Гравюра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гравюра
Зображення
Продукція естамп
CMNS: Гравюра у Вікісховищі

Гравю́ра (фр. gravure) або рити́на[1] — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відбиток з друкарської форми вважається авторським твором.

Походження терміна

[ред. | ред. код]

Французьке gravure утворене від дієслова graver («вирізати», «створювати рельєф»), яке походить від нід. graven («рити», «копати»), спорідненого з прасл. *grebti, укр. гребти[2].

Слово ритина пов'язане з прасл. *ryti («рити», «копати», «різьбити»). Засвідчене д.-рус. рытия — зі здогадним значенням «ліпна робота»[3].

Виконання

[ред. | ред. код]
Мідна гравірувальна дошка та її відбиток

Гравюрою називається техніка створення відбитку на плоскій поверхні та сам відбиток. На дошці (друкарській формі, кліше) з дерева, металу, каменю чи інший зручних для різьблення матеріалів спершу створюється зображення за допомогою різця. За технікою виконання гравюри поділяються на опуклі (високий друк) і заглиблені (глибокий друк)[4]. Залежно від матеріалу кліше — на літографію (якщо кліше з каменю чи металу), ксилографію (дерево), лінорит (лінолеум)[5]. На металі зображення може також витравлюватися кислотою; ділянки, які потрібно зберегти, попередньо покриваються жирною тушшю. Ця техніка називається офорт[4]. Інша техніка під назвою мецо-тинто полягає в створенні шорсткої пластини, на якій зони, що не повинні давати відбиток, вирівнюються; шорсткі зони утримують фарбу[6].

Вирізьблене зображення вкривається фарбою та притискається до паперу, лишаючи на ньому відбиток. Головна перевага гравюри, порівняно з ручним рисунком — це можливість робити багато копій-відтисків. Поєднуючи декілька кліше, вкритих різними фарбами, можна створювати різнокольорові зображення[5].

За призначенням гравюри поділяють на станкові (естамп), які є самостійними творами і книжкові, що розміщуються на сторінках. Якщо гравюра є авторським твором, її називають оригінальною. Якщо вона відтворює чужу роботу — її називають репродукційною[4].

Історія

[ред. | ред. код]
«Меланхолія», гравюра Альбрехта Дюрера, 1514 р.

Гравюра як різновид мистецтва виникла досить пізно у порівнянні з іншими різновидами мистецтв. Її попередниками були набійки — друкування кольорових візерунків на тканинах за допомогою різьблених дерев'яних дошок, вкритих фарбою[5].

Художня гравюра розвинулась у Німеччині протягом 1430-х років із техніки, яку використовували майстри для роботи з позолотою. Для копіювання дрібних відбитків на папір використовували мідні форми. Серед видатних практиків цього методу були Альбрехт Дюрер, перший гравер-портретист; Мартін Шонгауер відомий своїми гравюрами на міді, Ганс Бальдунг-Ґрін, гравер відьом і магічних сюжетів, Альбрехт Альтдорфер, відомий своїми пейзажними гравюрами, голландський друкар Лукас ван Лейден і фламандський гравер Гендрік Гольціус[6].

В Італії граверами були Маркантоніо Раймонді та флорентійський ювелір Мазо Фінігерра, який сильно вплинув на Антоніо Поллайоло, і Андреа Мантенья, як і Людовіко Карраччі, який разом з Аннібале Карраччі і своїм братом Агостіно Карраччі заснував Болонську школу живопису[6].

У Франції відомими граверами були Жан Дюве та Етьєн Делон[6].

Серед провідних європейських граверів XVII ст.: Міхаель Лесне, Роберт Нантойль, винахідник мецо-тинто Людвіг фон Зіген, Пітер Пауль Рубенс, його учень Антоні ван Дейк і Рембрандт. Пізніше свою техніку штрихування представив французький художник Клод Меллан[6].

До середини XIX ст. століття гравюра набула поширення як спосіб відтворення художніх образів на папері, а також виконання ілюстрацій для книг і журналів[6].

З винаходом набагато легшої техніки офорту гравюра поступово занепала, хоча багато художників і граверів (наприклад, Рембрандт) використовували поєднання обох[6].

У XX ст. гравюра на мідних пластинах була відроджена як вид мистецтва Йозефом Гехтом і Стенлі Вільямом Гейтером. Деякі художники та креслярі продовжили створювати гравюри[6], як Маурісіо Ласанскі та Габор Петерді[7].

Гравюра в українському мистецтві

[ред. | ред. код]
Титульний аркуш книги О. Полубинського «Rosarium» (1672—1677), гравюра Олександра Тарасевича

Гравюра в Україні з'явилася в 30-х роках XVI ст. та пов'язана зі львівським майстром Єськом, який у 1538 році друкував з різьблених дощок «колтрини» — великі паперові аркуші із зображенням святих. У XVI—XVIII ст. гравюри широко використовували для оздоблення книг. До XVII ст. друкарські форми для гравюр здебільшого виконувалися на дереві (дереворіз, дереворит, ксилографія) у техніці високого друку. Відомими майстрами дереворізу були Памво Беринда, Ілля, Никодим Зубрицький[4].

Гравюра на металі з'явилася в Україні в 1615 році, проте тривалий час не мала популярності, оскільки відбитки дереворізів було простіше поміщати в книги разом з текстом. Наприкінці XVII — початку XVIII ст. на металі працювали Олександр і Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський, Іван Мігура, Данило Галяховський, Аверкій Козачківський, Григорій Левицький та ін. У XVIII ст. гравюра на металі в техніці глибокого друку вже переважала[4].

Оскільки наприкінці XVIII — початку XIX ст. монастирські друкарні занепадали, з'являлися приватні друкарні. Релігійна тематика гравюр змінилася світською. Техніка літографії поширилася в 1820-і у Львові, Миколаєві, Одесі, в 1830-і в Києві і Харкові. У цій техніці працювали на території України Антон Ланге, Михайло Башилов, Іван Соколов, Костянтин Трутовський, Опанас Сластіон та інші. Їхні зображення - це переважно пейзажі, історичні та побутові сцени, портрети[4].

«Дуб», офорт Тараса Шевченка, між 1857 та 1861 роками

У техніці офорту в 1840 Василь Штернберґ виконав фронтиспис до 1-го видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Сам Тарас Шевченко володів різними видами літографії, зображаючи історичні сцени. Офорти виконували також Лев Жемчужников, Микола Мурашко, Микола Самокиш та інші[4].

Серед відомих українських граверів другої половини XX ст.: Віктор Ігуменцев, Григорій Гавриленко, Іван Остафійчук, Олександр Губарєв, Василь Касіян, Володимир Куткін[8], Георгій Малаков, Іван Батечко, Василь Перевальський[9], Микола Бондаренко[10].

За Незалежності головними осередками мистецтва гравюри в Україні є Київ, Харків, Львів, Одеса[11].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Пошук. Російсько-українські словники (укр.). 27 жовтня 2009. Архів оригіналу за 21 квітня 2020. Процитовано 31 грудня 2019.
  2. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  3. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  4. ↑ а б в г д е ж Запаско, Я. П. Гравюра (Ukrainian) . Т. 6. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  5. ↑ а б в Іванов-Ахметов, Володимир Михайлович (30 вересня 2013). Гравюра: історичний огляд і основні різновиди мистецької техніки. Технологія і техніка друкарства. Т. 0, № 3(41). с. 101—120. doi:10.20535/2077-7264.3(41).2013.30799. ISSN 2414-9977. Процитовано 28 лютого 2024.
  6. ↑ а б в г д е ж и Engraving: Printmaking Technique. www.visual-arts-cork.com. Процитовано 28 лютого 2024.
  7. ↑ Engraving | Techniques, History & Uses | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 1 березня 2024.
  8. ↑ «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ–ХХІ століть» | Антиквар (укр.). 23 березня 2021. Процитовано 28 лютого 2024.
  9. ↑ МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОЇ ГРАВЮРИ (Оригінали творів з фонду Відділу образотворчих мистецтв) | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.nbuv.gov.ua. Процитовано 28 лютого 2024.
  10. ↑ Кузьменко, Юлія (2 серпня 2023). На Сумщині врятували значну частину гравюр, присвячених Голодомору 1932–1933 років. Суспільне. Процитовано 28 лютого 2028.
  11. ↑ Виставка «Відбиток» | Мистецький Арсенал (укр.). 7 березня 2020. Процитовано 28 лютого 2024.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Українська гравюра бароко / Д. В. Степовик. — К. : ТОВ "Вид-во «КЛІО», 2012. — 496 с. : іл. — Бібліогр.: 475—491. — ISBN 978-617-7023-00-4
  • Д. Антонович. Українська гравюра [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.] // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; Перед. слово М. Антоновича; Додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського. — К.: Либідь, 1993. — 592 с.; іл. («Пам'ятки історичної думки України»). — ISBN 5-325-00075-6
  • Александрович В. С. Графіка. В кн.: Історія української культури, т. 3. К., 2003.
  • Степовик Д. Гравюра. В кн.: Історія українського мистецтва, т. 3. К., 2011.
  • Крип'якевич І. Причинки до словника українських граверів // Бібліол. вісті. 1926. № 4.
  • Січинський В. Історія українського граверства XV—XVIII ст. Львів, 1937.
  • Запаско Я. Мистецтво книги на Україні в XV—XVIII ст. Львів, 1971.
  • Логвин Г. Н. Гравюра українських стародруків. К., 1990
  • Sičynśkyj V. Současná ukrajinská graflka. Uměni slovanů. Брно 1925.
  • Попов П. Матеріяли до словника укр. ґраверів. К. 1926 (додаток І. К. 1927).
  • Січинський В. L'art de la gravure et du livre en Ukraine. Le Musée du livre, VII. Брюссель 1927.
  • Antonowytsch D. Die ukrainische Graphik. Katalog der Ausstellung ukrainischen Graphik. Берлін 1933.
  • Січинський В. Розвідки про укр. графіку і ґраверство. Gutenberg-Jahrbuch. Майнц 1929 — 43.
  • Січинський В. Укр. дереворит. Арка, III—IV. Мюнхен 1948.
  • Шпак О. Українська народна гравюра XVIII–ХІХ століть. Львів, 2006.
  • Шедеври в колекціях університетської бібліотеки: західноєвропейська гравюра XV—XIX століть = Masterpieces in the University Library collections: western european prints of the XV—XIX centuries: каталог-альбом / упоряд. : О. В. Полевщикова [та ін.] ; пер. англ. : О. В. Полевщикова, О. Л. Ляшенко ; відп. ред. М. О. Подрезова ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Наук. б-ка. — Одеса: Астропринт, 2015. — 146 с. : грав. — (Музеї Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова ; вип. : Музей книги).

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гравюра&oldid=42935124