Неотомізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Неотомі́зм — головний напрям неосхоластики, що вбачає у вченні Фоми Аквінського (1225–1274) найдосконаліше вираження «вічної філософії». Офіційна філософія католицизму, сучасна версія томізму, який є християнською адаптацією філософії Аристотеля.

Основні риси

Неотомізм різко протиставляє себе як матеріалізму, так і суб'єктивному ідеалізму; він претендує на універсалізм, на синтез віри і розуму, умогляду і емпірики, споглядальності та практицизму, індивідуалізму і соборності.

Неотомізм один з найпоширеніших різновидів сучасного ідеалізму;

Неотомізм також є сучасною філософською і педагогічною концепцією розвитку особистості, що вбачає призначення людини не в боротьбі за своє соціальне і духовне звільнення, а в прагненні наблизитися до божественної досконалості.

Неотомістський реалізм

Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні про­дуктом творчої діяльності Бога та об'єктом його управління.[1]

Деякі неотомісти

  • Жак Марітен — релігійний філософ, засновник неотомізму.
  • Етьєн Жільсон — релігійний філософ, один з найвизначніших у XX столітті фахівців з історії середньовічної філософії, директор Інституту Середньовіччя в Торонто.
  • Андрій Баумейстер — професор кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Див. також

Джерела

Примітки