Armstrong Whitworth Albemarle

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Armstrong Whitworth Albemarle
Спітфайр. Фото 2005 року
Armstrong Whitworth Albemarle
Призначення: військово-транспортний літак
Перший політ: 20 березня 1940
Прийнятий на озброєння: 1941
Знятий з озброєння: 1945
На озброєнні у: RAF roundel.svg Королівські ВПС
ВПС СРСР
Розробник: Armstrong Whitworth Aircraftd
Всього збудовано: 600
Екіпаж: 4 особи
Крейсерська швидкість: 274 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 426 км/год
Бойовий радіус: 2 092 км
Практична стеля: 5 486 м
Довжина: 18,26 м
Висота: 4,75 м
Розмах крила: 23,47 м
Площа крила: 74,6 м²
Споряджений: 16 556 (10 десантників) кг
Двигуни: Bristol Hercules XI
Тяга (потужність): 2 × 1590 к.с.
Внутрішнє бомбове навантаження: 2 041 кг кг
Кулеметне озброєння: 4 × 7,7-мм кулемети .303

Армстронг Уїтуорс Альбермарл (англ. Armstrong Whitworth Albemarle) — британський військово-транспортний літак часів Другої світової війни. Спочатку проектувався як середній бомбардувальник, але в цій ролі ніколи не використовувався. В основному залучався для перевезення вантажів, скидання парашутистів і буксирування планерів.

Історія створення[ред. | ред. код]

«Альбермарл» створювався за специфікацією B.9/38 на двомоторний бомбардувальник для заміни Брістол «Блейхейм». Окремою вимогою було мінімізувати витрати алюмінієвих сплавів при виробництві, а використовувати деревину і сталь. Спочатку в конкурсі брали участь три фірми, Armstrong Whitworth, Bristol і de Havilland. Bristol запропонував дві моделі з різними шасі і двигунами Bristol Hercules, які проходили під позначенням «Тип 155». Проект Armstrong Whitworth з заводським позначенням AW.41 розроблявся був середньопланом з двокілевим хвостом і мав шасі з носовою стійкою і спочатку мав оснащуватись двигунами Rolls-Royce Merlin, але за можливості можна було переключитись на Bristol Hercules.

В червні 1938 року дві компанії запропонували до огляду макети своїх літаків, а [de Havilland]] відмовилась від проекту через завантаженість іншими. Для AW.41 і «Тип 155» було видано нові специфікації B.17/38 і B.18/38 відповідно. Нові специфікації змусили команду інженерів Armstrong Whitworth під керівництвом Джона Лойда переробити початковий контент з звичайного бомбардувальника на розвідувальний літак з можливістю бомбардування. Також було передбачено можливість використання підрядників, тому літак було сконструйовано як збірну конструкцію, вузли якої могли виготовлятись окремо.

Перший прототип піднявся в повітря 20 березня 1940 року, і незважаючи на низькі льотні характеристики, зумовлені надлишковою вагою, літак був прийнятий на озброєння і запущений в серійне виробництво. Впровадження в серійне виробництво дещо затягнулось і перші літаки були готові тільки в грудні 1941 року, коли вже стало зрозуміло що «Альбермарл» не зможе ефективно використовуватись як бомбардувальник. Тому після перших 42 літаків, які випускались як бомбардувальники, решту почали готувати до інших ролей: транспортної і буксира.

Виробництво «Альбермарл», окрім прототипів, відбувалось на фабриці Hawker, і продовжувалось до грудня 1944 року після випуску 600 літаків, хоча попередньо було замовлено 1080 машин. Загалом на озброєння було надіслано 359 транспортних варіантів, 197 буксирів і 42 бомбардувальники, які теж були перероблені в транспортні. Ще 10 літаків було надіслано до Радянського союзу, де вони теж використовувались для транспортних перевезень.[1]

Модифікації[ред. | ред. код]

Серійно виготовлялось чотири основні моделі (ще дві моделі існували в якості прототипів) літака для різних ролей (ST (англ. special transport) — для десантних операцій, GT (англ. general transport) — звичайний транспортний варіант, а також непозначена бомбардувальна). Більшість літаків відрізнялись тільки обладнанням:

  • Mk.I — бомбардувальна версія з туреллю Boulton Paul
    • ST Mk.I
    • GT Mk.I
  • ST Mk.II
    • GT Mk.II
  • Mk.III — тільки прототип
  • Mk.IV — прототип з двигуном Wright R-3350 Duplex-Cyclone[en]
  • ST Mk.V
  • ST Mk.VI
    • GT Mk.VI

Тактико-технічні характеристики (Mk. I)[ред. | ред. код]

Схематичне зображення літака Armstrong Whitworth Albemarle

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

  • Довжина: 18,26 м
  • Висота: 4,75 м
  • Розмах крила: 23,47 м
  • Площа крила: 74,65 м ²
  • Маса порожнього: 11 508 кг
  • Маса спорядженого: 16 571 кг
  • Двигуни: 2 × Bristol Hercules
  • Потужність: 2 × 1590 к. с.

Льотні характеристики[ред. | ред. код]

  • Максимальна швидкість: 426 км/год
  • Крейсерська швидкість: 274 км/год
  • Практична дальність: 2090 км
  • Практична стеля: 5485 м
  • Швидкість підйому: 5 м/с

Озброєння[ред. | ред. код]

Бомбардувальник
  • Захисне озброєння:
  • Бомбове навантаження:
    • 2040 кг бомб
Транспортний варіант

Історія використання[ред. | ред. код]

«Альбермарл» піднімає в повітря планер «Хорса» з бійцями 6-тї повітрянодесантної дивізії. Нормандська повітряно-десантна операція. Вечір 6-го червня 1944 року.

Хоча «Альбермарл» розроблявся як бомбардувальник, в цій ролі він майже не використовувався. Бомбардувальна модифікація здебільшого використовувалась для підготовки екіпажів.

Перші серійні «Альбермарли» надійшли на озброєння 295-ї ескадрильї в січні 1943 року, пізніше до неї приєднались 296-а і 297-а, які діяли в Північній Африці.[1] Транспортні варіанти і буксири планерів використовувались під час висадки на Сицилії в липні 1943, в Нормандії в червні 1944 і під час операції «Маркет Гарден» в вересні 1944.[2]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5669595877. (рос.)
  • Monday, Devid. Consice Guide to British Aircraft of World War II. — London : Airspace Publishing Ltd, 1984. — 240 с. — ISBN 0600349675. (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Bowyer, Michael J.F. Aircraft for the Royal Air Force: The «Griffon» Spitfire, The Albemarle Bomber and the Shetland Flying-Boat. London: Faber & Faber, 1980. ISBN 0-571-11515-2.
  • Mason, Francis K. The British Bomber since 1914. London: Putnam Aeronautical Books. 1994. ISBN 0-85177-861-5.
  • Morgan, Eric B. «Albemarle». Twentyfirst Profile, Volume 1, No. 11. New Milton, Hants, UK: 21st Profile Ltd. ISSN 0961-8120.
  • Tapper, Oliver. Armstrong Whitworth Aircraft since 1913. London: Putnam, 1988. ISBN 0-85177-826-7.
  • Williams, Ray. «The Unloved Albermarle». Air Enthusiast, May-August 1989, pp. 29-42. ISSN 0143-5450.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Armstrong Whitworth Albemarle

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Monday, 1984, с. 21
  2. Харук, 2012, с. 15-16