Юзеф Циранкевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юзеф Циранкевич
пол. Józef Cyrankiewicz
Юзеф Циранкевич

Час на посаді:
1947 — 1952
ПопередникЕдвард Осубка-Моравський
НаступникБолеслав Берут

Час на посаді:
1954 — 1970
ПопередникБолеслав Берут

Народився23 квітня 1911(1911-04-23)[1][2]
Тарнув, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер20 січня 1989(1989-01-20)[1][2] (77 років)
Варшава, ПНР[3]
ГромадянствоПольща Польща
Національністьполяк
Політична партіяПольська об'єднана робітнича партія
Релігіякатолицизм
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Юзеф Циранкевич (пол. Józef Cyrankiewicz; 23 квітня 1911, Тарнув, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 20 січня 1989, Варшава, ПНР) — польський комуністичний політик і державний діяч. У молодості — соціаліст, учасник антинацистського підпілля, в'язень Освенцима і Маутхаузена. З 1948 — один з керівників ПОРП. Глава уряду ПНР в 19471952 і в 19541970 (довше, ніж хто-небудь в історії Польщі). Усунений від влади після робочих протестів 1970 на Балтійському узбережжі Польщі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Проводив на партійних і державних посадах жорсткий сталіністський курс. Брав активну участь у придушенні антикомуністичної опозиції, в тому числі соціалістичної, у переслідуваннях католицької церкви. Зіграв помітну роль у винесенні смертного вироку організатору табірного підпілля Вітольду Пілецькому, разом з яким у свій час знаходився в Освенцимі і спільно готував повстання (цей факт дає додаткові аргументи у версії про співпрацю Циранкевича з гестапо[4]). Під час заворушень робітників у 1956 зайняв демонстративно жорстку позицію, санкціонувавши застосування військ та Корпусу внутрішньої безпеки.

Циранкевич та Сталін
Місце поховання, кладовище Військові Повонзки, Варшава

Показав себе майстром політичного маневру. Уміло маневрував між внутрішньопартійними угрупованнями в ПОРП, зберігаючи лояльність вищим керівникам. Незважаючи на сталіністську орієнтацію, в 1956 підтримав Владислава Гомулку, що виступав з програмою обмеженої лібералізації режиму. Така позиція забезпечила збереження урядового поста при новому партійному керівництві. Вважався другою особою в державній ієрархії ПНР 1960-х років (в ієрархії ПОРП його вплив поступався Зенону Клишко).

Грав видну роль в зовнішній політиці ПНР. Уклав договір про створення ОВД і польсько-західнонімецький договір 1970, який закріпив кордон по Одеру — Нейсе.

У період політичної кризи 1968 виступав із погрозами на адресу протестуючих студентів. Фактично став на бік «фракції партизан» Мечислава Мочара, отримавши репутацію партійного ортодокса і антисеміта.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]