало охоту нападати на військо Барбаросси. Під час руху на Балканському півострові угорські, болгарські та сербські правителі пропонували Фрідріху свою повну підтримку проти візантійського імператора взамін на визнання їхніх державних утворень під протекторатом Фрідріха. Але обережний імператор на це не пристав.

Його пересування по території слов'янських народів на Балканах, які були захоплені Візантійською імперією були тривалими, адже Візантія вважала, що Фрідріх підтримує рух слов'ян на звільнення від візантійського ярма і не створювало умов для просування хрестоносного війська. Німецькі лицарі часто змушені були відбивати атаки окремих візантійських загонів, хоча й самі робили набіги, спустошуючи села і міста. Болгарські та сербські діячі тим часом пропонували Фрідріху дати до 60 тисяч вояків, що дало б змогу пробитися через візантійські землі до Палестини. І хоча військо короля Бели III відмовилось іти далі і повернуло додому, але до Фрідріха привів додаткові війська його третій син Фрідріх VI, герцог Швабії, через що 25 березня 1190 року німецьке військо зрештою почало переправлятися через Босфор. Надалі шлях війська пішов через західні землі Малої Азії, де мав часті зіткнення із сельджукськими загонами і розбив їх при Іконіоні, змусивши до миру і повного забезпечення німецького війська припасами. Після цього Фрідріх зайшов на територію Кілікійської Вірменії, де отримав підтримку місцевого правителя Левона II, який виділив війська до хрестоносного війська. Але через необережність при переправі через річку Салеф або Калікаднус Фрідріх I потонув. Через це частина його війська відмовилася від подальшої експедиції і повернулася морем до Німеччини. Лише невелика частка вояків на чолі з Фрідріхом VI і військами Леона попрямували до Акри.

Облога Акри[ред.ред. код]

Головною метою третього хрестового походу було взяття Акри. З 1188 по 1191 рік відбувалась облога цього міста військами хрестоносців. Вони підходили сюди окремими загонами, через що війська Салах ад-Діна їх частково винищували, частково розсіювали. Облога велася з труднощами, адже хрестоносні війська атакували місто тільки з боку моря, тому що тільки з цього напрямку вони досягали стін своїми стінобитними засобами. Тоді як мусульманські захисники Акри мали можливість вільного постачання міста з інших боків як вояками, так й припасами. Проблемою було постачання дерева, яке використовувалось для будування облогових конструкцій. Тривалий час ліс завозили з Італії. Не сприяло облозі й відсутність єдиноначальності командування, тому що багато керівників окремих загонів між собою ворогували. Під час облоги у хрестоносному війську мінялися погляди на ведення бойових дій в залежності від того, чиї загони були на той момент у більшій чисельності. Англійський король Річард Левове Серце через свої лицарські погляди мав приязні стосунки з Салах ад-Діном, обмінювався з ним посольствами, через що до нього у хрестоносному таборі не було повної довіри — вважали, що він хоче сепаратного миру з мусульманами.

Наслідки[ред.ред. код]

Наслідком походу стало загарбання фортеці Акри та острова Кіпр, де було утворено Кіпрське королівство. Між Салах ад-Діном та хрестоносцями було укладено угоду, за якою купці та паломники з Європи отримали можливість вільно відвідувати Єрусалим протягом трьох років.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Leon's troops also took part in the siege of Acre» M. Chahin (1987). The Kingdom of Armenia: A History. Curzon Press. p. 245. ISBN 0-7007-1452-9
  2. H. Chisholm, The Encyclopædia Britannica: A Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information, 294 (англ.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Всесвітня історія: навч. посібник. / Б. М. Гончар, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко, С. П. Стельмах, Київ: Знання, 2011. с. 191.
  • Успенский Ф. И. «История крестовых походов», СПб., 1900—1901. (рос.)
  • JONATHAN HARRIS. The Lost World of Byzantium. — М.: Альпина Нон-фикшн, 2017. (англ.)