Лутугине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 8 серпня 2023, заснована на цій версії.
Луту́гине
Герб Лутугиного Прапор Лутугиного
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Луганський район
Тер. громада Лутугинська міська громада
Засноване 1897
Статус міста з 3 січня 1965 року
Населення ▼17 738 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 92000—005
Телефонний код +380-6436
Координати 48°24′07″ пн. ш. 39°12′37″ сх. д.H G O
Водойма р. Вільхівка, Лутугинське водосховище
День міста 4 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Лутугине
До обл./респ. центру
 - автошляхами 23,1 км
До Києва
 - автошляхами 796 км

Луту́гине у Вікісховищі

Карта
Луту́гине. Карта розташування: Україна
Луту́гине
Луту́гине
Луту́гине. Карта розташування: Луганська область
Луту́гине
Луту́гине
Мапа
Ця стаття про місто. Про залізничну станцію див. Лутугине (станція).

Луту́гине (до 1925 — Шмідтівка) — місто в Україні, центр Лутугинської громади Луганського району Луганській області. Розташоване на правому березі річки Вільхової, за 22 км від міста Луганська, залізнична станція на лінії «Лиха — Родакове». Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Красний Луч. Населення — 17,7 тис осіб.

Історія

Населений пункт виник в кінці XIX століття в період підйому промислового виробництва в Російській імперії. Навколишні землі, багаті покладами кам'яного вугілля, вапна, піску, привернули увагу іноземних і місцевих капіталістів. Так у 1896 році у зв'язку з будівництвом Бельгійським акціонерним товариством залізничної станції і доменних печей заводу прокатних валків поблизу сіл Успенки та Коноплянівки виникло невелике заводське селище. Вісімнадцять років селище при заводі було безіменним але пізніше воно отримало назву — Шмідтівка — на честь німецького підприємця Шмідта. В кінці 1925 року селище, а залізничну станцію перейменували в селище Лутугинно, на честь відомого вченого-геолога і громадського діяча Леоніда Лутугіна.

У передвоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, завершилася електрифікація і радіофікація населеного пункту. Місто входило до складу Успенського району, у селі Успенка в приміщенні пошти знаходився перший радіовузол, інших засобів електрозв'язку до 1945 року в місті не було.

У роки сталінських репресій щонайменше 53 особи були заарештовані за засуджені та політичними статтями[2].

У роки радянсько-німецької війни 1217 лутугинців билися на фронтах на стороні Радянського Союзу. Післявоєнний період в історії міста Лутугиного характеризується прискореними темпами розвитку промисловості, розгортанням житлового та культурного будівництва та подальшим розвитком радіофікації міста та району.

3 січня 1965 року за Указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Лутугинський район. 12 листопада 1965 року селище Лутугине отримало статус міста і тоді ж стало центром адміністративного району.

Сучасна історія

Докладніше: Бої за Лутугине

Під час війни на сході України у місті точилися запеклі бої.

27 липня 2014 року українські збройні сили звільнили Лутугине, котре проросійські збройні формування контролювали з квітня 2014-го.

1 вересня українські війська під натиском регулярних російських частин відійшли з міста.

25 вересня з'явилася інформація, що російські бойовики і місцеві «ополченці» розстріляли 40 жителів за допомогу українській армії: в той час, коли бойовики увійшли до міста, у них уже були «розстрільні списки». Очевидці свідчили, що розстріл проводився в межах міста, тіла присипали землею, місце поховання утрамбовували важкою технікою[3].

Населення

За переписом 2001 р., населення становило 18 883 особи (українців — 58 %, росіян — 38 %, вірмен — 2 %, білорусів — 1 %)[4].

Економіка

Станом на 2013 рік, 46,3 % становить продукція чорної металургії у загальному обсязі промислового виробництва. Найбільше підприємство — «Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат», відоме в багатьох країнах світу своєю якістю. Комбінат виробляє валки різних типів і розмірів для промисловості й валки для вироблення борошна[5].

Також у місті працює шахта «Лутугинська» державного підприємства «Луганськвугілля».

Соціальна інфраструктура

  • Центральна районна лікарня
  • Районний будинок культури ім. Т. Г. Шевченка
  • Лутугинський районний військовий комісаріат
  • 2 автозаправки
  • Декілька церкв
  • Стадіон ФК «Лутугине»
  • Ринок
  • Декілька аптек
  • Дитячі майданчики
  • Парк шахти «Лутугинська»
  • Сквер біля музичної школи та памятника Лутугину
  • Центральний сквер
  • Памятник геологу Лутугину
  • Памятник Леніну

Освіта

  • Школа № 1
  • Школа № 2
  • Лугугинська гімназія (під час бойових дій у гімназію влучив снаряд та повністю зруйнував її)
  • Лутугинський професійний коледж
  • Музична школа
  • Дитячо-юнацька спортивна школа
  • 2 дитячі садки
  • Ясла

Магазини

  • АТБ
  • ТЦ «Лутугине»
  • Магазин «Шахтар»
  • Багато невеличких магазинів

Транспорт

Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Красний Луч.

Автостанція «Лутугине». Від автостанції ходять пасажирські автобуси до Луганська, населених пунктів Лутугинського району, а також по Луганській області.

Залізнична станція Лутугине. Ходять дизель-поїзди до Луганська, Родакового. Проходять вантажні поїзди.

Забудова

Більша частина будинків — приватні. Іноді трапляються двоповерхові.

Багато п'ятиповерхівок. Одна дев'ятиповерхівка.

Спорт

ФК «Лутугине» базується на стадіоні «Металург».

Дитячо-юнацька спортивна школа.

Стадіони двох шкіл та гімназії.

Відомі люди

  • Калінеску Тетяна Василівна — доктор економічних наук, завідувачка кафедри оподаткування Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, професор, академік Академії економічних наук України.
  • Швайка Ігор Олександрович — український громадський діяч, юрист, голова Харківської обласної організації ВО «Свобода», народний депутат 7-го скликання.

Галерея

  • Бульвар у центрі Лутугиного. Удалині — Будинок культури імені Тараса Шевченка і пам'ятник Леніну
    Бульвар у центрі Лутугиного. Удалині — Будинок культури імені Тараса Шевченка і пам'ятник Леніну
  • Пам'ятник геологу Л. Лутугіну
    Пам'ятник геологу Л. Лутугіну
  • Православний храм у районі ГРЕ (колишньої геологорозвідувальної експедиції). Перебудований з будинку культури
    Православний храм у районі ГРЕ (колишньої геологорозвідувальної експедиції). Перебудований з будинку культури
  • Внутрішній вигляд храму
    Внутрішній вигляд храму

Примітки

  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. ↑ Національний банк репресованих
  3. ↑ Терористи розстріляли 40 жителів міста Лутугине за допомогу українській армії — ЗМІ. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 25 вересня 2014.
  4. ↑ С. В. Гаврилов, В. П. Сафронов (2016). Лутугине — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано 24.09.2017.
  5. ↑ Сайт Луганської облдержадміністрації. Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 12 листопада 2011.

Посилання

Література

  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 — 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лутугине&oldid=34106689