Біоценоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 21 січня 2022, заснована на цій версії.
Схема трофічних зв'язків у водному і наземному біоценозах

Біоцено́з (від біо- та грец. koinós — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища

Загальний опис

Термін «біоценоз» був запропонований німецьким біологом К. Мебіусом (1877). Біоценоз — комплекс організмів біогеоценоза, що формується в результаті боротьби за існування, природного відбору та інших факторів еволюції.

За участю в біогенному кругообігу речовин в біоценозі розрізняють три групи організмів.

Взаємозв'язки організмів у біоценозі різноманітні. Крім трофічних зв'язків, що визначають ланцюги живлення (іноді дуже своєрідні — див. Паразитизм, Симбіоз), існують зв'язки, засновані на тому, що одні організми стають субстратом для інших (топічні зв'язки), створюють необхідний мікроклімат тощо Часто можна простежити в біоценозі групи видів, пов'язані з певним видом і цілком залежать від останнього (консорції).

Для біоценозів характерний поділ на дрібніші підлеглі одиниці — мероценози, тобто комплекси, що складаються закономірно, які залежать від біоценоза в цілому (наприклад, комплекс мешканців гниючих дубових пнів в діброві). Якщо енергетичним джерелом в біоценозі служать не автотрофи, а тварини (наприклад, кажани в біоценозі печер), то такі біоценози залежать від припливу енергії із зовні і є неповноцінними, представляючи в сутності мероценози.

В біоценозі можна виділити і інші підлеглі угруповання організмів, наприклад синузії. Для біоценозів також характерний поділ на угруповання організмів по вертикалі (яруси біоценоза). У річному циклі в біоценозі змінюються чисельність, стадії розвитку та активність окремих видів, створюються закономірні сезонні аспекти біоценоза.

Біоценоз — єдність, що діалектично розвивається, змінюється в результаті діяльності компонентів, які входять до його складу, внаслідок чого відбуваються закономірні зміни і зміна біоценоза (сукцесії), які можуть приводити до відновлення різко порушених біоценозів (наприклад, ліси після пожежі тощо).

Розрізняють насичені і ненасичені біоценози. У насиченому біоценозі всі екологічні ніші (див. Ніша екологічна) зайняті і вселення нового виду неможливе без знищення або подальшого витіснення будь-якого компонента біоценоза. Ненасичені біоценози характеризуються можливістю вселення в них нових видів без знищення інших компонентів.

Можна розрізняти первинні біоценози, сформовані без впливу людини (цілинний степ, незайманий ліс), і вторинні, змінені діяльністю людини (ліси, які виросли на місці зведених, заселення водосховищ). Особливу категорію представляють агробіоценози, де комплекси основних компонентів біоценоза свідомо регулюються людиною. Між первинними біоценозами і агробіоценозами є вся гамма переходів.

Вивчення біоценозів важливе для раціонального освоєння земель і водних просторів, тому що тільки правильне розуміння регулятивних процесів в біоценозах дозволяє людині вилучати частину продукції біоценоза без його порушення і знищення.

Найважливішими кількісними характеристиками біоценозів є біорізноманіття (сукупна кількість видів в біоценозі) та біомаса (сукупна маса всіх живих організмів даного біоценозу).

Біорізноманіття характеризує, насамперед, сталість біоценозу та його витривалість при несприятливому впливі. При цьому найвразливішими є біоценози, де кількість видів мінімальна (наприклад, арктичні).

Біомаса характеризує загальну продуктивність (біопродуктивність) біоценозу. Біоценозом з максимальним відомим значенням біомаси на одиницю площі є кораловий риф. Мінімальна біомаса притаманна біоценозам в місцевостях з суворими природними умовами (арктичні, антарктичні суходільні, високогірні).

Просторова структура

Просторову структуру біоценозу може характеризувати вертикальна ярусність. Вертикальна ярусність у рослин визначається тим, як високо над землею та чи інша рослина виносить свої фотосинтезуючі частини (тіньолюбна рослина чи світлолюбна):

  • Деревний ярус
  • Чагарниковий ярус
  • Чагарниково-трав'яний ярус
  • Мохово-лишайниковий ярус

Вертикальну ярусність у тварин можна розглянути на прикладі комах (можлива так само ярусність птахів, наприклад, один і той же вид птахів може проживати на різних ярусах однієї рослини):

  • Геобії (мешканці ґрунтів)
  • Герпетобіі (мешканці поверхневого шару)
  • Бріобіі (мешканці мохів)
  • Філлобіі (мешканці травостою)
  • Аеробії (мешканці вищих ярусів)

Горизонтальна структурованість спільноти (мозаїчність, неоднорідність) може визначатися низкою декількох факторів:

  • Абіогенна мозаїчність (визначається факторами неживої природи: органічні речовини, неорганічні речовини, кліматичні фактори)
  • Фітогенні фактори (рослинними організмами, зокрема — едіфікаторамии — лишайники)
  • Еолові-фітогенні чинники (мозаїчність викликана як абіотичними факторами так і фітогенними)
  • Біогенні чинники (мозаїчність викликана в першу чергу риючими тваринами)

Екологічна структура

Характеризується співвідношенням видів, які мають різні адаптації до факторів середовища, типи живлення, розміри, зовнішній вигляд. Екологічна структура — це співвідношення видів, що займають певні екологічні ніші.

Види біоценозів

1) Природні (річка, озеро, луг і т. д.)

2) Штучні (ставок, сад.)

Склад

Див. також

Література

  • Быков Б. А. Экологический словарь. — Алма-Ата : Наука, 1983. — 216 с.
  • Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1990. — 406 с.
  • Кашкаров Д. Н. Основы экологии животных / 2 изд. — Л., 1945
  • Беклемишев В. Н. О классификации биоценологических (симфизиологических) связей // Бюлл. Моск. об-ва испытателей природы. — 1951. — Т. 56, вып. 5
  • Гиляров М. С. Вид, популяция и биоценоз // Зоол. журн. — 1954. — Т. 33, в. 4
  • Арнольди К. В., Л. В. О биоценозе. — Там же. — 1963. — Т. 42, в. 2.
  • Наумов Н. П., Экология животных / 2 изд. — М., 1963
  • Основы лесной биогеоценологии / Под ред. В. Н. Сукачева и Н. В. Дылиса. — М., 1964
  • Макфедьен Э. Экология животных / Пер. с англ. — М., 1965
  • Одум Е. Экология. — М., 1968
  • Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. / Пер. с франц. — М., 1968
  • Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи сучасної екології: Навч. посіб. — 4-те вид., перероб. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 340 с: іл.
  • Кучерявий В. П. Екологія . — Львів: Світ, 2001–500 с: іл.
  • Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія: Тлумачний словник. — К.: Либідь, 2004. — 376 с.
  • Tischler W. Synökologie der Landtiere. — Stuttg., 1955
  • Balogh J. Lebensgemeinschaften der Landtiere. — B., 1958
  • Kormondy Е. J. Readings in ecology. — L., 1965.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біоценоз&oldid=34357735