Handley Page Hampden

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Handley Page Hampden
Handley Page Hampden in the air.jpg
Призначення: середній бомбардувальник
Перший політ: 21 червня 1936
Прийнятий на озброєння: вересень 1938
Знятий з озброєння: 1943
Період використання: 19381943
На озброєнні у: RAF roundel.svg Королівські ПС Великої Британії
Roundel of Canada.svg Королівські ПС Канади
Roundel of Australia.svg Королівські ПС Австралії
Roundel of New Zealand.svg Королівські ПС Нової Зеландії
Roundel of Sweden.svg ПС Швеції
Roundel of the Soviet Union (1945–1991).svg Морська авіація
Розробник: Handley Paged і English Electricd
Виробник: Велика Британія Handley Page
Всього збудовано: 1430
Конструктор: Густав Лачман
Екіпаж: 4 особи
Крейсерська швидкість: 332 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 397 км/год
Бойовий радіус: 2 768 км
Бойова стеля: 5 790 м
Швидкопідйомність: 5 м/с
Довжина: 16,32 м
Висота: 4,55 м
Розмах крила: 21,09 м
Площа крила: 62,1 м²
Порожній: 5 789 кг
Максимальна злітна: 10 206 кг
Двигуни: 2 × радіальних двигуни Bristol Pegasus XVIII
Тяга (потужність): 1 000 к.с. (754 кВт)
Підвісне озброєння: 1 814 кг бомб
Кулеметне озброєння: 1 × .303-дюймовий (7,7-мм) авіаційний кулемет М1919 (в носовій частин);
3-5 × .303-дюймових (7,7-мм) Vickers K

«Гендлі Пейдж HP.52 Гемпден» (англ. Handley Page HP.52 Hampden) — британський двомоторний середній бомбардувальник, що перебував на озброєнні Королівських ПС Великої Британії за часів Другої світової війни. Літак був розроблений компанією Handley Page і брав участь у повітряній війні на початку світової війни. «Гемпден» входив до трійки великих двомоторних бомбардувальників, разом з «Армстронг Вітворт Вітлі» та «Віккерс Веллінгтон», з якими британська військова авіація вступила у війну. Літак виконував бойові завдання із завдання бомбових ударів по об'єктах противника, зокрема брав участь в ризикованому першому нічному нальоті британської бомбардувальної авіації на Берлін та так званому рейді 1000 бомбардувальників на Кельн.

«Гемпден» швидко виявився застарілим для бойових польотів, тому застосовувався за призначенням переважно в нічний час. Через надзвичайно тісні умови розміщення екіпажу пілоти цього бомбардувальника прозвали його «Літаюча валіза» (англ. «Flying Suitcase»). «Гемпдени» оснащувались двигунами Bristol Pegasus, інший варіант літака з двигунами Napier Dagger мав свою власну назву «Гендлі Пейдж Херефорд» (англ. Handley Page Hereford).

Історія створення[ред. | ред. код]

20 жовтня 1932 року міністерство авіації Великої Британії видало літакобудівним компаніям Королівства завдання В.9/32, визначаючи вимоги до перспективного швидкісного двомоторного денного бомбардувальника, що мав прийти на заміну біпланам Болтон-Пол «Сайдстренд»[1]. За поглядами керівництва Королівських ПС новий літак мав бути монопланом з розмахом крил не більше 23,34 м, екіпажем з чотирьох осіб та спроможністю нести бомбове навантаження 680 кг на відстань 970 км. Максимальна дальність з половинним навантаженням повинна була становити 2 012 км при крейсерській швидкості 201 км/год на висоті 4 570 м, а максимальна швидкість — щонайменше 306 км/год[2]. В конкурсі міністерства авіації взяли участь фірми «Брістоль», «Глостер», «Віккерс» і «Гендлі-Пейдж»[3].

Порівняльна схема трьох основних британських середніх бомбардувальників напередодні Другої світової війни: «Віккерс Веллінгтон» (блакитний колір), «Гендлі-Пейдж Гемпден» (жовтий колір) та «Армстронг Вітворт Вїтлі» (рожевий колір)

«Гендлі-Пейдж» створила команду на чолі з доктором Густавом Лачманом, яка розробила вельми революційний проект бомбардувальника, екіпаж якого складався з пілота, штурмана, радиста і стрільця й розміщувався в передній частині дуже вузького фюзеляжу. На довгій хвостовій балці корпусу літака розміщувалося двокільове оперення. Вже після завершення будівництва прототипу з'ясувалося, що через малу ширину фюзеляжу в ньому неможливо розмістити передбачені проектом турелі з гідроприводом. Замість них встановили по одному (пізніше — по два) кулемети «Віккерс» у верхній та нижній стрілецьких точках для захисту задньої півсфери, а також нерухомий 7,7 мм «Браунінг» і рухливі «Віккерси» в носовій частині фюзеляжу.

Взимку 1933 представники штабу королівських ПС відвідали КБ фірми «Гендлі-Пейдж» для ознайомлення з першим макетом бомбардувальника HP.52. Його характеристики з двигунами «Госхок» цілком відповідали завданням, але розрахунки показували, що з потужнішими (але важчими) моторами можна досягти й більшої швидкість: 335 км/год — з «Брістоль Акіла» II, 354 км/год — з «Меркурій» IV, 370 км/год — з «Меркурій» VI. До того ж, конструкція «Гохаука» мала слабке місце — випарну систему охолодження[3].

Навесні 1936 року будівництво прототипу HP.52 закінчили й 21 червня 1936 року майор X.Кордес вперше підняв дослідний HP.52 в небо. Після першої серії випробувань прототип взяв участь у виставці Королівських повітряних сил у Гендоні. 6 липня його продемонстрували королю Едуарду VIII серед найсучасніших бойових літаків. 29 липня бомбардувальник вперше продемонстрували широкій публіці, коли він пролетів над павільйонами промислової виставки в Гатфілді.

4 жовтня 1937 року міністерство авіації затвердило остаточний проект бомбардувальника «Гемпден» В.Мк.1 НР.52, який отримав особисте ім'я на честь англійського парламентарія XVII століття Джона Гемпдена. Літак пішов у серію з 1000-сильними моторами «Пегасус» XVIII (в перспективі «Пегас» XX). 24 червня 1938 року леді Кетрін Мері Монтагю Дуглас Скотт, віконтеса Гемпден офіціально охрестила новий літак. 20 вересня 1938 року, після сертифікаційних випробувань у Центральній льотній школі, перший серійний «Гемпден» був переданий 49-ій ескадрильї, що літала до того на біпланах «Гоукер Гінд». У листопаді 1938 року Королівська авіація отримала літак для військових випробувань.

Також виготовлявся варіант з двигуном Napier Dagger VIII, який було замовлено на випадок можливих проблем з поставками двигунів «Пегасус». Але Napier Dagger мали велику кількість недоліків, тому було виготовлено тільки 150 літаків з цим двигуном, який отримав свою назву «Херефорд» (англ. Hereford)

Конструкція та дизайн[ред. | ред. код]

«Гендлі Пейдж HP.52 Гемпден» — моноплан з вузьким та довгим фюзеляжем та з крилами, що проходять через передню середню частину його перетину. Корпус складався з металевого каркаса та тканинної обшивки (крім елеронів та керма висоти). На тонкій хвостовій балці розміщувалося горизонтальне оперення трапецевидної форми і два невеликих кіля.

Двигуни розташовані максимально близько до фюзеляжу для зменшення розгортального моменту. Гвинти — «Де Хевілленд-Гамільтон-Стандарт», змінного кроку. Шасі тристойкове з хвостовим колесом, яке вперше на літаках «Хендли Пейдж» зроблено таким, що прибирається. Уся паливна система, яка нараховувала 6 паливних баків загальною ємністю 2970 л, розташовувалася в крилі. Незвичайним для свого часу було технологічне збирання планера, який збирався з повністю зібраних окремих взаємозамінних модульних секцій, що дозволяло збирати літак з окремих комплектів, що випускалися різними виробниками.

Фюзеляж мав суцільну клепану металеву обшивку, посилену розтяжками, тягами та кріпленнями, та збирався з трьох великих секцій — передньої, центральної і задньої — які за допомогою спеціального інструменту з'єднувалися. Центральна і задня секції складалися з двох половинок, що дозволяло збирати їх у кращих робочих умовам до монтажу всього літака. Усі можливі роботи по монтажу виконувались по секціях або модулях, до початку повного збирання літака. Добре обтічний фюзеляж великого подовження і потужні мотори «Пегасус» дозволяли бомбардувальнику розвивати високу швидкість, дещо компенсували його технічні недоліки на початковому етапі Другої світової війни.

Екіпаж 4 чоловіки: пілот, штурман-бомбардир і 2 стрільці, котрі розміщувалися в щільно «упакованому» тісному вузькому фюзеляжі. У носовій частині фюзеляжу за суцільним склінням з частими палітурками перебувала кабіна штурмана-бомбардира. Вище за ним розміщувався пілот. Його кабіна з ліхтарем, який зсувався назад, була винесена перед кромкою крила і забезпечувала відмінний огляд. Під пілотською кабіною починався бомбовий відсік, що прикривався довгими стулками.

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

Схематичне зображення середнього бомбардувальника «Гендлі Пейдж Гемпден»

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

Hampden Mk.I Hereford Mk.I
Довжина 16,33 м 16,33 м
Висота 4,55 м 4,55 м
Розмах крил 21,08 м 21,08 м
Площа крил 62,06 м² 62,06 м²
Маса порожнього 5343 кг 5307 кг
Маса спорядженого 8598 кг 8074 кг
Максимальна злітна маса 9525 кг -
Двигун Bristol Pegasus XVIII Napier Dagger VIII
Потужність 980 к. с. 1000 к.с.
Максимальна швидкість 410 км/г 426 км/г
Операційна дальність 1760 км 1930 км
Практична стеля 6920 м 5790 м
Швидкість підйому 5 м/с -

Озброєння[ред. | ред. код]

  • Стрілецьке:
    • 7,7-мм курсовий кулемет
    • 7,7-мм кулемет в передній турелі
    • 1-2 × 7,7-мм кулемет в верхній турелі
    • 1-2 × 7,7-мм кулемет в нижній турелі
  • Бомбове:
    • 1814 кг бомб
    • 1 × авіаційна торпеда (після модифікацій)

Бойове застосування[ред. | ред. код]

У вересні 1938 року 49-та ескадрилья отримала свій перший «Гемпден». До початку Другої світової війни 226 «Гемпденів» знаходилися на озброєнні десяти ескадрилей, при цьому шість формували 5-ту бомбардувальну групи Бомбардувального командування, з базуванням у Лінкольнширі.

Після початку бойових дій у вересні 1939 року «Гемпдени» спочатку використовувався для виконання повітряних розвідувальних місій, спостерігання за німецькою військово-морською активністю в денний час. Однак, незважаючи на свою швидкість і маневреність, бомбардувальник виявився невідповідним для винищувачів Люфтваффе. Так, 29 вересня 144-та ескадрилья, атакуючи німецькі есмінці в Гельголандській бухті, втратила 5 з 11 «Гемпденів», збитих німецькими Bf.109. Втрати були значними практично при кожному вильоті. Позначилася слабкість озброєння і брак швидкості.

«Гендлі Пейдж Гемпден» у бойовому вильоті. 23 липня 1940

З грудня 1939 року Бомбардувальне командування змінило тактику застосування цих літаків та стало натомість використовувати їх під час нічних операцій. Так за 1940 рік, «Гемпдени» 5-ї групи провели 123 пропагандистські місії під час нічних повітряних польотів, втративши в процесі лише один літак.

Взимку і навесні 1940 року бомбардувальники 5-ї групи відпрацьовували в основному по військових об'єктах у Німеччині. 19 березня «Гемпдени» здійснили перший масований наліт бомбардувальної авіації із завдавання повітряних ударів по інфраструктурі й об'єктах в Гернумі й на острові Зильт. 13 квітня 1940 року, через дні після вторгнення Німеччини до Норвегії, велика кількість «Гемпденів» була відправлена для нічного встановлення мінних полів у Північному морі до районів, які вважалися недоступними для кораблів британського флоту.

Частота нічних вильотів зросла у травні, коли почався німецький наступ на Західному фронті. Після поразки Франції і почала підготовки Вермахтом операції «Морський лев» основними цілями для британських бомбардувальників стали скупчення судів у портах Бельгії та Франції. Одночасно продовжувалося проведення ударів по території Німеччини. У ніч на 26 серпня 1940 року 14 «Вітлі», 12 «Гемпденів» і 9 «Веллінгтонів» завдали перший за час Другої світової війни бомбовий удар по Берліну.

На світанку 2 липня «Гемпден» флаїнг-офіцери Гая Гібсона вперше скинув 907-кг бомбу на лінійний крейсер «Шарнхорст», який стояв у порту Кіля, але бомба не влучила в ціль. 30-31 травня 1942 року «Гемпдени» брали участь в першому «рейді тисячі бомбардувальників» на Кельн. Останній бойовий виліт екіпаж «Гемпдена» здійснив у ніч з 14 на 15 вересня 1942 року із завданням бомбардування Вільгельмсгафена. Після цього літаки були зняті з озброєння Бомбардувального командування, короткий час вони перебували в Береговому командуванні ПС Великої Британії в ролі торпедоносців далекої дії та патрульних літаків.

В вересні 1942 року 144-та, і 455-та ескадрильї були перекинуті на Кольський півострів в рамках супроводження конвою PQ-18. Після завершення операції в жовтні 1942 року 19 «Гемпденів» було передано СРСР. Вони були включені в склад 24-ї мінно-торпедної аваційної бригади Північного флоту. Вони використовувались до липня 1943 року.[4]

Всього за час війни була втрачена майже половина усіх випущених «Гемпденів» — 714, екіпажі втратили 1077 осіб загиблими і 739 зниклими безвісти. Німецька зенітна артилерія записала на свій рахунок 108 бомбардувальників, один був збитий загороджувальним аеростатом, 263 — знищені в результаті різного роду катастроф і аварій, 214 — кваліфікуються такими, що зникли безвісти.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Barnes, C. H. Handley Page Aircraft since 1907. London: Putnam, 1987. ISBN 0-85177-803-8.
  • Bowyer, Chaz. Hampden Special. Shepperton, Surrey, UK: Ian Allan Ltd., 1976. ISBN 0-7110-0683-0.
  • Clayton, Donald C. Handley Page, an Aircraft Album. Shepperton, Surrey, UK: Ian Allan Ltd., 1969. ISBN 0-7110-0094-8.
  • Moyes, Philip J.R. The Handley Page Hampden (Aircraft in Profile 58). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd., 1965.
  • Richards, Denis. The Hardest Victory: RAF Bomber Command in the Second World War. London: Cornet, 1995. ISBN 0-340-61720-9.
  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]