Червона ртуть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йодид ртуті(II), зліва: β- (жовтого кольору) та α-форма (червоно-оранжевого)

Черво́на ртуть, Red Mercury 20/20 (RM-20/20), Compound-20/20 або багатофункціональний каталізатор — неіснуюча алотропна модифікація ртуті, «одна з останніх розробок СРСР», комерційно найуспішніший з усіх вигаданих матеріалів.

Історія[ред. | ред. код]

Вважалось що даний продукт, окрім всього іншого, також володіє великою щільністю (20 г/см³), температурою замерзання −150 °C, токсичністю на рівні KCN та високою радіоактивністю, використовується то в «детонаторах термоядерних бомб», то в гарматі гауса, то в «надпотужних воєнних лазерах».

Існує декілька видів речовин червоного відтінку що містять в собі ртуть: оксид ртуті HgO, кіновар HgS, піроантимонат(оксистибат) ртуті Hg2Sb2O7, йодиди HgI2 та Hg2I2. Ні вище вказаною щільністю на рівні осмію, ні радіоактивністю, ні будь-якими іншими фантастичними якостями дані речовини не володіють (піроантимонат виділяється термостійкістю: якщо інші ртутні солі розпадаються вже при температурі близько 300—350 °C, то піроантимонат витримує нагрів до 700 °C не розпадаючись)[1].

Частково чутки щодо щільності та радіоактивності обумовлені випадками, коли під виглядом RM-20/20 продавалась важка амальгама металів платинової групи (метали платинової групи не амальгамуються) та радіоактивна амальгама плутону-239. В книзі «Косово поле. Росія» Дмитро Черкасов стверджує, що «червона ртуть» це жаргонна назва воєнного плутонію.

Реально ж під брендом «червоної ртуті» продавалось багато різних хімікатів, включно з сумішшю звичайної ртуті з товченою цеглою і навіть проста вода з розчином аніліну. За деякими даними, під назвою «червоної ртуті» з території СРСР вивозилось змішане з ртуттю золото, а також інші, розчинені в ртуті, дорогоцінні метали. В цих протизаконних діях були замішані високопоставлені державні чиновники і організовані злочинні синдикати.

Існує і «нертутна» версія походження терміну — під такою ж назвою продавались наркотики та інші заборонені препарати, а також документація різних оборонних технологій. Також існує ймовірність, що все це — вигадка кінорежисерів та сценаристів.

Можлива дезінформація[ред. | ред. код]

Характер публікацій, книг та інших матеріалів про так звану червону ртуть не виключає можливості, що вся історія виникнення поняття була лише масштабною дезінформацією, проведеною спецслужбами СРСР з ціллю виявлення окремих осіб, зацікавлених в пошуку матеріалів, що вступають в активну хімічну реакцію (терористів), без будь-якого ризику виявити канали витоку секретної інформації та відволікти ворожі спецслужби на фіктивний об'єкт.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]