Церковне звичайне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Церковне звичайне право — сукупність правил поведінки, які не набули законодавчого затвердження, але їх обов'язково треба було дотримуватися в житті, побоюючись гніву Господнього (наприклад, поведінка в церкві, при богослужінні, заїмка землі монастирем, повинності підданих на користь духовних можновладців тощо). Пра­во цер­ков­не за змістом, од­нак не ви­ключ­но церков­не за по­хо­д­жен­ням. Оскільки во­но охоп­лює пра­вові ак­ти, що сто­су­ють­ся безпо­се­ред­ньо церк­ви, од­нак які по­хо­дять не ли­ше від неї, то­му йо­го зміст ста­новлять су­купність норм, що по­хо­дять як від церк­ви, так і від дер­жа­ви. Також під церковним правом розуміють сфор­мо­ва­ний протя­гом двох ти­ся­чоліть кор­пус ко­дифіко­ва­но­го пра­ва, яким ре­гу­люється внутрішнє дис­циплінар­не жит­тя церк­ви та відно­си­ни її з дер­жа­вою.

Зміст[ред. | ред. код]

Для будь-якого права, особливо для церковного, характерні покарання за вчинювані порушення.

Правова природа церковних покарань полягає в тому, що особа, яка порушила церковні канони позбавляється абсолютно всіх чи деяких прав, якими володіє сама церква. Тобто, порушник повністю відлучається від церковної спільности, перестає бути її частиною. Відлучення буває повне(виключення особи з числа членів церкви) та неповне(коли особа позбавляється тільки деяких церковних прав і благ).

Покарання[ред. | ред. код]

Отож, у церковній практиці найпоширенішими стали такі види церковних покарань:

  1. Відлучення від церкви (анафема).
  2. Позбавлення християнського виховання.
  3. Ув'язнення у монастирі.
  4. Церковне покаяння (епітимія).

Характерними злочинами, котрі ведуть до відлучення особи від церкви(анафеми) є вровідступництво, єресь, Вперше відлучення від цервки було застосоване Священним Синодом і передбачало повне та пожиттєве розірвання відносин між порушником та цервкою. Хоч і зазначене покарання звучить дуже різко і гучно, основною метою ж є зцілення людської душі. Таким чином, відлучення не означає повне відречення церквою особи, а насамперед її лікування душі, вибір істинниного і праведного життєвого шляху.

Позбвалення права на християнське поховання застосовувалося до тих хто цілеспрямовано та свідомо власноруч позбавили себе життя. Проте, існували деякі виключення. Даний вид покарання не застосовувався до самогубців з патріотичних мотивів та жінок, котрим загрожувало зґвалтування.

Ув'язнення в монастирі набуло широкого практичного застосування і накладалося, як правило, світськими судами. Застосовувалося воно і до неповнолітніх, осіб, які вчинили крадіжку, шахраїв та тих, кого звинувачували у 'блудному та розпусному житті'. Збільшення кількості типових злочинів пояснювалося кризою у пенітенціарній системі Російської імперії середини ХIХ - початку ХХ століття. Як правило, ув'язнення було способом покарання духовними судами священнослужителів, які не виконували свої обов'язки та порушували церковні постулати.

Покаяння[ред. | ред. код]

Церковне покаяння (епитимія) було одним із найрозповсюдженіших видів покарань. Сутність його полягає в тому, що на порушника духовними судами накладалися певні релігійні обов'язки щодо виконання певних значущих дій під пильним контролем місцевого священника. Наприклад, дотримання посту, читання молитви чи здійснення поклонів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]