Хрестовий похід на Варну

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хрестовий похід на Варну
Частина Хрестових походів
Battle of Varna 1444.PNG
Битва під Варною
Дата: 1 січня 1443 — 19 листопада 1444
Місце: Балкани
Результат: Перемога османів
Сторони
Хрестоносці:

Herb Polska (Alex K).svg Королівство Польське
Coa Hungary Country History (19th Century).svg Угорське королівство
Coat of arms of the lands of the Bohemian Crown.svg Богемія
Alex K Grundwald flags 1410-03.svg Велике князівство Литовське
Flag of Wallachia.svg Волощина
Flag of Moldavia.svg Молдовське князівство
Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg Священна Римська імперія
Flag of the Papal States (pre 1808).svg Папська держава
Insignia Germany Order Teutonic.svg Держава Тевтонського ордену
Gerb bolg Imperatora.jpg Болгарські повстанці

Османська імперія Османська імперія
Командувачі
Владислав III Варненчик
Янош Гуньяді
Мірча ІІ
Фружин
Мурад II

Хрестовий похід на Варну (1 січня 1443 — 19 листопада 1444) — один із значних хрестових походів середини XV століття. Хрестовий похід було оголошено 1 січня 1443. Брали участь у ньому переважно поляки під проводом короля Владислава III та угорці на чолі з воєводою Яношом Гуньяді, які намагалися зупинити натиск османів на Центральну Європу. У поході взяв участь герцог Філіп Бургундський. Початок походу виголосив римський папа Євгеній IV 1 січня 1443 року. Кульмінацією стала битва під Варною 10 листопада 1444, в якій сили османського султана Мурада II вщент розбили хрестоносців. Під час битви загинули Владислав III та папський легат Джуліан Цезаріні.

Хрестовий похід на Варну в історії часто називають «останнім». Висловлюючись точніше, він був швидше останнім великим хрестовим походом, оскільки дрібніші, переважно острівні операції, називалися хрестовими походами й пізніше. Більше того, всі, навіть найдрібніші зіткнення західних європейців з мусульманами, називалися хрестовими походами аж до кінця XVII століття.

Передумови походу[ред. | ред. код]

У 1428 році, коли Османська імперія воювала з Венеціанською республікою та Угорським королівством, вони зрештою домовились про тимчасовий мир, сформувавши Сербський деспотат як буферну державу. Але по закінченню війни в 1430 році османи повернулися до своєї попередньої мети контролю над усіма країнами на південь від Дунаю. У 1432 році султан Мурад II почав набіги в Трансільванію. Наприкінці 1439 року Мураду II вдалося зробити Сербський деспотат османською провінцією. Його деспот Джурах Бранкович утік до своїх маєтків в Угорщині. У 1440 році Мурад II обложив головну прикордонну фортецю Угорщини. Не встигнувши взяти фортецю, він був змушений повернутися до Анатолії, щоб зупинити навалу Караманідів.

Римо-католицька церква давно виступала за хрестовий похід проти османів. Поштовх для його старту дав Гуньяді. У 1441 році він зупинив рейд, який очолив Ісхак паша зі Смедерево. 22 березня 1442 він ледь не знищив армію Мезід Бея в Трансільванії, а у вересні відбив атаки генерал-губернатора Румелії Шехабеддіна паши. Джурах Бранкович, сподіваючись на звільнення Сербії, також підтримав цю ідею після того, як останнє велике сербське місто Ново Брідо захопили османи у 1441 році.

Хід походу[ред. | ред. код]

Початкові дії[ред. | ред. код]

1 січня 1443 року папа Євген IV видав буллу про хрестовий похід. На початку травня було повідомлено, що «османи у поганій кондиції і що їх можна легко вигнати з Європи». Війна була оголошена проти султана Мурада II на Вербну неділю 1443 р. Армія у 40 000 вояків, переважно мадьяр, перетнула Дунай, взяла Ніш і Софію.

Хрестоносці правильно очікували, що Мурад II не зможе швидко мобілізувати свою армію, що складалася головним чином з кавалеристів, яких утримували феодали (терміорити). Вони час мали збирати врожай, щоб платити податки. Досвід Гюньяді зимових походів у 1441-42 роках дав можливість створити угорцям перевагу над османами в цьому компоненті. Хрестоносці також мали кращу броню. Мурад II не міг покладатися на лояльність своїх військ з Румелії і мав труднощі у протистоянні проти хрестоносців.

Битва при Ніші[ред. | ред. код]

У битві за Ніш хрестоносці перемогли і змусили Касима пашу з Румелії та його співкомандувача Турахана бея втекти до Софії, щоб попередити султана про вторгнення. Під час відступу вони спалили всі села на своєму шляху згідно з тактикою випаленої землі. Коли вони прибули до Софії, то порадили султану спалити місто і відступити за гірські проходи, де менша османська армія могла б за рахунок гірської місцевості знівелювати чисельну перевагу хрестоносців.

Битва на перевалі Златиця[ред. | ред. код]

Незабаром після того, як встановився холод і сніг у горах, на перевалі Златиця 12 січня 1443 року відбулася наступна битва. До неї хрестоносці не мали зіткнень з великою османською армією, а нищили лише окремі міські гарнізони уздовж свого шляху до Адріанополя. Зрештою, у Златиці вони зустріли сильні та добре розташовані сили оборони османів. Хрестоносці були розбиті. Однак коли вони відступили, то перемогли переслідувачів у битві при Куновиці, де Махмуд Бей, зять султана та брат Великого візира Чандарлі Халіл-паші були полонені. Через чотири дні після цього бою християнська коаліція досягла Прокупле. Джурах Бранкович запропонував Владиславу III та Яношу Гуньяді залишитися у сербських укріплених містах взимку і продовжити свою кампанію проти османів навесні 1444 року. Вони відхилили його пропозицію і відступили. Наприкінці січня 1444 року хрестоносні війська дійшли до Белграду, а в лютому прибули до Буди, де їх зустріли героями. Мурад II повернувся злий та невдоволений ненадійністю своїх військ, і засудив Турахана бея, звинувативши його у невдачі армії та полоненні Махмуда бея.

Спроби мирних перемовин[ред. | ред. код]

Вважається, що Мурад II мав найбільше бажання встановити мир. Крім того, його сестра просила його отримати звільнення свого чоловіка Махмуда бея, а його дружина Мара, дочка Джураха Бранковича, чинила додатковий тиск. 6 березня 1444 Мара відправила посланця до батька. Їхнє спілкування започаткувало мирні переговори з Османською імперією.

Значення[ред. | ред. код]

Цей хрестовий похід османів зупинили поблизу сучасного болгарського міста Варна. Нищівна поразка при Варні змусила західних європейців на довгі століття залишити ідею реставрації європейської влади на Балканах, які стали справжньою османською вотчиною. Вся територія Болгарії була інтегрована в Османську імперію і потрапила під хвилю потужної османської колонізації, а Візантійська імперія (точніше її залишки — знелюднені місто Константинополь і півострів Морея), втратили всяку надію на порятунок оскільки з усіх боків, крім моря, столиця була тепер оточена міцною смугою османських володінь, що тягнуться на сотні кілометрів. У 1453 році Константинополь упав. Хоча військам хрестоносців вдавалося тимчасово стримувати наступ османів углиб Центральної Європи і вони навіть змогли здобути перемогу під Белградом у 1456 році, загальну розстановку сил це не змінило. У 1521 році Османська імперія зайняла землі центральної Угорщини.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Sugar Peter Chapter 1: The Early History and the Establishment of the Ottomans in Europe / Southeastern Europe Under Ottoman Rule, 1354—1804. Reprint. University of Washington Press. 1977 [1] (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]