Інцидент Вела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 47° пд. ш. 40° сх. д. / 47° пд. ш. 40° сх. д. / -47; 40

Географічна проекція на місце Інциденту Вела

Інцидент Вела (іноді називається Південно-Атлантичний проблиск) — серія світлових сплесків, характерних для ядерного вибуху заряду потужністю 2-3 кілотонни в Південній Атлантиці, зареєстрована 22 вересня 1979 року американським супутником «Vela».[1]

Існують підозри, що це міг бути спільний проект ПАР та Ізраїлю з випробувань ядерної зброї.

Супутник «Вела» був спроектований спеціально для фіксації ядерних випробувань під час холодної війни. Також є версія, що спалах пов'язаний з падінням великого метеорита.[1]

Історія інциденту та розслідування[ред.ред. код]

22 вересня 1979 р. американський розвідувальний супутник VELA 6911, сконструйований спеціально для фіксації ядерних випробувань зареєстрував дві яскравих спалахи в південній частині Атлантичного океану. Американська морська дослідна лабораторія на підставі своєї 300-сторінкової доповіді (підсумовані в тому числі і гідроакустичні відомості), зробила висновок, що це був саме ядерний вибух, проведений в районі Прінс-Едуард.

Деякі фахівці, однак, не вважали отримані відомості характерними для ядерних випробувань і припустили, що причиною спалахів міг стати удар мініатюрного метеорита по пристроям супутника. Не виключено, що цей «Подвійний спалах» цілком міг бути просто хибним сигналом застарілих детекторів супутника. Незважаючи на неодноразові проходження через цю область спеціальних літаків ВПС США не було виявлено ні найменшого сліду радіоактивного пилу, характерного для всіх ядерних випробувань. Проте, низький рівень вмісту йоду-131 був виявлений у вівць на австралійських островах Вікторія і Тасманія .

Датчик супутника зафіксував спалах, який зазвичай супроводжує невеликий атмосферний ядерний вибух потужністю від двох до трьох кілотонн. Всі 41 попередні подвійні спалахи, зафіксовані супутниками «Вела», згодом були підтверджені саме як ядерні випробувальні вибухи. Вранці 22 вересня 1979 радіотелескоп в Пуерто-Ріко виявив аномальну іоносферну хвилю, яка рухалася з південного сходу на північний захід. Аналогічні події раніше вченими не спостерігалися.

Якщо ж вибух дійсно мав місце, то він міг статися в колі діаметром 4800 кілометрів, в який входить частина Індійського океану, південна частина Атлантичного океану, південна частина Африки і невелика частина Антарктиди.

У 1979 році деякі фахівці вважали, що зафіксовані спалахи були частиною радянської програми випробувань ядерної зброї, що таємно проводилася в порушення договору 1963 року про часткову заборону ядерних випробувань.

Задовго до цього інциденту американське розвідувальне співтовариство зробило доповідь, в якій припускало наявність у Ізраїлю власної ядерної зброї. За даними журналіста Саймура Херша зареєстровані спалахи були третіми зі спільних ізраїльсько-південноафриканських ядерних випробувань в Індійському океані. На його думку в районі події були присутні два військові судна Армії оборони Ізраїлю і велика кількість військових і ядерних експертів. Він вважає, що адміністрація США свідомо приховала від громадськості факт випробувань, щоб не ускладнювати відносини з Південною Африкою.

Сама ж Південна Африка першою потрапляла під підозру. По-перше вона мала власну програму створення ядерної зброї, а по-друге вона розташовувалася в тому ж самому географічному регіоні. Проте, ПАР підписувала договір про часткове заборону ядерних випробувань в 1963 році, а після падіння режиму апартеїду розкрила велику частину інформації про свою ядерну програму. На підставі даних документів Міжнародне агентство з атомної енергії зробило висновок, що Південна Африка не мала можливості побудувати ядерну бомбу до 1979 року.

Також були підозри і щодо Індії. Ця країна провела свої перші ядерні випробування в 1974 році в рамках операції «Усміхнений Будда» і цілком могла проводити випробування з використанням засобів доставки ядерної зброї.

Деякі фахівці вважали, що «Інцидент Вела» міг бути пов'язаний із французькою ядерною програмою. Хоча місце події і розташовувалося досить далеко від традиційних місць французьких ядерних випробувань, але передбачається, що французи могли випробувати невелику нейронну бомбу або тактичну ядерну зброю.

У 1994 році колишній командир південно-африканських ВМФ Дітер Герхардт, засуджений в 1983 році як радянський шпигун, заявив, що хоч він сам і не брав безпосередньої участі у плануванні та проведенні цієї операції, але проте знав, що ці спалахи були саме результатом спільного ізраїльсько-південноафриканського ядерного випробування під кодовою назвою «Операція Фенікс». Вибух був задуманий як дуже чистий, однак погода, що раптово змінилася, дозволила американському супутнику виявити факт випробування. Більш того, він стверджував, що між представниками СРСР і США в 1978 році відбулася зустріч, присвячена ядерній програмі ПАР, і Радянським Союзом було запропоновано завдати попереджуючого ядерного удару по Пеліндабскому заводу, що був основою ядерної програми ПАР.

20 квітня 1997 ізраїльська газета «Хааретц» процитувала заступника міністра закордонних справ Південної Африки Азіза Пахада, який нібито підтверджував приналежність «подвійний спалаху» південноафриканським ядерних випробувань. «Хааретц» пише, що у минулому Ізраїль закупив у Південній Африці близько 550 тонн урану для своєї атомної електростанції в Дімоні. В обмін на це Ізраїль надав ПАР матеріали з розробки ядерної зброї.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]