Церковне звичайне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Церковне звичайне право — сукупність правил поведінки, які не набули законодавчого затвердження, але їх обов'язково треба було дотримуватися в житті, побоюючись гніву Господнього (наприклад, поведінка в церкві, при богослужінні, заїмка землі монастирем, повинності підданих на користь духовних можновладців тощо).

Зміст[ред. | ред. код]

Для будь-якого права, особливо для церковного, характерні покарання за вчинювані порушення.

Правова природа церковних покарань полягає в тому, що особа, яка порушила церковні канони позбавляється абсолютно всіх чи деяких прав, якими володіє сама церква. Тобто, порушник повністю відлучається від церковної спільности, перестає бути її частиною. Відлучення буває повне(виключення особи з числа членів церкви) та неповне(коли особа позбавляється тільки деяких церковних прав і благ).

Покарання[ред. | ред. код]

Отож, у церковній практиці найпоширенішими стали такі види церковних покарань:

  1. Відлучення від церкви (анафема).
  2. Позбавлення християнського виховання.
  3. Ув'язнення в монастирі.
  4. Церковне покаяння(епитимія).

Характерними злочинами, котрі ведуть до відлучення особи від церкви(анафеми) є вровідступництво, єресь, Вперше відлучення від цервки було застосоване Священним Синодом і передбачало повне та пожиттєве розірвання відносин між порушником та цервкою. Хоч і зазначене покарання звучить дуже різко і гучно, основною метою ж є зцілення людської душі. Таким чином, відлучення не означає повне відречення церквою особи, а насамперед її лікування душі, вибір істинниного і праведного життєвого шляху.

Позбвалення права на християнське поховання застосовувалося до тих хто цілеспрямовано та свідомо власноруч позбавили себе життя. Проте, існували деякі виключення. Даний вид покарання не застосовувався до самогубців з патріотичних мотивів та жінок, котрим загрожувало згвалтування.

Ув'язнення в монастирі набуло широкого практичного застосування і накладалося, як правило, світськими судами. Застосовувалося воно і до неповнолітніх, осіб, які вчинили крадіжку, шахраїв та тих, кого звинувачували у 'блудному та розпусному житті'. Збільшення кількості типових злочинів пояснювалося кризою у пенітенціарній системі Російської імперії середини ХIХ - початку ХХ століття. Як правило, ув'язнення було способом покарання духовними судами священнослужителів, які не виконували свої обов'язки та порушеували церковні постулати.

Покаяння[ред. | ред. код]

Церковне покаяння(епитимія) було одним із найрозповсюдженіших видів покарань. Сутність його полягає в тому, що на порушника духовними судами накладалися певні релігійні обов'язки щодо виконання певних значущих дій під пильним контролем місцевого священника. Наприклад, дотримання посту, читання молитви чи здійснення поклонів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]